Учебное пособие: Економіка підприємства
4) планова трудомісткість - задається підприємством на наступний період роботи з урахуванням нормативної трудомісткісті і заходів щодо зниження.
5) фактична трудомісткість - розраховується по фактичних витратах праці і при зіставленні з нормативної дозволяє виявляти резерви зниження трудомісткості.
При розрахунку показників, що характеризують продуктивність праці, використовуються різноманітні вимірювачі.
1) При розрахунку суспільної продуктивності праці об’єм виробництва виражається як валовий національний продукт або національний доход, чисельність зайнятих в економіці.
2) При визначенн ндивідуальної продуктивності використовують № виду вимірювачів:
- Натуральні - продуктивність праці, виражена в натуральних одиницях (шт./чол. у час, кг. на чол. на місяць). Це є зручним у тому випадку, якщо підприємство виготовляє однорідну або стандартизовану продукцію.
- Трудові - (людино-години, людино-місяці, …) використовуються частіше усього при виробництві послуг або нестандартної продукції.
- Вартісні - є найбільше універсальними характеризуються як об’єм товарної або валової продукції на один робітника (грн./чол. у час або місяць).
При визначенні продуктивності прац може збільшуватися праця всіх категорій робітників, усіх робочих, тільки основних робітників.
Динаміка продуктивності прац характеризується відповідними індексами і коефіцієнтами.
1) 
; ПТ1 -
продуктивність праці за період 1;
ПТ2 - продуктивність праці за період 2.
2) 
.
Зв'язок зміни продуктивності праці і трудомісткості:
;
DТ - коефіцієнт зниження трудомісткості.
DПТ - коефіцієнт збільшення продуктивності праці.
Зворотна зв'язок: 
.
Резерви підвищення продуктивност праці являють собою невикористану у даний момент можливість ефективної трудової діяльності. Вони бувають двох видів:
1) Резерви підвищення продуктивності праці всіх робітників у результаті впровадження механізації й автоматизації, удосконалювання організації і керування виробництвом.
2) Резерви зниження трудомісткості внаслідок усунення втрат робочого часу і непродуктивних витрат праці. Наприклад, порушення виробничих процесів, поломок і т.п.
Чинники підвищення продуктивност праці діляться на 4 групи:
1) чинники матеріально-технічні, пов'язані з НТП;
2) організаційн чинники - удосконалювання умов праці, розташування і розміщення робітників устаткування;
3) економічні - пов'язані з удосконалюванням оплати праці і стимулюванням;
4) соціальні чинники - містять у собі умови роботи і відпочинку робітників.
3.3 Заробітна плата
Заробітна плата - основна форма оплати праці на підприємстві. Організація і планування заробітної плати залежить від категорії робітника. Для робітників організація заробітної плати здійснюється відповідно до тарифної системи, для ІТП службовців - у відповідності зі штатно-окладної.
Тарифна система містить у собі 3 елемента:
1) тарифні ставки - визначають розмір оплати прац робітника визначеної професії, кваліфікації за відпрацьовані одиниці часу (час, день місяць).
2) тарифні сітки - характеризують різницю в оплат праці робочих різноманітних розрядів. Це набір (сукупність) коефіцієнтів, що визначають, наскільки заробітна плата робітників даного розряду вище, чим у першого. Відношення оплати праці найвищого розряду до першого називається діапазоном тарифної сітки.
3) тарифно-кваліфікаційн довідники - містять перелік робіт, їхньої характеристики по складності і точності, а також характеристики робітників, необхідні для виконання даних робіт. Ці довідники дозволяють тарифікувати роботи, тобто оцінювати їх у грошах, і кваліфікувати працю робітників.
Штатно-окладна - заснована на штатному розкладі, у якому зазначені посади і максимальний і мінімальний межі заробітної плати в залежності від кваліфікації і досвіду.
І перша і друга системи оплати прац передбачають крім основної частини зарплати дотації, премії, надбавки, що дозволяють гнучко регулювати рівень сплати праці.
Форми оплати праці робітників:
1) відрядна;
2) преміальна.
- Відрядна форма оплати є більш ефективної, тому що дозволяє стимулювати ріст продуктивност праці, але може використовуватися тільки при налагодженій системі обліку, контролю і нормування. Відрядна оплата може бути: індивідуальної; бригадної;
- простий відрядної;
- відрядно преміальної;
- відрядно прогресивної.
3.4 Ринок праці
Ринок праці являє собою економічну категорію, що виражає суспільні відносини між попитом і пропозицією робочо сили. По своїй структур ринок праці включає:
- ринок зайнятості;
- вільні робочі місця;
- незайняте населення, що шукає роботу.
P
Ціна
Інвестиції + Межа робочо сили
Зарпла- та
_
Попит робочої сили
Q - кількість
Зайнятість
Ринок праці розглядається як ефективний механізм зайнятості, заробітної плати й інших умов праці.
Якщо на ринку робочої сили подані робітники, професії і кваліфікації як користуються надлишковим (підвищеним) попитом і недостатньою пропозицією, то такі робітники займають найкращі вакантні місця. Це нижня частина графіка.
Наймані робітники, професії і кваліфікації яких неконкурентноспроможні, тобто мають надлишкову пропозицію і недостатній попит, залишаються на «дні» ринку праці.
Шлях до подальшого регулювання попиту пропозиції на ринку праці складається в здійсненні програми фахового підготування і реабілітації робітників, що виявилися на економічному «дні». Для цього потребуваються інвестиції, що дозволяє розглядати робочу силу як людський капітал.
Головна перевага ринку робочої сили - конкуренція між робітниками призводить до того, що підвищується підготування робітників. Хиба - безробіття існує завжди.
Модель зробленої конкуренції на ринку праці є ідеальної. У реальному житті недосконалість конкуренції виявляється як наявність одного продавця робочої сили (монополія) або наявність одного покупця (монопсонія).
Олигопсонія існує тоді, коли на ринку праці є декілька значних роботодавців, один з яких займає значну частку ринку, що дозволяє прийняти на рівноважну ставку заробітної плати.
Монопольна ситуація на ринку прац виникає під впливом профспілок, що встановлюють: правила прийома на роботу й організацію виробництва; переміщення, просування і скорочення робітників; контролює заробітну плату й умови праці.
Недосконалість конкуренції на ринку праці компенсується різноманітними засобами регулювання трудових відношень.
Трудові відношення - це відношення між найманими робітниками і підприємцем (роботодавцем, менеджером) із приводу наймання на роботу, заробітної плати, умов праці.
У умовах ринкової економіки існує 5 засобів регулювання трудових відношень: односторонні - одна зі сторін (робітник або роботодавець) одноосібно встановлює правила регулювання тих або інших питань трудових відношень; двосторонні (спільне) - означає, що дві сторони встановлюють правила трудових відношень спільно, починаючи від колективних консультацій по поточних питаннях, закінчуючи переговорами і прийняттям колективного договору. Колективний договір у більшості країн із ринковою економікою, у т.ч. і в Україні, основним засобом установлення заробітної плати й інших умов наймання робочо сили; засноване на звичаї - означає, що менеджмент і робітники керуються не формальними правилами, а сталими традиціями трудових відношень. Наприклад, таким чином регулюється тривалість перерв відпочинків протягом робочого дня; законодавче регулювання означає встановлення державою правових рамок трудових відношень здійснення заходів у так називаній політика прибутків; тристороннє регулювання означає, що здійснення трудових відношень між підприємцями і робітниками за участю третьої сторони - держави. Держава є
посередником, примирителем, арбітром при проведенні колективних договорів, висновку генеральних і галузевих тарифних повідомлень.
З метою урахування ринку праці все населення підрозділяється на
3 взаємовиключні категорії:
1. зайняті,
2. безробітні,
3. поза робочою силою.
Особи поза робочою силою містять у собі непрацездатне населення, а також населення старше 70 років і молодше 15 років (по світовим стандартам).
Зайняті і безробітні разом складають робочу силу або економічно активне населення.
До зайнятих відносяться:
1. зайняті по найманню;
2. самостійно зайняті:
а) підприємець,
б) члени виробничих кооперативів,
в) особи, зайняті в домогосподарстві, тобто матеріальні
блага , що створюють , і послуги для особистого і сімейного споживання
Міжнародне визначення безробіття засновано на трьох критеріях, що повинні задовольнятися одночасно :
без роботи + готовий приступити до роботи + шукає работу
Рівень безробіття є відношенням чисельності безробітных до чисельності робочої сили.
Рівень зайнятості -відношення чисельності зайнятих до чисельності економічно активного населення.
Існує декілька видів безробіття:
1. фрикційне: пов'язана з пошуком і чеканням підхожого місця роботи, по кваліфікації й індивідуальних превагах робітника,
2. структурне пов'язане зі зміною структури попиту на споживчі товари і зміною технології виробництва, у результаті чого змінюється структура попиту на робочу силу.
Дане безробіття виникає завдяки тому, що робоча сила повільно реагує на зміну попиту повільно пристосовуються до нових робочих місць.
Ці два безробіття формує природний рівень безробіття або безробіття при повній зайнятості, повному завантаженню виробництва і потенційному ВНП.
Існує також недостатня зайнятість робітника з урахуванням нормальної тривалості робочого часу, альтернативних форм зайнятості і його кваліфікації. Підрозділяється на 2 види:
- видиму - неповні зайнятості за часом,
-невидиму - подає собою зниження прибутків, недовикористання кваліфікації, зниження продуктивності праці.
Видима неповна зайнятість - це підвид зайнятості.
Існують три критерії віднесення до цього підкласу:
1. робота менше робочого часу нормальної тривалості,
2. змушений характер неповної зайнятості,
3. пошук нормально роботи і готовність приступити до неї.
3.5 Державне регулювання ринку праці
Головна проблема в сфері праці в період формування ринкових відносин складаються в тому, щоб спростити полегшити перехід великих груп робітників із нежиттєздатних робочих місць у держсекторі на нові ефективні робітники місця.
Державна політика на ринку праці в Україні повинна бути спрямована на: збільшення гнучкості ринку праці, тобто мобільності робочої сили, гнучкості заробітної плати, скороченню чинників, що перешкоджають зміні роботи; на підготування робітників до перерв, тобто фахову перепідготовку, поміч у пошуку роботи, підтримку самостійного підприємництва і малого бізнесу, бюджетне фінансування професійно-технічного утворення; на соціальний захист, тобто посібник по безробіттю, вихідні допомоги, пенсія по старості і непрацездатності, суспільні роботи.
ТЕМА 4. ВИТРАТИ І ЦІНИ ПІДПРИЄМСТВА НА ВИРОБНИЦТВО ПРОДУКЦІЇ (НАДАННЯ ПОСЛУГ)
4.1 Поняття собівартост продукції (послуг)
Собівартість - це виражені в грошовій форм витрати підприємства з виробництва і реалізації продукції.
У собівартість входять витрати живої і минулій праці.
Минула праця - праця, матеріалізований в ОФ і оборотних фондів підприємства.
Собівартість показує наскільки ефективно використовуються засоби і предмети праці і сама праця.
Зниження собівартості дозволяє збільшити конкурентноспроможність продукції, збільшити прибуток підприємства, характеризує
ефективність організаційних господарських заходів.
Існує 2 засоби розрахунку собівартості:
1. упорядкування кошторису витрат - дозволяє визначити собівартість всього обсягу валові або товарні продукції. Це необхідно для бухгалтерського обліку, аналізу господарської діяльності, ув'язування планів виробництва і збуту продукції з планами постачання фінансування. Не можна визначити конкретні причини зміни витрат, розрахувати витрати на один виріб.
У зміну витрат включаються так елементи:
1.1 сировина й основні матеріали (за відрахуванням поворотних відходів);
1.2 допоміжні матеріали напівфабрикати;
1.3 паливо;
1.4 енергія;
1.5 заробітна плата промислово-виробничого персоналу;
1.6 відрахування на соціальне страхування - 37,5% від пункту 5;
1.7 амортизаційні відрахування;
1.8 інші витрати.
2. Калькуляція собівартості одиниці продукці- це необхідно для встановлення ціни, аналізу прибутковості й ефективності виробництва, виявлення конкретних причин зміни витрат.
Калькуляція собівартості являє собою документ, що відбиває такі елементи витрат:
2.1 сировина матеріали;
2.2 напівфабрикати;
2.3 поворотні відходи (відраховуються із собівартості);
2.4 паливо й енергія на технологічні цілі;
2.5 основна заробітна плата виробничих робітників;
2.6 додаткова заробітна плата виробничих робітників;
2.7 відрахування на соціальне страхування (37,5% від п.п.5 і 6);
2.8 витрати на підготування й освоєння виробництва;
2.9 відшкодування зносу інструментів і пристосувань (МБЦ);
2.10 витрати на утримання й експлуатацію устаткування (у т.ч. амортизація);
2.11 витрати цеху;
2.12 згальнозаводськ витрати;
2.13 утрати від шлюбу;
2.14 нші виробнич витрати;
2.15 позавиробничі витрати (транспортування, збереження продукції і т.д.).
Калькуляція складається на одиницю виробництва в натуральному вираженні. Калькуляційна одиниця повинна відповідати вимірювачам у плані виробництва і технічних умов підприємства.
Під структурою собівартост розуміється питома вага вхідних статей і витрат.
