Реферат: Фірма як організаційна форма підприємництва
У зв'язку з ліквідацією багатьох трестів, торгів, збиткових підприємств, комбінатів та інших адміністративних об'єднань відбувається поділ виникнення декількох юридичних осіб на базі ліквідованого. За розділовим актом його майно переходить фірмам, магазинам, їдальням, майстерням, ательє і т. п., що отримують права юридичної особи і комерційну самостійність. Та частина майна, що не може бути розділена (табори відпочинку та інші соціально-побутов об'єкти, котельні і т. п.), переходить до місцевого комітету державного майна, а згодом – до договірних асоціацій.
Виділення пов'язане з утворенням малих підприємств на базі однієї або декількох структурних одиниць підрозділів фірми, яка при цьому зберігає колишнє найменування, торговельну марку, промислову власність (змінюється тільки обсяг і структура діяльності). До такої реорганізації вдалися багато промислових гігантів. Вона відбувається з ніціативи місцевої адміністрації, комітету державного майна, антимонопольного комітету або самої фірми.
Варто врахувати, що держава передає майно у господарське ведення унітарним підприємствам, а не цехам. От чому останні не можуть автоматично претендувати на ту або іншу частину державної власності. Виділення доцільне, якщо воно не руйнує єдиний технологічний ланцюжок на заводі.
Корпоратизація – перетворення великих (з кількістю працівників більше 1000 чоловік або високою вартістю основних фондів) і середніх (з кількістю зайнятих 200–1000 чоловік) державних підприємств в акціонерні товариства відкритого типу з передачею пакета акцій фонду державного майна і виведенням підприємства з підпорядкування міністерств та інших державних структур. При цьому обирають один із 3-х варіантів:
1) збереження підприємства у державній власності (25% статутного капіталу, але по сумі не більш 20 мінімумів заробітної плати, передається працівникам безоплатно у вигляді іменних привілейованих акцій, ще 10% – зі знижкою і розстрочкою платежу, 5% на пільгових умовах продається керівництву підприємства, а 60% акцій надходить у розпорядження комітету державного майна);
2) придбання контрольного пакета (51%) акцій трудовим колективом за рахунок особистих коштів за підпискою, ваучерів, залишків фондів економічного стимулювання банківських кредитів (безоплатна передача акцій при цьому не проводиться, не викуплені акції перепродуються комітету державного майна);
3) перехід підприємства у змішану приватно-державну власність з наданням опціону (права на покупку) значної частини акцій ініціативній групі фізичних і юридичних осіб.
Серед найбільших підприємств України найбільш рентабельні (більше половини) обрали 2-й варіант, 3-й обрали переважно середні фірми зі стійким ядром адміністраторів, що користуються довірою колективу. Останні два варіанти перетворюють корпоратизацію у приватизацію.
Закріплення контрольного пакета акцій приватизованих підприємств у державній власност допускається стосовно підприємств: зв'язку; з вироблення і розподілу електроенергії; з видобутку, переробки і збуту нафти і природного газу; з видобутку і переробки дорогоцінних металів і каменів, радіоактивних рідкоземельних елементів; з розроблення і виробництва систем озброєння і боєприпасів; з виробництва спиртової і лікеро-горілчаної продукції; з перевезень на залізничному, водному і повітряному транспорті, а також науково-технічних організацій.
У 2005 році в Україні передбачалося приватизувати 5664 об’єкти державно власності. Вартість майна, що підлягала приватизації, становила 1033,1 млн грн. Очікувані надходження грошей від продажу об’єктів склали 1042,3 млн грн. Найбільша кількість об’єктів приватизації спостерігалася у таких галузях (видах діяльності): оптова й роздрібна торгівля; торгівля транспортними засобами; послуги з ремонту – 2007; операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам – 1670; колективні, громадські та особисті послуги – 487; готелі та ресторани – 364; промисловість – 301.
Статути товариств і склад їхнього керівництва затверджуються державними органами. Останні можуть стати власниками «Золотої акції», що дає право «вето» при прийнятті рішень, які стосуються інтересів всієї країни або регіону, участі у Раді директорів і т.д.
Приватизація – придбання громадянами, юридичними особами та їхніми об'єднаннями у держави і місцево влади підприємств, часток у статутному капіталі акціонерних та інших господарських товариств житла, землі й інших об'єктів державної і муніципально власності.
Приватизація проводиться різними способами залежно від розмірів підприємств, їхньо соціальної значущості, рентабельності і т.д.
Велик підприємства, як уже відзначалося, перетворюються у відкриті акціонерн товариства, акції яких у більшому (2-й і 3-й варіанти) або меншому ступені (1-й варіант) надходять фізичним і юридичним особам, у першу чергу своїм працівникам пенсіонерам. Надалі основним способом приватизації виступає продаж акцій, що належать державі і місцевим органам влади.
Варіанти здійснення приватизації. Приватизація підприємств може здійснюватися у декількох формах, основними з яких є аукціон, комерційний конкурс та некомерційний конкурс.
Аукціон – це продаж на відкритих торгах без будь-яких умов покупцеві, що запропонував найбільшу ціну. Дана форма використовується при приватизац невеликих (до 200 працівників) підприємств, а також цехів, ділянок, будинків, споруд, у т.ч. недобудованих; устаткування; пакетів акцій, частин, паїв і т.д.
Частину вирученої суми від продажу підприємства на аукціоні одержують працівники, як звільняються (скорочуються) новими господарями. Виторг від продажу незавершених будівництв і соціально-культурних об'єктів, не встановленого устаткування може бути використаний для покриття боргів підприємства. Щоб уникнути змови покупців, на аукціоні не допускається зниження стартової ціни.
Комерційний конкурс (на відміну від аукціону) вимагає від покупця виконання ряду умов (реконструкція і збереження профілю підприємства, робочих місць, фінансування соціально-культурних об'єктів), і тому склад учасників конкурсу може бути заздалегідь обмежений (закритий тендер). У селах і селищах до конкурсу на покупку підприємств торгівлі, суспільного харчування, сфери послуг, агропромислового комплексу допускаються насамперед їхні працівники і місцеві жителі. Переможцем визнається покупець, що гарантує виконання умов конкурсу і запропонував (у запечатаному заздалегідь конверті) найбільшу ціну (при однаковій цін раніше подав заявку).
Некомерційний (інвестиційний) конкурс проводиться за необхідності реконструкц добудування підприємства, освоєння родовищ корисних копалин і т.д. Тут перемагає той, хто запропонує кращу інвестиційну програму, надасть гарант нвестицій, має більший досвід у цій області.
У табл. 1.1 подані дані про кількість об’єктів, які змінили форму власності, за способами приватизації в Україні.
Таблиця 1. – Кількість об’єктів, які змінили форму власності, за способами приватизац в Україні
| Показник | 1992–2005 | У т. ч. 2005 |
| Всього | 102154 | 5664 |
| у тому числі шляхом | ||
| викупу об’єкта приватизації | 49619 | 3702 |
| викупу за альтернативним планом приватизації | 455 | 1 |
| викупу майна, зданого в оренду з викупом | 18853 | 1119 |
| продажу на аукціоні | 15906 | 683 |
| продажу за некомерційним конкурсом | 2315 | 29 |
| продажу за комерційним конкурсом | 4540 | 123 |
| продажу акцій відкритих акціонерних товариств | 10461 | 7 |
| продажу за конкурсом з відстрочкою платежу | 5 | – |
На початку 90-х рр. минулого століття приватизація проводилася за заниженою балансовою вартістю. Майно часто потрапляло до рук випадкових людей, що не мають ані навичок, ані бажання розвивати виробництво. Інвестиції відповідно до умов конкурсу не вкладалися. Наприкінці 90-х рр. це обумовило необхідність передачі підприємств ефективним власникам.
На початку ХХІ століття махінації у сфері приватизації державного майна все ще продовжуються. Прикладом можуть слугувати гучні скандали навколо приватизац та реприватизації таких великих українських підприємств, як «Нікопольський завод феросплавів», «Криворіжсталь» та ін.
«Оздоровлення (санація)» підприємств – перетворення їхньої діяльності, проведене за рішенням фонду державного майна (комітету кредиторів) і представлення податкових, фінансових органів, банків, а також кредиторів, міністерств і самої адміністрації у випадку тривалого (більше 3-х місяців) невиконання зобов'язань перед бюджетом, ншими фізичними і юридичними особами (кредиторами). Фірма зобов'язана надати повний список кредиторів і боржників, усю бухгалтерську і фінансову звітність.
Ліквідація підприємства проводиться за рішенням фонду державного майна, комітету власників або арбітражного суду при неможливості або безуспішності «оздоровлення».
Неспроможність (банкрутство) фірми (підприємця) – нездатність задовольнити вимоги кредиторів з оплати товарів (робіт, послуг), включаючи обов'язков платежі в бюджет і позабюджетні фонди, через перевищення зобов'язань боржника над його майном або незадовільну структуру майна (майно вартістю, достатньою для задоволення претензій кредиторів, не може бути продане у потрібний термін).
Головна ознака неспроможності – припинення поточних платежів, коли вимоги кредиторів не виконуються більше 3-х місяців.
Рішення про неспроможність підприємця приймається ним самим (при добровільній ліквідації фірми під контролем кредиторів) або арбітражним судом (міським, обласним, крайовим, республіканським), якщо вимоги до боржника перевищують 300 мінімальних розмірів оплати праці. Підставою для розгляду справи про неспроможність є заява боржника, кредитора (після направлення відповідного повідомлення боржникові) або прокурора (при виявленні ознак навмисного або фіктивного банкрутства, коли боржник навмисно створює або збільшу неплатоспроможність, щоб домогтися від кредиторів відстрочки, розстрочки або зменшення платежів. Більш детально процедури санації, банкрутства та ліквідац підприємства розглянуті у темі 7.
4. Організаційні форми підприємництва
Об’єднання підприємств. У умовах ринкової економіки більшість фірм, які функціонують у сфері великого бізнесу, як правило, являють собою об’єднання підприємств. До основних видів об’єднань належать такі.
Фінансово-промислов групи підприємств, кредитно-фінансових, інвестиційних та інших організацій (установ) – створюються для структурної перебудови економіки поєднують свої капітали (з дотриманням антимонопольних законів) для підвищення конкурентоспроможності й ефективності виробництва й експорту, створення нових технологій і кооперованих зв'язків (у тому числі міжнародних), конверсії, залучення нвестицій.
Холдинг – інвестиційне товариство (фонд), що володіє цінними паперами (пакетом акцій і т.д.) підприємств і контролює в такий спосіб їхню господарську діяльність, стратегію фінансове становище.
Картелі – угоди самостійних підприємств однієї галузі про ціни, ринки збуту, частки в обсяз реалізації на зовнішніх ринках.
Синдикати – об'єднання для збуту продукції при збереженні юридичної, виробничої і фінансової самостійност підприємств.
Конгломерати – багатогалузеві компанії, головне товариство яких забезпечу фінансовий контроль за діяльністю дочірніх і внучатих компаній, єдину стратегію управління. Між підприємствами конгломерату немає прямих виробничо-технологічних зв'язків. Вони отримують прибуток здебільшого за рахунок скупки і перепродажу фірм і цінних паперів.
Концерни як середня ланка управління – це об'єднання великих, середніх малих підприємств, пов'язаних з виробництвом кінцевого продукту. У кожній галуз діють кілька концернів, здатних конкурувати один з одним.
Концерн поєднує фази циклу (видобутку і переробки сировини, масового виготовлення окремих частин продукту від сировини до постачань, налагодження й обслуговування готової продукції і т.д.) навколо технологічного ядра (науково-технічного центра). Тут зосереджуються всі основні функц стратегічного управління:
– розробка і реалізація єдиної технічної, виробничої і фінансово політики;
– прогнозування і перспективне планування;
– організація маркетингу;
– розробка й освоєння великих нововведень;
– нвестування;
– випуск і продаж цінних паперів;
– посередництво;
– виставки й аукціони;
– організація дочірніх фірм і т.д.
З сказаного випливає, що підприємство може входити тільки до одного концерну.
Асоціація централізує лише одну або кілька функцій управління (маркетинг, консультації, науково-технічн послуги, спільні капіталовкладення, організація постачання і збуту, посередницькі послуги, у т.ч. зовнішньоекономічні, і т.д.). Тому фірма може складатися членом декількох асоціацій різного профілю.
Асоціац фірм представляють середній рівень управління, необхідний для саморегулювання державного регулювання ринкової економіки. 500 найбільших корпорацій США, а це півтора десятка фінансових груп, відіграють стабілізуючу роль в економіці, оскільки забезпечують замовленнями мільйони малих фірм. У Японії уряд погоджу з господарськими асоціаціями промислову політику.
Консорціум створюється на певний строк і реалізує конкретний науково-технічний, інвестиційний або природоохоронний проект (програму), після чого ліквідується або перетворюється в інше договірне об'єднання. Він може діяти на неприбутковій основі (доходи, за винятком витрат, повертаються засновникам). Ці об'єднання часто створюють акціонерні банки, що мобілізують тимчасово вільні кошти учасників та інших клієнтів, у перспективі вони часто перетворюються в акціонерні корпорації.
Концерни укладають довгострокові контракти з тисячами малих фірм, передаючи їм технологію і виробничий досвід, часто не претендуючи на частку у власності. Однак монопольне положення концернів, які тісно пов'язані з державним апаратом не спираються на малий і середній бізнес, знижує конкурентоспроможність національно економіки. Це показала криза, що вразила наприкінці 90-х рр. Минулого століття країни Південно-Східної Азії.
Державн унітарні підприємства. У ринковій економіці державні підприємства ефективні переважно в галузях, де нераціональне створення конкуруючих організацій (енергетика, залізниці) або потрібний великий стартовий капітал (хімія, металургія і т.д.). Багато хто з них стають акціонерними або державно-колективними компаніями, якщо їхні працівники здобувають частку (пай) у майні і, відповідно, прибутках підприємства.
