Учебное пособие: Мале підприємництво

Відповідно до вимог Закону України про реєстрацію щодо здійснення реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності по принципу "єдиного вікна”, Пенсійний фонд України затвердив порядок постановки на облік і зняття з обліку в органах Пенсійного фонду України юридичних осіб і фізичних осіб – підприємців у якост платників страхових внесків. Державний реєстратор направляє до органів Пенсійного фонду по місту проживання підприємця повідомлення про проведення державної реєстрації такого підприємця. На підставі даного повідомлення Пенсійний фонд реєструє підприємця у якості платника внесків.

Інші фонди поки що не надали підприємцям такого права. Тому з моменту укладання договору з першим із найманих працівників підприємець повинен зареєструватися у всіх інших фондах:

у Фонд соціального страхування з тимчасовій втраті працездатності (далі – Фонд страхування з тимчасовій непрацездатності);

у Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (далі – Фонд страхування від безробіття);

у Фонд соціального страхування від нещасних випадків (далі – Фонд страхування від нещасних випадків).

Така реєстрація проводиться один раз при прийомі на роботу першого працівника. Реєстрація трудового договору у центрі зайнятості не є автоматичною реєстрацією у Фонд страхування від безробіття, незважаючи на те, що центр зайнятості, по сутності, Фондом страхування від безробіття.

При реєстрації у кожному із соціальних фондів підприємцю надається реєстраційний номер, який вказується у платіжних документах при перерахуванні відповідних внесків і в формах звітності. За нереєстрацію (несвоєчасну реєстрацію) нормами діючого законодавства передбачені штрафні санкції.

Незважаючи на те, що підприємці не ведуть бухгалтерський облік, як роботодавці вони повинн забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи, а також витрат на оплату праці. Незалежно від вибраної системи оподаткування підприємц зобов’язані вести облік нарахування і виплати найманим працівникам заробітно плати, який здійснюється у такому же порядку, як і юридичним особами.

Заробітна плата найманих працівників, які працюють у підприємця по трудовому договору, об’єктом оподаткування як для самого підприємця, так і для найманих працівників. Для підприємця заробітна плата, що виплачується найманим працівникам, фактичними витратами на оплату праці, на яку необхідно проводити встановлен законодавством нарахування і утримання.

4.2.     Особливост ведення кадрової документації у приватного підприємця – роботодавця

Використання найманої праці неможливо без ведення кадрової документації. Під кадровою документацією слід розуміти документи, що регламентують порядок використання найманої праці роботодавцем, регістри обліку робочого часу, документи, що відображають факти прийому та звільнення з роботи, надання відпусток, направлення у відрядження і т.д. Діюче трудове законодавство в основному зорієнтовано на роботодавців – юридичних осіб. І хоча підприємець не юридичною особою, від ведення кадрової документації він не звільнений. Хоча, звісно, обсяг такої документації у підприємця значно нижче, чим у юридично особи.

 Перш за все при використанні праці найманих працівників підприємець повинен оформити Правила внутрішнього трудового розпорядку, оскільки згідно ст. 21 КЗпП, при складанн трудового договору з найманим працівником останній зобов’язується виконувати роботу із дотриманням трудового розпорядку. Наявність таких правил да підприємцю деякі переваги. Так, за порушення правил внутрішнього трудового розпорядку працівника можливо залучити до дисциплінарної відповідальності або, на крайній випадок, навіть звільнити по ініціативі роботодавця.

При розробц власних правил внутрішнього розпорядку підприємець може користуватися Типовими правилами внутрішнього трудового розпорядку, затвердженими постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.84 № 213. Правила складаються у вільній формі, але обов’язково повинні містити наступні розділи:

порядок прийому звільнення;

права і обов’язки роботодавця;

права і обов’язки працівників;

режим роботи;

порядок заохочення за роботу;

порядок накладання стягнення за порушення трудової дисципліні.

На відміну від процедури прийому на роботу на підприємство, при прийомі на роботу до підприємця працівник не пише заяву, а підприємець, у свою чергу, не вида наказу (розпорядження) про прийом на роботу. Таким уніфікованим документом, який суміщає у себе і заяву, і наказ, є зареєстрований трудовий договір між працівником і підприємцем. Підприємці не повинні оформляти накази про прийом звільнення з роботи.

Підприємці не повинні вести на своїх працівників наступну кадрову документацію:

особисту картку по формі П-4;

особистий листок по обліку кадрів;

особисту справу;

книгу обліку трудових книжок.

Ведення цих документів передбачено Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 № 58, тільки для підприємств, установ і організацій і не розповсюджується на фізичних осіб – роботодавців.

А ось табелі обліку робочого часу, який служить підставою для нарахування заробітної плати, а також "відпускну” документацію, що визначена в Законі України "Про відпустки” від 15.11.96 № 504/96-ВР (графік відпусток, заява працівників про надання відпустки, розпорядження підприємця про терміни і тривалість відпустки), підприємець вести повинен.

Крім ведення кадрової документації, статус роботодавця передбачає і наявність усіх інших наслідків: реєстрацію в усіх соціальних фондах, нарахування і сплата внесків надання відповідної звітності.

4.3.     Порядок нарахувань та утримань із заробітної плати найманих працівників

Що стосується сплати єдиного податку при використанні найманої праці в підприємницькій діяльності, ставка єдиного податку збільшується на 50 % на кожну людину.

Під поняттям "нарахування” розуміється сума соціальних внесків (у Пенсійний і інш соціальні фонди), яка розраховується шляхом помноження нарахованої заробітно плати на відповідний процент – встановлену ставку соціальних внесків. Внески в Пенсійний фонд і інші соціальні фонди нараховуються "зверху” на загальний фонд оплати праці найманих працівників, сплачуються за рахунок власних грошових коштів підприємця і включаються до його витрат, пов’язаних з підприємницькою діяльністю. Наприклад, сума нарахувань до Пенсійного фонду із заробітної плати у 420 грн. (мінімальний розмір з 01.04.2007 р.) складе 139,44 грн. (420 грн. × 33,2%).

Нарахування на заробітну плату найманих працівників підприємця залежать від вибраної ним системи оподаткування.

Так, підприємці, що сплачують податки по загальній системі оподаткування, проводять нарахування на заробітну плату найманих працівників у такому ж порядку, як і підприємства, у наступних розмірах:

Пенсійний фонд 33,2%;

Фонд страхування з тимчасової непрацездатності – 1,5%;

Фонд страхування від безробіття – 1,3%;

Фонд страхування від нещасних випадків – ставка внеску для конкретного підприємця визначається при його реєстрації у виконавчий дирекції Фонду і залежить від класу професійного ризику виробництва.

Нормами діючого законодавства з питань застосування єдиного податку (Указ № 746) передбачено, що із складу єдиного податку проводяться наступні відрахування:

у Пенсійний фонд 42%;

у Фонд страхування з тимчасової непрацездатності – 11%;

У Фонд страхування від безробіття – 4%.

На цій підстав до 01.01.04 підприємці – платники єдиного податку не здійснювали нарахувань на фонд оплати праці найманих працівників у вказані фонди, а ось нарахування у Фонд страхування від нещасних випадків проводились у загальному порядку з моменту виникнення даного Фонду.

Із складу фіксованого податку в Пенсійний фонд проводились відрахування у розмірі 10%, тому нарахування на фонд оплати праці у цей Фонд не проводились, а нарахування у всі інші фонди здійснювались у загальному порядку.

З 01.01.04 у зв’язку із набуттям чинності Закону № 1058 змінився порядок нарахування уплати внесків до пенсійного фонду, Згідно цього порядку підприємці повинн були здійснювати такі нарахування на фонд оплати праці найманих працівників у загальному порядку незалежно від вибраної системи оподаткування. При цьому адекватні зміни до норм Указу № 746 внесені не були, і вказані зміни у пенсійному законодавстві привели до подвійного оподаткування платників єдиного податку. Починаючи з 2004 року підприємці нараховують внески у загальному порядку, а при сплаті враховували відрахування із складу єдиного або фіксованого податку. Таким чином, до сплати належить тільки різниця між нарахованою сумою і сумою, сплаченою у складі відповідного податку.

При нарахуванн заробітної плати найманим працівникам платники єдиного податку нараховують внески в Пенсійний фонд (33,2%), а сплачують тільки різницю. Внески у Фонд страхування з тимчасової непрацездатності (1,5%) і Фонд страхування від безробіття (1,3%) на фонд оплати праці вони не нараховують.

Нараховані внески сплачуються за рахунок власних коштів підприємця. У результаті будь-який підприємець, який мав найманих працівників, крім своїх власних податків (єдиного або фіксованого), повинен сплачувати за одного найманого працівника додаткові нарахування на заробітну плату.

Поняття "утримання” означає, що із суми нарахованої заробітної плати віднімається (утримується) сума, що складає розмір внеску у відповідний фонд, або сума відповідного податку (наприклад, податок з доходів фізичних осіб (далі – ПДФО). Утримані внески у соціальні фонди і ПДФО сплачуються за рахунок грошових коштів найманого працівника (на цю суму зменшується сума грошових коштів, що належить до сплати працівнику). Утримання не можуть бути віднесені до складу витрат підприємця. Однак підприємець є особою, відповідальною за проведення таких утримань із заробітної плати працівника і своєчасне їх перерахування.

Утримання із заробітної плати найманого працівника проводяться незалежно від вибрано системи оподаткування:

ПДФО – 15%;

внески у Пенсійний фонд – 0,5%, якщо заробітна плата не перевищує прожиткового мінімуму для працездатної особи, або 2%, якщо зарплата перевищує прожитковий мінімум для працездатної особи;

внески у Фонд страхування від безробіття – 0,5%;

внески у Фонд страхування з тимчасової непрацездатності – 0,5%, якщо заробітна плата не перевищує розміру прожиткового мінімуму на працездатну особу, або 1%, якщо заробітна плата перевищує цей рівень.

Податки та внески, які потрібно сплачувати із заробітної плати своїх найманих працівників роботодавцям – єдиноподатківцям представлено у табл. 4.1.

Таблиця 4.1

Податки та внески, які потрібно сплачувати із заробітної плати найманих працівників роботодавцям – єдино податківцям

Вид податку, внеску	Об'єкт	Ставка	Звітність, яка надається по даному податку, збору
1	2	3	4
Податок з доходів фізичних осіб	Загальний місячний оподаткований доход, який включає до себе заробітну плату, а також нші виплати і винагороди згідно трудовому і громадянсько-правовим договорам, допомога по тимчасовій непрацездатності і ін.	З 01.01.07 15% (п. 7.1 і п. 22.3 Закону про доходи)	Податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, і сум утриманого з них податку (форма 1-ДФ)
Внески у Пенсійний фонд	Фактичн витрати на оплату праці працівників (в т.ч. у натуральній формі), а також винагороди, що виплачуються за виконання робіт (послуг) по громадянсько-правовим договорам (п. 1 ст 2 Закону про збір), які підлягають оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб	Нарахування: 33,2% (ст. 101 закону про Держбюджет -2006). Утримання: 0,5% - доход менше або дорівнює прожиткового мінімуму для працездатної особи; 2% - доход більше прожиткового мінімуму для працездатної особи. До Фонду перераховують різницю між сумою нарахованих пенсійних внесків і сумою, що перераховується Держказначейством у Пенсійний фонд (42% від суми сплаченого диного податку – для юридичних осіб і 42% суми податку, сплаченого за кожного працівника, - для роботодавців – фізичних осіб)	Розрахунок суми страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування Річна персоніфікована звітність
Закінчення табл. 4.1
1	2	3	4
Внески у Фонд соціального страхування по тимчасовій втраті працездатності	Фактичн витрати на оплату праці найманих працівників (в т.ч. в натуральній формі), що оподатковуються податком з доходів фізичних осіб	Утримання: 0,5% - якщо заробітна плата не більше прожиткового мінімуму для працездатної особи; 1% - якщо заробітна плата більше прожиткового мінімуму для працездатної особи	Звіт про нараховані внески, перерахуваннях і витратах, що пов’язані із загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням у зв’язку із тимчасовою втратою працездатності (форма № 4-ФСС з ТВП)
Внески у Фонд соціального страхування від безробіття	Фактичн витрати на оплату праці найманих працівників (в т.ч. у натуральній формі), які оподатковують податком з доходів фізичних осіб	Утримання: 0,5% (не утримують з пенсіонерів, інвалідів, які мають право на пенсію, тимчасово працюючих іноземців)	Розрахункова відомість про нарахування і перерахування страхових внесків в Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття
Внески у Фонд соціального страхування від нещасного випадку на виробництві	Фактичн витрати на оплату праці найманих працівників (в т.ч. у натуральній формі), які оподатковуються податком з доходів фізичних осіб	Нарахування: у 2006 році згідно страхових тарифів, які визначає Фонд страхування від нещасного випадку у залежності від класу професійного ризику виробництва, приведених у ст. 100 Закону про Державний бюджет -2006.  При цьому сплачують:  підприємства, які утворені громадськими організаціями інвалідів, і фізична особа, яка використовує труд інвалідів, якщо їх фонд оплати праці перевищує 25% загального фонду, - 50% страхового тарифу;  усі інш роботодавці – 100% страхового тарифу	Розрахункова відомість про нарахування і перерахування страхових внесків і витрачання коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництв професійних захворювань України Відомість розподілення чисельності працівників, річного фактичного обсягу реалізовано продукції (робіт, послуг) по видах економічної діяльності

Згідно Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування диноподатківці повинні нараховувати і сплачувати пенсійні страхові внески у повному обсязі, передбаченому законодавством, однак Пенсійний фонд дозволив зарахувати 42% сплачених у складі єдиного податку, які отримує у результат його розподілення, у рахунок сплати пенсійних внесків, нарахованих єдино податківцями – страхувальниками (33,2%). Тобто, роботодавці - єдиноподатківці, як і усі інші, повинні нараховувати пенсійні внески на заробітну плату своїх працівників у порядку, передбаченому законодавством у повному обсязі, Це у однаковій мірі стосується як юридичних осіб, так і підприємців. Усю суму нарахованих внесків необхідно показати у щомісячному звіті – Розрахунку суми страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, як належать до сплати (далі – Звіт),.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28