Дипломная работа: Загальна характеристика основних економічних моделей

Китайська економіка стає надлишковою з багатьох причин. Це результат макроекономічної політики регулювання сукупного попиту й інфляції в останн кілька років, боротьби проти економічного „перегріву". У 1993 р. китайський уряд шляхом суворого регулювання грошової емісії, загального обсягу кредитів, нових проектів будівництва, зростанням купівельної спроможності в окремих суспільних групах і інших заходів знизив суспільний попит, утримав розвиток нфляції. На основі такої політики приріст економіки почав знижуватися. Стосовно попереднього року приріст ВВП у 1994 р. знизився на 0,9 % і, відповідно, упав на 2,1 % і 0,89 % у 1995 і 1996 pp. В міру поступового спаду економічного зростання інфляція з 21,9% у 1994 р. знизилася до 14,8 % у 1995 р. і 6,1 % у 1996 р. При стримуванні сукупного попиту ринок поступово перейшов від „ринку продавця" до „ринку покупця". З 1997 р. китайська економіка почала звільнятися від традиційної господарської атмосфери.

В міру здійснення економічних реформ ринкового напрямку економічний розвиток у Китаї з 1990-х pp. поступово переходить на ринкові рейки. Ціни на більшість товарів звільнені. Розширено права провінцій і підприємств у сфері господарювання. Виробництво розвивається відповідно до ринкового попиту, у тому числі швидко розвивається обробна промисловість. Знижується очікуваний дохід населення зростають очікувані витрати, що створює психологію „мало купувати" і, зрештою, стримує споживчий попит.

„Надлишкова економіка" взагалі відрізняється певною депресією через недостатній попит, але в Китаї існують й інші особливості.

По-перше, китайська „надлишкова" економіка характеризуємся „незрілим" надлишком. За оцінками американських економістів, при розмірі ВВП на душу населення понад 1 тис. дол. починається період прискореного зростання, при 2,1 тис. дол. - відносно швидке зростання закінчується і може виникнути надлишкова економіка. У Китаї ж цей показник у 1998 р. дорівнює 915 дол., але надлишкова економіка виникає. Китай начебто ввійшов у ряд країн із середнім доходом, але за структурою зайнятості і рівнем розвитку в містах він усе ще залишається країною з низьким рівнем доходу. Питома вага промисловості досягла 70 %. У той же час 20 млн. чоловік у містах і 90 млн. у селах знаходяться в стан бідності, 20 млн. втратили землю, 130 млн. виїхало із сіл у міста на пошуки роботи. У порівнянні з передовими країнами існує очевидна різниця в споживанн на душу населення навіть головних споживчих товарів. Саме тому можна сказати, що китайська „надлишкова" економіка є незрілою.

По-друге, китайська „надлишкова" економіка характеризується значним структурним дисбалансом. Причому дисбаланс існує давно. У 1965 p., коли ВВП на душу населення становив у Китаї 156 дол. США, питома вага важкої і хімічної промисловості досягла 58 %, що передбачало ВВП на душу населення - 1019 дол. У 1987 р., коли ВВП на душу населення в Китаї досяг 300 дол. США, промисловість виробляла 40,6% ВВП. З урахуванням питомої ваги „вторинної" індустрії в китайській економічній структурі частка промисловості доходить майже до 50 % ВВП. У ній працює 22,3 % від загальної чисельності зайнятого населення. Частка „третинної" індустрії становить 33,6 %, у ній зайняте 27,7 % населення. Більшість населення з низьким доходом знаходиться у відсталих сільськогосподарських районах, що значно стримує зростання і ринку, і споживання сільськогосподарської продукції, та й споживання промислових товарів у селах. За 20 років після початку реформ обробна промисловість, що швидко розвивалася, була розосереджена по країні, що призвело до виникнення однаково промислової структури в різних районах і також стало причиною появи надлишкової" продукції і виробничих потужностей. У той же час безупинно збільшувалася різниця в рівнях економічного розвитку і доходах між містом, селом і районами. У 1996-1999 pp. частка Східного Китаю у ВВП збільшилася з 57,87 до 58,71 %, Середнього Китаю знизилася з 28,06 до 27,53 %, Західного Китаю - з 14,07 до 13,76 %. У 2001 р. дохід на душу населення в містах був у 2,9 разів більше, ніж у селах. На кожні сто родин у містах припадало 120,5 кольорових телевізорів, 92,2 холодильників 81 пральна машина. У селах ці показники становили відповідно - 45 %, 32 %, 16,6 % від міських.

Надлишкова економіка - нормальне явище при порівняно розвиненій і досконалій ринковій економіці. Китай же усе ще переживає період переходу від планової економіки до ринкової. Суб'єкти ринкової конкуренції остаточно ще не визначилися. В угоді про вступ Китаю до ВТО зазначено, що лише через 15 років Китай може одержати статус „ринкової країни".

Після того, як китайська економіка майже раптом перейшла від дефіцитного до надлишкового стану, центр ваги макроекономічної політики уряду переноситься на регулювання попиту з метою постійного, швидкого і здорового розвитку економіки країни.

Нині Китай знаходиться на третьому етапі трансформаційного економічного розвитку.

Починаючи з 1998 р. цей етап характеризують:

1. Більш висока вимога до системної трансформації, оскільки після шестилітнього швидкого зростання економіки подальший її розвиток наштовхнувся на системні обмеження, пов'язані з тим, що функціонуюча система виявилася не зовсім адекватною насамперед вимогам „справедливої конкурентної боротьби" не забезпечувала необхідного зростання інвестиційного і споживчого попиту.

2. За 20 років реформ продуктивні сили країни помітно зросли і багато сільськогосподарських та промислових товарів на ринку виявилися надлишковими.

3. Разом зі зростаючою відкритістю економіки залучений у країну і використаний іноземний капітал досяг 59,36 млрд. дол. США - 5,5 % ВВП. Світовий ринок і його ресурси стали найважливішим фактором, що впливає на економічне зростання. Відповідно усе більший вплив на нього почали робити і зміни у світовій економічній кон'юнктурі. У 1998 р. через удари фінансової кризи в Азії експорт Китаю упав на 4,5 %, а ВВП - на 2 %.

Саме в силу цих причин процес системної трансформації вступив у новий етап. На попередніх етапах проблеми і протиріччя колишньої системи не були вирішені докорінно. У результаті збережені елементи старої системи почали серйозно гальмувати розвиток народного господарства і подальші реформи.

Для вирішення проблем реалізації товарів, дефляції, безробіття, забезпечення соціальної стабільності, збалансованості бюджетних доходів і витрат була необхідна всебічна реструктуризація народного господарства, необхідний етап "наступальних операцій" на усе ще міцні старі позиції. Реформи в деяких сферах просто зупинилися через збереження колишнього традиційного мислення, традиційних підходів до управління економікою.

Виникла необхідність у політичній реформі і реформі законодавства, у більш глибокому узгодженні різних економічних інтересів, у зміні системи соціального забезпечення, що стало серйозним бар'єром на шляху подальших реформ.

Вимоги суспільства до реформ стали вищими, особливо до їх ефективност до реалізації принципу справедливості, до управління держпідприємствами, до розвитку ринку виробничих факторів, інтеграції міської і сільської економіки, систем соціального захисту, до удосконалювання функцій уряду, управління нвестиціями, до вирішення проблем монопольного господарювання і розподілу доходів.

Всебічна реструктуризація народного господарства передбачає глибокі зміни в суспільстві: зміна соціальної структури, структури підприємств і власності, структури інвестицій, зміни в регіональному розміщенні продуктивних сил, у структурі зайнятості і розподілу доходів. У кінцевому рахунку вона потребу глибокої реструктуризації соціальних інтересів.

Незважаючи на значне зростання продуктивності праці, прибутковість виробництва на державних підприємствах після реформи 1979 р. істотно знизилася. Нині більше 40 % державних підприємств збиткові, хоча одержують великі суми непрямих субсидій у вигляді позик під низькі відсотки і захищені іншими протекціоністськими заходами. Скорочення прибутковості державних підприємств частково пояснюється втратою ними монопольної ренти. Різке підвищення заробітної плати й інших додаткових виплат працівникам -також одна з важливих причин. Середньорічне зростання фонду заробітної плати в державному секторі в 1978-1996 pp. Становило 16 %, а обсягу виробництва - 7,6 %.

Нині більше 70 % позик від чотирьох державних банків йдуть до державних підприємств, але багато державних підприємств не в змозі повернути отримані засоби. До того ж, прагнучи підтримати окрем підприємства, держава обмежує приватному підприємництву вихід у деякі сектори економіки. Відповідно розповсюдженим явищем стає пошук пільгових кредитів або ліцензій для виходу на ринок (це сприяє повсюдному поширенню корупції).

Дотуючи державн підприємства, китайське керівництво штучно занижувало ціни на сільськогосподарську продукцію і мінеральну сировину. Це не тільки призвело до збереження нежиттєздатних державних підприємств, але і до диференціац економічних регіонів за рівнем доходів, тому що в східних регіонах країни концентруються підприємства обробних галузей промисловості, у центральному Китаї - сільськогосподарські підприємства, у західному - підприємства по видобутку мінеральної сировини, природних ресурсів. У ринковій економіці східн регіони домоглися величезного прогресу в розвитку обробної промисловості, скориставшись сприятливою кон'юнктурою ринку, а також істотно зрослим обсягом мпорту дешевої сільськогосподарської продукції і мінеральної сировини з центрального і західного регіонів. В інших же регіонах збільшується кількість проблем, обумовлених нерівністю їх становища в економіці.

Якщо китайське керівництво не знайде шляхів, щоб успішно реформувати державні підприємства, перехід Китаю до ринкової економіки не може бути реалізований цілком.

Крім існування проблеми життєздатності багатьох державних підприємств у них виникають і проблеми в соціальній сфері. В плановій економіці держава несла відповідальність за забезпечення міського населення робочими місцями і навіть наймала декілька робітників на одне місце, створюючи надлишок робочої сили на державних підприємствах, використовувала бюджетні асигнування для виплати зарплати, пенсій, інших соціальних виплат. Тепер державні підприємства сам відповідають за виплату заробітної плати і нарахування пенсії за старістю.

Проблему життєздатності можна назвати „стратегічним тягарем" державних підприємств, їхні додаткові витрати, що виникають з надлишку робочо сили і витрат на виплату пенсій, - їх „соціальним тягарем". У сукупності - це „тягар економічної політики" щодо підприємств.

Нині держава вживає заходів для звільнення з державних підприємств зайвих робітників і створює цілком фінансовану систему соціального забезпечення, що візьме на себе турботу і про робітників, що звільняються з цих підприємств. Проблема життєздатності державних підприємств може бути вирішена з урахуванням характеру продукції, що випускається ними, у зв'язку з чим можна виділити чотири їх категорії. До першої категорії відносяться головним чином, підприємства оборонного комплексу і пов'язані з ним підприємства. Для виживання цієї групи держпідприємств необхідні прямі фінансові асигнування; держава повинна прямо здійснювати поточний контроль за ходом виробництва і виробленою продукцією. Друга група державних підприємств - це підприємства таких галузей, як телекомунікаційний зв'язок автомобільна промисловість. В інтересах даної категорії держпідприємств держава може обрати підхід, зміст якого полягає в отриманні доступу до міжнародного ринку капіталу, щоб усунути вплив несприятливої структури їхнього внутрішнього матеріального забезпечення.

Є два шляхи, щоб досягти цієї мети: перший полягає в тому, щоб спонукати державні підприємства до виходу на міжнародний ринок цінних паперів; другий - у тому, щоб заснувати спільні підприємства з іноземною участю і тим самим одержувати прямий доступ до ноземних технологій і капіталу. „Чайна Мобайл", „Чайна Телеком" і „Чайна Петролеум" обрали перший шлях. Багато хто з виробників

автомобілів у Китаї обрали шлях створення спільних підприємств. Третя категорія державних підприємств при реалізації своєї продукції обмежується внутрішнім ринком. Щоб вирішити проблему життєздатності, їм слід, спираючись на власний технологічний і управлінський потенціал, переорієнтувати виробництво на трудомісткі види продукції для широкого задоволення внутрішнього попиту - продукції, що враховувала б порівняльні переваги економіки Китаю. Приклад такого підходу - виробництво кольорових телевізорів у компанії „Чан-хон". Ця компанія колись робила військов радіолокатори застарілого зразка. Перейшовши на виробництво кольорових телевізорів, вона зайняла домінуючі позиції на китайському ринку. її продукція конкурентоспроможна і на міжнародному ринку. До четвертої групи відносяться нежиттєздатні компанії, що не мають технологічного потенціалу, нездатні вийти на нові ринки. Таким державним підприємствам загрожує банкрутство.

Чи зуміє те або нше держпідприємство забезпечити собі прибуток, працюючи на відкритому, вільному ринку, залежить від ступеня відповідальності його керівників. Держава не може більше нести цю відповідальність. Не має причин, які б змушували державу продовжувати датування і проводити протекціоністську політику щодо держпідприємств, дозволяючи їм монополізувати ринок, стримувати ціни на сільськогосподарські продукти і сировину. Необхідно припинити державне втручання в природний економічний процес. Тільки тоді перехід від планового господарства до ринкової економіки буде довершений [124].

Висновок

В процес виконання дипломної роботи були розглянуті загальні положення про основн економічні моделі, а саме були розглянуті:

-           американська модель ринкової економіки;

-           російський варіант перехідної економіки;

-           китайський варіант перехідної економіки.

Розглянув приклади перехідних економік, підкріпивши їх статистичними даними, можливо робити висновки і брати позитивні риси як за зразок, використовуючи для поліпшення стану економіки України. Треба вчитися на помилках інших країн, розробляти і пропонувати «свою» економічну модель.

Література

1. Самуэльсон Пол А,. Нордхаус Вильям Д. Экономика. - М., 1997. - 799 с.

2. Крутман П., Обстерфельд М. Международная экономика. - М., 1997.

3. Економіка України. Підсумки перетворень та перспективи зростання. Інститут економічних прогнозів НАНУ / За ред. акад. НАНУ B. М. Гейця. - К., 2000.

4. Національна економіка в сучасному глобальному середовищі / Ю. Пахомов та н. - К., 1997.

5. Геєць В.М. Концепція економічно безпеки України. - К., 1999.

6. Перехідна економіка: Підручник / За ред. В.М. Гейця. - К.: Вища школа, 2003.-591 с.

7. Хомяков В.І. Менеджмент підприємства: Навч. посіб.: перероб. і допов. - К.: Кондор, 2005.

8. Наступні 1000 днів: заходи економічної політики для України. Німецька консультативна група з проблем економіки при Уряд України. -К., 1999.

9. Гальчинський А. Україна: поступ у майбутнє. - К: Основа, 1999.

10. Економічні й політичні аспекти, глобалізації та регіоналізації: 36. допов. і виступів на наук. конф. Спілка економістів України / Відп. ред. М. Герасимчук. - К., 2000.

11. Павловський М. Макроекономіка перехідного періоду. Український контекст. - К., 1999.

12. Делягин М. Мировой кризис. Общая теория глобализации. -М., 2003.

13. Хомяков В.І., Бєлінська В.М. Формування прогресивної структури промисловост на період виходу економіки України з кризи // Матеріали XI Міжнародної науково-практичної конференції. - Т. 2. -Чернівці, 2000.

14. Колодко Г. Глобализация и сближение уровней экономического развития: от спада к росту в странах с переходной экономикой // Вопросы экономики. - 2001. - № 10.

15. Вяткіна Т.Г. Формування раціональних організаційних структур господарювання зернопереробних підприємств Черкаської області // Матеріали IV Міжнародно науково-практичної конференції "Теорія і практика сучасно економіки". - Черкаси: ЧДТУ, 2003. -

C. 48.

16. Хомяков В.І. Стратегія поліпшення структури промисловості // 36. наук. пр. ЧІТІ. Серія: Економічн науки. - Черкаси: ЧІТІ. - 2001. -№1.

17. Стиглиц Дж. Куда ведут экономические реформы // Вопросы экономики. - 2000. - № 7.

18. Питер Ф. Друкер. Задачи менеджмента в XXI веке. - М.-К.: Вильяме, 2001.

19. Хомяков В.І., Бєлінська В.М. Податковий ефект, пов'язаний з амортизацією основних фондів підприємств та їх поліпшенням // Економіка промисловості: 36. наук. пр. - Черкаси: ЧІТІ, 1998.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11