Дипломная работа: Ефективність виробництва плодово-ягідної продукції
При цьому, з одного боку, реалізовувати продукцію через власні господарські системи вигідніше, ніж реалізовувати її через посередників і здавати на оптові бази, які диктують свої умови та ціни. З іншого боку, при вирішенні цієї проблеми на рівні регіону з‘являється безліч негативних чинників: нераціональне забезпечення населення продукцією, низька якість переробки, незавантеженість потужностей на оптових ринках.
Форми агропромислових інтегрованих асоціацій за напрямками взаємовідносин їх учасників можна розділити такі групи:
- спільна домовленість про порядок й умови заготівлі продукції (транспортні операції, зберігання тощо);
- надання головним підприємством допомоги сільськогосподарським товаровиробникам безпосередньо в господарствах по визначеному напрямку інтеграції з метою підвищення якості продукції;
- виділення авансом сільськогосподарським товаровиробникам фінансових ресурсів, здійснення передоплати будь-яких інших операцій в рахунок зданої сільськогосподарсько продукції;
- переробка сільськогосподарської продукції на бартерних умовах;
- використання сільськогосподарськими товаровиробниками торговельної мережі засновника (інтегратора) або спільних торговельних об‘єктів [67, с.31].
До об‘єктів ринкової інфраструктури належать товарні біржі, агроторгові доми, оптові ринки, виставки, ярмарки, сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи, заготівельн пункти, фірмові магазини та інші. Однак, нині перед багатьма господарствами постала проблема збуту плодово-ягідної продукції. З огляду на це, формування нфраструктури має відбуватися за рахунок створення та розширення маркетингово мережі збуту сільськогосподарської продукції на шляху від виробника до споживача [4, с.499].
Система оптових продовольчих ринків вирішує завдання цілорічного постачання населенню високоякісних продуктів харчування, забезпечення сталого виходу сільськогосподарських товаровиробників на конкурентоспроможний ринок, зустрічного продажу продукц виробничо-технічного призначення, підвищення ефективності розподілу продовольства у великих містах, промислових центрах й окремих регіонах країни, спрощення та прискорення процесу просування товарів до кінцевого споживача [44, с.49].
Одним із перспективних напрямів виходу сільськогосподарських підприємств на продовольчий ринок є розвиток фірмової торгівлі, яка дає змогу підприємству ефективно управляти фінансовими потоками, забезпечувати швидке повернення коштів і направляти їх на виробничі потреби, успішно конкурувати на споживчому ринку [75, с.26].
У систем забезпечення плодово-ягідною продукцією населення важливу роль відіграють місцеві ринки. Як визначає Т.Зирянова, через такі ринки можна реалізовувати продукцію товаровиробників усіх форм власності [41, с.32]. Однак на такому тип ринків забезпечується низький рівень зберігання продукції, що призводить до погіршення якості продукції.
Об‘єктивно поста питання територіального розташування об‘єктів ринкової інфраструктури з урахуванням розміщення сільськогосподарських підприємств як основних виробників плодово-ягідної продукції та її споживачів. Перш за все це визначається підвищеними транспортними тарифами й іншими витратами на перевезення продукц [2, с.54]. Якщо йдеться про оптові ринки, то вони, як правило, повинн розташовуватися поблизу транспортних магістралей і мати необхідні комунікації. Як визначає Н.Сеперович, оптові продовольчі ринки створюються, як правило, у місцях, де покупцям і продавцям зручно зустрічатися [128, с.13].
Теоретичне узагальнення аспектів розміщення та розвитку садівництва дає підстави зробити висновок, що тенденція переходу сільськогосподарських підприємств, як виробляють плодово-ягідну продукцію, до ринкових умов відіграла негативну роль у формуванні ринку цієї продукції. Для ефективного розвитку садівництва розміщення виробництва має відповідати не тільки природнокліматичним, організаційним й економічним умовам, але й передбачати задоволення потреб населення за наявності ринкової інфраструктури.
1.3. Методика досліджень і система показників ефективності виробництва
Перед економічною наукою постає завдання не тільки визначення сутності чи опису того чи іншого явища, а й розробки методів кількісного її вираження. При цьому всебічне глибоке вивчення процесу розміщення й ефективності виробництва в цілому залежить від того, наскільки вірно буде обрана методика дослідження, оскільки від вибору методичного підходу до вивчення цього процесу залежить встановлення тенденцій та закономірностей його прояву на практиці, виявлення небажаних явищ, опрацювання конкретних шляхів подальшого розвитку садівництва. Теоретичне обґрунтування процесу розвитку садівництва нерозривно пов‘язано з практичними проблемами.
У відповідності з метою і завданнями дисертаційного дослідження з урахуванням існуючих методик нами доповнена методика дослідження ефективності виробництва продукц садівництва в умовах зони Степу України на прикладі Запорізької області (рис. 1.2). Пропонована схема дослідження передбачає поетапне вивчення процесу розвитку й аналізу ефективності садівництва в ринкових умовах.
І етап розміщення і породно-сортовий склад насаджень:
- за категоріями господарств;
- за видами культур;
- динаміка площ під багаторічними насадженнями;
ІІ етап виробництво плодово-ягідної продукції:
- урожайність плодово-ягідних культур;
- рівень концентрації;
- рівень спеціалізації господарств;
- структура валового збору;
- витрати праці на одиницю продукції
- реалізація плодів та ягід:
- рівень товарності;
- структура каналів реалізації плодів і ягід;
- структура окремих товарних груп;
- собівартість 1 ц реалізованої продукції;
- виручка та рентабельність від реалізації продукції;
- цінова ситуація на ринку.
ІІІ етап – забезпеченість населення плодово-ягідною продукцією:
- рівень споживання плодів і ягід;
- забезпеченість населення плодово-ягідною продукцією;
- споживання плодів і ягід за окремими видами;
- щомісячн витрати на плоди та ягоди;
- сезонність споживання;
- якість продукції за критеріями споживчої переваги.
Послідовний аналіз системи економічних показників, згрупованих у відповідності до наведено схеми, дає можливість глибше проаналізувати сутність процесів розміщення, спеціалізації, концентрації і визначити ефективність виробництва плодово-ягідної продукції залежно від впливу різних організаційно-економічних факторів.
Серед економістів немає єдиного загальноприйнятого визначення сутності розвитку виробництва. Відсутня і єдина думка щодо визначення показників рівня розвитку виробництва. Так, група вчених, яка визначає сутність розвитку виробництва як зміну кількісних показників у часі, основними вважає показники обсягів виробництва в динаміці за декілька років. Так, розглядаючи питання розвитку садівництва, В.Майдебура акцентує увагу на важливості таких показників, як частка садів ягідників у загальній площі сільгоспугідь та обсяг валової продукції [159, с11-13]. Для характеристики тенденцій розвитку садівництва О.Єрмаков виділив також такі показники, як обсяги виробництва плодів та ягід, товарна продукція, рівень товарності, частка суспільних господарств у виробництві та товарній продукції плодів і ягід [31, с.61].
Причому серед прихильників вищевикладеної концепції немає єдиної думки щодо показників розміру виробництва. В.Юрчишин вказує: „... як правило, групування ведуться за загальною площею насаджень, тоді як методично вірніше це здійснювати за площею продуктивних насаджень, оскільки при цьому досягається максимальне врахування результативності галузі в період плодоношення, який в садівництві є значно важчим і складнішим, ніж догляд за продуктивними насадженнями” [160, с.100].
Характеризуючи показники розміру виробництва О.Єрмаков звертає увагу на обсяги виробництва плодової продукції і стверджує, що „він є найбільш ємним та точним показником рівня концентрації галузі, відображаючи, з одного боку, площа – вал, а з іншого боку, показник інтенсифікації – урожайність” [31, с.116].
Показник рівня розвитку виробництва повинен характеризувати природно-ресурсний потенціал регіону й рівень забезпечення населення плодами та ягодами. Спираючись на ц міркування П.П.Борщевський, С.А.Кошелюк і Л.Г.Чернюк визначили узагальнюючий показник регіонального розвитку плодоовочеконсервної промисловості, яким рівень виробництва її продукції у розрахунку на одинцю природного ресурсного потенціалу, що може розраховуватися як добуток індексів виробництва продукції у розрахунку на одиницю території та на душу населення [73, с.159].
Недоліком цих показників є відсутність системи, яка дозволяє дати комплексну, всебічну оцінку рівня розвитку виробництва плодово-ягідної продукції. Як свідчать результати дисертаційного дослідження узагальнюючими показниками плодово-ягідного виробництва, які характеризують розміри підприємств, є:
- обсяги валової продукції в натуральному та вартісному вираженні;
- обсяги товарної продукції;
- площа багаторічних насаджень;
- вартість основних засобів виробництва;
- середньосписочна чисельність працівників.
Більшість науковців розглядають ефективність виробництва як відношення економічного ефекту (результату) до ресурсів (витрат). Разом з тим економічна ефективність повинна відбивати не тільки результати виробництва, а й включати показники, як відображають результати кінцевої діяльності господарства – реалізац сільськогосподарської продукції, тобто показники рентабельності, рівня прибутку на 1 га та одиницю товарної продукції.
Для характеристики ефективності виробництва і рентабельності окремих галузей, культур, сортів та агротехнічних заходів вважаємо за доцільне використання показника, який являє собою визначене у відсотках співвідношення вартост одержаної валової продукції до суми витрат, які пов‘язані з її виробництвом та реалізацією, тобто до її повної собівартості. Це співвідношення визнача окупність виробничих витрат, тобто по суті відображає порівняння витрат результатів господарської діяльності [158, с.50].
Подальший розвиток садівництва повинен ураховувати кон’юнктуру ринку як комплекс взаємопов‘язаних факторів. Ми поділяємо думку В.А.Свободіна та М.В. Свободіной, які аналізують ефективність виробництва на всіх стадіях відтворення (виробництво, розподіл, обмін, споживання) [127, с.9].
Для визначення економічної ефективності виробництва плодової та ягідної продукції в дисертаційній роботі пропонується наступна система показників:
- урожайність плодово-ягідної продукції, ц/га;
- виробнич витрати на 1 га насаджень, грн.;
- затрати праці на 1 га, люд.-год.;
- затрати праці на одиницю продукції, люд.-год.;
- собівартість 1 ц плодів та ягід, грн.;
- ціна реалізації 1 ц плодів та ягід, грн.;
- прибуток на 1 га, грн.;
- рівень рентабельності, %;
- рівень товарності, %;
Наведена система економічних показників, сформована у відповідності з методикою дослідження, дозволя послідовно й широко вивчити цей процес. Однак кожний показник характеризу роль окремого фактора, і не дає змоги виявити сукупний вплив їх на досліджуваний процес. Для оцінки комплексного впливу факторів необхідно розглянути сукупність тих із них, які забезпечують умови для ефективного виробництва продукції садівництва.
При визначенн ефективності виробництва плодово-ягідної продукції виникає потреба розрахунку норми прибутку, що включає до себе вартість землі як основного капіталу у сільськогосподарському виробництві. Сутність показника норми прибутку поляга у порівнянні прибутку з обсягом капіталу, який використовувався для його одержання, а потім результат співставлення цих двох величин множиться на 100% [80, с.95].
У сучасній економічній літературі при дослідженні розвитку садівницької галузі значна увага приділяється аналізу забезпечення та споживання плодово-ягідно продукції. Проте різний рівень платоспроможності споживачів вимагає уточнення окремих базових понять і диференційованого підходу у споживанні окремих видів продукції.
Так, В.Андрієвський, Н. Сеперович, В.Нога, В.Кірсанов вказують, що „оцінка обсягів споживання продовольства ускладнена не тільки з огляду на досягнення продовольчої безпеки”, але і у зв‘язку з відсутністю критеріїв її визначення норми споживання” і „нормативна поживність раціону” [8, с.38].
Стосовно забезпечення населення плодово-ягідною продукцією основними показниками будуть: частка їх у структурі харчування, частка власного виробництва у забезпеченн населення регіону плодово-ягідною продукцією, обсяг виробництва плодів у розрахунку на душу населення, обсяги власного виробництва і завезення плодів та ягід для задоволення потреб населення регіону.
Поділяємо думку О.Єрмакова, який вказує, що науково обґрунтованою рекомендовану норму ніяк неможливо назвати, тому що вона кілька разів зменшувалась на догоду директивних рішень [31, с.79].
О.Шестопаль, зокрема, вказує, що „норма споживання не є постійною величиною”, її необхідно коригувати відповідно, економічних умов регіону та країни, географічного розташування певного регіону та інших факторів. Тому, перш ніж планувати обсяги виробництва тих чи інших видів плодової продукції, необхідно мати достовірну нформацію про раціональне використання та канали реалізації [147, с.195].
В дисертаційній роботі використовувались дані статистичної річної звітності: 29 с.-г. «Про збір урожаю сільськогосподарських культур»; 21-заг «Звіт про реалізацію сільськогосподарсько продукції»; 16 с.-г. «Баланс сільськогосподарської продукції», що дає змогу повною мірою порівняти дані по сільгосппідприємствах та областях, а також детально обґрунтувати перспективи розвитку та розміщення садівництва в цілому, виявити напрями удосконалення ринку плодово-ягідної продукції. Все це вимага більшого обсягу інформації з різних джерел. З цією метою були використані різн методи дослідження. Перш за все здійснений детальний аналіз та групування сільськогосподарських підприємств виробників плодово-ягідної продукції у південному регіоні Степу, який включає Бердянський, Веселівський, Мелітопольський, Приморський, Приазовський та Якимівський райони. У результат виділено три типових господарства з виробництва плодів та ягід: дослідне господарство Мелітопольське”, ТОВ “Маяк”, СВК “ім. Фрунзе”.
Урожайність плодово-ягідних культур відзначається досить різко вираженою періодичністю та нерівномірністю по окремих періодах за роками. Тому для одержання достовірних висновків про економічну ефективність та розвиток садівництва в регіоні у дисертаційному дослідженні використано дані за 4 або 6 років.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23
