Шпаргалка: Політологія. Політичні системи в Україні

3.   організація діяльност суспільства по виконанню цілей, завдань і програм загального розвитку, соц. політ, легітимація яких досягнута на інтегративній основі;

4.   визначення і розподіл матер. духовних цінностей у відповідності з інтересами і положенням соц. спільностей;

5.   гармонізація, узгодження нтересів держ. інтів, соц. груп і окремих індивідів з метою підтримання спокою, безпеки і достатніх темпів сусп. поступу;

6.   політ, соціалізація членів суспільства, становлення і розвиток їх політ, свідомості і політ. поведінки;

7.   політ, комунікація складових політичної системи суспільства, забезпечення стійкої і продуктивної взаємод всіх її елементів, а також системи в цілому і середовища, в якому вона функціонує;

8.   духовноідеолог. вплив на політ, свідомість громадян з метою її формування на засадах адекватност сутності і завданням даної політ, системи або ж маніпулювання особистісною груповою свідомістю;

9.   ствердження і всебічне зміцнення відповідного політ, режиму (устрою);

10.            забезпечення внутр. і зовн. безпеки суспільства у провідних сферах його життєдіяльності  екон., політ., соц., духовній, а також на міжнар. арені.

Типології політ. систем змушен враховувати значну кількість наукових підходів до сутності та структури політичної системи суспільства.

Виділяють наступні типи політ. систем:

1.      консенсусні

2.      нтегративні

3.      общинні

4.      відкриті

5.      закриті

6.      нструментальні

7.      деологічні

8.      традиційн (патріархальні)

9.    змішані

10.    сучасні

11.    демократичні

12.    авторитарні

13.    тоталітарні

14.      формаційн (рабовласницькі  феодальні капіталістичні  соціалістичні перехідні).

Еволюція політичної системи суспільства може бути досліджена як послідовна зміна станів рівноваги і кризи підсистем і структур у довільній комбінації. Найбільш глибокі кризи пов'язані із змінами кардинальних, сутнісних параметрів функціонування системи (форми власності, екон. відносини, геостратег. орієнтири) і можуть супроводжуватися революц. зрушеннями загальносусп. і навіть надсусп. (регіонального, блокового) масштабів.

Держава в політичній системі суспільства

Держава - основний і найважливіший нститут політичної системи суспільства. Держава володіє суверенною владою, що визначає її верховенство щодо всіх інших організацій. Держава здійснює  управління  системою  державних  організацій, громадських об'єднань і трудових колективів,    що становлять політичну систему соціальне неоднорідного суспільства.

Держава - це публічна влада, що поширює свою дію на суспільство. Вона володіє монополією на примус щодо населення у межах певної території, має права на проведення від імен суспільства внутрішню і зовнішню політику, має виняткове право видавати закони та правила, які є обов'язковими для всіх громадян, право на збирання податків, мита тощо.

Положення    держави як ядра політичної системи суспільства зумовлюється тим, що тільки вона:

·    виступає офіційним представником усього (або більшості) населення суспільства;

·    є уособленням    суверенітету народу (нації), реалізує його права та самовизначення;

·    зобов'язана забезпечити захистити основні права людини, всіх і кожного, хто знаходиться на території;

·    бере   на   себе   обов'язок   задовольнити загальносоціальні потреби;

·    встановлює формально обов'язкові для всіх загальні правила поведінки та юридичні норми;

·    володіє владою суверенною, тобто верховною і самостійною, формально незалежною від будь-яких організацій чи особи.

Держава - це організація політично влади панівної частини населення у соціальне неоднорідному суспільстві, за допомогою якої здійснюється керівництво суспільством в інтересах   цієї   його   частини,   а   також   управління загальносуспільними справами.

Держава існувала на всіх етапах розвитку суспільства, виключаючи  період  первісного,  соціальне  однорідного суспільства.

В наш час нові держави утворюються в процесі ліквідації імперій: колоній, суверенізації державоподібних формувань. За останнім варіантом відбувається утвердження незалежності держави Україна.

Відповідно до сфер діяльност функціями держави є:

1. Внутрішня функція;

2. Зовнішня функція.

до внутрішньої функц належать:

1) гуманістична;

2) екологічна;

3) соціальна;

4) культурно-виховна;

5) господарсько-стимулююча;

6) господарсько-організаторська;

7) науково-організаторська;

8) створення демократичних умов життя своєму населенню;

9) забезпечення умов для збереження і розвитку національної самобутності народів, що      проживають на території держави;

10)охорона захист конституційного ладу.

до зовнішньої функції відносяться:

1) участь у міжнародному забезпеченн захисті прав людини;

2) допомога населенню інших країн у випадку стихийного лиха чи кризи;

3) участь у захисті природного середовища;

4) участь у міжнародному культурному співробітництві;

5) участь у створенні світово економічної системи на основі міжнародного розподілу та інтеграції виробництва та праці;

6) оборона країни від нападу;

7) участь у забезпеченні миру на Планеті. Враховуючи все це, можна зробити висновок, що держава у політичній системі суспільства відіграє найважливішу роль – забезпечує життєздатність суспільства, його розвиток, злагоду, забезпечує права і свободи людини.

Політичні партії та партійні системи.

І. Визначення та суть явища "Політична партія".

Політична партія — це найбільш активна та організована частина населення,  певного класу, класів, соціальної верст­ви, верств, яка виражає їхні інтереси беручи участь боротьбі за державну владу і реалізуючи набуті  в процесі ц боротьби можливості.

Партія ма деологію, політичну платформу, організаційну структуру, певні методи й засоби діяльності, соціальну базу, електорат (виборців, які голосують за неї). Основний зміст діяльності будь-якої політичної партії — здобути політичну владу в державі та реалізовувати свої про­грамні цілі — економічні, політичні, ідейно-теоретичні, моральні за допомогою законодавчої, виконавчої та судово гілок влади. Свої програмні цілі політичні партії проводять у життя через дейно-політичну, організаційну, пропагандистську, державну (коли оволодівають державною владою) діяльність.

Структура політичних партій являє собою систему, до якої входять ядро (партійні лідери, активісти), рядові члени партії та прибічники. Організаційно партія розділяється на партійний апарат, партійну масу, способи зв'язку апарату з цією масою. До­сить часто до партійної системи входять створювані партією молодіжні, жіночі, іноді військові організації, які є засобом про­ведення партійної політики серед відповідних груп населення.

Наприкінці XX ст. партії почали звертатися до всіх груп населення. Спершу американський політолог Дж. Ла Паламбара назвав цей тип «партією хапай-усіх», потім — партією виборців. Згодом до останньої додалася назва універсальних партій. Ці партії та їхні лідери прагматичні щодо ідеології, нада­ють перевагу пошукові спільної мови з багатьма, часто проти­лежними за  інтересами групами — тільки б завоювати виборців.

У 80-ті рр. стали з'являтися партії «рухівського типу». Вони взяли за взірець організаційну структуру і діяльність соціальних рухів (форми самодіяльност населення). Напри­клад, партія «зелених» ФРН, яка виникла на базі екологічного руху, характеризується повною відкритістю гласністю внут­ріпартійного життя, скороченням до мінімуму партійного апа­рату, відсутністю постійного лідера, а також традиційно офор­мленого постійного членства.

Політичн партії забезпечують необхідний зв'язок між на­родом і представницьким механізмом правління. Саме через партії уряд може практично звернутися до мас за підтримкою, а маси через партії можуть критикувати керівництво і висува­ти вимоги до нього.

ІІ. Функц партій та їх класифікація.

Таким чином ми розуміємо виняткову роль яку відіграють партії в політичному житті суспільства. Однак така їх роль визначається перш за все функціями, які вони виконують. Тож спробуємо розглянути функції політичних партій.

У сучасних розвинених суспільствах політичні партії виконують такі функції:

·        виявлення, формулювання та обґрунтування інтересів суспільних груп;

·        активізація та об'єднання великих суспільних груп;

·        формування ідеології та політичних доктрин;

·        участь у формуванні політичних систем, їхніх спільних принципів, компонентів;

·        участь у боротьбі за владу в державі й формування програм її діяльності;

·        участь у здійсненні державної влади;

·        формування громадської думки;

·        політичне виховання всього суспільства або його частини;

·        рекрутування й соціалізація нових членів партії;

·        підготовка й висунення кадрів для апарату держави, професійних спілок.

В залежност від того яким чином політичні партії виконують свої функції, які верстви населення вини репрезентують тощо, їх можна класифікувати. Але оскільки існу велика кількість різноманітних партій то і класифікацій є багато (за різними класифікаційними параметрами). До того є поділ певною мірою умовний, однак можна вирізнити декілька найбільш значних груп партій.

·    За класовою визначеніс­тю: буржуазні, селянські, робітничі, зокрема комуністичні, соціа­лістичні та соціал-демократичні, причому до кожного типу нале­жать і відповідні прошарки нтелігенції.

·    За ставленням до сус­пільного прогресу: радикальні (у тому числі революційні), рефор­містські, консервативні, реакційні, контрреволюційні.

·    За ставленням до влади: правлячі, опозиційні, нейтральні або центристські (умовно, позаяк абсолютно нейтральних до влади партій у полі­тиц не існує).

·    За формами і методами правління: ліберальні, де­мократичні, диктаторські.

·    За принципами організації та членст­ва: кадров та масові.

·    За місцем у системі влади: легальні та неле­гальні.

·    За ідеологічним спрямуванням: комуністичні, соціалістичні, фашистські, неофашистські, ліберально-демократичні, націоналіс­тичні, анархістські та ін.

·    За ставленням до релігії: релігійні (християнські, мусульманські), атеїстичні, світські.

·    За територіальними межами діяльності: всенаціональні, "столичні", регіональні, локальні.

·    За ставленням до суспільно-економічних відносин: ліві, праві та центристські.

·    За ставленням до міжнаціональних та міжетнічних стосунків: шовіністичні або расистські, агресивного націоналізму, національно спрямовані партії, національні ненаціоналістичні партії, інтернаціональні, космополітичні партії.

·    За демократичністю внутріпартійної організації: демократичні, авторитарні.

IІІ. Партійн системи.

Цілком зрозуміло, що партії не існують відокремлено, а входять в політичну систему суспільства, відповідно вони формують підсистему, яка дістала назви "партійна система".  Тип цієї системи в кожній країні залежить від багатьох обставин, особливо від характеру на­явного політичного режиму. Враховуючи підходи різних авторів, можна виокремити типи партійних систем:

— однопартійна: коли в країн одна правляча партія, а діяльність інших не допускається – характерна для тоталітарних суспільств, приміром для колишнього СРСР;

—     домінантна, тобто з переважаючою партією, яка за під­сумками виборів незмінно залишається при владі протягом десятків років – це визначається вже не юридичними нормами а частіше за все певними обставинами (наприклад традицією), прикладом довгий час могла слугувати Індія ;

— двопартійна (біпартизм), коли дві найбільші, найвпли­вовіші партії в країні поперемінно внаслідок виборів самостій­но здійснюють владу – класичний приклад Демократична Республіканська партії в США;

— трипартійна, яку ще називають двохзполовинною (2,5) партійною системою яка характеризується тим, що жодна з двох найбільших партій країни самостійно не може сформува­ти уряд, а тому потребу для цього підтримки третьої партії, значно меншої від них, але яка постійно представлена в пар­ламенті;

— двоблокова, партійна система, яка відзначається наявністю блоку правих та блоку лівих партій, що змагаються між собою за владу, навперемін здобуваючи її – така партійна система може характеризувати нові незалежні країни, де один блок (в даному випадку лівий) є відображенням старої системи і напрямку розвитку, а другий (в даному випадку правий) відображає трансформаційні тенденції;

— партійна система обмеженого, чи поміркованого, плю­ралізму, якій притаманні відсутність антисистемних партій і двосторонньої опозиції, орієнтованість на участь в уряді, в коаліційних кабінетах, незначна ідеологічна різниця між пар­тіями – система характерна для багатьох розвинених країн Європи;

— партійна система крайнього, або поляризованого, плюралізму, якій властиві наявність антисистемних партій, дво­сторонньої опозиції зліва і справа, стан перманентного кон­флікту між опозицією зліва і справа, сильне ідеологічне роз­межування між ними;

—    атомізована партійна система, про яку говорять як про систему, коли зника необхідність у точному підрахунку чис­ла партій. Тут виникає поріг, за яким кількість партій — де­сять, двадцять чи більше вже не має великого значення.

В літературі ще також часом виділяється безпартійна система. У сучасному світі під цю категорію підпадає Оман та Саудівська Аравія, які є абсолютними монархіями і існування там партій є до певної мірі нонсенсом. Також були прецеденти запровадження тимчасової безпартійної системи у деяких африканських країнах після військових переворотів (Нігер).

Громадськ організації та рухи.

Різноманітні об’єднання громадян – це елемент будь-якого демократичного суспільства. Об’єднання допомагають людям розв’язувати проблеми повсякденного життя,  відкривають можливості для виявлення суспільно-політичної ініціативи, здійснення функцій самоврядування. Сенс існування громадських об’єднань – спільна життєдіяльність людей, що передбачає їх взаємозалежність і потребу одне в одному, забезпечу збереження і розвиток соціального організму.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15