Задачею дано роботи щодо інвестиційної діяльності ВАТ «АНК» є розробка заходів оцінки нвестиційної діяльності підприємства та аналіз найбільш прийнятного програмного додатку.
ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ
2.1. Теоретичне підґрунтя фінансового забезпечення інвестиційних проектів
Інвестиційний процес розпочинається з відносин його суб'єктів на ринку інвестицій. Інвестору зазвичай не вистачає власних коштів для запровадження проекту, тому він прагне залучити найбільш привабливі інструменти фінансування.
Вартість капіталу коливається в межах відсоткових ставок, що пропонує кредитний ринок. Керуючись метою одержання максимального доходу, інвестор прагне під забезпечення власного капіталу залучити якомога більше інвестиційних ресурсів з нших джерел фінансування, структуризувати капітал таким чином, щоб розподілити нвестиційні ризики між усіма учасниками проекту.
Існу кілька типів і способів фінансування інвестиційного процесу. Вибір найприйнятнішого способу забезпечує інвестору економію інвестиційних ресурсів, запобігає їх втратам на всіх стадіях життєвого циклу інвестицій.
Кредитори та продавці фінансових ресурсів, навпаки, прагнуть якнайдорожче влаштувати свої вільні кошти і при цьому мати певні гарантії щодо інвестиційного ризику.
Отже, нвестиційний ринок спонукає суб'єктів інвестиційного процесу до компромісу, який закріплюється у засновницьких угодах, статутах підприємств та кредитних договорах, де визначається та узгоджується вартість і структура капіталу відповідно до джерел фінансування.
2.2. Визначення вартості і структури капіталу
Вартість капіталу визначається на інвестиційному ринку через попит та пропозицію в умовах конкуренції за ціною, що задовольняє одночасно покупця і продавця. При цьому інвестор завжди прагне придбати або залучити позичкові кошти за щонайменшої ціни, а продавці та кредитори, у свою чергу, прагнуть якнайдорожче продати.
Джерелами фінансування залежно від кон'юнктури інвестиційного ринку можуть бути як внутрішні (власні кошти суб'єктів господарювання), так і зовнішні (вітчизнян та іноземні).
За даними табл. 2.1 притягнення до інвестування того чи іншого фінансового ресурсу потребує дуже ґрунтовного порівняльного аналізу.
Загалом, критеріями визначення ціни капіталу, що може бути залученим до інвестування, відсоткова ставка, яку пропонує кредитний ринок.
Акціонерний капітал може бути притягнутий до інвестування за нижчою ціною, але то прерогатива солідних і респектабельних компаній. Маловідомі компанії, що розпочинають свій бізнес, як правило, довіри в інших інвесторів (потенційних акціонерів) не мають.
Одержати субсидії від держави або спонсорські кошти також проблематично в умовах кризового стану економіки.
Залишається дине джерело — кредитний ринок за умови, що позичка буде забезпечена певною заставою або гарною гарантією.
Позичковий капітал може бути залучений до інвестування тільки за такою відсотковою ставкою, яка буде відшкодована за рахунок майбутніх позитивних грошових потоків влаштовує, таким чином, й інвестора, і кредитора, який її пропонує.
Головними відсотковими ставками, що підлягають аналізу, мають бути: реальна, з урахуванням очікуваного рівня інфляції, вільна від ризику; базова, з урахуванням ризику неповернення боргу; бар'єрна, внутрішня норма дохідності (рис. 2.1).
Реальна відсоткова ставка віддзеркалює нормальний розвиток стабільної економіки держави. Це ставка, що свідчить про нормальний приріст добробуту суспільства. Розвинен країни мають стійкі реальні темпи зростання — 2,5—4% на рік. В окремі періоди деякі країни можуть досягти і вищих темпів розвитку. Але, як правило, такі періоди нетривалі.
Таблиця 2.1
Джерела фінансування інвестицій [21]
| ДЖЕРЕЛА ФІНАНСУВАННЯ | ВНУТРІШНІ | Чистий прибуток | переваги |
1. Оперативність використання 2. Податкові пільги 3. Високий ступінь моніторингу |
|
| Амортизаційні відрахування | |||||
| Сальдо позареалізаційних доходів | |||||
| Іммобілізація залишкових поточних активів | вади |
1. Заморожування коштів 2. Зниження рівня ліквідності 3. Відсутність зовнішнього контролю 4. Додаткові витрати на консалтинг та аудит 5. Низький коефіцієнт оборотності капіталу |
|||
| Виторг від списання активів | |||||
| Акціонерний капітал | |||||
| ОВНІШНІ | ВІТЧИЗНЯНІ | Довгостроковий банківський кредит | переваги |
1. Ефект фінансового леверіджу 2. Скорочення термінів реалізації проектів 3. Наявність зовнішнього контролю 4. Можливість реструктуризації боргу 5. Розподіл інвестиційних ризиків |
|
| державні субсидії | |||||
| додаткова емісія цінних паперів | |||||
| прямі інвестиції | вади |
1. Залежність (боргова) від кредиторів 2. Можливість втрати частини власності 3. Послаблення менеджменту 4. Часткове обмеження самостійності |
|||
| інвестиційний лізинг | |||||
| цільове державне кредитування | |||||
| ІНОЗЕМНІ | прямі іноземні інвестиції | переваги |
1. Більш високий захист від інфляції 2. Наявність зовнішнього контролю 3. Залучення нових технологій 4. Захист з боку держави 5. Надійне страхування |
||
| портфельн ноземні інвестиції | |||||
| технічна допомога (гранти) | |||||
| кредити ноземних банків | вади |
1. Тривалий період залучення 2. Необхідність гарантування 3. Висока вартість 4. Високі витрати на ТЕО |
|||
| позички міжнародних фінансових інституцій | |||||
Рис. 2.1. Головні відсоткові ставки
Відсоткова ставка, яка враховує очікуваний рівень інфляції, призначена для відшкодування нвестору можливих витрат від знецінення вкладених капіталів внаслідок зростання цін на товари та послуги у вигляді інфляційної премії. Ця ставка для розвинених країн коливається у розмірі від 3 до 7% на рік.
Вільна від ризику (державна) ставка — це ставка дивідендів або відсотків, які обіцяють сплатити власникам державних цінних паперів. Ця ставка, звичайно, на кілька пунктів вища від очікуваного рівня інфляції.
Базовою відсотковою ставкою вважається найнижча ставка (Prime Rate) комерційних банків, яку вони призначають для своїх найнадійніших клієнтів. Ця ставка, звичайно, на кілька пунктів вища від вільної від ризику ставки.
Ставка, що враховує ризик неповернення боргу (інвестицій та відсотків). Ця ставка віддзеркалю певну частину інвестицій, що може бути не повернена як основний капітал, а також очікуваний за ним дохід. Ця ставка може мати значні коливання від кількох відсотків за проектами з мінімальним ризиком до кількох десятків — для проектів з високим ризиком (венчурних).
Бар'єрна ставка (Hurdle Rate) розраховується інвестором як мінімальна норма доходу, яку він прагне одержати від усіх своїх нових інвестицій. Прибутки, що мають бути одержані за нормою доходу, нижчою від бар'єрної ставки, не мають сенсу для нвестора через те, що вони тільки покривають витрати та видатки. У практичних розрахунках бар'єрна ставка дорівнює ставці дисконтування, яка використовується для віднесення майбутніх грошових потоків для сучасного періоду. Внутрішня норма дохідності — норма прибутку від нових інвестицій, за яких річн нвестиції (негативні грошові потоки) і майбутні позитивні грошові потоки дорівнюють один одному.
Внутрішня норма дохідності — це норма, яка задовольня нвестора. В окремих випадках для отримання інвестиційної активност вилучення вільних грошових коштів з обігу вона може бути значно підвищена. При стабільній економіці ця ставка дещо вища від ставки за державними цінними паперами.
Аналіз усіх дисконтних ставок дає можливість розв’язати питання щодо залучення позичкових коштів, коштів інших інвесторів та визначення структури капіталу. Як правило, внутрішня норма ефективності встановлюється на рівні бар’єрної ставки. Але в окремих випадках інвестор може очікувати і розраховувати на більший прибуток від інвестицій. Він також може відпрацювати заходи, наслідком яких буде зниження витрат, і для покриття інвестицій знадобиться дещо менший прибуток.
Норма доходу (відсоткова ставка) — це компенсація, що належить власнику тимчасово вільних грошових коштів за використання цих коштів упродовж певного періоду часу. Власник цих коштів аналізує різноманітні варіанти вкладання грошей і при виборі одного з них бажа компенсувати втрачені можливості, передбачені в інших варіантах; інші так види вкладань — це підприємницька діяльність, купівля реальних активів або надання кредиту.
Норма доходу, таким чином, визначає розмір доходу на вкладений капітал, який повинен одержати інвестор (кредитор) за надані кошти на різні види інвестиційно діяльності і на певний період часу. Норма доходу включає [28]:
Нд(%) = Н + АНД, + ∆НДр. , (2.1)
де Нд — норма доходу на вкладений капітал;
Нд р — норма реального доходу;
ДНД| приріст норми доходу, який компенсу втрати від інфляції (інфляційна премія);
∆НД р — приріст норми доходу, який враховує ризик неповернення боргу (спред).
Норма реального доходу характеризує темпи розвитку економіки загалом, тобто це середні темпи розширення виробництва.
Позичальник винен інвестору (кредитору) витрачені доходи від економічного зростання. Таким чином, відсоткові ставки це компенсація за використання грошей інвестора у певний період часу в майбутньому.
Ус нвестори намагаються дешевше залучити запозичені кошти та дорожче продати власні ресурси, переслідуючи мету одержання максимального доходу, приросту власного капіталу при забезпеченні достатньої ліквідності та мінімізації ризику стосовно своїх активів.
Намагаючись залучити якомога більше запозичених коштів під забезпечення власних капіталів, нвестор аналізує всі переваги і вади залучених та запозичених коштів з метою оптимізації структури джерел фінансування проектів. Обґрунтування структури джерел фінансування необхідне з метою забезпечення фінансової стійкост компанії в період реалізації проекту.
Формуючи структуру інвестиційних витрат, інвестор користується нормою доходу на вкладений капітал і порівнює її з вартістю запозичених та залучених коштів (позичковим відсотком, дохідністю облігацій, дивідендами).
Таким чином, рівень витрат на фінансування інвестиційного проекту вимірюється платою за використання коштів, а саме — загальною нормою доходу, що очікується від інвестицій. Якщо ця норма доходу влаштову нвесторів, то рішення про фінансування інвестицій буде позитивним.
Загальна норма доходу або позитивних грошових потоків може бути розрахована за формулою:
Нзд = Нрд. + ∆НКІ + ∆Нр.н. + ∆НКЛ + ∆НТ.С. + ∆НБС , (2.2)
де Нзд — загальна норма очікуваного доходу;
Нрд норма реального доходу (щорічні темпи зростання економіки);
∆НК, приріст норми доходу, що компенсує очікувані витрати від інфляції;
∆Нр.н приріст норми доходу, що враховує ризик неплатежу;
∆НКЛ приріст норми доходу, що має компенсувати недостатню ліквідність фінансових ресурсів інвестування;
∆НТ.С — приріст норми доходу на стадії інвестування проекту (можливі надходження під час будівництва);
∆НБС приріст норми доходу до бар'єрно ставки (внутрішньої норми прибутковості, дохідності). Норма реального доходу та зарахування приросту норми, що компенсує очікувані втрати від інфляції, недостатня для інвестора, адже цей дохід він спокійно може одержати, вклавши кошти в державні цінні папери.
Приріст норми доходу, що враховує ризик неплатежу, також може влаштувати інвестора в альтернативному варіанті, скажімо, при внесенні коштів на банківський депозит або при купівлі державного скарбницького зобов'язання.
Приріст норми доходу, що має компенсувати недостатню ліквідність, вважається необхідним, щоб забезпечити переважне фінансування інвестицій за рахунок швидколіквідних активів з високим коефіцієнтом їх обігу.
Приріст норми доходу на інвестиційній стадії враховує зростання доходів за рахунок позареалізаційних надходжень від будівництва. Очевидно, що цих доходів може не бути.
Приріст норми доходу до внутрішньої норми прибутковості має забезпечити подолання нвесторами всіх сумнівів і бажання пристати до проекту.
Таким чином, загальна норма прибутковості (доходу) виникає, з одного боку, залежно від рівня реально сплачуваних дивідендів за простими акціями, відсоткових ставок за облігаціями і банківськими кредитами, з іншого боку, потрібно враховувати фінансові можливості підприємства сплатити вигідний дохід на залучений капітал.
Фінансування проекту за рахунок кількох джерел, тобто створення групи інвесторів і їх часткової участі, може розв'язуватися тільки шляхом залучення, у першу чергу, тих, які згодні на більш-менш розумні умови. У загальному вигляді завдання оптимізації структури джерел фінансування має такий вигляд:
НЗ.Д.(і)
→ min; Кі ≤ КПІ;
(2.3)
де НЗ.Д.(і)— мінімальна норма доходу, що влаштовує і-го власника (інвестора) джерела фінансування;
Kj — можливий розмір залучуваного капіталу з і-го джерела фінансування;
Кп граничний розмір капіталу, який може бути залучений з /-го джерела фінансування;
п кількість джерел фінансування.
Формування структури джерел фінансування — це дуже складний процес, який залежить від потужності кожного джерела в той чи інший період часу, фінансового стану і перспектив розвитку акціонерів (у певний період у кожного можуть погіршитись інвестиційні можливості), а також кон'юнктури ринку і актуальності інвестиційного проекту в перспективі.
Під час передінвестиційних досліджень перед суб'єктами господарювання виника проблема визначення обсягу інвестицій для фінансування проекту. Перед нвестором виникають запитання:
- яким повинно бути співвідношення постійних та змінних витрат на виробництво постійних та поточних активів;
- яким чином у перспективі буде формуватися основний і обіговий капітал;
- яким повинно бути співвідношення власного й акціонерного, акціонерного та позичкового капіталу;
- при якому співвідношенні фінансових ресурсів, що спрямовуються на нагромадження споживання, доходи від виробництва і реалізації будуть найбільшими.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13
