Дипломная работа: Загальна характеристика основних економічних моделей
Дуже важливим висновком є те, що податкова, амортизаційна і кредитна політика не є чимось застиглим, а залежать від економічної кон'юнктури. Крім того, слід відзначити, що в американській податковій політиці відсутні різк зміни: податки зменшувалися з 52 % до 50 % і до 48 %, а потім, через кілька років, до 44 %.
В узагальненому вигляді заходи податково-амортизаційної політики уряду США та їх результативність подані в таблиці 2.2.
Аналіз американського досвіду показав, що будь-яка економічна криза вибухом усіх протиріч процесу відтворення. Вона насильно вирівнює диспропорції, створюючи основу майбутнього економічного зростання. Матеріальною основою цих циклів є фізичне оновлення основних засобів виробництва, насамперед їхньо найактивнішої частини - знарядь праці. Отже, виробництво засобів виробництва виконує в механізмі циклічності базову функцію, у процесі циклічних коливань вони відчувають найбільше навантаження. Циклічність, що викликана оновленням основних виробничих фондів, не обов'язково призводить до спаду виробництва. Економіці внутрішньо притаманні властивості запобігання таким виробничим спадам.
Таблиця 2.2 - Заходи податкової, амортизаційної та кредитної політики уряду США спрямовані на вдосконалення економічної структури
| Заходи уряду, роки, суть | Мета | Результат |
| 1 | 2 | 3 |
|
Податкова реформа 1964-1965 pp. 1) введені додаткові знижки з податків на нові інвестиції; 2) знижені податки на прибутки корпорацій з 52 до 50 % в 1964 р. 48 % в 1965 p.; 3) з середини 1966 р. поновлені пільги на прискорену амортизацію основного капіталу. |
Перебудувати структуру промисловості і докорінно оновити парк машин та обладнання на новій технічній основі. | В загальному обороті американських корпорацій в 1968 р. 40-50 % становили продукти, які взагалі не випускалися 10 років і на них припадало 70-75 % прибутків. Американська економіка потребувала заміни всього 14 % основних фондів. |
|
Коригувальні ди у вересні 1966 р. - грудні 1967 р. 1) відмінена 7 % податкова знижка на капіталовкладення в нове обладнання, а також система прискореного амортизаційного списання невиробничих споруд; 2) ставка внесків у фонд соціального страхування підвищена з 8,8 до 9,6 %; 3) подорожчання кредиту до 6,5 % в кінці 1968 р і до 7,5 % в лютому 1969 р. |
Уникнути шкідливих наслідків перенапруження економіки і загальмувати розвиток інфляційних процесів. Обмежити зростання споживання і виробництва. | Уже в І кварталі 1967 р. Затрати американських корпорацій на будівництво нових підприємств і купівлю обладнання помітно скоротилися |
|
Податкова реформа 1969-1971 pp. 1) відновлено 7 % податкову знижку з інвестицій та введено додаткову знижку на купівлю обладнання американського виробництва; 2) відмінено акцизний збір при купівл автомобілів; 3) підвищено неоподатковуваний мінімум, зменшений податок на прибутки корпорацій; |
Пом'якшення можливих негативних наслідків скорочення капіталовкладень для економіки. Пожвавлення інвестиційно діяльності. |
Ці заходи забезпечили монополіям додаткові засоби в обсязі 11,2-11,8 млрд. дол. за рік, що дозволило корпораціям додатково заощадити 20 млрд. дол. за 1969-1971 pp. |
|
Податкова реформа 1969-1971 pp. 4) зменшені на 20 % діючі терміни амортизації обладнання встановлено 8-річний термін амортизації для всіх видів обладнання; 5) знижена облікова ставка банків федеральної резервної системи з 6 % в жовтні 1970 р. до 4,5 % в кінці 1971 р |
В 1970 р. загальна сума амортизаційних фондів оцінювалася в 55 млрд. дол., в 1972 р. - 66 млрд .дол. і в 1973 р. -73 млрд. дол. | |
|
Податкова реформа 1975-1976 pp. 1) збільшено податкову знижку по нвестиціях і одночасно зменшений податок на прибуток; 2) в 1978 р. закріплено пільги для корпорацій і затверджено постійно діючу ставку податку з прибутку в розмірі 44 %, а знижку по інвестиціях - 10 %; 3) підвищено ставку внесків у фонд соціального страхування, що вноситься однаковими частками наймачами найманими до 5,85 % для кожної сторони в 1974 p., а на початку 1977 р. - до 6,15 %. |
Замінити антиінфляційн податкові заходи антикризовими з метою пожвавлення економічної кон'юнктури. Стимулювати виробництво та споживчий попит, стримати інфляцію і вирішити енергетичні труднощі. | Корпорації широко використовують систему прискореної амортизації. При виплаті податків на прибуток компаній бізнес практикує списання витрат на дослідження, відрахування від прибутків у вигляді дарів, пільги корпораціям окремих галузей, в тому числі стратегічно важливим. Частка фізично і морально застарілих фондів в промисловості скоротилася з 16 % на початку 1977 р. до 11 % в кінці 1978 р. |
|
Податкова реформа 1981 р. 1) спрощено метод нарахування амортизації: введено нові правила системи прискореного списання витрат (СПКВ); 2) знижено ставки податків на доходи фізичних осіб: з 1 жовтня 1981 р. - на 5 %, а в наступні 2 роки - ще на 20 %; 3) введено значні податкові пільги на нетрудові доходи (дари, відсотки, дивіденди, доходи від угод з цінними паперами, нерухомістю). |
Стимулювати розвиток економіки та ділової активності, збільшити прибутки компаній і відповідно можливості поповнення бюджету. | Фактична сума пільг, яку отримали приватні корпорації в 1983 p., становила 33,2 млрд. дол., а в 1984 р. -більше 50 млрд. дол. В 1984 р. частка пільг в прирост особистих доходів населення становила 39 %. Грошові вклади населення збільшилися на 1/3. |
|
Податкова реформа 1986-1988 pp. 1) відмінено частину податкових пільг (перш за все податковий кредит на обладнання); 2) проводиться дерегулювання банківської системи зменшується регламентування діяльності компанії. |
Державне втручання в економіку зведено до мінімуму і полягає в створенні умов для приватного бізнесу та в антикризових заходах. | Темпи зростання валового внутрішнього продукту знизилися з 4,7 в 1983-1986 рр до 2,42 в 1988-1990 pp. |
|
Державне регулювання 1990-2000 pp. 1) до 1999 р. продовжено дію пільги, яка знижує податок фірм в розмірі 20 % затрат на дослідження та розробки; 2) в 2000 р. федеральна резервна служба двічі знижувала ставки кредитування. |
Розширилася податкова база. Прискорено економічне зростання, що базується на розширенні споживчого та нвестиційного попиту. |
2.7 Зміна макроекономічної моделі
Під час Великої депресії та одразу після неї класична ліберальна теорія значною мірою себе дискредитувала і втратила лідируючі позиції. Побоюючись повторення депресії США, інші провідні капіталістичні країни прийняли проект програм соціального забезпечення і погодилися на більш активну роль держави в регулюванні економіки. Втручання держави в економіку і соціальну сферу постійно розширювалося. Це проявилося в зростанні державних витрат (на кінець 1980-х років вони становили 34% від ВВП), кількості різноманітних держаних субсидій, соціальних програм, масштабів державного регламентування. Загальні підсумки провідних капіталістичних країн за 25 років, після закінчення Другої світово війни виявилися найкращими з тих, які їм будь-коли вдавалося досягти. З ц причини час з 1950 по 1973 рр. часто називають золотим віком" капіталізму.
З початку 1970-х pp. почався поступовий відхід від кейнсіанського регулюючого підходу, який був замінений новим варіантом класичного лібералізму.
З 1973 р. до початку 1990-х pp. для розвинутих капіталістичних країн характерні повільні темпи зростання та серйозна економічна і фінансова нестабільність. Уряд США з кінця 1970-х років почав здійснювати неоліберальну політику.
На рубежі 1980-х pp. США прийшли до суттєвого перегляду рол задач держави в економіці. Держава відмовилася від багатьох функцій, як знижують макроекономічну ефективність, - надмірних державних витрат, чисельних програм соціальної допомоги, невиправданого субсидування цілих галузей окремих підприємств - і зробила ставку на підтримку приватного підприємництва, створення оптимальних умов для його функціонування.
Після декількох років повільного відновлення економіки внаслідок спаду 1990-1991 pp. американська економіка, починаючи з 1995 p., стала відносно швидко зростати. Щорічні темпи приросту реального ВВП перейшли межу 4 %. Темпи економічного розвитку за період з 1995 по 2000 рр. перевищували показники 1960-х pp. - найбільш сприятливого періоду, відзначеного в США. Це дозволило експертам зробити висновок про переваги неоліберальної перебудови [92].
Перехід до неоліберальної концепції макроекономіки пов'язаний із переконаннями багатьох економістів, що, починаючи з кінця XX ст., створена база для зникнення умов економічного циклу в його загальновизнаному вигляді.
Взагалі, як вважають Мартін Бейлі, Роберт Лоуренс та Кетрін Шоу, члени ради економічних консультантів при Президенті США, зростання є певною рисою економічного досвіду США в XX ст., але лише в довгостроковому аспекті. В середньо- і короткостроковому аспектах зайнятість і доходи часом різко відхилялися від зростаючого тренду. Економіка періодично піднімалася до свого часового піку, а потім відкочувалася назад до нижньої точки, від якої починався новий підйом. Хоча цей цикл був постійно властивим і націонаггьному господарству США, ряд спостерігачів вважають, що в 1990-х pp. економіка фундаментально змінилася і поняття традиційного ділового циклу застаріло.
Якщо виміряти вагу економічних коливань втратами виробництва в роки спадів, то 14 рецесій в 1900-1953 pp. обійшлися в середньому втроє дорожче, ніж наступні сім. Навіть якщо виключити Велику депресію 1930-х pp., то і тоді спади більш раннього періоду були в 1,5 рази важчими, ніж рецесії в 1954-1999 pp. Середній розмах циклічних коливань в останньому періоді був вдвоє меншим. Середня тривалість фаз підйому зросла з 2,5 до 5 років, а фаза спаду скоротилася з 17 до 11 місяців.
Серед причин послаблення циклу - зміни в характері економіки США. В минулому одним із найбільш нестійких компонентів ВВП були товарн запаси. Сьогодні фірми намагаються працювати із значно меншими товарними запасами, ніж раніше, і можуть краще пристосовувати їх до кон'юнктури, яка змінюється. Структура виробництва також змінилася в бік від секторів, більше схильних до коливань, до менш нестійких. Попит на послуги, який відрізняється відносно невеликою чутливістю до циклічних коливань, становить більше половини ВВП порівняно з 1/3 в 1950 р. Навпаки, на частку чутливої до циклу обробно промисловості припадає сьогодні менша частина сукупного виробництва зайнятості, ніж в минулому. Зростаюча роль стабілізаційної політики - фіскальної і кредитно-грошової, - протидіючої дестабілізуючим впливам на економіку, також сприяла вирівнюванню ділового циклу.
3. Російський варіант перехідної економіки
3.1 Історичний підхід до модернізації російської економіки
Аналітичні дослідження, виконані в роботі [99], показали, що в 2001 р. відставання Росії за рівнем показника ВВП на душу населення становило від США - 65 років, Великої Британії - б7 років, Канади - 60 років, Швеції - 57 років, Франції - 50 років. Протягом двох століть дистанція за рівнем розвитку між Росією і найбільшими країнами континентальної Європи залишалася досить стабільною і становила приблизно два покоління (50-65 років). Почавши сучасне економічне зростання приблизно на два покоління пізніше, ніж воно почалося в Західній Європі, у 80-х pp. XIX ст. Росія зберігала сформовану дистанцію.
Вільям Естерлі в роботі [111] ввів в оборот такий термін, як „здатність національних інститутів забезпечувати сучасне економічне зростання". Застосувавши це визначення до реалій російського розвитку останніх півтора століть, можна сказати, що здатність російських соціально-економічних інститутів забезпечити економічне зростання була протягом усього цього періоду на середньосвітовому рівні. Якщо прийняти гіпотезу, що дистанція, що існувала протягом півтора століть, збережеться і далі, то через 50-65 років рівень життя, структура зайнятості, інфраструктура в Росії будуть приблизно такими ж, якими вони сьогодні у Франції або Німеччині.
Екс-міністр РФ Е. Ясін [100] в історичному аспекті виділяє два шляхи розвитку Росії: 1) зверху і 2) знизу. Росія остаточного вибору свого варіанта розвитку ще не зробила. Перший варіант має немало прихильників.
Шлях перший - модернізація зверху - це шлях посиленого впливу державно влади на досягнення цілей модернізації. Це означає перерозподіл валового продукту на користь держави, концентрації в її руках ресурсів, необхідних для масових державних інвестицій в реконструкцію народного господарства, а також масштабне використання владного адміністративного або навіть репресивного ресурсу для спонукання людей до дій в цілях модернізації, заради „суспільного блага" в інтерпретації влади. Це повернення до мобілізаційної економіки, яка панувала в Росії більше 70 років призвела її до краху. Це була друга масштабна спроба модернізації зверху в російській історії. Перша, здійснена Петром Великим, вважається канонічно успішною, яка дійсно привела країну в ряди сучасних держав, хоча вона коштувала їй третини населення.
В умовах сучасної Росії перший шлях приречений на провал, який став би для неї дійсно трагедією. Історичний досвід показує, що модернізація зверху може бути успішною після тривалого періоду спокійної еволюції без втручання держави, причому видимий успіх іноді досягається на відносно коротких відрізках часу, що посилює її привабливість. А потрясіння, які вона викликає, звичайно виявляються настільки віддаленими, що їх з давно здійсненою та возвеличеною сториками модернізацією зверху вже ніхто і не пов'язує. Так, визнано, що Жовтнева революція в основному була обумовлена половинчастістю селянсько реформи, але при цьому не завжди згадують, що петровські реформи зміцнили кріпосницькі порядки в Росії, тоді як в Європі від них уже відмовлялися, і тим самим закріпили та посилили надовго соціально-економічну відсталість країни. Те, що при Петрі було джерелом сили, при Миколі І стало джерелом слабкості, а при Миколі II - основою революційних потрясінь.
Але для петровської модернізації зверху умови були сприятливі: країна була готова до них, а, крім волі монарха, ніякої іншої суспільної сили не було.
Сталінська модернізація зверху була якісно іншою: вона спиралася на потенціал незавершених аграрних перетворень та очікування творчих сил революції, а також на заперечення колишніх інститутів, включаючи мораль і законність. Але вона здійснювалася в країні, яка і без марксистських схем була на підйомі. Руйнування творчих сил, які розвивалися знизу, - ринку, капіталізму - зумовило недовге життя модернізаторського пориву і призвело до виснаження економічних соціальних сил суспільства. Суспільство виявилося хворим і, очевидно, не готовим до експериментів нових диктаторів.
Потрібно чітко усвідомлювати, що модернізація зверху, щоб досягти результатів, які можна було хоча б спочатку трактувати як позитивні, повинна забезпечити колосальну концентрацію ресурсів, волі і влади, в першу чергу, такої, як у Петра І, Сталіна, і у влади повинна бути готовність до придушення тих, хто не погодиться поступитися власними інтересами. А пригнічення власних інтересів є пригніченням тієї енергії та ініціативи людей, які самі могли б при іншому варіанті стати головною силою модернізації.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11
