Книга: Облік та аудиту комерційних банках
К-т “Бланки суворої звітності” 2 грн.
Використання позабалансових рахунків дозволя отримувати інформацію про операції банків, які пов'язані з використанням нових фінансових інструментів. До таких операцій належать зобов'язання та вимоги за укладеними, але ще не виконаними угодами, як то:
кредитні лінії;
— дозволений овердрафт;
непокриті безвідзивні акредитиви;
гарантійні зобов'язання;
зобов'язання за цінними паперами;
— спотові, форвардні й умовні контракти з купівлі-продажу іноземної валюти та інших фінансових нструментів.
У міжнародній практиці обліку на позабалансових рахунках обліковуються, як правило, операції тільки такого характеру.
Облік документів і цінностей на позабалансових рахунках — це традиція радянської школи банківського обліку. Такий облік забезпечує додатковий контроль за правильністю і своєчасністю проведення операцій, які безпосередньо впливають на активи і пасиви банку. До них належать такі рахунки: “Бланки цінних паперів та інші бланки”; “Документи за розрахунковими операціями” та ін.
Класифікація бухгалтерських рахунків (за економічним змістом) наведена на с. 49 (А — активні рахунки; П — пасивні рахунки):
2.2. План рахунків і принципи його побудови
Одним з ключових елементів національної системи бухгалтерського обліку є план рахунків, завдяки якому досягається систематизація бухгалтерських рахунків. Іншими словами, план рахунків — це систематизований перелік рахунків бухгалтерського обліку, що використовується для реєстрації банківських операцій.
Новий план рахунків, розроблений Національним банком України, впроваджений у комерційних банках з 1 січня 1998 р. Він узгоджений із загальноприйнятими у міжнародній практиці принципами та міжнародними стандартами бухгалтерського обліку і є обов'язковим для використання всіма установами комерційних банків.
План рахунків, розроблений окремо для установ НБУ, за структурою майже не відрізняється від плану рахунків для комерційних банків але має деякі особливості за змістом. Це пов'язано з тим, що НБУ виконує операції, властиві тільки центральному банку: емісійні операції, обслуговування уряду та зовнішнього боргу, регулювання діяльності комерційних банків та ін. Він базується на двох основних принципах: відповідність обліку звітності; простота викладення.
Останній принцип констатує те, що баланс є головним нструментом для фінансового менеджменту. Мета полягала в тому, щоби максимально спростити план рахунків і забезпечити його сприйняття та високу інформативність. Уся мінімально необхідна фінансова ін формація залишена на рівні рахунків другого порядку.
Основні вимоги, яким повинен відповідати план рахунків:
— детальний та повний облік усіх банківських операцій;
своєчасна обробка і накопичення детальної інформації;
відображення правдивої та змістовної інформації для всіх категорій користувачів.
У структурі плану рахунків можна виділити три частини, які логічно пов'язані між собою:
балансова частина;
частина доходів і витрат;
позабалансова частина.
Бухгалтерські рахунки в плані рахунків згруповані в дев'ять класів. Балансова частина об'єднує перші п'ять класів. На підставі цих класів складається балансовий звіт комерційного банку. Друга частина включа класи доходів і витрат. На підставі рахунків цих класів складається звіт про прибутки та збитки. Третя частина містить клас позабалансових рахунків (9 клас).
Слід зазначити, що особливість побудови плану рахунків полягає у чіткій методологічній організації та ефективності рішень.
Фінансовий результат, що відображається на рахунку п'ятого класу “Результат поточного року”, визначається за даними рахунків шостого та сьомого класів (що свідчить про логічний зв'язок між першою і другою частинами плану рахунків).
Умовні зобов'язання і вимоги, що обліковуються на позабалансових рахунках дев'ятого класу, за певних умов, які передбачен угодами, можуть стати реальними вимогами до банку або його зобов'язаннями суттєво вплинути на результати його діяльності (що свідчить про логічний зв'язок між третьою і першою частинами плану рахунків).
Рахунки усіх трьох частин призначені для
ведення фінансового обліку.
Восьмий клас містить рахунки для ведення управлінського обліку. Рахунки управлінської бухгалтерії ввикористовуються для визначення собівартост банківських продуктів, а також ефективності праці окремих підрозділів або центрів відповідальності тощо. Вони дозволяють накопичити інформацію для прийняття тактичних і стратегічних рішень менеджерами та керівництвом банку.
Групування бухгалтерських рахунків у балансовій частині здійснено за наступними принципами:
— за видами контрагентів;
— за функціями комерційних банків (вид операції);
— за принципом ліквідності.
Згідно з першим принципом міжбанківські операції виділені окремо у першому класі, а операції з усіма іншими клієнтами — у другому класі; у межах класу рахунки об'єднуються за видами контрагентів.
Відповідно до другого принципу, наприклад, операції з казначейськими інструментами відображаються за рахунками першого класу; розрахунков та кредитні операції — у другому класі; операції з цінними паперами — у третьому класі; внутрішньобанківські операції — у третьому та четвертому класах тощо.
Згідно з третім принципом активи та пасиви першого—четвертого класів розміщені за ступенем зниження ліквідності, тобто активи — від найбільш ліквідних (монети та банкноти у касі, кошти на рахунках у НБУ) до неліквідних (сумнівна заборгованість за кредитами, основні засоби); пасиви — від зобов'язань за вимогою до довгострокових зобов'язань.
Кожний клас включає рахунки II, III і IV порядку. Усі вони належать до синтетичних відрізняються ступенем деталізації інформації про об'єкт обліку. Наприклад, перший клас називається “Казначейські та міжбанківські операції”. У ньому обліковуються казначейські та міжбанківські операції комерційних банків.
Деталізація рахунків II порядку здійснюється за видами казначейських та міжбанківських інструментів, які можуть використовуватись банком. Наприклад, до казначейських інструментів належать:
— готівкові кошти рахунок № 10;
— дорогоцінні метали (монетарні)—рахунок № 11;
— кошти у Національному банку України — рахунок № 12;
казначейські та інші цінні папери, що рефінансуються НБУ — рахунок № 14 та ін.
До міжбанківських інструментів належать операції між комерційними банками:
— кореспондентські рахунки, які включають рахунки № 15 “Кошти в інших банках”, № 16 “Кошти інших банків”;
— депозити до запитання та строкові депозити;
— кредити, операції РЕПО та ін.
Рахунки III і IV порядку деталізують інформацію про види казначейських та міжбанківських інструментів за конкретними ознаками. Так, деталізація рахунку № 10 “Готівкові кошти” за рахунками III порядку здійснюється за ознакою “Вид готівкових коштів (банкноти та монети, дорожн чеки)”. Рахунки IV порядку до цього рахунку виділяються за ознакою “Місцезнаходження готівкових коштів”. Наприклад, на рахунку № 1001 враховуються банкноти та монети в касі банку, на рахунку № 1007 — банкноти та монети в дорозі.
Рахунки в плані рахунків розташовуються за принципом зростання номерів рахунків. Кожний клас включає як активні, так і пасивні рахунки. Нумерація рахунків II, III і IV порядку здійснюється додаванням одного знака (від 0 до 9) з правого боку відповідно до рахунків І, II і III порядку.
Рахунки І порядку — однозначні (клас);
Рахунки II порядку — двозначні (розділ);
Рахунки III порядку — тризначн (група);
Рахунки IV порядку — чотиризначні (рахунок).
Рахунки І порядку повторюють найменування класу. Кожному класу протистоїть рахунок І порядку, найменування якого дублює найменування класу.
У складі класів можна виділити розділи. Кожному розділу протистоїть рахунок II порядку однойменної назви. Розділи формуються за такими критеріями: статті (рахунки) активів — активи розташовуються за ступенем зменшення ліквідності, від високоліквідних до неліквідних, а статті (рахунки) пасивів за видами обов'язків, від короткострокових до довгострокових, а усередині видів за строками і контрагентами.
Таким чином, у плані рахунків застосовується десятинна система кодування рахунків; при цьому перша цифра означає клас плану рахунків, друга — розділ у класі, третя — групу у розділі, четверта — номер рахунку в групі.
Наприклад, рахунок № 1200 “Коррахунок у Національному банку України означає, що це — рахунок IV порядку, є першим у першій групі рахунків, розташований у першому класі та належить до третього розділу.
Правильне розуміння ознак, які покладено в основу групування рахунків усередині розділів та класів, у подальшому полегшить проведення аналізу банківської діяльності.
У першому класі обліковуються казначейські та міжбанківські операц комерційних банків. До казначейських інструментів належать:
— готівкові кошти;
— монетарні дорогоцінн метали;
— цінні папери, як рефінансуються Національним банком України;
— кошти комерційних банків у Національному банку України;
— кошти Національного банку України у комерційному банку. До міжбанківських інструментів належать операції між комерційними банками:
— кореспондентськ рахунки;
— депозити до запитання та строкові депозити;
— кредити, операції РЕПО;
— фінансовий лізинг.
Готівкові кошти, що стоять на першому місці — це найбільш ліквідн активи. Готівковими коштами вважаються всі грошові кошти в національній та ноземній валюті, а також дорожні чеки незалежно від того, де вони знаходяться. Грошові та дорожні чеки обліковуються на різних рахунках. Безбалансов відділення можуть здійснювати тільки розрахунково-касове обслуговування клієнтів та вкладні операції.
До інших найбільш ліквідних активів належать рахунки двох типів, що не приносять відсоткового доходу: залишки на кореспондентському рахунку в НБУ залишки на кореспондентських рахунках в інших банках. З метою проведення розрахунків банки змушені тримати кошти на кожному з цих активів.
У розділах “Кошти у Національному банку України” та Кошти Національного банку України” відображаються активні та пасивні операц комерційного банку з НБУ. На кореспондентському рахунку комерційного банку у Національному банку України, крім розрахункових операцій, обліковуються обов'язкові резерви комерційного банку. Відповідно до Закону України “Про банки банківську діяльність” Національний банк України запроваджує для комерційних банків нормативи та порядок формування обов'язкових резервів.
Національний банк України у стосунках з комерційними банками використовує такі фінансові інструменти, як ломбардні кредити, операції РЕПО, пряме кредитування, аукціонні кредити та ін. Вибір фінансових інструментів залежить від характеру грошово-кредитної політики.
До достатньо ліквідних активів належать облігації внутрішньої державно позики; депозити овернайт і короткострокові депозити, які розміщені в інших банках; кредити овернайт та короткострокові кредити, надані іншими банками.
Виконання операцій з дорогоцінними (монетарними) металами комерційними банками можливе лише за умови існування ліцензії. Дорогоцінні метали також розглядаються як достатньо ліквідні активи. У розділ Дорогоцінні метали” обліковуються тільки ті метали, які визначен законодавчими актами. У цьому розділі не повинні обліковуватись дорогоцінн метали, що знаходяться у сховищі банку за дорученням його клієнтів (їх облік ведеться поза балансом), та цінні папери, які не входять до переліку цінних паперів, що рефінансуються НБУ (їх облік ведеться у третьому та четвертому класах). Перелік цінних паперів, та порядок їх рефінансування визначається Національним банком України.
До простроченої заборгованості належать депозити та кредити, термін сплати за якими прострочено, але ризик неповернення за ними не настільки високим, щоб відносити їх до сумнівної заборгованості. Сумнівними такі депозити та кредити, повернення яких не гарантовано. За рахунками сумнівної заборгованості обліковують лише суми основного боргу.
У другому класі відображаються операції з усіма категоріями клієнтів, крім банків, зокрема, операції за розрахунками; наданими кредитами та залученими депозитами; довірчі операції, операції РЕПО з клієнтами та ін.
Поділ клієнтів на контрагенти на рівні плану рахунків відбувається на основі секторів економіки. Згідно з “Методичними рекомендаціями щодо класифікації інституційних секторів економіки України”, які затверджен наказом Міністерства статистики України № 172 від 25.07.94 р., поділ економіки України щодо функціонування особливостей та структури здійснено на п'ять секторів:
1) фінансові інституційн одиниці;
2) не фінансов нституційні одиниці;
3) сектор загального державного управління;
4) сектор домашн господарства;
5) некомерційн організації, що обслуговують домашні господарства.
Відповідно групуються інституційні одиниці нерезидентів при відкритт рахунків.
У третьому класі відображаються два різних типи операцій. До першого типу належать операції з цінними паперами (окрім цінних паперів, що рефінансуються НБУ,— вони відображаються в першому класі — та довгострокових вкладень, які відображені в першому та другому класах).
Операції з цінними паперами поділяються на три види:
торгові операції з цінними паперами;
нвестиційні операції з цінними паперами;
операції з цінними паперами власної емісії.
Цінні папери враховуються в розріз контрагентів-емітентів. До другого типу належать операції за іншими розрахунками. До їх складу відносять господарчі операції комерційних банків. Це операції з малоцінними і швидкозношуваними предметами та матеріалами, операц з обліку дебіторської та кредиторської заборгованості. Причому дебіторська кредиторська заборгованість враховується: за господарчою діяльністю банку; за розрахунками з працівниками банку; сумнівна дебіторська та кредиторська заборгованість.
До інших операцій належать: облік дебіторської та кредиторської заборгованості з внутрішньобанківськими операціями і деякими ншими операціями, клірингові розрахунки, розрахунки з урегулювання валютно позиції банку, а також міжфілійні розрахунки між підрозділами одного банку.
Окремою позицією в цьому розділі обліковується субординований борг довгострокова позика, яка надасться дочірніми фірмами банку і яка в раз ліквідації або банкрутства боржника підлягає погашенню після задоволення вимог усіх інших кредиторів.
У четвертому класі зосереджені групи рахунків, які відображають довгострокові вкладення банку в асоційовані та дочірні підприємства, в нематеріальні активи та в основні засоби. Вкладення банку в асоційовані дочірн підприємства — це по суті інвестиції банку.
Рахунки даного класу призначені для узагальнення інформації про наявність та рух належних банку основних засобів та їх зношення, нематеріальних активів, вкладень в інші активи довгострокового характеру, такі як капітальн вкладення та ін.
Взаємовідносини між підприємствами — інвестором та дочірніми асоційованими підприємствами — регулюються чинним законодавством.
До нематеріальних активів належать витрати банку, що приносять дохід. Нематеріальні активи не мають фізичної форми, але мають власну вартість, що базується на правах або привілеях банку. Нематеріальн активи — це вартість придбаних установою прав користування землею, водою, ншими природними ресурсами, промисловими зразками, товарними знаками, об'єктами промислової та інтелектуальної власності, права оренди будівель (споруд, приміщень) або користування ними, права власності на квартиру, а також нші майнові права, що визначаються об'єктом права власності певної установи банку і приносять дохід. До інших майнових прав належать винаходи, корисн моделі, знаки для товарів та послуг, торгові марки, об'єкти авторських прав, програм забезпечення обчислювальної техніки, “ноу-хау”, придбані права на місце на товарній фондовій біржі, до вартості якого входять усі витрати, пов'язані з практичним використанням переваг цього місця для установи банку.
Нематеріальні активи обліковуються в балансі тільки за умови, що вони були придбані за певну ціну. Нематеріальні активи обліковуються в бухгалтерському обліку за первісною оцінкою, яка складається з фактичних витрат на придбання і приведення до стану, в якому вони придатні для використання відповідно до запланованої мети.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63, 64, 65, 66, 67
