Дипломная работа: Інформаційне суспільство
Виходячи з викладеного вище, можна відзначити складність аналізу підходів і визначень нформаційного суспільства різних авторів у силу їхньої надзвичайно різнобічності, але, очевидно, що всі автори вважають інформацію, нформаційно-комунікаційні зв’язки, ключем до розуміння сучасного суспільства. Можливо, найкоротшим визначенням інформаційного суспільства може бути таке: суспільство, засноване на інформації. По суті, саме ця позиція і лежить в основі більшості визначень інформаційного суспільства.
У цілому ж, визначити поняття «інформаційного суспільства» можна, як мінімум, трьома способами. По-перше, перелічити характеристики, що властиві цьому типу суспільства. Однак список цих характеристик залежить від підходу до збагнення суті інформаційного суспільства, крім того, повного вичерпного переліку досягти неможливо, оскільки життя буде постійно вносити свої корективи. По-друге, можна піти іншим шляхом, указавши, що інформаційне суспільство - це наступна ступінь в історичному розвитку людства по ланцюгу “аграрне - індустріальне - постіндустріальне” суспільство, пов’язати становлення інформаційного суспільства з реалізацією концепції стійкого розвитку чи з ідеєю Вернадського про ноосферу.
Можливий і третій, компромісний варіант, що поєдну методологічні основи перших двох способів визначення інформаційного суспільства.
Узагальнюючи існуючі підходи до трактування поняття “інформаційне суспільство”, можна сказати, що в даний час під таким мається на увазі:
– суспільство нового типу, що формується в результаті нової соціальної революції, породжено вибуховим розвитком і конвергенцією інформаційних і комунікаційних технологій;
– суспільство знань, тобто суспільство, у якому головною умовою добробуту кожної людини і кожної держави стає знання, отримане завдяки безперешкодному доступу до інформації й уміння працювати з нею; інформація в такому суспільстві виступає найважливішим соціальним і економічним ресурсом, основним джерелом продуктивності праці і влади, умовою добробуту людини держави;
– глобальне суспільство, у якому обмін інформацією не буде мати ні часових, ні просторових, ні політичних меж; яке, з одного боку сприяє взаємопроникненню культур, а з ншого - відкриває кожному співтовариству нові можливост для самоідентифікації [21, с. 17-18].
Наведених характеристик інформаційного суспільства достатньо, щоб зрозуміти, про що йде мова, а подальше наповнення змістом поняття “інформаційне суспільство” доцільно здійснити в межах розгляду провідних концепцій інформаційного суспільства.
1.2 Структурні основи інформаційного суспільства
Як відомо, інформаційні технолог безпосереднім двигуном процесу глобалізації, найважливішою рисою якої виступа формування єдиного в масштабах усього світу фінансово-інформаційного простору, в якому усе більшою мірою здійснюється комерційна діяльність людства.
Початок третього тисячоліття застав людство в стані якісної трансформації, у момент переходу до нового етапу розвитку суспільства. Учені по-різному називають суспільний лад, у який стрімко втягується людство: постіндустріальне, постекономічне, інформаційне суспільство чи суспільство знань. Кожна з назв відбиває певні риси прийдешнього суспільства. Зокрема, постіндустріальне - тому що дане суспільство приходить за індустріальним ладом, яке базується на системі великомасштабного машинного виробництва. Постекономічне – тому що воно може втратити звичн атрибути економічних відносин (приватна власність; праця, заснована на добровільних економічних угодах; ринковий обмін та ін.), на яких будується нинішнє індустріальне суспільство.
Однак, як би не називався даний етап розвитку суспільства, практично всі дослідники сходяться в одному – основним фактором, що визначає розвиток сучасної економіки, є її інформатизація. Провідну роль у новому суспільстві відіграє інформація – і як базовий фактор продуктивного процесу, і як ключовий компонент процесів, що відбуваються у суспільстві.
Класики постіндустріалізму цілком адекватно визначили роль інформації, знань і технологій у сучасному суспільств переконливо довели, що інформаційний сектор економіки буде мати тенденцію до глобалізації і до зростання. Так, М. Кастельс пише, що в останні два десятиліття у світі з’явилася економіка нового типу, яку він назива нформаціональною і глобальною. “Інформаціональна – тому що продуктивність конкурентноздатність факторів чи агентів у цій економіці (буде то фірма, регіон чи нація) залежать у першу чергу від їхньої здатності генерувати, обробляти й ефективно використовувати інформацію, засновану на знаннях. Глобальна – тому що основні види економічної діяльності, такі як виробництво, споживання і циркуляція товарів і послуг, а також їх складові (капітал, праця, сировина, керування, нформація, технологія, ринки), організуються в глобальному масштаб безпосередньо або з використанням розгалуженої мережі, що пов’язує економічних агентів. І нарешті, інформаціональна і глобальна – тому що в нових історичних умовах досягнення певного рівня продуктивності й існування конкуренції можливо лише усередині глобальної взаємозалежної мережі» [71].
Значення цього фактора, як уявляється, полягає в тому, що людська діяльність здебільшого базується на знаннях нформації, кодифікованих у різного роду інформаційних технологіях. Інтелектуалізація” і глобалізація економічного життя вимагає відповідних змін у соціальній організації суспільства, у сфері освіти, у способах виробництва. Знання, зафіксовані в технологіях і глобалізаційних комп’ютерних системах стають об’єктивним фактором економічного розвитку.
Звичайно, інформацію накопичували цінували завжди. Новим виявляється стрімке зростання економічного значення нформаційних ресурсів, що спостерігається за останні десятиліття в промислово розвинутих країнах. В інформаційному суспільстві виробничий базис складають нформаційні засоби виробництва, основним продуктом споживання (отже, виробництва) є інформаційні товари і послуги, а ключовим фактором структуризації суспільства є інформація [55, с. 71].
Інформація і знання, що розуміються не як субстанція, втілена у виробничих процесах чи засобах виробництва, а вже як безпосередня виробнича сила, стають найважливішим фактором сучасного господарства, базовим фактором суспільного виробництва.
Д. Белл пише: “Якщо індустріальне суспільство засноване на машинній технології, то постіндустріальне суспільство формується під впливом технології інтелектуальної. І якщо капітал і праця – головні структурн елементи індустріального соціуму, то інформація і знання – основа суспільства постіндустріального” [7, с. 33].
Можна погодитися з поширеним у закордонній літературі поняттям “інформаційна економіка”, що характеризує сучасну тенденцію розвитку світової економіки, пов’язану зі зростанням ролі інформаційно ндустрії і знань в економічному житті суспільства. “Під інформаційною економікою, - відзначає український дослідник Л.Г. Мельник, - очевидно, варто розуміти виробничу систему в сполученні зі сферою споживання, де інформація провідною продуктивною силою (вирішальним засобом і предметом праці), а також основним продуктом виробництва і предметом споживання” [14, с. 86]. Це економіка, у якій домінуючим фактором є процеси нагромадження і використання знань; у який спеціалізовані (наукові) знання, як і повсякденні, стають найважливішим ресурсом, що, поряд із працею, капіталом і природними ресурсами, забезпечує зростання і конкурентноздатність економічної системи. В інформаційній економіці визначальним є інтелектуальний потенціал суспільства, що існує у свідомості людей і матеріалізується в технологічних способах виробництва [26, с. 17].
У розвинутих країнах сьогодні формується постматеріальна економіка, де найважливішим активом виявляються не матеріально відчутні ресурси – товари, сировина, робоча сила, устаткування, а щось невловиме – інтелект, інформація, знання. Відповідно до підрахунків експертів, у 90-ті роки XX ст. більш ніж 70% зростання валового національного продукту постіндустріальних держав зумовлювалося підвищенням освітнього рівня працівників, поширенням нових інформаційних технологій [29]. У постіндустріальному світі “люди працюють мозком замість рук, ... комунікаційн технології створюють глобальну конкуренцію, ... нововведення важливіші за масове виробництво, ... інвестиції вкладаються скоріше в нові концепції чи засоби їхнього створення, ніж нові машини, … і постійними є лише швидкі зміни” [15, c. 50].
Виникнення передумов, у яких формується нформаційна економіка, має цілком об’єктивний характер. Однією з таких передумов є вичерпання соціально-економічних форм розвитку суспільства в рамках снуючих природно-ресурсних і екологічних умов [15]. Дослідники відзначають, що саме природно-ресурсні кризи були основними винуватцями і першопричинами будь-яких малих і великих соціально-економічних революцій, що відбуваються в різних куточках земної кулі. За словами Н. Реймерса, “завжди спостерігалася відповідність між розвитком продуктивних сил і природно-ресурсним потенціалом суспільного прогресу” [10, с. 164].
Інформація і знання завжди використовувалися у виробництві, але саме сьогодні, коли вони посіли домінуюче місце в організації національного господарства, стає зрозумілою міра їхньо винятковості. Якщо земля, капітал і праця мають, хоч і в різному ступені, обмежений характер, то інформація і знання безмежні. Людству доводиться освоювати принципово нову систему трудової діяльності, у якій основу продуктивних сил (засобів виробництва, предметів і продуктів праці) складають не звичні відчутні матеріальні об’єкти, але незримі й невідчутні інформаційн фантоми. Зовнішню оболонку у вигляді матеріальних носіїв вони мають лише через природу фізичних обмежень, що вимагають збереження в пам’яті інформаційних образів, та ще для практичного сприйняття їх матеріальною сутністю людини.
Інформація не має властивост матеріального світу. Вона не підвладна просторово-часовим обмеженням, тому що сама формує ці обмеження. Інформаційні образи можуть бути тиражован нескінченно велику кількість разів за нескінченно малий період часу в нескінченно малому просторовому обсязі. При цьому всі створені інформаційн образи можуть зберігатися нескінченно довго (на відміну від їхніх матеріальних носіїв). “Скільки не продавай програмну чи відео-продукцію, її в продавця не убуває. На відміну від матеріальних товарів інформаційні продукти не споживаються, а використовуються – адже їх не можна “спожити” (у розумінн використати без залишку). Скільки їх не використовуй, менше не стає. Вони не зникають і фізично не зношуються“, - відзначає Л.Г. Мельник [14, с. 83-84].
Сказане дозволяє сформулювати основн властивості інформаційних товарів: можливість тиражування нескінченно кількості разів у нескінченно малому обсязі простору за нескінченно мал нтервали часу; фізична незношуваність; відсутність фізичних перешкод безоплатного привласнення інформаційних товарів і засобів виробництва будь-ким; для одержання благ основним стає не фізичне володіння засобами виробництва, а нтелектуальна здатність їхнього використання (освоєння) [14; 15].
Крім того, М. Делягін відзначає, що нформація не має властивості рідкості через декілька причин. Так, споживання нформації тотожне формуванню нового знання. “Знання розширюються саморегулюються, вони нарощуються в міру використання. Таким чином, в економіц знань рідкість ресурсів замінена на їхню поширеність” [45, с. 342]. У цьому контексті очевидно, що поширення інформації тотожне її самозростанню, що виключа застосування до цього феномена поняття рідкості. До інформації не може бути застосована така характеристика, як споживання у традиційному розумінні цього терміна. Використання інформації призводить до появи нової інформації і нового знання, не перешкоджаючи іншим членам суспільства застосовувати її для власних цілей [62].
Виходячи з цього, дослідники дійшли висновку, що інформація має характеристики суспільного блага, якщо слідом за Ф. Махлупом розуміти під ним щось таке, чим додатково може скористатися людина, не збільшуючи витрат виробництва. Останнє прямо припускає, що з технічної чи концептуальної точки зору ніщо не може вимірити вартість таких благ у ринкових термінах. Таким чином, сама розповсюдженість і певного роду нелімітованість нформації зумовлюють неможливість вартісної оцінки як її самої, так продуктів, у створенні яких вона відіграє домінуючу роль.
Ці принципово нові властивості засобів виробництва і товарів не можуть не руйнувати традиційних виробничих відносин, основою яких століттями залишалася матеріальність компонентів економічно системи і випливаючі з цього фізичні й економічні закономірності і принципи. Закладені в основу інформаційної економіки компоненти виробничої системи мають зовсім іншу природу реалізації. Це вимагає докорінного перегляду ключових принципів організації громадського життя.
Однією з найбільш істотних у даному ланцюзі є трансформація економічних відносин. Попередні, основу яких складала приватна власність, могли існувати лише в умовах матеріальності головних атрибутів виробничого середовища, якими можна було володіти через можливість їхнього фізичного присвоєння. Ця основа дії традиційних економічних законів зникає в міру того, як засоби виробництва втрачають свій матеріальний зміст, перетворюючись на інформаційні сутності.
У процесі інформатизації суспільства значних змін зазнають відносини власності на інформаційні засоби виробництва, товарно-грошові відносини, відносини вартості, інші атрибути економіки.
Так, процеси, що призвели до істотних перетворень у системі продуктивних сил сучасного світового господарства, надали нформації значення вирішального засобу праці, одночасно висунувши її й у ряд провідних предметів праці, що підлягають перетворенню, обробці, збереженню, передачі, споживанню в ході матеріального і духовного виробництва. Сьогодні не можна назвати жодного способу докладання навіть продуктивної праці, що не було б і докладанням інформації. А самі виробляючі знання й інформаційні продукти галузі, що традиційно належали до “четвертинного” чи “п’ятеринного” секторів економіки, нині стають первинним сектором, що дає господарству найбільш стотний і важливий ресурс виробництва [62]. У зв’язку з цим заслуговує на увагу думка деяких авторів про те, що виділення і відносне відокремлення ново сфери діяльності – виробництва інформації – варто розглядати як четвертий за рахунком великий етап суспільного поділу праці (після виокремлення землеробства, скотарства, ремісництва, торгівлі) [19, с. 11].
Роль і вага інформаційної індустрії у світовій економіці стають усе більш значними. Західноєвропейський ринок нформаційних і комунікаційних технологій має більш високі темпи росту (7,2%), ніж економіка в цілому. Продовжується стійке зростання сегмента інформаційно ндустрії в економіці США, країнах Північної Європи, Південній Кореї, Тайвані, Китаї, Японії, Гонконгові, Сінгапурі.
Загалом інформаційну індустрію можна визначити як галузь економіки, пов’язану з виробництвом, обробкою, передачею, збереженням усіх видів інформації, створенням необхідних для цього технологічних пристроїв. Вона є найбільш динамічним сектором світової економіки, породжу продукти і послуги, що істотно змінюють характер ведення бізнесу в традиційних галузях, безпосередньо не пов’язаних зі створенням, переробкою і поширенням нформації. Використання інформаційно-комунікаційних технологій у багатьох сферах послуг і промисловості стало вкрай необхідним елементом конкурентно боротьби й економічного розвитку [16].
Як справедливо вважає Л.Г. Мельник, формування інформаційної індустрії зумовлено низкою обставин: інформація усе більше стає продуктивною силою; заміна ручної праці розумовою означає в той же час інформатизацію економіки; глобалізація громадського життя збільшує роль комунікаційних засобів (прикладом є Інтернет); інформатизація економіки означа постійне підвищення ефективності виробництва й удосконалювання його екологічного рівня; посилення позицій людини в тріаді “біо-трудо-соціо” веде до збільшення потреби в інформаційних товарах і послугах [14].
Сучасна інформаційна індустрія поєднує широкий перелік компаній і фірм, зайнятих виробництвом, перетворенням, передачею нформації, поданої у вигляді даних, текстів, графіки, відеозображень, звуків. У неї можна включити підприємства засобів масової інформації, що створюють зміст розважальних програм, ділову й освітню інформацію (теле- і кіностудії, видавничі дома, інформаційні агентства), а також компанії, що поширюють цей зміст (кабельні і телефонні компанії, телемережі), комп’ютерні фірми розробники комп’ютерного програмного забезпечення і творці інформаційних комп’ютерних систем. Таким чином, можна виокремити три галузі інформаційно ндустрії: виробництво інформаційного і комунікаційного устаткування, зв’язок виробництво змісту (інформації).
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16
