Дипломная работа: Інформаційне суспільство
Таким чином, погоджуючись з величезною важливістю такої складової інформаційного суспільства, як інформаційн технології, нам бачиться дуже спрощеним і невірним визнавати за ними окрему провідну роль у соціальних змінах.
Інший підхід до визначення поняття нформаційне суспільство”, що не менш часто зустрічається, пов’язаний з економічними перетвореннями. Цей підхід припускає облік зростання економічно цінності інформаційної діяльності. Якщо спостерігається збільшення частки нформаційного бізнесу у валовому національному продукті, то цілком логічно можна дійти висновку, що економіка стала інформаційною. Якщо в економічній сфері інформаційна активність превалює над діяльністю у галузі сільського господарства і промисловості, то, отже, можна говорити про інформаційне суспільство. Відповідно, інформаційне суспільство розуміється тут як суспільство, в якому головне місце займа діяльність із виробництва інформаційного продукту й інформаційних послуг [58]. Але, визнаючи об’єктивність збільшення інформаційного сектора в економіці в цілому і зростання економічної значущості інформації, не можна не відзначити складності даного підходу в спробі виділити розміри і складові інформаційного сектора економіки. Крім того, сучасну економіку не можна вважати повністю нформаційною, розвиток інформаційного сектора в ній логічно поєднується з снуванням традиційних індустріальних галузей, що також викликає певні сумніви в спробі зробити інформаційно-економічний критерій домінуючим в аналіз нформаційного суспільства.
Третій, професійний підхід до визначення поняття “інформаційне суспільство”, пов’язаний зі сферою зайнятості населення. Даний підхід тісно пов’язується з роботами Д. Белла, найвизначнішого теоретика постіндустріального суспільства”. Цей термін практично синонімічний терміну нформаційне суспільство“ і саме в цьому розумінні він використовується у роботах даного автора. Розглядаючи структуру зайнятості населення і модел спостережуваних змін, Д. Белл припустив, що людство вступає в інформаційне суспільство, де більшість зайнятих працюють в інформаційній сфері. Зниження зайнятості у сфері виробництва і збільшення зайнятості у сфері послуг розглядається ним як заміщення фізичної праці працею “білокомірцевою”. Оскільки сировиною” для нефізичної праці є інформація (вона протиставляється фізичній силі, навичкам ручної праці і її “машинним” характеристикам), істотне збільшення частки праці в інформаційній сфері може розглядатися як виникнення нформаційного суспільства [7].
Слід зазначити, що даний підхід до визначення інформаційного суспільства принципово відрізняється від технологічного й економічного. Акцент на змінах у сфері зайнятості підкреслю швидше трансформаційні можливості інформації як такої, ніж дія інформаційних технологій, тут інформація просувається і створюється у сфері зайнятост реалізується в людях через навчання і досвід. Цілий ряд авторитетних авторів, від Р. Райха до М. Кастельса, вважають, що рушійною силою сучасної економіки люди, чия головна здатність полягає у використанні інформації: сьогодн головними двигунами економіки стали ті, чия праця вимагає створення використання інформації [51].
Дійсно, в розвинених країнах більше 70% робочо сили зайняті у сфері послуг, “білокомірцева” робота зараз превалює, що да підстави для визначення інформаційного суспільства за допомогою запропонованого Беллом підходу. Недоліки даного підходу пов’язані, перш за все, з проблематичністю розподілу занять за категоріями “інформаційне неінформаційне”. “Така методологія, - підкреслює Ф. Уебстер, - подає нам величезні обсяги інформаційної зайнятості, але не дає інструменту для диференціації найбільш істотних обсягів інформаційної роботи” [73, с. 23].
Наступний, четвертий підхід до визначення інформаційного суспільства, хоч і спирається на економіку соціологію, ґрунтується на географічному або просторовому принципі. Головний акцент тут робиться на глобальні інформаційні мережі, які зв’язують різні місця планети, а тому впливають на організацію часу і простору. Особливо популярності ця концепція набула останніми роками у зв’язку зі збільшенням рол нформаційних мереж у соціальній організації суспільства і розвитком Інтернету. Один з провідних прибічників даного підходу, М. Кастельс, доводить, що головною рисою інформаційної епохи стають мережі, що зв’язують між собою людей, нститути і держави. Починаючи з 70-х рр. ХХ ст., нова форма капіталізму, що з’явилася в результаті розвитку інформаційних технологій (за висловом автора нформаційний капіталізм”), використовує інформаційні мережі як на виробництві, так і для маркетингу по всьому світу. Таким чином, інформаційне суспільство в даному підході розглядається як глобальне мережеве суспільство, в якому мережі пронизують усю соціальну й економічну структуру [70; 71].
Поява електронних “супермагістралей привернула увагу до перегляду співвідношення “час - простір”. Дійсно, в мережевому суспільстві ускладнення, пов’язані з часом і простором, були багато в чому подолані, корпорації і навіть окремі люди дістали можливість ефективно вести свої справи в глобальному масштабі. Тому багато хто припускає, що все це знаменує серйозну трансформацію соціального устрою, яка може слугувати навіть ознакою революційних змін. При цьому, визнання розвитку нформаційних мереж провідним фактором у становленні інформаційного суспільства вимагає деяких застережень.
Наявності інформаційних мереж недостатньо для визнання суспільства інформаційним. Даний підхід також оперує нечіткими дефініціями, насамперед, невизначеним поняттям мережі, неясно, чи повинні під мережею матися на увазі тільки технологічні системи або всі соціальн нформаційні відносини, побудовані за мережевим принципом. Крім того, нформаційні мережі у формі поштового зв’язку, телеграфу і телефону існують відносно тривалий час, а якщо визнати їх існування провідним в інформаційному суспільстві, то стає незрозумілим виникнення проблематики інформаційного суспільства саме зараз, а не десятиліття і століття тому.
Підхід до визначення інформаційного суспільства, що використовує критерій культури, мабуть, найлегше визнати максимально повним і відповідним сучасним реаліям, проте культурні артефакти ще гірше за інших піддаються вимірюванням і формалізації. Дійсно, сучасна культура явно більш інформативна, ніж будь-яка попередня. Людина існує в медіанасиченому середовищі: її життя істотно символізується, воно проходить у процесах обміну й отримання повідомлень про неї і про інших. Визнання вибухового зростання культурних сенсів змушує багато авторів говорити про те, що людство увійшло до нформаційного суспільства. Вони рідко роблять спроби оцінити цей розвиток в кількісних характеристиках, а просто вказують, наскільки “очевидно”, що знаків нформації сьогодні значно більше, ніж у попередні епохи. Перш за все, такий описовий характер мають концепції постмодерністських авторів, що досліджують нформаційне суспільство в рамках тексту і гіпертексту, симулякра і ризоми, гіперреальності і пастиша, сенсу, знаку й інших категорій власне постмодерністського дискурсу [17; c.210].
Наступний підхід до визначення нформаційного суспільства пов’язаний із змінами в політичній сфері суспільства характері міжнародних відносин в умовах глобалізації. Держава і різн політичні сили, згідно з даним підходом, стають основними суб’єктами становлення і подальшого розвитку інформаційного глобального суспільства. Інформація і знання в таких умовах виступають одним з головних ресурсів держави, масштаби використання якого сьогодні можливо порівняти з використанням традиційних ресурсів, доступ до яких виступає одним з основних факторів соціально-економічного розвитку. При цьому підкреслюється, що розвиток інформаційно-комунікаційних технологій несе в собі кардинальні зміни в політичному житті суспільства, перш за все з боку його демократизації [20]. Але і такий підхід до визначення нформаційного суспільства, незважаючи на всю його важливість у виокремленн подальших перспектив світової спільноти як глобального інформаційного співтовариства, також бачиться дещо однобічним через його увагу лише до одного з аспектів даної проблеми.
Таким чином, аналіз даних підходів до визначення інформаційного суспільства демонструє, що вони або недостатньо розгорнені, або однобічні. Всі названі підходи дають надто проблематичн поняття щодо того, що, власне, складає сутність інформаційного суспільства й як його можна визначити. Пов’язане це переважно з тим фактом, що більшість даних визначень нформаційного суспільства виходять з його кількісних характеристик припускають, що в якійсь точці, коли інформаційні критерії починають домінувати в різних сферах життєдіяльності суспільства, воно вступає в інформаційну стадію свого розвитку. Таким чином, кількісне збільшення обсягів інформації, трансформується в якісну зміну соціальної системи.
Без сумніву, можливість вимірити в кількісних показниках поширення інформації небезкорисна, але цього явно недостатньо. Можна погодитися з Ф. Уебстером, що для справжнього знання нформаційного суспільства, чим воно схоже на інші соціальні системи і чим відрізняється від них, необхідно комплексно вивчити якісні перетворення [13, с. 31]. Так, інформаційне суспільство можна визначити як суспільство, у якому домінуючу роль відіграє теоретичне знання. Відповідно до цього підходу, нформаційне суспільство чи “суспільство знань” улаштоване таким чином, що пріоритет у ньому віддається теорії, і саме це вважається відмітною рисою сучасності. Дійсно, теоретичне знання відіграє ключову роль у сучасному суспільстві на відміну від попередніх епох, коли домінували практичне ситуативне знання. Сьогодні інновації навпаки беруть свій початок переважно від принципових теоретичних знань, з найбільшою очевидністю це виявляється в сфер науки і технологій, хоча пріоритет теоретичного знання існує й у політиці, економіці і навіть повсякденному житті. Відповідно до цього підходу, сучасне суспільство формується на основі рефлексії і рішень, при прийнятті яких велику роль відіграє оцінка ризиків, відповідно, теоретичному знанню надається центральне місце, тому що воно дає привід для рефлексії [30].
Але положення про пріоритетність теоретичного знання як визначального фактора інформаційного суспільства теж заперечується і не може вважатися єдино вірним через свою однобічність неуважність до необхідного кількісного аналізу інформаційного суспільства значеннєвого навантаження інформації в сучасному світі.
Таким чином, розглянувши основні підходи до визначення інформаційного суспільства в сучасному дискурсі, стає ясно, що жоден з них не може служити єдино вірною методологічною базою для вивчення настільки складного комплексного феномена. Рішення даної методологічної проблеми можливе тільки у випадку комплексного використання при визначенні й аналіз нформаційного суспільства елементів усіх згаданих вище підходів з обов’язковим урахуванням їхніх плюсів і мінусів. Крім визнання даного факту, авторський підхід до визначення інформаційного суспільства ґрунтується на наступних положеннях.
Насамперед, необхідно відзначити, що зрозуміти сутність інформаційного суспільства неможливо без аналізу смислоутворювальної категорії даного поняття – категорії “інформація”. Сьогодн не існує якого-небудь універсального поняття “інформація”. З погляду теор семіотики інформація – це міра ліквідації невизначеності знання одержувача повідомлення про стан об’єкта чи яку-небудь подію [38]. При визначенн нформації існують два основних підходи: атрибутивний і функціональний. Атрибутивний підхід розглядає інформацію як об’єктивну властивість усіх матеріальних об’єктів, функціональний же стверджує, що інформація є умовою результатом активної діяльності і можлива тільки на соціальному рівні [12, с. 432]. Крім того, інформація розглядається як усі відомості, знання, повідомлення, що допомагають у рішенні тієї чи іншої задачі. Інформація в даному дослідженн розуміється широко і містить у собі всі аспекти наведених вище визначень, так само як аудіовізуальну, видовищну інформацію і бази даних зі спеціалізованими відомостями (вузьке розуміння інформації).
Інформаційне суспільство, на думку більшості вчених, зробило інформацію своїм базовим параметром. Інформація ста основою соціального й інформаційного розвитку, основним ресурсом соціальних економічних відносин. Д. Робертсон, спираючись на ідею взаємозумовленост цивілізаційного й інформаційного процесів, висунув формулу “цивілізація – це нформація”. Використовуючи кількісні міри математичної теорії інформації, учений ранжирує історію цивілізації за критерієм кількості вироблено нформації, виділяючи такі рівні: нульовий рівень - інформаційна мність мозку окремої людини – 107 біт; перший рівень - усне спілкування усередині громади, села чи племені - кількість циркулюючо нформації ~ 109 біт; другий рівень – письмова культура, мірою нформованості суспільства служить Александрійська бібліотека, що мала 532800 сувоїв, у яких містилося 1011 біт інформації; третій рівень - книжкова культура: є сотні бібліотек, випускаються десятки тисяч книг, газет, журналів, сукупна ємність яких оцінюється в 1017 біт; четвертий рівень - інформаційне суспільство з електронною обробкою інформації обсягом 1025 біт [21, с. 10-11].
Іншою важливою складовою підходу до визначення інформаційного суспільства бачиться визнання високої динамічност його розвитку і глибинного характеру змін у всіх сферах життєдіяльності людини. Домінуючим фактором сучасного етапу розвитку цивілізації є феномен, який деяк автори визначають як “інформаційна революція”. Так, на думку М. Вершиніна, нформаційна революція є результатом двох процесів, що паралельно розвиваються протягом всієї історії людства, – процесу постійного зростання рол збільшення обсягів інформації, необхідної для забезпечення життєдіяльност людського суспільства, і процесу розвитку й удосконалювання технологій накопичення і поширення інформації [21]. М. Вершинін в історії розвитку цивілізації виокремлює кілька інформаційних революцій (у результат кардинальних змін у сфері обробки інформації): перша інформаційна революція відбулася близько 25 тисяч років тому і була пов’язана з появою мови як засобу спілкування і взаємодії в суспільстві; друга революція пов’язана з винаходом писемності, за допомогою якої з’явилася можливість передавати інформацію знання між людьми від покоління до покоління; початок третьої революція відноситься до середини XVI ст., часу винаходу друкарства; четверта революція відбулася наприкінці XIX ст. і була пов’язана з появою електрики, за допомогою якої стало можливим використовувати технологічно нові способи передач нформації, такі як: телеграф, телефон, радіо; нарешті, п’ята інформаційна революція (50-70-х рр. ХХ ст.) пов’язана з винаходом мікропроцесора і появою комп’ютера. Через інформаційно-телекомунікаційну інфраструктуру стало можливим передавати величезну кількість інформації, що призвело до безпрецедентного збільшення інформаційних потоків. Результатом інформаційної революції, що почалася, стала поява нового типу суспільства - інформаційного.
Крім того, при визначенні сутності інформаційного суспільства бачиться необхідним використання такого терміна як “інформатизація”. Поділяючи точку зору ряду дослідників, відзначимо, що інформатизація суспільства – це глобальний соціальний процес виробництва і повсюдного використання інформації як суспільного ресурсу, що забезпечує інтенсифікацію економіки, прискорення науково-технічного прогресу країни, процесів демократизації й інтелектуалізації суспільства [10; 112; 116]. Інформатизація передбачає масове впровадження методів і засобів збору, обробки, передачі і збереження інформації на базі засобів мікропроцесорної й обчислювальної техніки. Інформатизація виступає інтелектуально-гуманістичною перебудовою життєдіяльності людей з метою створення нового суспільного устрою, а інформація стає найважливішим фактором соціального прогресу [43].
Інформатизація, таким чином, соціотехнічним і соціокультурним процесом зміни життєдіяльності всього суспільства, його підсистем і структур за рахунок різкого підвищення ефективності продукування, збереження і поширення усіх видів інформац знань. Важливо відзначити, що інформатизація суспільства є однією з закономірностей сучасного соціального прогресу, причому цей термін не є тотожним комп’ютеризації. При комп’ютеризації суспільства основна увага приділяється розвитку і впровадженню технічної бази комп’ютерів, що забезпечують оперативне одержання результатів переробки і накопичення інформації. При інформатизації ж суспільства основна увага приділяється комплексу заходів, спрямованих на забезпечення повного використання своєчасного знання в усіх видах людсько діяльності [21].
Позначивши загальну методологічну базу дослідження інформаційного суспільства, доцільно перейти до визначення його сутнісних характеристик. Очевидно, не можна не погодитися з міркуваннями ряду закордонних і вітчизняних авторів, що до основних ознак інформаційного суспільства відносять: формування єдиного світового інформаційного простору поглиблення процесів інформаційної й економічної інтеграції країн і народів; становлення й у подальшому домінування в економіці країн, що найбільш далеко просунулися шляхом до інформаційного суспільства, нових технологічних укладів, що базуються на масовому використанні технологічних інновацій, мережних нформаційних технологій, перспективних засобів обчислювальної техніки телекомунікацій; розширення сфери послуг; домінування в соціальній структурі “класу нтелектуалів”; створення ринку інформації і знань як факторів виробництва на додаток до ринків природних ресурсів праці і капіталу, а також перехід нформаційних ресурсів суспільства в реальні ресурси соціально-економічного розвитку за рахунок розширення доступу до них; зростання ролі інфраструктури (телекомунікаційної, транспортної, організаційної) у системі суспільного виробництва і посилення тенденцій до спільного функціонування в економіц нформаційних і грошових потоків; фактичне задоволення потреб суспільства в нформаційних продуктах і послугах; підвищення рівня освіти за рахунок розширення можливостей систем інформаційного обміну на міжнародному, національному і регіональному рівнях і, відповідно, підвищення рол кваліфікації, професіоналізму і здібностей до творчості як найважливіших характеристик послуг праці; створення ефективної системи забезпечення прав громадян і соціальних інститутів на вільне одержання, поширення і використання нформації як найважливішої умови демократичного розвитку, поліпшення взаємод населення з органами влади [7].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16
