Учебное пособие: Комерційне товарознавство

• за способом виробництва - скріплені механічним спо­собом: прошивним, голкопробивним, валяльним; клейовим чи комбінованим способом;

•  за структурою полотна - волокна, спрямовані в один бік; з перехресними волокнами; з хаотичним розміщенням волокон; з комбінованим розміщенням волокон;

•  за типом основи – полотно-прошивані  нитко-прошивані i тканино-прошивні полотна;

• за обробкою - гладкокрашені (однотонні), набивні, меланжеві, з начосом;

• за характером поверхні - різні, в1зерунков1, рельєфні, войлокоподібні , моxеpoвi, вopcoвi.

Неткані полотна випускаються переважно шириною 142-160 см (від 70 до 184 см) i відносною щільністю від 100 до 700 г/м

Штучним хутром (ШХ) називається текстильний виріб, що іміту натуральне хутро. Штучне хутро за аналогію з натуральним складеться з ґрунтово основи i ворсового покриву, для створення якого використовують xiмічн різнозбігаючі  волокна, щоб сформувати пух i ость у ворсовому покриві Для одержання блиску до складу ворсу вводять профільовані синтетичн1 волокна.

Основними факторами, що формують споживчі властивост штучного хутра, е волокнистий склад i спосіб виробни­цтва. Штучн хутра одержують трикотажним, тканим, клейо­вим i нетканим способами.

Трикотажне хутро одержують двома способами: шляхом ув'язування в рунтове трикотажне полотно волокон з чесальної стрічки (на круглов'язальних машинах) i на базі плюшевих трикотажних переплетінь, у яких одна 13 систем ниток утворює подовжені провисаючі neтлі. Оброблення хутра включає прасування ворсу, стрижку в декілька етапів (попередню, пром1жну i заключну), вичісування слабко закріплених волокон, просочення ґрунту трикотажного полотна з вивороту плівкоутворювальним препаратом. Трикотажний споci6 виробництва ШХ дає змогу формувати р1зноманітні імітації - цигейку, песець і.т.д.

Ткане штучне хутро одержують у процесі ткацтва осново-ворсовим переплетенням iз трьох систем ниток: вopcoвoї i корінно (грунт) основи та утка. Ґрунт хутра - з бавовняної крученої пряжі, а ворсова нитка - це комплексна i профілююча нитки, віскозна нитка, нітронова, пол1еф1рно-нітронова, вовняна пряжа  і т.д.. ШХ на тканій ocнові іміту цигейку, ов­чину, каракуль, які одержують шляхом тиснення.

Тканино-прошивне ШХ виробляють на машинах «Маліполь» шляхом прошивання каркасу-тканини, нетканого матеріалу - ворсовою пряжею. Для ворсового покриву використовується нітронова, лавсанова, нітроно-капронова i напівшерстяна пряжа.

Штучне хутро з приклеєним (накладним) ворсом отримують шляхом наклеювання синелі (ворсовий шнур) на бавовняну тканину. Синель складеться зi скручених бавовняних ниток, між якими знаходяться короткі капронов1 волокна. 1х закріплюють обвивкою, нагонною ниткою з капрону або вicкози. Щоб одержати хвилясту поверхню синель завивають.

Штучне хутро класифікують за:

•  способом виробництва - на тканій основі, трикотажній основі,з приклеєним ворсом i тканинопрошивне;

• призначенням - одежне (для верхнього одягу), коміркове (оздоблювальне), підкладкове, для головних y6opiв, мебльове, для покривал, плед1в, irpaшок, суконь;

•  волокнистим складом ворсового покриву - нітронове, пол1еф1рне, змішане, віскозне i вовняне;

•  висотою ворсу - довговорсове (під песця), середньоворсове (під норку, овчину) i коротковорсове;

•  видом оздоблення - гладкофарбоване, набивне (з кольоровим малюнком, нанесеним аерограф1чним способом)   i   жакардове   (з плетеним  малюнком)

• характером вopcoвoi поверхні - нестрижене, з piвномірною стрижкою ворсу, фасонною стрижкою, тисненням.

         Хутро для одягу на тканій ocновi має поверхневу щільність 250- 500 г/м , підвищену формостійкість ґрунту, невисокий ворс (6-20 мм). Меблеве штучне хутро відзначається невисокою поверхневою щільністю, м'якістю. Для штучного хутра встановлена довжина шматка не менше ніж 15 м, довжина відрізка в шматку - не менше ніж 2,5 м i ширина 140-150 см. Коефіцієнт стійкості ворсу до зминання повинен бути не менше ніж 0,7; стійкість до звойлочування - 4 бали; стійк1сть до стирання - не більше ніж 50%. Поверхнева щільність хутра для верху одягу - 400-900 г/м2

Килимові вироби - це художні текстильні вироби побутового призначення.

Класифікуються килимові вироби за:

•  способом виробництва - ручного i машинного виробни­цтва. Машинного, у свою чергу, поділяють на пруткові, двополотняні, cтрічковi. Неткан килими випускають прошивні, трикотажні, голкопробивні, клейов1;

• характером поверхні -  ворсові, безворсові i комбіновані. Залежно від буд1вл1 ворсової поверхні розр1зняють ки­лими з розр1зним, нерозр1зним (петельним), комбінованим ворсом, з тисненим малюнком;

•  висотою ворсу - низьковорсов1 (до 4 мм), средньоворсов (4—6 мм), високоворсов1 (6-10 мм) i рельєфні;

•  видом i складом сировини - чистошерстяні, напівшерстяні, з xiмічних волокон i джгута;

•  характером формування малюнків вopcoвої  поверхні.

•   композиційною побудовою орнаменту (геометричний, рослинний, медальйонний, газонний, тематичний, пейзажний, портретний, предметний);

•  видом оздоблення - неапретовані, апретовані, з спеціальними видами оброблення - такі, що мало зб1гаються, протимольні.

Розм1ри: близько 60 см; від 70x124 до 300x500 см.

Швейні i трикотажні товари

До товарів одягу вiднocять piзні види верхнього одягу, легкого плаття, білизни, головних y6opiB, а також рукавички i рукавиці.

Залежно від способу виробництва розр1зняють одяг, виготовлений за технологією швейного i трикотажного виробни­цтва. Одяг, виготовлений за технологією швейного виробни­цтва, називають швейними виробами. Основну масу швейних товар1в становить побутовий, спортивний i виробничий одяг. Вироби, отримані за технологією трикотажного вироб­ництва шляхом в'язання пряж1 i ниток, називають трикотажними. Це Bepxнi трикотажні вироби, xycткoвo-шapфoвi, панчішно-шкарпеткові, білизна i головні убори.

Найважливішими факторами, що впливають на формуван­ня потреб у одязі, е його виробництво, матеріальний i культурний рівень населення, чисельність населення, його статевовіковий i соціальний склад, типологія, природно-кліматичні умови.

Основні споживчі властивості одягу:

• відповідність ергоном1чним вимогам;

• естетичність;

• надійність

Ергономічні властивості визначаються особливостями людини характеристиками середовища. Найважливішими є антропометричні, гігієнічні та психофізичн вимоги.

Естетичні властивості одягу  припускають відповідність виробу соціальним потребам, що склалися у стильовому напрямі і моді. Стиль – історично сформована стійка спільність системи формальних засобів і прийомів художньої виразності. Основою сучасного стиля є загальноєвропейський. Провідні ознаки такого стилю –гранична доцільність, чистота, ясність , чіткість і досконалість форм і ліній. Мода тимчасова спільність засобів художньої виразності. Мода в одязі – це нетривале панування  тих чи інших смаків, що виявляються в зовнішніх формах.

Надійність – це здатність одягу задовольняти матеріальн нематеріальні потреби в часі, відповідаючи вимогам довговічності, ремонтоздатності і збереження.

Матеріали для виготовлення одягу.

 Для верху виробів використовують всі види текстильних, шкіряних матеріалів і штучного хутра. Останніми роками застосовують і трикотаж.

Тканини застосовують для виробів:

білизняних – бавовняні і лляні тканини , легкі, високо міцності та зносостійкості

Сорочечно-сукняних – ситці, сатини, сукняні бавовняні тканини, кашемір, фай, напівшерстяні і т.д.

Асортимент шовкових тканин з натуральних, штучних і синтетичних ниток величезний. Це креп-шифон, креп-жоржет, крепдешин, файдешин,креп-сатин, маркізет, фасонні жакардові і т.д. Для виготовлення верхніх сорочок  використовують тканини з бавовни, шовку, вовни, льону, штучних і синтетичних волокон і ниток у різних їх сполученнях.

Асортимент костюмних тканин  представлений шерстяними напівшерстяними тканинами - бостони, креми,трико, габардини тощо. Шерстян костюмні тканини - молескіни, коверкоти, трико, вельвет, сукно, замша. Для виготовлення чолов1чих, жіночих i дитячих пальто, курток використовують чистошерстяні та напівшерстяні тканини - драпи, плошев1 тканини і т.д..

Для непромокальних виробів застосовують тканини з хімічним вoдoвiдштoвxyвaльним просоченням на основ1 смол  i  силікатів , прогумован тканини з водонепроникним плівковим  покриттям, дубльовані матер1али, штучні  шкіри i замшу.

Трикотажні полотна. Трикотаж - гнучке i міцне в'язане полотно або вир1б, що складається з петель, які переплітаються в подовжньому i поперечному напрямках. Для виробництва трикотажу використовують текстильн нитки i пряжу р1зних видів. Підготовка пряж1 до в'язання полягає в перемотуванні її  на мотальних машинах (для круглов'язальних ма­шин) або снування на снувальних (для основов'язальних ма­шин), парафінуванні, емульсуванні.

Принциповою відмінністю трикотажу від тканин е петельна структура, що додає розтяжність, еластичність, м'якість, товщину  і.т.д.. Структура трикотажу визначається способом в'язання - кул1рним (поперечно-в'язаним) i осново в’язаним (поздовжньо - в в’язаним).

Основні переплетення : гладь, ластик,ланцюжок, трико, сукно, атлас.

На відміну від тканин одиниця виміру трикотажного полотна – маса 1 м2 . Вона залежить від вихідної сировини, товщини і коливається від 70г з капронової нитки до 400г вовняної.

Для одягу застосовують штучне хутро на тканевій і трикотажній основі; штучну і натуральну шкуру та замшу; підкладкові і прокладков утеплювальні матеріали , матеріали для скріплення деталей, прикладні матеріали.

АСОРТИМЕНТ

Під асортиментом швейних і трикотажних товарів розуміють склад співвідношення окремих видів виробів у випуску продукції певного виду найменування за кількістю або ґатунками, розмірами, зовнішнім оздобленням та ншими ознаками.

Відповідно до стандартної класифікації , трикотажні вироби побутового призначення  класифікують за такими ознаками: призначенням, видом застосованої сировини, структурою трикотажних переплетень, способами виготовлення , обробкою і оздобленням виробів і полотен.

Вироби, що входять до груп за статевовіковими ознаками , поділяються на підгрупи: одяг чоловічий,жіночий, для хлопчиків і дівчаток ясельного віку, немовлят. За сезонними ознаками розрізняють такі види виробів побутового призначення : зимові, демісезонні, літні, позасезонні(всесезонні).

За виконанням соціальних функцій одяг поділяють на урочистий,повсякденний, домашній, спортивно-побутовий.

Види швейних виробів поділяють на різновиди, що характеризуються найменуванням виробу, фоном, покроєм і видом оздоблення.

Фасон визначається його силуетом, формою, покроєм i оздоблениям. Складність фасону визначається за норматив­ною складністю оброблення (НСО), що передбача 10 i більше груп складності Складність оброблення визначається кількістю бал1в по вузлах обробки вироб1в. Група cклaднocтi вказується в технічному опису модел1 та артикулах вироб1в.

Силует одягу може бути прилягаючим, напівприлягаючим, розширеним донизу, прямим, трапецієподібним, іксоподібним тощо.

За формою одяг поділяють на класичний (суворий), спортивний i фантазійний.

Kpiй одягу визначається покроєм рукавів (реглан, втачні, широкі, об'емн1,  комбіновані), формою коміра (відкладний, стійка, апаш т.д..), видом застібки (висока двобортна, однобортна), вирізом горловини (ф1гурний, каре, овал і т.д.).

Обробка вироб1в буває жорстка, напівжорстка, м'яка.

Тили фігур встановлюються за результатами масового обм1ру населення.

Різновиди одягу характеризуються розм1рними ознаками - зростом, охопленням грудей (розм1ром), повнотою (для чоловіків - обхват талії, для жінок - обхват стегон).

 Poзмірні ознаки для дитячого одягу ( від 3 до 18 років) - зр1ст, обхват грудей i талії.

Poзміри головних y6opів визначають за їx внутрішнім ко­лом. Указується вид підкладки, утеплювальний матер1ал, хутряний наклад та оздоблення.

Для уніфікації типових фігур, що найбільше трапляються серед населення, використовують такі параметри.

Розмір ф1гури, який визначається величиною обхвату грудей у сантиметрах. Інтервал м1ж сум1жними розмірами - 4-6 см.

3picт - довжина тіла людини без взуття від верхньої точки голови до підлоги в сантиметрах. Інтервал м1ж сум1жними зростами - 6 см.

Повнота характеризує тип статури і вікову змінність фігури дорослої людини. Повнотним показником обхват талії у чоловіка і обхват стегон з урахуванням виступу живота у жінок.

Типові фігури дітей об’єднані в 5 вікових груп. Ясельна ( 6 міс- з роки), дошкільна – (3- 6,6 років)молодша шкільна(6,5-12 років)старша шкільна(12-15,5 років) підліткова(15,5-18 років)

Встановлено 6 зростів для дорослих(для чоловіків від 158 до 188 см, для жінок від 146-176см); 12- для шкільного і підліткового(від 122 до 188 см) та для дошкільного і ясельного віку( від 74т до 116 см).

Розмірні показники швейних виробів вказуються на товарних ярликах у певному порядку: зріст обхват грудей- обхват стегон(талії) наприклад 176-100-96.

Усі типи фігури розбиваються на групи з урахуванням  статі і віку: чоловіча, жіноча, підліткова, шкільна, дошкільна, ясельна.

У розмірі чоловічих сорочок - за обхватом шиї:38,39-48;за півобхватом грудей: 44,46-54. У таблиці наведен співвідношення  нашого і імпортного одягу:

Вимоги до виготовлення одягу.

Основними нормативно-технічними документами, на яких базуються виготовлення й оцінка якост1 одягу в промисловості i торгівлі, є стандарти, технічн умови, затверджені зразки (еталони) вироб1в.

Дефекти швейних виробів. Розр1зняють дефекти виробничого i невиробничого характеру. Дефекти виробничого ха­рактеру, у свою чергу, поділяються на виробничо-швейні i дефекти зовнішнього вигляду матер1ал1в. Виробничі дефекти підлягають виправленню, зниженню сорту. Дефекти зовніш­нього вигляду матер1ал1в, що трапляються у готових виробах, поділяються на м1сцев1 i розповсюджені

Контроль якостi швейних виробів - єдиний i безупинний процес у промисловості i торгівлі Якість швейних вироб1в контролюють у певній послідовності i керуються відповідними Держстандартами.

Контроль якості трикотажних виробів відрізняється від швейних тим, що його показники поділяються на дві групи: загальні - обов'язкові для вcix видів виробів i спеціалізовані - для окремих видів i груп виробів. До загальних відноситься вид сировини, лінійна щільність ниток, лшшш розм1ри виро6iв, вид переплетения, щільність в'язання, стійкість фарбування, естетичні показники.

Дефекти трикотажних полотен i виробів поділяються на дефекти зовнішнього вигляду полотен i виробничо-швейні дефекти. Перші залежать від якост1 пряж! i ниток при в'язанні, друг! - від порушень при пошитті.

Маркування

Для маркування швейних i трикотажних вироб1в використовують товарний ярлик, стр1чку з зображенням товарного знака або клейма, контрольну стр1чку. На товарному ярлику вказують такі  рекв1зити: товарний знак підприемства-виробника, його найменування i місцезнаходження, найменування виробу, позначення стандарту або технічних умов, артикул виробу, його модель, розм1ри, сорт, роздр1бну ціну, дату виготовлення (місяць, рік). Можуть бути дoдaткoвi рекв1зити: для  вітчизняних трикотажних вироб1в - група обробки i міцність фарбування; для швейних вироб1в - артикул основного матер1алу; для швейних вироб1в, що мають підкладку чи оздоблення хутром - сорт підкладки, знижка, над­бавка за хутро й оздоблення i група оздоблення.

Стрічка з зображенням товарного знака застосовується при маркуванні верхнього i легкого швейного одягу, головних y6opiв, трикотажних верхніх i білизняних виробів з ycix видів ниток i пряж На ньому повинні бути зазначені: символи по догляду за виробами відповідно до вимог Держстандарту.

Товарний знак може бути зображений на підкладці виробу методом шовкографії, на виробах - у вигляді оздоблення (вишивка, аплікації i т. д.) чи нанесення фарбою на бавовняну підкладку виробу. Kpiм того, допускається вказувати на окремій стрічці, встроченій у шов, найменування сировини, його зміст по волокнах i символи по догляду за виробом; на товарному ярлику зам1сть маркувальної стр1чки для білизняних трикотажних виробів - найменування сировини i його відсотковий склад по волокнах. Уci дані наносять на стрічку друкарським, друкованим, жакардовим способом або мето­дом шовкографії.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50