Быстрый поиск

Дипломная работа: Дієслівна синонімія у творах Ольги Кобилянської

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МАРІУПОЛЬСЬКИЙ ГУМАНІТАРНИЙ ІНСТІТУТ

ДОНЕЦЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

ДІЄСЛІВНА СИНОНІМІЯ

У ТВОРАХ ОЛЬГИ КОБИЛЯНСЬКОЇ

Дипломна робота

Студентки V курсу

Спеціальності “Українська

Мова і література”

Сернової Олени Валеріївни

Науковий керівник -

Старший викладач

О.А.Мороз

Маріуполь – 2004

ЗМІСТ

Вступ.......................................................................................................................3

Розділ 1. Місце лексичних сінонімів у лексикології сучасної Української літературної мови.

1.1. Поняття про лексичні синоніми..........................................11

1.2. Систематизація синонімів....................................................12

1.3. Класифікація синонімів.......................................................19

1.3.1. Класифікація Станіслова Семчінського............................20

1.3.2 Традиційний розподіл синонімів за значенням функціями.................................................................................21

1.3.3. Класифікація О.Д.Пономаріва...........................................23

1.4. Використання синонімів у різних стилях мови...............40

1.5. Лексикографічна обробка синонімів................................54

Розділ 2. Дієслівні синоніми у творах Ольги Кобилянської

2.1. Семантичн синоніми..........................................................63

2.2. Стилістичн синоніми.........................................................68

2.3. Семантико-стилістичн синоніми......................................72

2.4. Контекстуальн синоніми...................................................76

2.5. Стилістична роль дієслівних синонімів у творах Кобилянської.......................................................................78

Висновки ..........................................................................................................79

Список використаної літератури.........................................................82

Додатки..............................................................................................................88

ВСТУП

Останні десятиріччя характеризуються активізацією у галузі дослідження сучасної, історично лексикології розширенням її проблематики і фактичної бази, уточненням принципів методів роботи.

Особливо пожвавлюється вивчення лексичного складу художніх творів,

а саме, лінгвісти немало уваги приділяють вивченню лексичних синонімів, їх складу, функціям у творах українських письменників.

Мову художніх творі у різних аспектах вивчали Білодід З.К., Жовтобрюх М.А., Булаховській Л.А., Цимбалюк Т.В., Сологуб Н.М., Загнітко А.П., Леонова М.В., Берест Тетяна, Важеніна Олена, Лукаш Галина та ін.

Уміле й доречне використання синоніміки - один з найважливіших показників майстерності письменника, публіциста оратора. Уживання синонімів робить мовлення виразнішим і значеннєво багатшим, вони сприяють чіткішому окресленню висловлюваної думки.

Синонімія якнайкраще репрезентує лексичне багатство мови, є невичерпним джерелом стилістики.

Великий внесок у вивчення синонімії як лексичного явища в літературі зробили Булаховській Л.А., Бурячок А.А., Ващенко В.С., Паламарчук Л.С., Деркач П.М., Колесник Г.М., Лагутіна А.В., Нечитайло О.І., Полюга Л.М., Скрипник Л.Г., Тараненко О.О. та інші.

Синонімічні засоби української мови, як уже було зазначено, сприяють точному водночас яскравому, образному відтворенню думки.

Добра обізнаність мовців із синонімічним матеріалом допомагає їм ясно і чітко висловлюватися, створювати різні комунікативні ефекти, забезпечує стильову відповідність. І, навпаки незнання синонімів або невміння користуватися ними стає причиною неточного слововживання, бідності словника, обезбарвлення мовлення.

Спостереження показують, що не лише діти, а й дорослі у своїй більшості, на жаль, мінімально використовують синонімічні можливості мови. Як правило, вони послуговуються одним, найбільш загальним за значенням і найбільш уживаним синонімом з досить широкого синонімічного ряду. Тому вчитель повинен приділяти велику увагу роботі з синонімами, від якої залежить поповнення лексичного запасу учнів. Він має не тільки закріпити у свідомості дітей певну кількість синонімів, а й навчити правильно користуватися ними в усній письменній мові. І тут йому стануть у пригоді художні твори, оскільки в них широко використовуються загальномовні синонімічні одиниці й активно реалізуються приховані можливості лексем.

Предметом нашої уваги є синоніми, і їх теоретичним дослідженням займалося чимало мовознавців. Наприклад, Лагутіна А.В. і Кочерган М.П. звернули увагу на лексичну сполучуванність і синонімію; міжрівневою синонімією і теорією граматичного значення займалися Русанівський В.М., Колесников О.А., Їжакевич Г.П., Ткаченко О.О., Новикова О.О., синоніми в лексикографії досліджували Нечитайло О.І., Паламарчук Л.С., Ващенко В.С., Тараненко О.О., Прадід Ю.Ф., Кочерган М.П.; свій внесок у дослідження термінологічної синонімії зробили Худолєєва С.П., Боресюк Іван, Непийвода Наталія, Корепанова А.П., Циткіна Ф.А., Чучка Пв.Пв., Онуфрієнко Г.С., Панько Т.І; питання словотворчої синонім вивчали Родніна Л.О., Іщенко Н.Г., Фридорак В.Б.; зокрема, про дієслівну синонімію писали Миронюк Н.П., Ярова Алла, Бублейник Л.В., Голубовська І.О., Білевич Т.Л., Соколова С.О.; методологічним дослідженням вивчення синонім займалися Гуйванюк Н.В., Миронова Г.М., Груба Таміла, Левицький В.В., Коломієць М.П. тощо.

Найбільш поширене у сучасному мовознавстві визначення синонімів формулюється так: синоніми – це близькі або тотожні за своїм значенням слова, що позначають одне поняття, але відрізняються одне від одного:

1) відтінками в лексичному значенні;

2) своїм емоційним забарвленням;

3) належністю до певного стилю;

4) своєю вживаністю;

5) здатністю вступати в сполучення з іншими словами.

Муравицька М.П., аналізуючи лексичний склад мови як систему синонімічних рядів, зазначає, що “від вивчення цієї теоретичної проблеми залежить створення лінгвістичної основи для ефективного розв’язання двох практичних завдань. Перше полягає в розширенні можливостей передачі думки шляхом активного засвоєння носіями мови синонімічних засобів, відображених у словниках. Друге завдання пов’язане з вибором найдоцільнішого варіанта у процесі автоматизової обробки текстової інформації, наприклад, при редагуванні текстів певних функціональних стилів і жанрів, насамперед наукових, а також публіцистичних” [43,31].

Муравицька М.П. розглядає семіотичний підхід до співвідношення значення слова і його формальних ознак. Такий підхід зумовлює з позицій діалектики категорій форми і змісту – розуміння синонімічного ряду як послідовності лексико-симантичних варіантів, тобто значень слів, а не самих слів. Таке розуміння виходить з відносної формальної самостійност семантичної цілісності слова в лексичній системі мови.

Нечитайло О.І. дослідив особливості синонімії за частинами мови у словнику тлумачного типу і привертає увагу до того факту, що розподіл слів за частинами мови нерівномірний, тому “при витлумаченні значення слів не завжди вдається однаковою мірою використовувати синонімічні засоби” [46,84]. Далі він зазначає, що досить часто синоніми залучаються для розкриття значення дієслів (переважно багатозначних). Проте дуже рідко тлумачаться синонімами числівники та займенники (тільки діалектні форми літературними). При тлумаченні значень прикметників та дієслів значно частіше використовуються 2-3 синоніми (інколи 4-5). Щодо іменників, то вони, як правило, тлумачаться однослівним відповідником. В основному це слова на позначення абстрактних понять, властивостей, а також пояснення іменників, що належать до лексики розмовної, рідковживаної, діалектної та застарілої .

Працюючи над словниками різних типів О.І.Нечитайло, О.О.Тараненко, Л.С.Паламарчук, В.С.Ващенко роблять висновки, що найбільше частіше синонімізуються в українській мові іменники, прикметники та дієслова.

Таким чином ці науковці зробили свій внесок у дослідження явища синонімії з морфологічної точки зору.

У лексикології існують різні класифікації синонімів, від узагальнених до більш детальних. Наприклад, існує дуже зручна для школярів класифікація синонімів Станіслава Семчинського, який поділяє їх на абсолютні та відносні.

Деякі мовознавці, серед яких М.Я.Плющ, В.Г.Петік, М.Т.Чемерисов, Є,І.Чернов, О.П.Блик, виділяють синоніми абсолютні та синоніми лексичні. Лексичні синоніми, у свою чергу, поділяються на семантичні, стилістичні і семантико-стилістичні. Також ці мовознавці виокремлюють синоніми контекстуальні.

Майже тотожнє розмежування подають М.А.Жовтобрюх та Б.Г.Кулик. За їхнєю класифікацією синоніми можна поділити на такі групи:

1) синоніми, що відрізняються між собою емоційним забарвленням;

2) синоніми які розрізняються за логічними ознаками, тобто відтінками у змісті того поняття, що є спільним для синонімічного гнізда; такі синоніми називаються симантичними або ідеографічними;

3) Стилістичні – такі, використування яких неоднакове у різних стилях літературної мови.

Ці дослівники також зауважують, що крім словникових синонімів українська літературна мова, знає ще й синоніми контекстуальні.

Невеликі розбіжності з попередніми класифікаціями ми бачимо у класифікації синонімів поданій у підручнику з сучасної української літературно мови за редакцією О.Т.Волоха, де йдеться про такий розподіл синонімів:

1) За значенням і функціями розрізняють синонімі ідеографічні і стилістичні.

2) Крім постійних, усталених у лексичній системі синонімів, існують також так зван контекстуальні, тобто слова, які лише в одному якомусь контексті тимчасово виступають як синоніми.

3) До окремих слів синонімами можуть виступати цілі словосполучення – фразеологічн одиниці [63].

Цікавий погляд на це питання у Грищенка А.П., який пише: “Із складної значеннєвої природи синонімії, існування багатьох типів семантичних зближень лексичних одиниць випливають різні лінгвістичні критерії визначення класифікації синонімів” [45,86].

На основі протиставлення за повним і неповним збігом лексичних значень мовознавці виділяють два основних типи синонімів:

1) синоніми тобто слова з тотожніми, ідентичними значеннями;

2) квазісиноніми тобто слова з близькими, але не тотожніми лексичними значеннями.

Дал класифікація ґрунтується на внутрішній диференціації квазісинонімів, у склад яких виділяються синонімі семантичні, стилістичні і семантико-стилістичні.

О.Д.Панамарів розглядає синоніміку в більш широкому розумінні. Крім лексичних синонімів він розрізняє синоніми морфологічні, синтаксичні, словотвірні, фразеологічні, фонетичні, а також привертає увагу до перифраз та евфемізмів.

Його класифікація відбиває погляди на явище синонімії як мовознавців-лексикологістів, так і мовознавців – стилістів.

Отже, ми вже визначилися з тим, що для лексикології синонімія – це повний або частковий збіг значень двох або кількох слів як одиниць словника у відриві від контексту. Погляд стилістики на синонімію істотно відрізняється від погляду інших мовознавчих дисциплін. Для стилістики важлива не більша або менша близькість двох чи кількох слів, а те, якими словами можна виразити певне поняття в певному контексті.

Стилістиці властиве поширене розуміння синонімії. Тут мається на увазі синоніміка не тільки лексична, а й синтаксична, морфологічна, словотвірна, фразеологічна. І якщо в синоніміці найяскравіше виявляється багатство мови, то глибоке знання синонімічних можливостей і вправність у користуванні ними є одним із найважливіших показників майстерності письменника, журналіста, взагалі людини, чия творчість якимось чином пов’язана з мовою.

Використання синонімів у різних функціональних стилях неоднакове. В одних – широкий простір для синоніміки, в інших – цей простір набагато вужчий. Офіційно – діловий стиль, якому притаманне прагнення до граничної точності вислову (щоб уникнути неправильного тлумачення), використовує синоніми обмежено, бо вони майже завжди вносять у мовлення зміни відтінків значення.

Загалом синонімія як стилістичний засіб нехарактерна й для наукової мови, хоч тут вона представлена ширше, ніж в офіційно – діловому стилі. У наукових текстах синоніми використовуються як засіб контекстуального уточнення. Тут ми можемо говорити про термінологічну синонімію.

У публіцистичному стилі з огляду на його нахил до експрес висловлення (поряд з логізацією викладу), орієнтацією на уснорозмовну форму мовлення, синоніми використовуються досить широко, причому не лише загальномовні, а й контекстуальні.

В художньому стилі синоніми використовуються для врізноманітнення викладу, для уникнення монотонності, набридливих повторів. Їх функція тут, в першу чергу, естетично- зображальна. Таким чином, у художній мові найпоширеніші емоційно-експресивні синоніми. Їх вплив на суттєве сприйняття посилюється за рахунок авторських семантичних неологізмів, тропеїчних вживань, звукопису та інших літературних прийомів.

На нашу думку, важливо й цікаво вивчати синоніміку окремого художнього твору або окремого письменника, а також аналізувати окрем синонімічні ряди.

Наукова новизна цієї роботи полягає у тому, що зібран матеріали аналізуються глибше із ширшим залучанням кількісного аспекту.

Теоретичне значення полягає у розробці актуальних проблем української лексикології, встановлені закономірностей і особливостей дієслівних синонімів на матеріалі творів Ольги Кобилянської.

Результати дослідження доповнюють і уточнюють уже існуючи знання у цій галузі.

Практичне значення вбачається у тому, що матеріали можуть бути використані на уроках української мови у школі, для укладання словничка синонімів, вживаних у творах Ольги Кобилянської.

Джерелом для дослідження послугували такі твори Ольги Кобилянської: повість “Земля”, оповідання “В неділю рано зілля копала...”, Жебрачка”, “У св. Івана”, “Аристократка”, “Час”, “Банк русти кальний”, Мужик”, “Битва”, “Рожі”, “Покора”, “Думи старика”, “Лист засудженого на смерть вояка до своєї жінки”, “Юда”; новели “Природа”, “Некультурна”; нариси “ Impromptu phantasie”, “На полях”, “Під голим небом”, нарис із сільського життя “За готар”, воєнний нарис “Сниться...”; фантазія Поети”; фрагмент “Valse melancolique” і поезія в прозі “Там звізди пробивались”.

Творчість Ольги Кобилянської ще за її життя стала предметом досліджень і дискусій критиків та літературознавців, була живим ферментом літературного процесу. Новаторський характер прози письменниці тонко відчули Іван Франко, О.Маковей, Леся Українка, Г.Хоткевич, М.Коцюбинський та інш критики, які підтримували її на творчому шляху, сприяли розвитку таланту Ольги Кобилянської.

Художня проза письменниці сприяла розширенню світового резонансу українського художнього слова. ЇЇ новели, повісті неодноразово перекладалися російською, польською, чеською, словацькою, болгарською, словінською, французькою, румунською та іншими мовами. У своїй кращій частин літературна спадщина О.Кобилянської вливається у скарбницю загальнолюдсько культури як неперехідна художня цінність, сприяючи духовному зближенню ї взаємо збагаченню народів.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11