Книга: Облік та аудиту комерційних банках

Платники несуть відповідальність за здійснення платежів у визначені терміни; за затримку в розрахунках вони сплачують штраф за кожний день прострочки платежу в відсотках. У більшості випадків ця сума значно менша, ніж підприємство платить банкам за кредит. Тому нерідко підприємства йдуть на менш витрати, вносячи штраф за прострочку платежів. У результаті опиняються у скрутному фінансовому стані постачальники; виникає ланцюг неплатежів. Існуюча прострочена дебіторська заборгованість за своєю суттю нелегальним комерційним кредитом.

Необхідність контролю за безготівковими розрахунками зумовлена для кожної сторони різними факторами. Для постачальника це своєчасне отримання грошового еквівалента виробленої у відповідності з угодою та відвантаженої продукції, для покупця — виконання постачальником умов угоди.

Державні податкові адміністрації контролюють своєчасність та повноту платежів у бюджет, банки —повернення кредитів.

Банківські органи не мають права визначати контролювати напрямки використання грошових коштів клієнта, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Одночасно банки самі несуть матеріальну відповідальність перед клієнтами. Якщо, наприклад, банк зарахує кошти на рахунок пізніше наступного дня після отримання платіжного документа, то він сплатить власникові рахунку штраф за кожен прострочений день. Такий же штраф передбачений за затримку списання банком коштів з рахунку платника за його вказівкою, а також якщо списання або зарахування було здійснено неправильно.

Банки можуть визнати неплатоспроможним позичальника, який не виконує зобов'язання щодо своєчасного повернення кредиту або за іншими рахунками. Про це основний постачальник товарноматеріальних цінностей повідомляє, вищестоящому органу господарського управління (при наявност такого) і виконавчому комітету Ради народних депутатів, де зареєстроване підприємство.

Розрахунок між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні та ноземними суб'єктами господарської діяльності за експортно-імпортними операціями в межах торговельного обігу в іноземній валюті здійснюється у безготівковій формі через уповноважені банки (банки, що мають ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій).

Основними формами міжнародних розрахунків при здійсненні зовнішньо-економічної діяльності є:

— банківський переказ;

документарне інкасо;

документарний акредитив;

— розрахунки за відкритим рахунком;

— розрахунки з використанням чеків, векселів.

Враховуючи специфіку конкретної операції та можливості банку щодо техніки розрахунку, контрагенти в контракті передбачають найбільш доцільну для них форму розрахунку з урахуванням чинного законодавства, що регламентує форми і терміни здійснення міжнародних розрахунків.

Облік операцій при використанні банківського переказу. Банківський переказ (bank transfer, remmitance) — це розрахункова операція, яка здійснюється між банками на підставі вказівок підприємства, що переводить грошові кошти, шляхом видачі одним банком ншому банку наказу про сплату (зарахування на рахунок)  у визначеній кількості грошових коштів підприсмству-одержувачу (бенефіціару) за умови пред'явлення ним відповідних документів. Імпортер, що переводить грошові кошти, дає інструкції своєму банку щодо умов сплати переказу. В банківській практиці такий наказ називають платіжним дорученням.

Платіжне доручення — це наказ банку, що адресується своєму банку-кореспонденту, про виплату певної суми грошей бенефіціару (тобто переказоодержувач), пред'явнику чека або інших платіжних документів. Платіжне доручення дається банком на підстав вказівок відправника переказу — клієнта банку. Останній нструктує банк про умови виплати бенефіціару суми переказу. Існу певна, прийнята в міжнародній практиці, форма платіжного доручення. Кожне платіжне доручення повинно містити наступн дані:

найменування платника;

найменування і номер рахунку бенефіціара (одержувача);

— банк бенефіціара;

— сума валюта платежу;

призначення платежу (на підставі яких документів і за що здійснюється оплата).

Для забезпечення своєчасності та швидкост перерахування додержання зазначених умов дуже важливе, бо навіть незначн розбіжності й неточності можуть призвести до затримки сплати або повернення платежу зарубіжним банком і спричинять додаткові витрати з боку клієнта.

Схему банківського переказу при наданні відповідних документів на відвантажену продукцію наведено нижче:

Отже, наведена схема передбачає певну послідовність операцій:

1 передача документів у відповідності з умовами контракту;

2 — надання вказівки банку про переказ коштів;

3 — повідомлення (авізування) банку експортера про перерахування коштів;

4 авізування експортера про зарахування коштів на його рахунок.

При розглянутій формі розрахунку здійснюються так платежі:

авансові (попередня оплата);

— за товарними документами (за товар, роботи, послуги після надходження або надання, а також на арбітраж);

за штрафами, вимогами;

погашення заборгованості за розрахунками;

за перерахунком;

— за векселями, чеками та ін.

Недоліком банківського переказу (окрім авансових платежів) є те, що надходження валютної виручки експортеру затримується в часі. Як правило, експортери поєднують банківський переказ з гарантією на випадок несплати товару або відмови від його сплати імпортером.

Банк, який приймає від клієнта платіжне доручення, повинен перевірити, чи має резидент одержувач валютних коштів — ліцензію НБУ, оскільки розрахунок між резидентами на території України здійснюється тільки в національній грошовій одиниці, тобто в гривнях. Використання іноземної валюти як засобу платежу на території України дозволяється тільки для проведення платежів на підприємствах торгівлі, які мають індивідуальну ліцензію НБУ на здійснення торгівлі товаром з оплатою в іноземній валюті.

Крім того, клієнт повинен надати в уповноважений банк контракт, на підставі якого буде проводитись платіж, для перевірки законності операції.

Банк-платник виплачує бенефіціару суму платіжного доручення за свій рахунок, але має право претендувати на відповідне відшкодування. Засобами такого відшкодування можуть бути: суми, зараховані на рахунок “ностро або кліринговий рахунок банку-платника в третьому банку; надання банку-платнику права списати суму переказу з рахунку “лоро” банку-відправника переказу, що знаходиться в банку-платника.

У бухгалтерському обліку комерційного банку клієнта-постачальника відбувається зарахування суми валюти:

Д-т рахунку

№ 1500А “Рахунок у банках-нерезидентах у ВКВ”;

К-т рахунку

№ 2603П “Рахунки за довірчими операціями суб'єктів господарської діяльності”.

У банку клієнта-платника:

Д-т рахунку
№ 2600П “Поточні рахунки суб'єктів господарської діяльності”;

К-т рахунку
№ І500А “Рахунок у банках-нерезидентах у ВКВ”.

Деякі банки для відображення міжнародних розрахунків використовують рахунок № 2900П “Дебітори і кредитори банку за операціями клієнтів у ВКВ”.

Д-т рахунку
№ 2600П “Поточні рахунки суб'єктів господарсько діяльності”;

К-т рахунку
№ 2909 “Рахунки за довірчими операціями суб'єктів господарської

діяльності”.

Д-т рахунку
№ 2909 “Рахунки за довірчими операціями суб'єктів господарської діяльності”;

К-т рахунку
№ 1500 “Рахунок у банках-нерезидентах у ВКВ”.

У двох випадках комерційним банком стягується комісія залежно від умов договору з відображенням на рахунках:

Д-т рахунку
№ 2600 “Поточні рахунки суб'єктів господарсько діяльності”:

К-т рахунку
№ 3800 “Позиція банку щодо іноземної валюти та банківських металів”.

У відповідності з “Правилами здійснення операцій з ноземною валютою на території України” валютна виручка об'єктів господарсько діяльності — резидентів, тобто сума валютних надходжень від продажу товару послуг за іноземну валюту (у тому числі й валюту країн колишнього СРСР), незалежно від джерел їхнього утворення, підлягає обов'язковому і повному зарахуванню сум на спеціальні розподільчі рахунки (балансовий рахунок № 2603 “Розподільчий рахунок у ВКВ і НКВ резидента України”). Вони відкриваються і ведуться в розрізі клієнтів та за видами валют. Після зарахування суми валюти, що надійшла на спеціальний розподільчий рахунок, банк не пізніше наступного дня повідомляє про це власника рахунку. Якщо клієнт протягом п'яти банківських днів з моменту зарахування суми валютних коштів на розподільчий рахунок не подав у банк доручення на їхн перерахування на розрахунковий валютний рахунок, то на шостий день банк самостійно перераховує ці кошти на рахунок резидента.

Уповноважений банк самостійно протягом трьох банківських днів здійснює продаж тих валютних надходжень на адресу резидента, що згідно з нормативними документами НБУ підлягають продажу в повному обсязі на міжбанківському валютному ринку України, а саме:

— валюти, отримано резидентом на території України без індивідуальної ліцензії НБУ згідно з Тимчасовим порядком використання готівкової ВКВ як засобу платежу на територ України” № 13—135/1556—5528 від 18.09.96 р.;

— валюти, отримано резидентом при здійсненні розрахунку з використанням пластикових карток міжнародних платіжних систем;

валюти, купленої на міжбанківському валютному ринку України для виконання зобов'язань у цій валюті перед нерезидентом, у випадку їхнього повернення від нерезидента;

Гривні, отримані від продажу валюти, повинні бути зараховані на розрахунковий рахунок клієнта протягом двох робочих днів з моменту зарахування визначених сум на баланс банку.

Облік операцій при використанні документарного акредитива. Надійною формою платіжної гарантії для експортера є документарний акредитив. Більша частина зовнішньої торгівлі з року в рік здійснюється за допомогою цього випробуваного інструмента. Останнім часом значно зросла зацікавленість у акредитивах і в нашій країні.

Попередня сплата і постачання товару на кредитній основі є невід'ємною частиною зовнішньоторговельних операцій. Якщо договір купівлі-продажу або подібна угода передбача платіж проти виставлення акредитива, то обов'язок покупця — надати нструкції своєму банку про відкриття акредитива на користь продавця. Документарний акредитив являє собою зобов'язання продавця, що бере на себе за проханням та розпорядженням наказодавця (імпортера) банк включає в себе виплату певної суми бенефіціару (експортеру) за поданням передбаченого набору документів до встановленого терміну.

Для того щоб забезпечити однозначність тлумачення акредитива в світовій торгівлі, Міжнародна Торговельна Палата (МТП) в Парижі виробила Уніфікован правила і умови застосування документарного акредитива (UCPDC), як застосовуються банками майже всіх країн. Лише формулювання документарного акредитива вважається для банку зобов'язанням.

Що стосується клієнтури, то це означає, що банки діють тільки на підставі тексту акредитива, виконуючи угоди, і не можуть брати до уваги жодні інші положення угоди, що відрізняються від формулювання документарного акредитива. Це стосується й угод, змінених на пізнішу дату, без відповідної зміни тексту документарного акредитива. У цьому випадку банки також будуть діяти винятково у відповідності з чинним формулюванням документарного акредитива, одержуючи і перевіряючи документи (UCPDC, ст. 3).

Усі банки здійснюють перевірку, послуговуючись наданими їм документами, стежать за виконанням усіх умов документарного акредитива. Вони не в стані перевірити, чи відповідають поставлені в даний момент товари зазначеним в документарному акредитиві. Банки не можуть нести відповідальність за розбіжності між товарами, виписаними за комерційними рахунками, і тими, що поставлені в даний момент. Врегулювання подібних проблем покладено на покупця продавця. Скарги (позови) дозволяються безпосередньо між покупцем продавцем (UCPDC, ст. 4).

Банки не несуть відповідальність за чинність, форму або за юридичне значення документів.

Банки з належною ретельністю приймають передбачені за акредитивом документи, контролюють, чи відповідають ці документи за зовнішніми ознаками зазначеним термінам і умовам. Банки не несуть відповідальність за вчинки третіх сторін, що беруть участь в угоді за документарним акредитивом (UCPDC, ст. 17).

Банки не несуть фінансової відповідальності за:

— затримки, що трапилися не за їхньої вини в передачі документів;

наслідки стихійних лих;

— вчинки банків-кореспондентів або інших третіх сторін, яких вони проінструктували щодо виконання угоди.

Основними формами документарного акредитива є:

1. Відкличний акредитив, що може бути змінений або анульований в будь-який момент. Ця форма дуже рідко використовується, бо вона не забезпечує належної гарантії.

2. Безвідкличний акредитив, тобто зобов'язання банкуемітента (банку покупця) виконати умови за документарним акредитивом у тому випадку, якщо бенефіціар виконав усі умови. Таким чином, бенефіціар одержує тверду гарантію банку-емітента що надасть йому бажану забезпеченість. Якщо відповідне застереження не зроблене, то акредитив вважається відкличним.

Існують два типи безвідкличних акредитивів:

а) безвідкличний акредитив, не підтверджений банком, що авізує (fjiocable credit not confirined by the advising bank). Безвідкличні документарн акредитиви завжди передбачають зобов'язання оплати з боку банку-емітента. У цьому випадку банк, що авізує, не дає жодних зобов'язань щодо платежу. Він тільки діє від особи банку-емітента;

б) безвідкличний підтверджений акредитив (irrevocable firmed credit). Підтверджуючи акредитив, банк, що авізує, підключається до зобов'язань заплатити незалежно від і в доповнення до зобов'язань банку-емітента. Банк, що підтверджує, гарантує виконати свої зобов'язання незалежно від спроможності банку-емітента відшкодувати суму. Документарний акредитив да експортеру найбільшу гарантію, якщо він емітований іноземним і підтверджений вітчизняним банком безвідклично.

Існують різноманітні форми одержання коштів за акредитивом:

1. Акредитив з оплатою тратт на пред'явника. Сума за даним акредитивом підлягає до виплати одразу ж після подання документів і перевірки х банком. Тоді виручка негайно надходить у розпорядження бенефіціара. У деяких випадках може минути декілька днів від пред'явлення документів і до власне переказу коштів. Як правило, цей час необхідний банку для переказу суми акредитива. У випадку з непідтвердженими акредитивами можуть виникнути такі ситуації, коли банк, що авізує, затримує платіж бенефіціару до того часу, поки він не отримає від банку-емітента зазначену в документах суму.

2. Акредитив, дійсний проти виставлення негайних векселів, або акредитив з встановленим терміном сплати іноземних векселів. Додатково до подання документів від бенефіціара вимагається виписати негайний вексель на певний банк (емітент, що авізує, або третій банк). Після з'ясування, що документи в порядку, експортер одержує тратту зворотньо після того, як вона була акцептована банком-платником (трасатом), за його бажанням. Існує можливість дисконтувати акцепт цього банку. Тоді можна негайно отримати готівку за траттою продавцю, в той час як одержувач отримає суму тільки після закінчення строку платежу за векселем.

3. Акредитив з платежами в розстрочку. Платіж нараховується не одразу після подання документів, а лише після певного періоду часу, обумовленого акредитивом. Акредитив з платежем у розстрочку надає покупцю пільговий період і створює гарантію продавцю, що платіж буде здійснений на вказану дату.

Існують також спеціальні акредитиви.

1. Акредитив “стенд-бай”, або резервний акредитив, акредитив підтримки. По суті це заява про гарантію. Він використовується переважно в США, оскільки за правилами цієї країни американським банкам не дозволяється надавати гарантії. Згадані акредитиви можуть використовуватися, наприклад, для гарантування наступних типів платежів дій:

виплата позик;

— виконання субконтрактів;

страхування сплати поставок товару третіми сторонами незалежно від реципієнта.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63, 64, 65, 66, 67