Быстрый поиск

Дипломная работа: Вивчення теми "Прикметник" як засіб формування пізнавальної активності молодших школярів

До другої підгрупи належать якісні прикметники, що виражають ознаку не безпосередньо, а через властивість іншого, якісно осмисленого поняття. Прикметники цієї підгрупи мають прозору етимологію. Вони пізнішого походження і утворені від іменників, дієслів, прикметників та інших частин мови за допомогою суфіксів, префіксів та шляхом словоскладання: басовитий, біловолосий, колючий, кругловидий, ласкавий, мужній, надійний, патріотичний, пізнавальний, плечистий, полохливий, примхливий, прихильний, русявий, соковитий, сонний.

Третя підгрупа якісних прикметників формується з перших двох. Вона об'єднує прикметникові утворення, що передають ознаки, які є варіантами ознак, виражених прикметниками першої і другої підгрупи.

Сюди належать:

1) складні прикметники, що означають якість з додатковим відтінком: гіркувато-солоний, кисло-солодкий;

2) складні прикметники — назви відтінків кольорів: жовто-зелений, світло-рожевий, світло-русий, світло-сірий, світло-червоний, сіро-блакитний, сіро-голубий, сіро-жовтий, сіро-зелений, сіро-синій, сірувато-білий, сірувато-зелений, сріблясто-білий, сріблясто-синій, темно-каштановий, темно-синій, темно-червоний, яскраво-синій, ясно-блакитний, ясно-жовтий;

3) назви, що означають поєднання в одному предметі двох і більше кольорів: чорно-білий (фільм), синьо-червоний (олівець), синьо-біло-червоний (прапор).

Прикметники першої і другої підгрупи становлять основну частину якісних прикметників сучасної української мови. Семантично найбільш розгалуженою і найбільш численною є друга генетично-структурна підгрупа. Вона охоплює етимологічно прозорі прикметникові утворення, якісні значення яких виводяться з відношень між предметами, між предметами і діями тощо [83].

Якісним прикметникам притаманні такі властивості:

1. Найістотнішою граматичною ознакою якісних прикметників є їх здатність творити форми ступенів порівняння. Якісні прикметники передають ознаки, які в різних предметах виявляються неоднаковою мірою. Вияв нтенсивності ознаки виражається в якісних прикметниках граматичними формами вищого й найвищого ступенів порівняння і лексико-словотворчими засобами: у похідних прикметниках із суфіксами емоційної оцінки (білий — біленький, білісінький, білуватий; кислий — кислуватий, кисленький, кислющий).

Інтенсивність ознаки може виражатися синтаксично — приєднанням до якісного прикметника кількісно-означального прислівника, наприклад: трохи ледачий, недостатньо рухливий, дуже радий, надзвичайно вдалий, надто гордий.

2. Характерною властивістю якісних прикметників є також здатність їх вступати в антонімічні відношення (веселий —сумний, гарячий—холодний, гострий — тупий, багатий —бідний).

3. Від якісних прикметників можуть утворюватися форми об'єктивно оцінки якості, які нерідко вказують ще на збільшену або зменшену міру вияву ознаки: буйненький, дружненький, солоденький, радісінький, теплесенький.

4. Від якісних прикметників можна творити іменники з абстрактним значенням (сміливий — сміливість, злий — злість, добрий — доброта, синій — синява, широкий — широчінь), а також якісно-означальні прислівники із суфіксом -о чи -є (солодкий — солодко, кмітливий — кмітливо, гарячий — гаряче, терплячий — терпляче).

5. Невелика група якісних прикметників може мати коротку форму, наприклад: зелений — зелен, ясний — ясен, вартий —варт, дрібний дрібен, радий — рад, повний — повен, певний — певен.

Однак деякі прикметники можуть не мати всіх цих особливостей. Так, не всі якісні прикметники можуть творити ступені порівняння (наприклад: мертвий, німий); від частини якісних прикметників не утворюються іменники з абстрактним значенням (зубатий, бурий, карий та ін.); тільки деяк якісні прикметники мають коротку форму.

Відносні і присвійні прикметники не мають жодної з названих властивостей, оскільки вони виражають ознаки предметів опосередковано через нші предмети [65, 97, 83].

Найвиразнішою граматичною особливістю якісних прикметників є те, що вони передають різну міру вияву ознаки і тому мають ступені порівняння.

У сучасному українському мовознавстві категорію ступенів порівняння нерідко трактують як морфологічну словозмінну категорію. Останнім часом її кваліфікують або як словотвірно-синтаксичну [17], або як морфолого-синтаксико-словотвірну [42]. У граматичних дослідженнях типовим нерозрізнення специфіки окремих форм у структурі прикметника — форм звичайного ступеня (вихідної прикметникової форми), вищого ступеня (компаратива) найвищого ступеня (суперлатива). Зокрема, дослідники часто не зважають на те, що первинною функцією компаратива є предикативна функція, а вторинною атрибутивна. Прикладом такого нерозмежування є приписування А. Грищенком усім прикметниковим формам єдиних синтаксичних характеристик [29].

Категорія ступенів порівняння реалізується у двох грамемах вищому і найвищому ступенях порівняння.

Звичайний ступінь прикметників характеризується тим, що переда ознаку як таку, свідчить про її наявність у предметі, але не вказує на кількість чи міру. Наприклад: зелений луг, блакитне небо, складне завдання, широка ріка, солодкі груші.

Вищий ступінь порівняння вказує, що ознака властива одному предмету більшою мірою, ніж іншому: легший, більший, мудріший. Форми вищого ступеня бувають прості (синтетичні) і складені (аналітичні). Проста (синтетична) форма вищого ступеня твориться від основи прикметника за допомогою суфіксів –ш-, -іш-: молодший, крутіший, гостріший. При цьому можлии випадання суфіксів -к-, -ок-, -ек- (тонкий — тонший, широкий — ширший, далекий — дальший) або чергування звуків [г], [з] з [ж]; [с] з [ш], [ш] з [ч]: дорогий — дорож+ш= ий— дорожчий; вузький — вуж+ ш = ий — вужчий; високий — вис + ш = ий — вишший — вишчий (вищий)).

Деякі прикметники утворюють вищий ступінь за допомогою суплетивних форм: гарний-кращий, поганий-гірший. Не утворюється проста форма вищого ступеня від деяких прикметників із суфіксом -ськ(ий) (товариський), з суфіксом –н- (ранній), з суфіксом –ов- (вольовий) тощо.

Складена форма вищого ступеня прикметника твориться за допомогою слів більш, менш: більш підготовлений, менш потрібний.

Найвищий ступінь порівняння вказує на найвищу міру вияву ознаки має три форми: просту, складну і складену.

Проста форма утворюється додаванням до форми вищого ступеня прикметника префікса най-: найдосконаліший.

Складна форма найвищого ступеня утворюється наступним додаванням префіксів як-, що-: якнайдужчий, щонайкращий.

Складена форма утворюється за допомогою прикметника найбільш: найбільш вдалий, найбільш потрібний [37, 65, 85].

Зразком художнього використання форм найвищого ступеня порівняння якісних прикметників (і прислівників— найгрізніше, найдужче) може бути поезія В. Симоненка:

Найогидніші очі порожні,

Найгрізніше мовчить гроза,

Найнікчемніші дурні вельможні,

Найпідліша брехлива сльоза.

Найпрекрасніша мати щаслива,

Найсолодші кохані вуста,

Найчистіша душа незрадлива,

Найскладніша людина проста.

Але правди в брехні не розміщуй,

Не ганьби все підряд без пуття,

Бо на світі той наймудріший,

Хто найдужче любить життя.

Отже, якісні прикметники — явище лексико-граматичне, хоча деяк мовознавці (А. Грищенко) схильні небезпідставно відносити їх до розряду семантико-морфологічних явищ.

Інша частина прикметників називає якість предмета, його ознаки опосередковано.

Відносні прикметники називають ознаки предмета за його відношенням до:

1) до предмета: абрикосовий сад, акварельний малюнок, бурякова плантація, вербова гілка, взуттєвий комбінат, віршовий розмір, газове родовище, гарбузове насіння, гірський хребет, гречана каша, грибний суп, гусеничний трактор, джерельна вода, кленовий лист, Кримське узбережжя, міський транспорт, морська хвиля, пунктирна лінія;

2) до абстрактного поняття: авангардна роль, аналогічний випадок, висотний будинок, політична боротьба, початкова школа, фінальна зустріч;

3) до дії: визвольний рух, випадний звук, дарчий напис, зсипний пункт, перелітний птах, підготовчі курси, пояснювальний диктант, приставне ліжко, прядильна фабрика, розділовий знак;

4)до обставини: вчорашн повідомлення, мимовільний жест, нинішній рік, тутешні звичаї;

5)до числа: одинокий будинок, поодинокий випадок, подвійне вікно, потрійний стрибок [83].

Морфологічні ознаки відносних прикметників не збігаються з ознаками якісних прикметників. Відносні прикметники змінюються за родами, числами і відмінками, але не творять ступенів порівняння. Від відносних прикметників не творяться похідні слова із суфіксами суб'єктивної оцінки, а також іменники абстрактного значення і прислівники на -о, -є.

За значенням відносні прикметники поділяються на тематичні групи, з-поміж яких найбільшими є такі:

1)назви ознак предметів за матеріалом: кам'яна статуя, глиняний посуд, дерев'яне ліжко, солом'яна стріха, ситцева сорочка, конопляне полотно, чавунне ядро;

2)назви ознак за відношенням до різних вимірів предметів: годинний відпочинок, кілометрова відстань, літрова пляшка, десятипроцентний розчин, повторне завдання, кількаразове нагадування, двокілограмова вага;

3)прикметники, як виражають ознаки предметів щодо місця, простору: верхня полиця, Донецький басейн, європейська країна, закордонна подорож, заміська прогулянка, Київський метрополітен, дніпрянські поселення, підгірський луг, польова квітка, прибережна смуга, приміське село, приморський парк, присадибна ділянка, сибірські ліси, східний вітер.

4)назви ознак предметів за призначенням, функціями та іншими особливостями: читальний зал, виховна година, спусковий механізм, копіювальний папір, звітна доповідь;

5)назви ознак предметів за належністю їх до установи, організації тощо: шкільне подвір'я, колективний сад, заводська площа, інститутський зал;

6)назви ознак предметів за просторовими відношеннями до інших предметів: приміська зона, польова бригада, зарічний лиман, навколоземний простір, прикордонний пост, північний край та ін.;

7)прикметники, що виражають часову ознаку предмета: вечірня зоря, осінній місяць, ранкова гімнастика, січневий мороз, сьогоднішня газета, передобідня пора;

8)прикметники, що виражають ознаку предмета за тривалістю в часі: годинна тиша, десятихвилинна перерва, місячна відпустка, тижнева подорож, цілодобова вахта;

9)прикметники із значенням загальної відносності: академічна година, англійська мова, атмосферний тиск, кінцева зупинка, міський транспорт, мовознавчий гурток, настінний годинник, новий рік, олімпійські змагання, панчішна фабрика, українська мова, універсальний магазин, університетський диплом. [65, 83].

Вони мають такі особливості:

— позначають постійн ознаки предмета, які не здатні виявлятися більшою чи меншою мірою: тутешн звичаї, теперішній час, скляний посуд, морська вода, польові квіти (семантична ознака);

— не утворюють у зв'язку з цим ступенів порівняння: учнівський зошит, навчальний посібник, наукова конференція, студентський квиток (морфологічна ознака);

— називають ознаку опосередковано, через відношення до іншого предмета, явища чи поняття і певн зв'язки з ними (дерев'яний стіл — стіл з дерева, одеські моряки —моряки з Одеси). Вони вказують на різноманітні відношення: до предмета (журнальний стіл — стіл для журналів, взуттєвий магазин — магазин взуття); до особи (учнівська парта — парта для учнів, мамина хустка — хустка мами, міністерський портфель — портфель міністра); до місця (підземна дорога — дорога під землею, лісові звірі — звірі, що живуть у лісі); до часу (ранкова зарядка, — зарядка вранці, вечірня газета газета, що виходить увечері); до дії (проїзний квиток — квиток для проїзду, співочий гурток — гурток, у якому співають); до матеріалу (капронова нитка — нитка з капрону, Металева шафа — шафа з металу); до числа (другий дзвінок — дзвінок, який подається вдруге, шостий клас — клас, що нумерується числом «шість»); до топонімів (запорозькі козаки, дніпровськ пороги, київські студенти); до особи (батьків портфель, Петрів зошит, материна хустка, Миколин велосипед) і т.ін. (семантична ознака);

— мають лише повну форму не утворюють коротких форм: асфальтна дорога, морська хвиля, театральне училище (морфологічна ознака);

— не сполучаються з прислівниками ступеня та міри (дуже, занадто, злегка, майже, трохи, абсолютно, зовсім і т.ін.): тракторна бригада, додаткова вартість, київські каштани (синтаксична ознака);

— завжди мають похідну основу і утворюються за допомогою суфіксів від іменникових, прикметникових, числівникових, займенникових, дієслівних і прислівникових основ: березовий сік (від береза), батьківський дім (від батьки), дев'ятий вал (від дев'ять), нашенський край (від наш), висячий замок (від висіти), вчорашній борщ (від вчора) та ін. (словотвірна ознака);

— не утворюють прислівників на -о, -є: річкова риба, земляні роботи, вступні екзамени (словотвірна ознака);

— не утворюють абстрактних менників на -ина, -ість,-ота: березовий гай, вербові кілки, дитяч руки (словотвірна ознака);

— не утворюють форм суб'єктивної оцінки: степова дорога, польовий табір (словотвірна ознака);

— не утворюють редуплікованих сполук: дерев'яний стіл, братова куртка (словотвірна ознака);

— не мають антонімічних форм: студентський квиток, класна кімната, учительська кімната (семантична ознака) [83].

Присвійність, або посесивність є однією з універсальних понятійних категорій мови, яка означає відношення предмета до особи, тобто належність предмета особі (батьків портфель, материна хустка), виражається синтаксичними, лексичними і морфологічними засобами. Вона властива дієсловам, займенникам, іменникам, прикметникам.

Присвійні прикметники вказують на належність предмета людині, рідше — тварині (відповідають на питання чий? чия? чиє?): Шевченків «Кобзар», Франкова поема, мамина наука, орлині крила, козяче молоко.

За значенням присвійні прикметники поділяються на такі, що:

а) означають належність особі: Михайлів, братів, Оленин, сестрин;

б) вказують не стільки на належність тварині чи тваринам, скільки на відношення до них (і тим наближаються до відносних прикметників): заячий слід, теляча шкіра, свиняча шерсть, риб'ячий жир;

в) входять до стійких словосполучень як частина нерозкладно назви (і таким чином втратили значення присвійності): Магелланова протока, базедова хвороба, петрів батіг, адамове яблуко, ахіллесова п'ята, прокрустове ложе [97].

Вони утворюються від:

— назв осіб за різними ознаками: шахтар — шахтареве взуття, лікар — лікарев окуляри, грузин — грузинів одяг, свекруха — свекрушин фартух, батько — батьків дім;

— особових імен: Степан — Степанів, Микита — Микитин, Оксана — Оксанин, Олена Оленин;

— прізвищ і псевдонімів: Гончар — Гончарів роман, Франко — Франкова поезія, Пчілка — Пчілчині вірші, Пригара — Пригарин твори;

— андронімів (імен жінок за іменами чоловіків): Лука, Лучиха — Лучишин син; Зінько, Зіньчиха Зіньчишина донька; Терпило, Терпилиха — Терпилишина Наталка, Оляна Олянині діти;

— назв тварин: віл воловий хвіст, миша — мишаче вушко, муха — мушине крило.

Присвійні прикметники утворюються за допомогою суфіксів -ів- (-ов-, -ев-, -єв- -їв-): Іван — Іванів син, Іванове дитя, Андрій — Андрієв діти, Ігор — Ігореві діти, Андрій — Андріїв брат; -ин- (їн-): Ольга — Ольжин, Галя — Галин, Таня — Танин, Марія Марин, Зоя — Зоїн, Софія — Софі-їн, Надія — Надіїн; -ач- (-яч-): миша — мишача лапка, теля — теляча шия, гуся — гусяча лапка, ворона — воронячий дзьоб; *-й-: вовк — вовчий хвіст, верблюд — верблюжа шия, лисиця — лисичий хвіст; -ськ-ий від українських, російських прізвищ на -ів-, -ин-: Сенів — Сенівський, Тимків — Тимківський, Пушкін — Пушкінський, Щепкін — Щепкінський.Суфікси -ів-, -ин- у посесивному значенні продуктивні в сучасній українській мові, бо за їх допомогою утворюються присвійні прикметники від нових назв осіб: менеджер — менеджерове крісло, брокер — брокерів офіс, рекетир — рекетирів спільник, кілер — кілерова жертва; рекетирка — ре-кетирчин, кілерка — кілерчин, брокерка — брокерчин.