Дипломная работа: Ефективність виробництва плодово-ягідної продукції
Іншими словами, економічна ефективність сільськогосподарського виробництва підвищується в тих випадках, коли темпи росту валової продукції випереджатимуть приріст додаткових витрат у галузі. Однак така закономірність не буде переважаючою у сучасному виробництві.
У наукових працях з проблем аграрної економіки в період планово-адміністративної системи ефективність виробництва продукції визначалась як відношення результату виробництва до витрат, які зумовили цей результат. І.А.Петренко і П.І. Чужинов вказували, що економічна ефективність виробництва характеризує відношення економічного ефекту (результату) до ресурсів (витрат), які зумовили цей ефект (результат), або навпаки – відношення ресурсів (витрат) до величини одержаного економічного ефекту (результату) [92, с.325].
Можливо, з позиції сучасності можуть видатися недостатньо обґрунтованими тлумачення економістів сутності такої складної категорії, якої є ефективність виробництва. Однак, принципові положення матеріальної основи ефективності – відношення ефекту до ресурсів чи результату до витрат – було визначені достатньо чітко.
У наведених тлумаченнях сутності ефективності сільськогосподарського виробництва криється вагоме теоретичне підґрунтя. Однак в них не виявлена мета розширеного виробництва – збільшення виробництва продукції.
У сучасному економічному словнику поняття “ефективність” визначається як відносний ефект, результативність процесу, операції, проекту, як відношення ефекту, результату до витрат, які забезпечують його одержання [103, с.471].
Великий внесок у визначення ефективності садівництва зробили вітчизняні економісти: В.Майдебура, О.Шестопаль, О.Єрмаков, Л.Романова, Д. Чухно, В.Юрчишин, А.Шумейко, Ф.Яковенко, Л.Гаврилов, В.Рульєв, Т.Маркіна.
Д.Чухно, зокрема вказував: “Основним завданням в організації промислового садівництва забезпечення максимального виробництва плодів і ягід на наявній площі насаджень з найменшими грошовими та матеріальними витратами” [145, с.202].
Економісти радянського періоду до факторів ефективності відносять собівартість продукції, рівень спеціалізації та інтенсифікації виробництва плодів і ягід, а також географічне розміщення плодово-ягідних насаджень. Наприклад, В.В. Юрчишин писав: “Ефективність інтенсифікації найбільш повно може бути виражена комплексом показників, головними серед яких є зростання валової продукції, підвищення продуктивності праці, зниження собівартості одиниці врожаю збільшення прибутку” [160, с.107]. У методичних рекомендаціях щодо формування розвитку ринку плодоовочевої продукції напрями підвищення ефективност визначаються за рахунок впровадження інтенсивних ресурсозберігаючих технологій, поглиблення спеціалізації виробництва, удосконалення розміщення культур, покращення породно-сортового складу насаджень, розширення переробки зберігання продукції в місцях її вирощування [81, с.33].
До підвищення ролі спеціалізації та регіонального розміщення продукції садівництва підводять сутність ефективності виробництва Т.Маркіна [70], А.Шумейко [50], Г. Агение [1], Є.Задорожна [33], А.Шепельский [146].
При визначенн ефективності виробництва Т. Маркіна прийшла до висновку, що “ефективність в більшій мірі проявилася в умовах спеціалізації галузі” [70, с.8]. А.Шумейко вказує, що: “підвищення економічної ефективності плодів і ягід залежно від поглиблення спеціалізації садівництва зумовлюється тим, що в господарствах із вищим рівнем спеціалізації, як правило, краще використовується виробничий потенціал завдяки запровадженню інтенсивних технологій виробництва й реалізації продукції, прогресивних форм організації та оплати праці, розширення зберігання й переробки продукції” [50, с.34]. В роботах економістів періоду планово економіки велика роль у підвищенні ефективності виробництва відводиться його нтенсифікації. Але кожен із вчених трактує цей період по-своєму.
В.Юрчишин акцентує увагу на удосконаленні породно-сортового складу плодових і ягідних культур і підкреслює, що “... важливе місце повинно відводитись обґрунтованому добору порід і сортів, встановленню такого співвідношення між ними, яке забезпечувало б одержання запланованої кількості фруктів і ягід при можливо менших розмірах витрат на створення продуктивних насаджень” [160, с.155].
О. Шестопаль розглядає питання економічної ефективності плодово-ягідного виробництва з позиції ефективності капіталовкладень на створення садів і ягідників [147]. Цієї точки зору притримується ряд авторів [159, с.91], які стверджують, що проблема підвищення економічної ефективності капітальних вкладень використання основних виробничих фондів в садівництві, і перш за все головного х елемента – багаторічних насаджень, вирішується двома шляхами: за рахунок нтенсифікації виробництва, тобто створення високопродуктивних насаджень при максимально можливому зниженні питомих капітальних вкладень і скороченн терміну інвестиційного процесу та за рахунок високоінтенсивного продуктивного використання насаджень.
В. Рульєв вважає: При всіх сприятливих факторах визначальними є інтенсифікація виробництва плодів на тій же плодоносній площі за рахунок додаткового вкладення капіталу, шляхом послідовного удосконалення технології, техніки й організац виробництва, впровадження найкращих сортів плодових культур, досягнень науки та виробничого досвіду, які у підсумку забезпечують підвищення ефективност виробництва” [114, с.3].
Водночас деяк вчені вважають, що основним фактором підвищення ефективності виробництва зниження собівартості за рахунок зменшення матеріально-грошових витрат. П.Дуброва пише: “Інтереси суспільства потребують максимального одержання необхідної йому продукції при мінімальних витратах праці і коштів”. Цю думку поділяють Ф.Яковенко і Л.Гаврилов, які вказують на швидке збільшення виходу валової та товарної продукції на кожні 100 га земельних угідь з найменшими затратами праці і коштів, що дасть змогу знизити собівартість продукції й підняти економіку господарства.
З подібними висновками не можна погодитися. Галузь садівництва передбачає великі обсяги капіталовкладень. Вона є однією з великозатратних галузей у сільському господарстві. Відомо, що в економіці, як і в інших сферах суспільного життя, снує причинно-наслідкова залежність: одержання продукції є наслідком певних вкладень, тобто збільшення обсягів виробництва продукції – це результат нтенсифікації, а не сам процес. Ще І.Буздалов визначив, що подібні трактування це “... зведення економічного процесу до кількості продукції, яка одержана з 1 га землі, від кожної тварини, не враховуючи того, що сутність проблеми якраз полягає в тому, як одержати цю продукцію, на якій економічній основі, якими матеріальними засобами” [17, с.9]. Будь-яке виробництво – це перш за всього витрати. Доречно нагадати зауваження К.Маркса, що немає землі, яка б приносила який-небудь продукт без витрат капіталу [72, с.261].
Зосереджуючи увагу на підвищенні ефективності з найменшими витратами, прихильники концепц не врахували придбання нових й удосконалення старих машин, виведення нових порід і сортів плодово-ягідних культур, удосконалення системи ведення садівництва, підготовки кваліфікованих кадрів, що потребує великих витрат, як являють собою такі ж додаткові вкладення. Отже мають рацію ті вчені, як визначають інтенсифікацію виробництва як фактор ефективності виробництва плодово-ягідної продукції необхідно розглядати як єдність додаткових вкладень засобів виробництва на один гектар поряд із збільшенням виходу продукції і як дві складові одного і того ж процесу.
Узагальнюючи праці вчених періоду планової економіки, можна зробити висновок, що питання підвищення економічної ефективності досліджувалися з позиції удосконалення концентрації та розміщення плодово-ягідних насаджень, рівня інтенсифікації.
Новий підхід до визначення теоретичної сутності ефективності виробництва зумовлений розгортанням процесу приватизації сільськогосподарських підприємств.
Питання розвитку й ефективності виробництва садівницьких господарств різних форм господарювання в умовах реформування власності розглядали Д.Баюра [12], В.Павлов [91], О. Єрмаков [31]. Але об‘єктами досліджень в цих роботах були колективні та державні сільськогосподарські підприємства.
“Розвиток організаційних форм, - підкреслює О.Ю.Єрмаков, - є складовою частиною науково-технічного прогресу, яка являє собою особистий фактор економічно ефективності. Це зумовлено тим, що економічний ефект, одержаний в результат зміни організаційних форм виробництва, є за сутністю безоплатним, оскільки не потребує для своєї реалізації додаткових капіталовкладень, а навпаки, навіть може призвести до їх зниження у розрахунку на одиницю плодово-ягідно продукції” [31, с.19]
Згідно з Указом Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування агарного сектора економіки” від 3 грудня 1999 року були сформовані нов організаційне структури сільськогосподарського виробництва, форми господарювання якої засновані на засадах приватної власності на землю й інш засоби виробництва [138]. Тому нині постає питання про визначення ефективност виробництва плодово-ягідної продукції в сільськогосподарських кооперативах, товариствах з обмеженою відповідальністю, приватних підприємствах та інших.
Не можна погодитися з думкою В.Мамутова, що великі колективні сільськогосподарськ підприємства на державній землі навіть у не дуже сприятливих умовах можуть бути досить ефективними [68, с.78]. Тут доречно навести висловлювання П.Т. Саблука на Других Всеукраїнських зборах вчених економістів-аграрників: якщо нема реального власника – немає реальних, нормально функціонуючих ринкових відносин. Тому сьогодні вкрай необхідно визначити реального власника й допомогти йому усвідомити в економічному плані свої можливості й наслідки діяльності, створення середовища для повнішого використання [117, с.19].
Заслуговують на увагу наукові праці О.Кравця [49], Є. Полюхович [96], О.Яцух [166], К.Мазур [65], які розглядають питання розвитку й ефективності функціонування плодового підкомплексу в умовах інтеграції та кооперації виробництва, маркетингово діяльності у відповідності до споживчого попиту плодово-ягідної продукції та місткості регіонального ринку.
О.Яцух підкреслює, що в сучасних умовах при розгляді факторів підвищення ефективност виробництва плодово-ягідної продукції “особлива увага має надаватися удосконаленню породно-сортової структури насаджень у напрямку певно відповідності її з огляду на цільове призначення продукції” [166, с.12]. Тако ж думки дотримується і О. Кравець, який вказує, що удосконалення породно-сортової структури промислових садів є одним з вирішальних напрямів підвищення ефективності галузі [49].
Підвищення ефективності виробництва з позиції удосконалення породно-сортового складу повинно здійснюватися з урахуванням таких факторів, як наявність ресурсного потенціалу, оптимальна концентрація і спеціалізація галузі та ступінь орієнтації на потреби ринку, і перш за все за розташування населених пунктів, яке є основним споживачем плодово-ягідної продукції та наявності переробних підприємств.
Аналізуючи діяльність плодоовочеконсервного виробництва в Україні В. Лазня прийшла до висновку, що у великих містах і промислових центрах потужні підприємства галуз находяться у значно гіршому становищі, ніж у сільської місцевості: з точки зору забезпечення сировиною (за обсягом й асортиментом) та внаслідок вищих транспортних витрат на її перевезення у розрахунку на одиницю вироблено продукції, а також нижчих якісних характеристик при перевезенні на велик відстані [53, с.73].
На ефективне ведення сільського господарства за рахунок оптимального розміщення сировинних зон поблизу міст залежно від чисельності населення вказує й російський вчений Ф.А. Сайфулин, який пише: “Біля великих міст і промислових центрів створюються райони приміського сільського господарства, які покликані забезпечувати міське населення малотранспортабельними продуктами харчування. Тут повинні розвиватися сировинні зони [124, с.8].
У зв‘язку із скасуванням держзамовлення в 1997 році сільськогосподарські підприємства змушені самостійно шукати канали збуту продукції. Не маючи гарантій щодо збуту продукції, основна частина сільськогосподарських товаровиробників відмовилась вирощувати таку трудомістку плодово-ягідну продукцію. Зниження економічно ефективності було спричинено рядом чинників: втратою господарствами традиційних ринків збуту плодово-ягідної продукції, низькою платоспроможністю населення монополізмом переробних підприємств, а також диспаритетом цін між галуззю садівництва й іншими галузями народного господарства.
Тому при розгляд ефективності виробництва продукції необхідно враховувати дієвість ринкового механізму, а отже попит, пропозицію, ринкову інфраструктуру й цінову політику. Згодні з думкою Т.Дудара стосовно того, що практичне здійснення виважено нтегрованої політики щодо ефективності функціонування будь якого агропромислового формування на ринку, яка б задовольняла як товаровиробників, так і споживачів, вимагає максимального пристосування виробництва до вимог ринку для підвищення ефективності формування підприємства. Такої ж думки дотримуються І.Минаков [83], Ф.Сайфулін [124], С.Ягуткін [163].
Отже, необхідно переорієнтуватися до вимог ринку, які будуть задовольняти потреби споживачів у плодово-ягідній продукції за ринковими цінами, що відповідатимуть вимогам якості. Закон України “Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років” від 18 січня 2001 року передбачав нарощування експортного потенціалу, стимулювання виробництва конкурентоспроможної продукц та розвиток інфраструктури ринку [36].
Слушним висловлювання П.Т. Саблука, який акцентує увагу на тому, що головною метою аграрної політики України є розбудова конкурентоспроможного аграрного сектора економіки шляхом забезпечення умов для прискорення формування ефективного господаря-власника, а також створення економічних умов господарювання [117, с.43].
Таким чином, ефективність виробництва плодово-ягідної продукції є не тільки результатом процесу виробництва, а й діяльності, пов‘язаної із збутом і реалізацією продукції. В сучасних умовах господарства повинні знайти такі ринки збуту й канали реалізації, які б забезпечували конкурентоспроможність господарсько діяльності. Ефективність виробництва повинна відбивати не тільки ресурсно-витратну її частину, а й відображати процес відтворення, тобто відносини між господарствами й об‘єктами ринкової інфраструктури. Ми погоджуємося з думкою професора В.Свободіна, який вказує, що ефективність системи АПК визначається в забезпеченні умов розширеного відтворення і на цій основі виробництва необхідного для країни продовольства, сировини для промисловості [126, с.42]. Він підкреслює, що про рівень впливу ринкових відносин на стадії виробництва продукції можна судити за показниками реалізації, а на стадії останніх – за показниками обсягу та якості реалізовано продукції та її зберігання [127, с.10].
Формування ефективного сільськогосподарського виробництва, у тому числі плодово-ягідно продукції, являє собою складний багатогранний процес. Тому більшість учених розглядає його з позиції системного підходу у визначенні груп особливостей або факторів економічної ефективності. Однак, дослідники не дійшли до єдиної думки, щодо визначення системи показників рівню ефективності виробництва. Так, І.Прімишев виділяє збутові й виробничі організаційно-економічні критер ефективності плодоовочівництва та виноградарства [101, с.9]. При визначенн економічної ефективності В. Баликов акцентує увагу на системі показників рентабельності і вказує, що теорія повинна позбавитися від надмірно орієнтованості на дослідження витрат і перенести акцент на вартісні результати виробництва, на економічний ефект, тобто на рентабельність [10, с.19-20]. Ми вважаємо ці дві системи не повними й погоджуємося з думкою В. Свободіна та М. Свободіної про те, що ефективність являє собою “економічну категорію, яка відображає широкий комплекс умов функціонування продуктивних і виробничих відносин, які в сукупності забезпечують процес розширеного відтворення [127, с.9].
Отже, економічна ефективність виробництва визначається не тільки взаємодією природних, технологічних, організаційних й економічних факторів, але залежить і від впливу споживчого попиту населення, умов ринку та взаємозв‘язків між виробниками плодово-ягідної продукції, переробними підприємствами і підприємствами ринково нфраструктури. Тобто ефективність виробництва визначається рядом факторів на кожній з трьох стадій – виробництво, реалізація, споживання.
1. 2. Особливості сучасного стану розвитку і розміщення виробництва плодово-ягідної продукції в умовах ринкових відносин
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23
