Учебное пособие: Соціальна психологія організацій
2) Якщо працівники весь свій робочий час віддають роботі в проектній команді, то їх реінтеграція у функціональний підрозділ після завершення проекту може виявитися ускладненою. За час виконання проекту, якщо його тривалість досить велика, керівник функціонального підрозділу бува змушений реорганізувати роботу свого персоналу і навіть найняти нових працівників. З цієї причини чимало працівників чинять опір залученню їх до проектних команд, вбачаючи в цьому заваду для свого кар'єрного просування.
Матричні структури:
Всі розглянуті структури – функціональні, за типом продукту (послуги), за географічною ознакою та проектні – мають свої недоліки. Прихильники матричних структур стверджують, що ці структури поєднують у соб переваги функціональних структур за типом продукту (послуги). Матричн структури можна розглядати як функціональні структури з постійно діючими проектними командами.
У матричній структурі кожний працівник має подвійну підпорядкованість – він підзвітний начальникові свого функціонального підрозділу та проектному менеджерові (менеджерові, відповідальному за випуск певного продукту чи надання певної послуги, або регіональному менеджеров тощо). Відмінність матричної структури від функціональних структур з проектними командами полягає в тому, що подвійне підпорядкування є не тимчасовим, а постійним.
Матричні структури породжують цілу низку проблем.
По-перше, керівникам за двома площинами звітності, ймовірно, доведеться регулярно зустрічатися для того, щоб узгодити графік роботи кожного з їхніх спільних підлеглих. Існує небезпека, що у підлеглих може виникнути відчуття, що ними маніпулюють, результатом чого стане послаблення мотивації.
По-друге, персонал може відчувати дискомфорт через мінливість та невизначеність, притаманні матричним структурам. Практика показує, що матричними структурами дуже важко керувати. Подвійна підпорядкованість призводить до плутанини та конфліктів: надмірність каналів зв'язку породжу нформаційну плутанину і дублювання обов’язків, що тим самим послаблює особисту підзвітність.
Незважаючи на численні проблеми, породжувані матричними структурами, ці структури мають відданих прихильників. Керівники таких організацій, як «Техас Інструментс», «Шелл», НАСА, ЕН-СІ-ЕР, Ай-ТІ-Ті та «Монсато Кемікел», частково пояснюють свої успіхи впровадженням матричних структур, що допомагають їм, як вони вважають, оперативно реагувати на зміни запитів споживачів.
Змішані структури
У реальному житті організації безперервно еволюціонують і за необхідності вносять зміни в свої структури. Цей процес приводить до утворення складних структур, які відповідають вимогам моменту. Найчастіше на практиц зустрічаються змішані структури, які об'єднують риси функціональних структур та структур за типом продукту (послуги).
Організація як система і системні ознаки організації
План
1. Критерії рівня розвитку систем
2. Характеристика працівників і особливостей системного підходу до явища організації
3. Основні властивості соціальних систем
1. Критерії рівня розвитку систем
Сучасна наука чітко диференціює відмінність двох близьких підходів:
1) дослідження системного, структурно складного об'єкта (системний об'єкт не дається досліднику безпосередньо як система, а виступає як результат зіставлення складних, суперечливих і разом з тим взаємопов'язаних властивостей характеристик об'єкта);
2) системне дослідження цього ж об'єкта – опис механізмів його цілісного функціонування, що передбачає розкриття динамічної природи безліч зовнішніх і внутрішніх взаємозв'язків і взаємозалежностей всіх елементів у диній конструкції цілого.
Специфіка складного об'єкта не може бути зрозумілою, якщо вивчаються тільки властивості і особливості його елементів. Специфіка системи залежить від цілісної природи зв'язків і відносин елементів системи, що проявляється в:
а) ієрархічних принципах побудови;
б) поліструктурній і багаторівневій організації системи.
Основна мета системних досліджень–розкрити «механізми життя» складної системи, а це можливо тільки через різноманітність цілісност снування. Система – це наукова і філософська категорія, що веде до вдосконалення пізнавального процесу. Тому системний теоретичний аналіз ста необхідною умовою самого дослідження складних об'єктів, оскільки, без такого підходу неможливий синтез знань про досліджуваний об'єкт об'єднання його в цілісну теоретичну модель.
М.І. Сетров пропонує критерії, які відображають рівень розвитку систем. В основі критерію ефективності діяльності системи лежать два параметри:
I – ступінь організації системи, який відображає динаміку будь-яких її перетворень;
II – висота організації системи, яка пов'язана тільки з якісними переходами в новий стан.
Чим стійкіша структура і рухоміша її функція, тим вищий рівень організації системи. В аналізі динамічних проявів системи необхідно враховувати процеси інтеграц диференціації.
Процеси інтеграції передбачають наявність необхідно різноманітності елементів як умови їх об'єднання.
Процеси диференціації можливі за наявност узгодженості властивостей як функцій, інакше вони втрачають функціонально доцільний зміст для системи як цілого.
Ріст інтегративних властивостей системи роблять структуру стійкою, а сталість структури як результат інтегрованості її елементів створює умови для поліфункціональності.
Ця властивість стійкості структури виступає головною характеристикою висоти її організації. «Організованість системи тим вища, чим вища стійкість структури її елементів і лабільність їх функцій, спрямованих на збереження специфічних властивостей і функцій системи як цілого».
Під дією процесів інтеграції (об'єднання в ціле окремих частин) диференціації (розчленування цілого на якісно відмінні частини), внаслідок взаємодії елементи системи то нівелюють свою індивідуальну своєрідність (процес ррадіації), то конкретизують (процес концентрації), але вже на іншому якісному рівні, еквівалентному розвиткові системи.
Такі процеси концентрації та іррадіації сил індивідуальност елементів виступають як основний механізм динаміки системи.
Відображенням цього процесу може бути напруженість на початку, в центрі і кінці вектора концентрації або міра розсіювання індивідуально своєрідності під час іррадіації.
Звідси можна зробити висновки:
1. Чим більш різнорідна система, тим вона потужніша, але конфліктніша.
2. Чим однорідніша система, тим вона інертніша, довше зберіга стійку працездатність і надійна в екстремальних умовах.
Важливим є характер внутрішньої динаміки цих процесів. Різнорідна система відзначається динамічністю процесів іррадіації і концентрації, а в однорідній вони повільніші. В сумі ці властивості опосередковують фактори надійності і стійкості функціонування системи, тривалість існування без зміни елементів.
Отже, аналіз організації з погляду систем передбачає п'ять структурно-функціональних принципів: зосередження, сумісність, актуалізацію, лабілізацію функцій, нівелювання або нейтралізацію дисфункцій.
2. Характеристика принципів і особливостей системного підходу до явища організації
Вся багатогранність явища організації не може бути цілісно-об'єктно зрозумілою поза призмою системного аналізу або принципів системного підходу.
Вділяють три основні компоненти-принципи системності:
1) Цілісність;
2) саморух, як джерело розвитку;
3) єдність аналізу і синтезу як методологічний принцип при дослідженні систем.
Важливим методологічним поняттям системного підходу є поняття складності систем, яка має два аспекти:
1. Рівень, що відображає природу складності заданої системи – поріг складності. Властивості, як визначають даний рівень складності задають комплекс функцій, що або дозволя системі еволюціонувати, розвиватись і саморозвиватись, або, навпаки, не дозволяє виконувати складні функції, внаслідок чого відбувається деградація та поступове зниження складності.
2. Розвиток системи, яка володіє необхідним порогом складності, веде до постійного або стрибкоподібного приросту складності.
Система може розвиватись до певного порогу складності без чітко вираженого апарату управління. З ускладненням системи відбувається ускладнення управління нею (принцип необхідної складності) – аж до виокремлення процесу управління в самостійну функцію (контора службовців на заводі, державний апарат управління). Якщо цього не відбувається, то в через сво розміри, зростання кількості взаємозв'язків система стає нестійкою.
Існує ще одна важлива проблема системного підходу – необхідність врахування мови опису. Проблема вибору засобів, за допомогою яких можна було б адекватно відобразити всю різноманітність системних властивостей, виступає своєрідним «містком» між системною методологією і прикладними конкретними дослідженнями. Проблема мови опису систем знаходиться в дихотом вибору:
– всебічного опису функцій, які виконує система;
– вибору засобів конструювання, мови для опису структури.
Одним із найбільш поширених і значущих понять, що використовуються в тлумаченні системного підходу, є поняття «зв'язок». Це своєрідний першоелемент системного підходу. Системність об'єкта реально розкривається перш за все через його зв'язки та їх типології. Якщо поняття «система» або «цілісність» виконують переважно стратегічно-орієнтуючу роль у системному дослідженні, то поняття зв'язку виступає, звичайно, і як засіб дослідження.
Існує декілька особливостей системного підходу в соціальній психології, які необхідно враховувати і вирішувати, а саме:
– щоб використовувати аналогії чи моделі інших наук в аналіз соціально-психологічних досліджень, необхідно створити лаконічну і повну специфікацію системних об'єктів (кібернетичної, біологічної, соціально природи);
– розробити систему загальних принципів розгляду особистості, групи і суспільства, що дозволяють більш конструктивно, на методологічному рівні підійти до аналізу їх взаємодії, взаємовпливу і взаємної обумовленості;
– необхідно ширше і обгрунтованіше виділити специфіку соціальних систем;
– необхідно проводити дослідження і визначення фаз розвитку складних систем з урахуванням динамічної природи та завдань прогнозів.
3. Основні властивості соціальних систем
Виділяються такі основні властивості соціальних систем як об'єктів:
1) Соціальні системи завжди ієрархічно організовані, на кожному рівні організації існують свої способи взаємозв'язку і координації між елементами, які відповідно для кожного рівня мають певну своєрідність.
2) В об'єднанні системних одиниць кожного рівня беруть участь тільки частини їх матеріалів і властивостей.
3) Незалежно від того, що системні одиниці мобільні, система при постійних зовнішніх умовах зберігає властивості своєї організації. Фактором, який забезпечує це збереження, виступає структура – стійка сукупність системних одиниць і взаємозв'язків, що склались між ними.
4) Будь-яка система входить як складова частина в складнішу «надсистему» взаємодіє як із зовнішнім середовищем, так і з іншими системами.
5) Функціонування системи визначається комплексом зв'язків між структурними одиницями:
а) внутрішніми, які безпосередньо направлені на досягнення єдино цілі;
б) зовнішніми, які опосередковують процеси досягнення цілі.
6) Системні одиниці одного структурного рівня складності в своїй основі однорідні як потенційні виконавці необхідних функцій і в той же час функціонально різноманітні як реальні виконавці цих функцій чи суб'єкти їх опанування.
7) На швидкі зміни зовнішнього середовища система реагує, зазвичай екстенсивно через зміну кількісних співвідношень між різними видами системних одиниць. Повільні зміни в середовищі викликають інтенсивні
зміни структури в системі через якісні зміни одиниць і формування нових їх властивостей.
8) Система здатна протистояти впливу швидких змін зовнішнього середовища. З цією метою виникають процеси і механізми, які дозволяють систем змінювати свій стан через здатність швидко опрацьовувати і
аналізувати інформацію про стан зовнішнього середовища, здатність приймати рішення організовувати внутрішню взаємодію, яка забезпечує оптимальну поведінку в цих умовах; фіксувати розбіжності намірів з
реальними результатами, відповідно керувати діями або намірами (тобто використовувати принцип зворотного зв'язку).
9) Кожна система володіє сформованою субструктурою відображення куди входять фіксація, закріплення, збереження і передача інформації.
Фіксація системно значущої інформації відбувається в двох формах кодувань:
а) компактно (як образ);
б) універсально (як символ – знак, мова).
Закріплення інформації може відбуватись у формах поведінки або в матеріальних носіях (збереження).
Процес передачі системної інформації передбачає безпосередні форми (контакти, взаємодії, наслідування, навчання) або здійснюється опосередковано (факторами просторово-часової природи).
Природа останніх трьох властивостей (закріплення, збереження, передачі інформації) пов'язана з об'єктами соціальної організації. В загальному вигляді вони відображають три аспекти розвитку соціальних систем:
а) закон наступності як зняття внутрішніх протиріч;
б) динаміка процесів перетворень у зовнішньому середовищі;
в) внутрішні динамічні прояви у змінах структури.
Послідовність змін в структурі системи відбувається тільки тоді, коли між окремими її стадіями зберігаються відносини наступності.
Початок кожної стадії розвитку характеризується тим, що елементи включені в цей процес, перебувають у трьох можливих станах:
а) «дійсні» – найбільш розвинуті в даний момент;
б) «потенційні» – слабко розвинуті; їх можна розглядати з погляду системи як елементи вищого рівня складності, але протилежної, негативної форми;
в) «опосередковані» – знімають це основне протиріччя в системі.
Отже, з погляду системного підходу процес розвитку системи процесом перетворень потенційних елементів у дійсні за допомогою опосередкованих.
10) Процес розвитку системи має свою специфіку прояву в зовн ньому середовищі. Розвиток передбачає наявність трьох основних форм:
S – stability;
I – intensive;
E – extensive.
Процес або динаміка перетворень – це послідовний взаємний перехід цих форм:
S – стабільне функціонування на цьому структурному рівн складності у фіксованих межах свого впливу;
SI – поява і формування елементів вищого структурного рівня складності у зв'язку з неадекватною поведінкою системи на межах свого впливу;
I – інтенсивні зміни, якісний стрибок, перехід системи на вищий структурний рівень складності;
IE – закріплення системи на новому рівні в старих межах за рахунок кількісного росту структурних одиниць вищої складності;
E – екстенсивні зміни системи в зовнішньому середовищі, розширення меж впливу;
ES – досягнення нових меж і перехід до стабільного функціонування на новому рівні.
11) Остання властивість пов'язана з внутрішніми механізмами системного розвитку, який відбувається за відповідними етапами, причому склад співвідношення основних структурних елементів змінюється у відповідно до розвитку складної системи:
S – «ослаблення – зародження» – ослаблення дійсних елементів, поява окремих потенційних елементів;
SI – «старість – формування» – комплектування (агрегатування) потенційних елементів у пошуках нових форм структурної організації при активному сприянні опосередкованих елементів;
І – «загибель – народження» – створення нових форм структурно організації, перетворення потенційних елементів у діючі;
ІЕ – «ріст» – інтенсивні зміни, ріст числа нових елементів з новою структурною складністю всередині старих меж системи, пригнічення (заперечення) старих дійових елементів;
Е – «розквіт» – систему повністю визначають елементи нового рівня складності, які ефективно діють у зовнішньому середовищі;
ЕS – «зрілість» – виокремлення з числа діючих опосередковуваних елементів, які створюють передумови для появи нових потенційних лементів.
Структурні одиниці кожного рівня складності проходять повний цикл від народження до зникнення, але сама система в цілому продовжує існувати в новій якісній визначеності.
Проаналізовані властивості є загальними і універсальними системними закономірностями, що проявляються у вигляді «аналогій», є формально дентичними, але можуть відноситись до різних явищ і навіть до різних дисциплін.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
