Дипломная работа: Дієслівна синонімія у творах Ольги Кобилянської
Значний стилістичний ефект досягається розчепленням загального поняття на синоніми – складники. Це сприяє більшій переконливості викладу: “справжній бум зацікавлення національною історією та культурою спостерігається сьогодні на Полтавщині. Інтерес викликають різноманітні розвідки науковців і спеціалістів сивої давнини, забуті та напівзабуті звичаї, деталі побуту, навіть традиційн українські зачіски, скажімо, славнозвісний запорізький “оселедець” (журн.) [56,61].
Як свідчать наведені приклади при наявності різних емоційно експресивних відтінків у публіцистичних текстах переважають оцінні моменти використання синонімії. А в художньо – белетристичному стилі на першому плані функція естетично – зображальна. Таким чином емоційно експресивні синоніми, відзначаючись яскравими супровідними відтінками значень, вживаються обмежено не в усіх стилях і формах мови; вони найпоширеніші у художній мові.
Розвиток синоніміки являє собою яскраво виражений процес вдосконалення засобів загальнонародної мови. Збагачення синоніміки їде в основному через зближення, сходження значень слів, за рахунок за позичення слів з інших мов, добору їх з діалектів, професійних говірок та ін.
Збагачуються синонімічні ряди і за рахунок фразеологічних одиниць, як виконують у художніх текстах роль виразного мовного еквівалента до слова.
До складу синонімів у художній і, почасти, публіцистичні мові входять також архаїзми.
Ряд стилістичних синонімів – все звичайно, значно вільніший ланцюжок слів, бо він включає до себе, крім власне синонімів, ще й контекстуальні синонімі, авторські семантичні неологізми, тропеїчні вживання.
Так само, як і синоніми ідеографічні, стилістичні синоніми можуть вводитись у текст у вигляді ряду і як по одинокий, довільно вибраний член такого ряду.
Завдання ряду таких синонімів у тексті – показати багатство явища, нтенсивність прояву дії, різноманітність ознак. Ось синонімічний ряд до слова “зоря”:
У час світань погожих - світанкова
І вечорова – вечором. В жнива
Вона зоветься зірниця, житянка,
У темну ніч – стожарниця вона,
Над росами – то росянка, ясиня,
Провісниця, віщунка – у біді,
В людським коханні – вірниця...
(А.Малишко) [20,43].
Добре виконує такий ряд і функцію нагнітання: “Знову дзвеніли, бриніли, сурмили комарі, допікали, дошкулювали, діймали, жерли, гризли...” (Ю.Яновський) [20,43].
Як правило, у поетичних текстах емоційно – експресивний вплив синонімічного ряду посилюється використуванням синтаксичного паралелізму, який увиразнює одиниці ряду, а також за рахунок звукопису, тропів та ін.
У поетичному контексті синонімічному стають слова, які поза цим контекстом належать до дуже віддалених семантичних сфер, сприяє цьому зближенню також нтонаційно – сполучниковий зв`язок їх. Таким засобом з`в’язку може послужити повторюване при кожному члені ряду означення:
Не менш поширений і протилежний за спрямуванням прийом: “розщеплення на синонімічний ряд одного поняття, як що у нього є різні назви.
Індивідуальна інтерпретація синонімів – один з виразних прийомів як художнього, так і публіцистичного стилів. Наприклад: “старе те, що давно було новим. А старовинне те, що будучи в свій час новим, визначало якусь головну частину синтезу своєї доби... В старовинному нема архаїчності. Архаїка є в старому. І велика різниця між старовинним і архаїзмом” (О.Довженко)
[20,44-45].
Користуючись традиційними засобами, письменники з синонімічного ряду вибирають не однослівні синоніми, а цілі словосполучення (дієслівного типу); це уповільнює розповідь, робить її урочистою не спішною.
Цікавою у цьому плані є думка Л.А.Булаховського про роль синонімів у художньому тексті: “Вміння розповідати так, щоб мова містила різноманітність схожих елементів думки, потрібних для спеціального посилення враження, і таких, як необхідно виникають як опорні моменти думки, що розгортається, передбача високу мовну культуру...” [20,45].
Серед таких бездоганних оповідачів виділяється високою гармонійністю мови – оповіді.
З фольклору у мову художніх творів переноситься традиція парного вживання близько значних синонімів, наприклад: “Ой, ти, дівчина, Горда та пишна, Чом ти до мене Звечора не вийшла?” (народна пісня): “Котра не прийде – дорікає та ганить, і словами і оком “(Марко Вовчок) [20,45].
Для створення моменту експресії у художньому тексті служать ампліфікацій ні ряди, в яких кожна одиниця ряду має самостійне значення, а всі разом вони функціонують у взаємодії, емоційно посилюючи висловлену думку: “І в них [в дорослих] теж чогось вискакували клепки, розсихались обручі, губились ключі від розуму, не варив баняк, у голові літали джмелі, замість мозків росла капуста, не родило в черепку, не було лою під чуприною, розум якось втуплявся аж у п`яти і на в`язах стирчала макітра...”(М.Стельмах) [20,45-46].
Також створенню емоційно експресивного ефекту сприяє градація семантично односпрямованих одиниць, як різняться ступенем вияву ознаки.
Для уникнення повторів слова на короткому відрізку тексту використовується у художній прозі значна кількість найрізноманітніших лексичних одиниць (можливості такого слововжитку у публіцистиці значно обмеженіші).
Якщо говорити про фольклорну синоніміку, то особливої своєрідності вона набира в думах та історичних піснях, бо там вона склалась без помітного літературного впливу.
У синоніміці дум на першому місці стоять дієслівні ряди, менш поширені синоніми менникові та прикметникові і найменше прислівникові. М.Т.Рильський, досліджуючи синоніміку дум, відзначає в ній явище, яке має назву тавтолог синонімічної і коренеслівної (тобто лексичної і морфологічної). Так тавтологічні одиниці в думах ще найчастіше пари слів: рече – промовляє, лаяла проклинала, грає – виграває та ін. Наприклад: “Козак, бідний нетяга... Слуха прислухається, Чи не радиться хто на славне Запоріжжя гуляти”; “То ж не вовки - сіроманці квилять та проквиляють”; “Куди вітер віє, туди й повіває” [20,47].
Наведені приклади свідчать, що дієслівні пари в думах оформляються кількома способами (і сполучниково, безсполучниково), та й самі поєднувані дієслова – синоніми добираються теж неоднаково (це безсуфіксні і суфіксально-префіксальні форми того самого слова; два або три близькозначних слова різних коренів тощо). Слова книжної мови тут зустрічаються рідко (рече – промовляє), переважна більшість – це лексика розмовної мови.
Менш поширена, але все ж наявна в думах іменникова синоніміка (козак – нетяга, козак – сірома, козаки – пани – молодці, турки – яничари, стрілки – яничари, татари – бусурмани, ляхи – турки; шлях – дорога, стежки – доріжки; горе – біда, слава – пам`ять та ін.).
У ролі синонімів до слів загальнонародної мови виступають також евфемізми і перифрастичні мово сполучення.
Евфемізми, як було вже сказано раніше, - це досить різноманітна за своїм складом група слів словосполучень, які вживаються у мові для пом`якшення враження від сказаного.
Існування евфемізмів пояснюється тим, що кожне слово чи словосполучення діє на нас з якоюсь силою і викликає певну, іноді небажану чи неприємну, реакцію. В таких випадках, коли враження від слова небажане, не приємне або неприйнятне, слово намагаються не вживати, а замінюють іншим. З часом слово – евфемізм ста загальноприйнятним.
У сучасній українській мов особливо поширені евфемізми, які виникли з почуття сорому. Найчастіше почуття логічних актив, захворювань, окремих видів одягу, назви понять, близько пов`язаних з попередніми, а також лайливі висловлювання.
Частина евфемізмів виникає з почуття страху, не задоволення. Часто люди, не бажаючи прямо говорити про різні неприємності – хворобу, смерть, злочин, покарання, - пом`якшують враження від сказаного евфемізмами з замість “вмерти вживають “упокоїтися”, “спочити”, “скінчити життя”.
Іноді евфемізми результатом співчуття, жалощів, іронічної поблажливості. Особливо багато таких евфемізмів на позначення п`яних – “під мухою”, “хильнув” и т.п., - а також недалеких людей – “у нього не всі дома”, “він зірок з неба не знімає” и т.д.
Як відомо, загальномовні евфемізми визначаються відношеннями двох понять нормою, яка регулює ці відношення. Серед загальних мовних евфемізмів є значна частина таких, у яких заміна відбулась через неприйшетність назви. У цих понять, як правило, існує не одна, а ряд назв (нова назва дуже швидко пов`язується з предметом, який вважається непристойним; тоді пошуки назви продовжуються). Цікаво, що ця тенденція до заміни поширюється не лише на загально вживані слова, а навіть на терміни. Так, при впорядкуванні термінологічних систем певних галузей були пропозиції замінити окремі терміни як непристойн (кишка Даутценберга, баба копра, паразитна шестирня, тріпач та ін.).
Переважне місце вживання евфемізмів – розмовна і художня мова.
У ділових, офіційних текстах евфемізуючі то синоніми доречні лише тоді, коли загальновживане слово аж надто експресивне або викликає небажані побутов асоціації.
У публіцистичних текстах евфемізми вживаються для відтворення тих повсякденних побутових ситуацій, які потребують евфемізуючих замін; для зображення етикету певного середовища; проте найчастіше це начебто пошуки пом`якшуючих обставин при описі певної ситуації. Досить поширені в газетних текстах політичні евфемізми.
Авторські евфемізми відрізняються від загально мовних тим, що поява їх зумовлюється художніми, естетичними завданнями, з одного боку, і значно більшими семантичними, емоційними і асоціативними можливостями, - з другого.
Перифраза – описове позначення уже визначеного - також виступає як засіб синонімічної заміни. При цьому, за словами Л.В.Щерби. у понятті виділяється якась одна його ознака, а всі інші певною мірою затушовуються [20,50].
Перифрази дають змогу в емоційно – експресивній формі виявити ставлення автора до зображуваного. Це ставлення може бути найрізноманітнішим – від високого пафосу до легкого гумору.
Місце переважного вживання перифраз – поетичні і публіцистичні тексти. Так, зокрема у газеті перифраза – це засіб синонімічної заміни, який дозволяє в емоційно експресивній формі висловити ставлення до зображуваного. Для перифрастично заміни виділяється не найсуттєвіша загалом, а часто найпотрібніша в конкретній ситуації риса предмета. Наприклад: “Веселеньке містечко”, “царство вишень”, - часто таке доводиться чути про Нікополь від гостей” (газ.) [20,50].
Особливо часто в газеті вживаються метафоричні та метонімічн перифрази – як звичні постійні назви предметів (сталеві нитки – рейки, м`яке золото – хутро, місто над Бугом – Брест та ін.).
Таким чином, можна стверджувати, що на основі синонімії будуються такі стилістичні фігури, як ампліфікація, градація, плеоназм, тавтологія, посилю вальний повтор тощо.
З ускладненням та синонімізацією мовних засобів виникла проблема належного осмислення їхнього вжитку, а також вивчення функцій та закономірностей розвитку синонімів та їх взаємин з усією лексичною системою. Допомогти усвідомити, осмислити та впорядкувати синонімі зоване мовлення і покликаний словник синонімів. Він полегшить використання синонімічних багатств в усій їх повноті, зробить ці багатства більш приступними для широкого мовця, тим самим піднесе загальну культуру мови.
Мовна практика, зокрема письменника, немислима без вдалого добору слова з синонімічних запасів. Майстерність письменника часто опирається саме на вміле використання синонімічних багатств, на нюансові синонімічні одиниці. У синонімах знаходить свій вияв художня якість мови. А так звані “муки слова часто саме й є “муками шукань” влучного синоніма. Ціла система вироблених форм становить, як відомо, основу не тільки семантично уточненого, але й стилістично здиференційованого мовлення. Адже саме стилістика як наука постала з вчення про синоніми. Слова, що служать носіями відтінків значень або певного стилістичного забарвлення, стають “на своє місце” не механічно, вони пов`язані численними глибокими асоціативними зв`язками, що спираються на лексичну систему в усій цілості, на весь мовний досвід людини. Словник синонімів розкриє перед мовцем глибокі мовностилістичні зв`язки між словами, унаочнить те, що перевірене й стверджене мовною практикою всього народу та виявлене й упорядковане лінгвістичною наукою. Цей словник – своєрідний резервуар стилістично викрісталізованого лексичного матеріалу, який у свою чергу буде живити наше мовлення, уточнювати, увиразнювати й прикрашати його.
В українській мові мі знаходимо своєрідні поклади синонімічної лексики, яка відзначається глибиною змісту, красою та виразністю. Особливо велике багатство синонімів визріло в надрах живої народної мови, у творах фольклору та під пером визначних майстрів художнього слова.
Українська лексикографія вже має певні традиції і здобутки у створені синонімічних словників. Так, ще в 1596р.було опубліковано “Лексик” Лаврентія Зизанія, а в 1627р. “Лексикон славеноросский” Памва Беринди, у перекладній частині яких широко наводилися синонімічні ряди. Проте справжні синонімічні словники почали з`являтися тільки з 60-х років двадцятого ст..: “Короткий словник синонімів української мови” П.М.Деркача, “Матеріали до синонімічного словника українсько мови” Н.Багмета, “Синонімічний словник – мінімум української мови” В.С.Ващенко, Практичний словник синонімів в української мови” С.Караванського, “Вибране з української синоніміки” О.Завгороднього.
Як зазначає один із членів редколегії О.О.Тараненко, в ґрунтовній теоретичній розвідці “Синоніми української мови” поданій у кінці другого тому словника синонімів, усі названі словники відіграли безперечну позитивну роль у збиранн та лексикографічній систематизації синонімічних багатств української мови. Однак давно вже назріла потреба в докладному описі української синоніміки з достатньо повним набором синонімічних рядів, поясненням семантичних, граматичних, стилістичних та сполучу вальних відмінностей між членами ряду, люструванням уживання синонімів. І ось такий словник, нарешті з`явився. Він підготований колективом лексикографів Інституту української мови НАН України (укладачі А.А.Бурячок, Г.М.Гнатюк, С.І.Галаващук та ін.). Це поки що найгрунтовніше описане зібрання української лексичної синонімії (у словнику міститься 9200 синонімічних рядів).
Існують різні типи синонімічних словників – від суто реєстраційних, тобто синонімічних покажчиків (без тлумачень, стилістичних та граматичних характеристик, ілюстрацій тощо), до докладніших словників пояснювального типу. Словники – покажчики розраховані на людей, для яких ця мова є рідною і як достатньою мірою володіють її літературними нормами, а також, професійно працюють зі словом (перекладачів, редакторів, журналістів, викладачів тощо.). Мета таких словників – дати в кожному синонімічному ряді певний набір синонімів, з якого користувач, залежно від мети своєї праці, може вибрати найпотрібніший для точного і яскравого вираження думки. Докладні словники пояснювального типу дають тлумачення заголовного слова (домінанти) синонімічного ряду, вказують на семантичні й стилістичні відмінності кожного члена синонімічного ряду, вказують на їх сполучу вальні особливості, наводять різноманітні ілюстрації з художньо літератури та інших джерел. Для синонімічного словника надзвичайно важливим розуміння поняття синонімії, від чого залежить об`сяг рядів. У науці існують дві протилежні думки: 1) синоніми це слова, які повністю збігаються за значенням; 2) слів, у яких повністю збігається значення немає, тому синонімами потрібно вважати слова, близькі за значенням.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11
