Реферат: Хірургічне лікування дегенеративних уражень шийного відділу хребта, які викликають компресію спинного мозку та його корінців
За наявності мієлопатії тяжкість неврологічних проявів оцінювалася за 6-бальною шкалою:
0 немає порушень у нижніх кінцівках;
I знижена сила в нижніх кінцівках, однак самостійна ходьба можлива, чутливих розладів немає;
II сила в нижніх кінцівках знижена, хворі можуть ходити з допоміжними засобами, наявні легкі розлади поверхневої чутливості, глибока чутливість не змінена;
III грубо знижена сила в нижніх кінцівках, хворі здатні лише стояти, явища провідникової гіпестезії, знижена глибока чутливість;
IV слабкі рухи в нижніх кінцівках, хворі не здатні протистояти силі гравітації, виражені гіпестезія та порушення глибокої чутливості;
V параплегія, провідникова анестезія, батіанестезія.
Розподіл хворих в залежності від ступеня вираженості мієлопатії подано в табл. 8.
Таблиця 8
| Ступінь вираженості мієлопатії | Частота виявлення мієлопатії | |
| абсолютне число | % | |
| 0 | — | — |
| I | — | — |
| II | 12 | 13 |
| III | 42 | 45,7 |
| IV | 34 | 37 |
| V | 4 | 4,3 |
| Всього | 92 | 100 |
Частота виявлення мієлопатії в залежності від рівня ураження наведено в табл. 9.
Таблиця 9. Частота виявлення мієлопатії в залежності від рівня ураження
| Ураження | Частота виявлення мієлопатії | |
| абсолютне число | % | |
| Поодиноке | ||
| С3–С4 | 3 | 3,2 |
| С4–С5 | — | — |
| С5–С6 | 20 | 21,4 |
| С6–С7 | 21 | 22,9 |
| С7–Th1 | — | — |
| Множинне | ||
| 2 рівні | 40 | 44,1 |
| 3 рівні | 8 | 8,4 |
| 4 рівні | — | — |
| Всього | 92 | 100 |
Проведений кореляційний аналіз виявив залежність глибини неврологічного дефіциту від ступеня компресії та рівня ураження. Переважала група хворих з множинним ураженням (частіше на 2 рівнях, рідше — на 3), випадки поодинокого ураження зустрічалися рідше (частіше — на рівні С5–С6 і С6–С7 сегментів спинного мозку).
Гострий початок захворювання мав місце у 40 пацієнтів, хронічний, прогресуючий — у 52.
Шийна мієлопатія проявлялася руховими розладами у верхніх і нижніх кінцівках (спастичність, гіперрефлексія, патологічні рефлекси Гофмана, Бабінського), слабкістю в кінцівках. У 41 (44,1%) хворого виявлено біль в шиї, плечі, надключичній ділянці. Найбільш характерними були скарги на розлади ходьби, слабкість у кінцівках (переважно нижніх), найбільш загальними ознаками — спастичність слабкість (також зазвичай у нижніх кінцівках). Хворі скаржилися на слабкість m.iliopsoas, розгиначів ніг і пальців. Мієлопатичні зміни були менш вираженими у верхніх кінцівках.
Клінічн прояви радикуломієлопатії при стенозі хребтового каналу на шийному рівн виявлені у кожного третього хворого — (у 80 (33,5%) пацієнтів).
Вираженість клінічних проявів радикулопатії і мієлопатії сумісно зазвичай корелювали між собою; ми розглядали їх згідно вище наведених шкал оцінки стану хворих при мієло- та радикулопатіях (табл. 10).
Таблиця 10. Ступінь вираженості радикуломієлопатії в доопераційному періоді
| Ступінь вираженост радикуломієлопатії | Частота виявлення радикуломієлопатії | |
| абсолютне число | % | |
| 0 | — | — |
| I | — | — |
| II | — | — |
| III | 27 | 34 |
| IV | 36 | 45,3 |
| V | 17 | 20,7 |
| Всього | 80 | 100 |
В нашому дослідженні у переважної більшості хворих було діагностовано III–IV ступінь тяжкості радикуломієлопатії; пацієнтів з незначними проявами захворювання лікували консервативно.
Частота виявлення радикуломієлопатії в залежності від рівня ураження наведено в табл. 11.
Таблиця 11. Частота виявлення радикуломієлопатії в залежності від рівня ураження
| Ураження | Частота виявлення радикуломієлопатії | |
| абсолютне число | % | |
| Поодиноке | ||
| С3–С4 | — | — |
| С4–С5 | 5 | 6,6 |
| С5–С6 | 32 | 40,1 |
| С6–С7 | 17 | 20,9 |
| С7–Th1 | — | — |
| Множинне | ||
| 2 рівні | 9 | 11,4 |
| 3 рівні | 9 | 11,2 |
| 4 рівні | 8 | 9,8 |
| Всього | 80 | 100 |
Переважала група хворих з поодинокими ураженнями (частіше на рівні С5–С6 і С6–С7 сегментів); рідше зустрічалися випадки з ураженням на кількох рівнях.
Інструментальн методи діагностики.
Оглядова та функціональна спондилографія. Незважаючи на те, що популярність МРТ в діагностиці спондилогенної симптоматики зростає, ми не стали нехтувати значенням спондилографії при виявленні дегенеративно-компресійних процесів, всім 239 хворим було виконано рентгенографію шийного відділу хребта в 2 проекціях — передній та бічній на апараті TUR D800-3.
116 пацієнтам виконано функціональну та бічну спондилографію з нахилом голови вперед і назад.
Оглядова спондилографія в 2 проекціях є обов’язковим стандартом обстеження хворих з дегенеративно-компресійними процесами ШВХ. Функціональну спондилографію виконували за наявності нестабільності в сегментах хребта.
За наявності клінічних ознак компресії корінця обов’язково проводилася спондилографія в косій проекції або ѕ, коли добре стають помітні всі стінки міжхребцевого отвору, в тому числі, кісткові розростання, які деформують цей отвір як з боку унко-вертебральних зчленувань, так і ззаду — з боку суглобових відростків. Дослідження виконано у 95 хворих.
При вивченні рентгенограм шийного відділу хребта пацієнтів молодого віку у 90 з 92 обстежених були виявлені ознаки функціональних змін фізіологічних вигинів: тотальне або сегментарне випрямлення лордозу з тенденцією до формування кіфозу; різні види нестабільності, в поодиноких випадках — S-подібне викривлення. Особливістю рентгенологічної картини дегенеративно-дистрофічних змін у хворих молодого віку є переважне ураження суглобів — розвиток артозу в дуговідросткових суглобах — у 88 випадках, поєднання деформуючого спондилоартрозу з унко-вертебральним артозом — у 40, зміни тільки в унко-вертебральних зчленуваннях, які розглядаються як початкові прояви остеохондрозу — у 18, початкові прояви патології — у 19. При проведенні у хворих з деформуючим спондилоартрозом і унко-вертебральним артозом функціональної спондилограф виявлена велика питома вага (у 52 спостереженнях) сегментарної нестабільності, що свідчить про слабкість м’язово-зв’язкового апарату. У переважної кількост хворих на остеохондроз явища нестабільності мали локальний характер і досить часто (у 42 випадках) виявлялися на звичайних спондилограмах у бічній проекції.
Позитивну мієлографію, яка базується на контрастуванні субарахноїдального простору препаратами позитивної контрастності, виконано 12 хворим. В якост водорозчинної контрастної речовини ми використовували Омніопак-300.
На мієлограмах при стенозі хребтового каналу в шийному відділі виявлявся відносно широкий мозок в обмеженому просторі каналу. Спостерігалися тонкі обриси контрастної речовини в бічних просторах на рівні від С6–С7 до С2–С3 та уповільнене проходження контрастної речовини. Спинний мозок був немовби розширений; виявлена картина імітувала інтрамедулярний об’ємний процес. Знімок у бічній проекції дозволяв встановити зменшення передньо-заднього (сагітального) розміру хребтового каналу.
При шийних стенозах бічні простори хребтового каналу залишалися відносно широкими, основний тиск створювався в сагітальному напрямку.
За наявності стенозу хребтового каналу на шийному рівні одним з основним чинників формування стенозу були грижі шийних дисків. Грижа шийного диска мала чітку типову мієлографічну картину: повне або часткове припинення просування контрастної речовини, поява лакунарних зображень і радикулярні «ампутації» контрастної речовини. В наших спостереженнях при грижах диску зустрічалась лакунарна мієлографічна картина — контрастна речовина наче огинала дискову грижу, визначаючи її локалізацію: латеральна — у 5 випадках, серединна — у 4, множинна — у 3. При бічних грижах дефект заповнення чітко окреслював грижу збоку. Серединні грижі спричиняли часткову зупинку контрастної речовини по середній лінії. При множинних бічних грижах на мієлограмах визначалися множинн лакунарні зображення. Множинні серединні грижі проявлялися картиною «чоток» або «перетяжок» на рівні кількох дисків.
Комп’ютерна томографія. На сьогоднішній день даний метод обстеження не є основним для діагностики гриж міжхребцевих дисків, однак у ряді випадків допомагає виробити показання до хірургічного лікування. 32 хворим було виконано КТ-дослідження на апараті фірми Siemens.
Сканування на комп’ютерному томографі виконувалося при товщині зрізу 5 мм і величині кроку 2 мм; подальша реконструкція зображення здійснювалася в сагітальній фронтальній площинах. За необхідності КТ доповнювалася позитивною мієлографією.
Комп’ютерн томограми дозволяли чітко підтвердити діагноз стенозу хребтового каналу шляхом вимірювання його розмірів у сагітальній та фронтальній площинах, а також обчислення його площі. За допомогою КТ визначалися абсолютні кількісні критер стенозу (сагітальний розмір менше 11,5 мм, площа — менше 2,5 см2). Звуження вважалося незначним, якщо площа хребтового каналу становила 2,5–1,7 см2 (8 хворих); помірним — 1,7–1 см2 (15 спостережень), значним — менше 1 см2 (8 пацієнтів). Аксіальні скани давали змогу уточнити причини розвитку стенозу хребтового каналу.
Основними недоліками КТ є: обмежені можливості характеристики тканини (лише за рентгенівською щільністю), променеве навантаження, переважно поперечна площина дослідження (реконструкція зображення в сагітальну, фронтальну або косу площини потребу великої кількості тонких зрізів, повної нерухомості пацієнта під час дослідження і має низьку роздільну здатність).
Магнітно-резонансна томографія на апаратах різних фірм (General Electric, Philips, Siemens) проведена 199 хворим.
Дегенеративн зміни в міжхребцевих дисках індукували розвиток супутніх дегенеративних змін у прилеглих відділах тіл хребців, що проявлялося зміною сигналу на Т1- Т2-зважених зображеннях. В одних випадках мало місце зниження нтенсивності сигналу на Т1- і Т2-зважених МРТ-зображеннях, в інших — підвищення. У першому випадку наявність зони гіпоінтенсивності в субкортикальних відділах тіл хребців можна пояснити розвитком склеротичного процесу кісткової тканини та зникненням жирового компоненту кісткового мозку; в другому — процеси жирової дегенерації кісткового мозку переважали над склерозом.
При ДКС хребтового каналу на Т1-зважених МРТ-зображеннях і сагітальній та аксіальній проекціях виявлялися стискання дуального мішка та зникнення епідуральної жирової клітковини на рівні звуження. За допомогою томограм також можна було виявити потовщення жовтої зв’язки, спричинене її хронічною травматизацією, дегенеративні зміни міжсуглобової поверхні міжхребцевих суглобів, наявність остеофітів.
Ступінь ДКС хребтового каналу краще за все було оцінювати за Т2-зваженими магнітно-резонансними томограмами в сагітальній площині, що зумовлене кращою візуалізацією в цьому режимі цереброспінальної рідини. Аксіальні томограми застосовуються для оцінки ступеня звуження каналу і міжхребцевих отворів.
