Дипломная работа: Загальна характеристика основних економічних моделей

Мабуть, найбільш яскравий підприємець Морган з великим розмахом проводив свої операції як в особистому, так і в діловому житті. Він його компаньйони грали на гроші, плавали на яхтах, давали пишні банкети, будували палаци і скуповували скарби європейського мистецтва. На відміну від нього люди, подібні до Рокфеллера і Форда, виявляли пуританські якості. Вони залишилися вірні цінностям маленького містечка дотримувалися відповідного способу життя. Будучи добропорядними парафіянами, вони мали почуття відповідальності за інших. Вони вірили, що успіху можна домогтися завдяки особистій чесноті, і проповідували працю й ощадливість. Пізніше їхні спадкоємці заснували найбільші благодійні фонди Америки.

Якщо інтелектуали вищого суспільства Європи в цілому ставилися зневажливо до торгівлі, живучи в суспільстві з більш рухливою класовою структурою, більшість американців з ентузіазмом сприйняли ідею збагачення. Вони насолоджувалися пов'язаним з діловим підприємством ризиком і хвилюванням, а також більш високим рівнем життя і потенційними нагородами у вигляді влади пошани, принесеними діловим успіхом.

Однак у міру дозрівання американської економіки в XX ст. образ ділового магната (олігарха), що шпурляється грішми, втратив свою привабливість як американський ідеал. Радикальні зміни відбулися з виникненням корпорацій спочатку в залізничній галузі, а потім і повсюдно. На зміну баронам-підприємцям прийшли технократи, що стали на чолі корпорацій, і високооплачувані менеджери [89].

Технологічна революція 80-90-х pp. в XX ст. породила нову ділову культуру, схожу з епохою олігархів. Голова компанії „Майкрософт" Білл Гейтс нажив величезн статки на розробці і продажу програмного забезпечення. Гейтс створив настільки прибуткову імперію, що в кінці 1990-х років відділ по боротьбі з монопольною діяльністю Міністерства юстиції США подав на його компанію в суд, звинувачуючи її в залякуванні конкурентів і створенн монополії. Але Гейтс також є творцем одного з найкрупніших благодійних фондів. Більшість ділових лідерів Америки ведуть менш примітне життя порівняно з Гейтсом. Вони керують діяльністю корпорацій і одночасно є членами рад директорів благодійних товариств і навчальних закладів. їм не байдужі становище національної економіки і взаємовідносини Америки з іншими країнами і вони певним чином можуть впливати на уряд, але вони його не контролюють як це здавалося деяким олігархам кінця XIX ст. [88].

В сьогоднішніх умовах вказані уявлення застаріли. Навіть якщо капіталізм у його чистому вигляді коли-небудь і існував, він давно зник, а держава в СІНА і цілому ряд нших країн регулює національну економіку з метою обмеження концентрації влади рішення багатьох соціальних проблем, пов'язаних із пануванням приватних комерційних інтересів. У результаті американську економіку варто віднести до економічної системи „змішаного" типу, у якій держава відіграє важливу роль поряд із приватним підприємництвом [88].

2.3 Структурні аспекти розвитку американської економіки

За тривалий період часу підвищення ефективності американської економіки визначається прогресивними структурними змінами.

Спеціалісти виділяють три етапи структурних перетворень, які відрізняються нтенсивністю та глибиною впливу на відтворювальний процес (див. рисунок 1.1). Перший етап завершився в 1905 р., коли частка американських сільськогосподарських робітників вперше стала менше частки зайнятих в промисловості.

Для другого етапу був властивий розвиток переважно базових галузей промисловості - гірничорудної, металургійної, металообробної, хімічної, текстильної, автомобілебудування тощо. Починаючи з 1929 р. частка старих галузей постійно знижувалася, особливо це стосувалося текстильної промисловості, яка в XIX ст. відігравала головну роль в промисловому виробництв зовнішній торгівлі. Відносно найбільш високі темпи зростання були характерними для таких галузей, як електроенергетика, хімія, транспортне машинобудування, приладобудування.

Цей етап завершився в 1955 р., коли кількість зайнятих в промисловост США вперше зрівнялася з кількістю зайнятих в сфері інформації - в освіті, в засобах інформації, видавничій сфері, програмному забезпеченні, банках даних, консультаційних послугах тощо.

Для третього етапу характерним є випереджаючий розвиток наукоємних галузей (приладобудування, електроніки, робототехніки) та уповільнений розвиток, а то й закриття старих підприємств базових галузей промисловості. В третьому етапі економічного розвитку можна виділити два періоди. Перший включа поряд з інтенсивним розвитком наукоємних галузей досить сталу тенденцію технічного переоснащення базових галузей на новій технологічній базі. Його можна назвати періодом „реіндустріалізації". Другий період третього етапу починається приблизно з 1985 p., коли капітальні вкладення в наукоємні галузі промисловості перевищили рівень інвестицій в ненаукоємні галузі. Цей період (сучасний) можна назвати періодом „деіндустріалізації", а суспільство, яке його забезпечує, - інформаційним.

Нижче наведен розрахунки щорічних приростів реального ВНП і промислового виробництва для вказаних вище етапів та періодів розвитку економіки США (таблиця 2.1).

Таблиця 2.1 - Щорічні середні прирости реального ВНП та промислового виробництва в США за періодами, млрд. дол.

Як видно з таблиці, зростання реального ВНП та обсягів промислово продукції США прискорюється з кожним наступним етапом. На рисунку 1.1 а вказана теза ілюструється різними нахилами ліній тренду. Такий розвиток відбувається циклічно шляхом переборення чисельних економічних криз [90].

В умовах американської економіки класична індустріальна корпорація впродовж багатьох десятиріч змінювала звичні форми і вдосконалювала свою внутрішню структуру. Тільки в другій половині XX ст. можна виділити три чітко відмінні періоди [92].

Перший з них західними дослідниками звичайно характеризується термінами „постфордизм" або „етап гнучко спеціалізації", відходом від настанови на масове виробництво. Найважливішою передумовою для таких зрушень став науково-технічний прогрес 1950-1960-х років, який проявився в розповсюдженні нових технологій, що сприяли децентралізації та фрагментації виробництва і потребували підвищення кваліфікації працівників, зростання їх самостійності.

Другий етап припав на 1970 і початок 1980 рр. і відзначався, перш за все, формуванням децентралізованих і деієрархізованих систем управління, що створювало умови для передачі права на прийняття рішень на максимально низький рівень, що відповідало творчому потенціалу працівників, який значно зріс.

Третій етап (1980 - перша половина 1990 pp.) фактично завершує історію класично ндустріальної корпорації. На цій стадії вона перетворюється в специфічну соціальну спільність, що різко змінює її внутрішню структуру.

Еволюція ндустріальної корпорації як приватної комерційної організації дозволяла їй впродовж багатьох десятиріч підтримувати свою конкурентоспроможність і бути рушійною силою провідних розвинутих економік. Так, експансія більш сучасних форм забезпечила зміну структури суспільного виробництва.

Виділилася значна група галузей з дуже великою залежністю виробничих результатів від затрат на НДКР - так звані наукоємні галузі (фармацевтична, аерокосмічна, електронна, інформаційні і комп'ютерні послуги тощо). Важливу роль в США відіграє сфера послуг, яка не має аналогів в розвинутих країнах. Тут працює 75 % усіх зайнятих, створюється більше 70 % ВВП, сконцентрована більша частина всіх кадрів високої кваліфікації (85 %). На початку XXI ст. майже 90 % всіх доходів створювалося в корпоративному секторі, тобто в акціонерних товариствах. Головною категорією акціонерної власності є „інвестиційна", коли компанії в основному належать зовнішнім інвесторам. В цих компаніях, де власність „розмита" серед великої кількості сторонніх акціонерів, контрольний пакет акцій одного власника сьогодні рідко перевищує 5 %. Самі корпорації стають більш демократичними: в 1900 р. в США більше половини їх керівників були вихідцями з вищих прошарків суспільства, а в 1976 р. - лише 5,5%. Постійно зростає інтелектуальний потенціал працівників. Так, в 1998 р. 60 % вищих менеджерів 500 найбільших американських компаній мали докторський ступінь (половина з них - в економічних і юридичних науках).

Аналізуючи існуючі тенденції економічного розвитку, слід мати на увазі, що технологічний прогрес значно підірвав позиції традиційних крупних ндустріальних гігантів. Так, в 1970-ті pp. 500 найбільших корпорацій забезпечували 20 % ВНП США, а сьогодні - не більше 10 %; в 1996 р. половина американського експорту припадала на фірми з чисельністю зайнятих менше 19 осіб, а на структури з 500 і більше працівників - тільки 7 %. Крім того, в останній час мало місце різке здешевлення технологічних досягнень. Наприклад, в 1999 р. в США середня роздрібна ціна нового персонального комп'ютера впала нижче 1000 дол., затрати на копіювання інформації протягом 1990-х pp. скоротилися майже в 900 разів, а частка американців, які підключилися до Internet, зросла за 1996-2000 pp. в 5 разів. Це призвело до того, що все більше кваліфікованих спеціалістів знаходить застосування своїм здібностям в невеликих компаніях, які відрізняються високим ступенем свободи співробітників і не завжди чітко орієнтовані на економічну ефективність в традиційному розумінні. Це так звані „креативні корпорації" [91]. В 2000 р. в США 65 % працівників інтелектуальної сфери працювали переважно в дрібних структурах, причому чисельність зайнятих індивідуально або у власних фірмах перевищує сьогодні 30 млн. осіб.

В Америц більшість товарів і послуг виробляються приватними підприємствами, а на особисте споживання припадає дві третини всього національного виробництва (інша третина товарів і послуг придбавається державою і підприємствами). Роль споживача дійсно настільки висока, що національна економіка нерідко характеризується як „споживча".

На думку американців, якщо не обмежувати сили ринку, ціни на товари послуги визначають попит та пропозиція. У свою чергу, ціни підказують діловим людям, що саме варто робити: коли попит на певний товар перевищує поточний обсяг його виробництва, ціна на такий товар зростає. Цей факт привертає увагу снуючих і нових компаній, що, передбачаючи прибуток, розширюють виробництво такого товару. З другого боку, якщо попит на певний товар знижується, ціна на нього падає, у результаті чого менш конкурентоспроможні компанії або закриваються, або переорієнтовують виробництво на випуск іншої продукції. Така система одержала назву ринкової економіки.

Американці завжди вважали, що ряд послуг держава виробляє краще, ніж приватний сектор. Наприклад, у США держава відповідає, в першу чергу, за відправлення правосуддя, освіти (хоча існує багато приватних шкіл і центрів підготовки), шляхів, соціальну статистичну звітність і національну оборону. Крім того, нерідко виникає потреба державного втручання в економіку з метою коректування положення справ у тих випадках, коли цінове ринкове регулювання не спрацьовує. Наприклад, держава регулює „природні монополії" і звертається до антитрастового законодавства з метою встановлення контролю над діловими конгломератами або їхнього роздрібнення в тих випадках, коли вони стають досить могутніми для протистояння ринковим силам. Держава також займається питаннями, що не підпадають під дію ринкових сил: вона виплачує соціальні допомоги і допомогу у зв'язку з безробіттям людям, не здатним забезпечити своє існування в результаті особистих проблем або втрати роботи внаслідок несприятливої економічної кон'юнктури, покриває значну частину витрат на медичне обслуговування старих і бідних, регулює діяльність приватних підприємств з метою обмеження забруднення повітряного і водного середовища, надає пільгові кредити людям, що втратили майно у результаті стихійних лих і т. н.; вона також відіграла головну роль в освоєнні космосу - цей вид діяльност занадто дорогий для будь-якого приватного підприємства.

Найважливіша роль федеральної влади полягає в тому, що вона контролює загальні темпи економічно діяльності, намагаючись забезпечити безперервне зростання економіки, високий рівень зайнятості і стабільні ціни. Змінюючи обсяги державних витрат та ставки оподаткування (податково-бюджетна політика) або управляючи грошовою масою контролюючи використання кредитів (кредитно-грошова політика), вони можуть уповільнювати або прискорювати темпи економічного зростання і одночасно впливати на рівні цін та зайнятості.

2.4 Політика уряду США в сільськогосподарській галузі

Сільське господарство США і пов'язані з ним галузі промисловост створюють більшу частину ВНП США, ніж будь-яка інша сфера діяльності. Сьогодн в агропромисловому комплексі США працюють більше 23 млн. осіб, що становить приблизно 18 % загальної кількості зайнятих, а обсяг його валової продукції становить приблизно 14 % всього валового продукту країни. Для порівняння: частка обробної промисловості (без харчової) - всього 11,2 % [95]. АПК включає три основні сфери. Перша - виробництво засобів виробництва - займа відокремлену позицію, оскільки це суто промислова сфера. її частка в продукц АПК займає проміжне місце між другою сферою - власне сільським господарством - третьою - переробкою сільгосппродукції. Вартість валового продукту, виробленого власне в сільськогосподарській сфері, практично не перевищує 7 %. На фермах працюють 1,7-1,9 млн. фермерів та членів їх сімей, а також приблизно 900 тис. найманих працівників. Найбільш важливу роль відіграє сфера переробки, зберігання, транспортування реалізації сільгосппродукції, в якій виробляється більше 60 % валового продукту АПК. В ній зайнято приблизно 12,7 % загальної кількості зайнятих в країні.

Позитивний результат функціонування аграрного сектору США пояснюється оптимальним поєднанням трьох його складових сфер. Так, практично збиткова сільськогосподарська сировина, отримана в другій сфері, в процесі її переробки в третій сфер реалізації споживачу набуває високих споживчих якостей і вищу вартість. Це дозволяє отримати значний дохід від галузі в цілому. Держава лише перерозподіля доходи, отримуючи можливість субсидувати сільськогосподарське виробництво.

Виходячи з теорії, що перевиробництво є основною причиною зниження цін на продукцію сільського господарства, уряд заохочує фермерів обмежувати кількість розораної землі. Цей підхід був введений з прийняттям в 1933 р. Закону про регулювання сільськогосподарського виробництва, одного з основних законодавчих актів нового курсу, який передбачав спеціальні субсидії фермерам, як погодилися законсервувати частину своїх земель.

Певні основн товари підлягають практиці забезпечення стабільних цін за допомогою державних субсидій. Розглянемо приклад функціонування подібної системи: Конгрес встановлює ціну, скажімо, 2,55 дол. за бушель кукурудзи (один бушель - 35,2 літри), щоб відобразити очікувану вартість врожаю. Виробники кукурудзи, як дали згоду на обмеження посівів, можуть позичити 2,55 дол. під кожний бушель зерна, зданого ними державі. Вони фактично віддають під заставу свій врожай уряду за надану ним позику. Якщо кукурудза підніметься в ціні вище 2,55 дол., фермери можуть зажадати свій врожай назад, продати його на вільному ринку і повернути позику. Гроші, виручені понад суми позики, ідуть фермерам. Якщо ціни на кукурудзу стають меншими 2,55 дол., фермери можуть відмовитися від зобов'язань по сплат отриманої позики, що не тягне за собою ніяких штрафних санкцій. Уряд лише переводить врожай кукурудзи в свою власність і або закладає його на зберігання, або продає із збитками. Верхніх меж на суми субсидій, які виплачуються для стабілізації цін, не існує.

Ще більш важливу роль, ніж стабілізуючі ціни позики, відіграють компенсаційн виплати, які є формою прямого вкладу в підвищення доходів фермерів. Конгрес встановлює „планові ціни" на різні культури. Знову ж для отримання пільг фермери повинні вилучити частину своїх земель із землекористування. Якщо ринкова ціна, отримана фермерами за врожай, виявиться нижче планової, різницю компенсує уряд. Суми компенсаційних виплат обмежуються 50000 дол. на рік. Політика забезпечення рівня цін і компенсаційних виплат розповсюджується лише на такі основні товари, як зернові, м’ясо-молочні продукти і бавовна.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11