Реферат: Фірма як організаційна форма підприємництва
2) що не витримують конкуренц мпортних товарів (для них особливо важливе розумне мито);
3) не відчувають впливу ноземної конкуренції (швидкопсувні і важкотранспортовані товари);
4) природні монополії (потребують державного регулювання цін і тарифів).
Сьогодні в Україні трохи більше половини товарів і послуг виробляються в умовах значної конкуренції, приблизно одна десята – за відсутності або при практичній відсутності конкуренції, інші (близько 35%) – в умовах помірної конкуренції.
Водночас у найбільш розвинених країнах світу в умовах значної конкуренції виробляється більше 80% товарів послуг, а за відсутності конкуренції – близько 2%. Наша ж сьогоднішня картина в цілому відповідає тому, що спостерігалося в економіці США у 30-і роки ХХ століття. Це непогано з огляду на, якою була наша економіка ще півтора десятиліття тому. У той же самий час очевидно: ми відстаємо і притому більше, ніж на півстоліття.
За організаційно-правовим статусом виділяють такі типи комерційних організацій (рис. 1.1):
1 Господарчі товариства об'єднання фізичних осіб для підприємницької діяльності. Їхні члени поєднують цю діяльність з постійною роботою.
У повному товаристві засновники відповідають за зобов'язаннями фірми своїм внеском до статутного фонду і додатково своїм особистим майном. Проте за законами багатьох країн це товариство, на відміну від інших видів фірм, не платить податку на прибуток він розподіляється між засновниками, що сплачують податок на загальних підставах. Такий перехідний ступінь від підприємництва без утворення юридично особи до звичайної фірми одержав поширення в аграрному секторі, сфері послуг (юридичних, аудиторських, консультаційних, медичних фірмах і т.д.), торгівлі, громадському харчуванні.
Товариство на вірі (командитне) включає, крім повних товаришів, осіб, що вкладають капітал, не бажаючи ризикувати своїм майном, одержують відповідно меншу частину прибутку.
2 Господарські товариства об'єднання капіталів для ведення підприємницької діяльності. У числ засновників тут виступають як фізичні, так і юридичні особи, а також державн муніципальні утворення. Члени таких товариств зобов'язані робити внесок у статутний фонд, сприяти роботі товариства у визначених його статутом формах, зберігати комерційну таємницю і т.д., але не повинні трудитися в штаті товариства на постійній основі. Відповідальність членів товариства за його зобов'язаннями обмежена їхнім внеском у капітал, але не поширюється на інше їхнє майно.
Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) є організаційно-правовою формою малого і середнього бізнесу. Внесок у його статутний капітал може бути зроблений не тільки у грошовій, але й у натуральній формі. У статуті ТОВ указуються його засновники і розмір їхнього паю, що робить необхідною перереєстрацію при зміні складу власників. Для продажу паю при виході зі складу ТОВ потрібна згода загальних зборів засновників.
Товариство з додатковою відповідальністю передбача у своєму статуті особливі обов'язки і права деяких засновників.
Закрите акціонерне товариство (ЗАТ) розподіляє акції тільки серед своїх засновників або іншого, заздалегідь визначеного кола осіб. ЗАТ не може проводити відкриту підписку на акції, його акціонери або власне ЗАТ (відповідно до статуту) має переважне право покупки акцій інших членів товариства. Це гарантує захист ЗАТ від поглинання іншими структурами, але не дозволяє залучити додатковий капітал шляхом відкритої емісії акцій тв їхнього котирування на біржі.
Відкрите акціонерне товариство (ВАТ) має необмежену кількість членів, які можуть продавати свої акції без згоди інших акціонерів. ВАТ вправ проводити відкриту підписку на акції, що випускаються, і їхній вільний продаж з урахуванням вимог законодавства про акціонерні товариства та цінні папери. З одного боку, це дає необмежені можливості залучення капіталу, з іншого – створю небезпеку скупки акцій конкуруючими фірмами.
Акціонерні товариства, засновниками яких є державні і муніципальні органи (за винятком утворених у процесі приватизації), можуть бути тільки відкритими. Мінімальний статутний капітал ВАТ 1250 (у ЗАТ також 1250) мінімальних розмірів оплати праці, вс акції є іменними звичайними (однаковими за номінальною вартістю) або привілейованими (не більш 25% статутного капіталу).
ВАТ зобов’язано щорічно публікувати річний звіт, бухгалтерський баланс, рахунок прибутків і збитків, повідомлення про проведення загальних зборів акціонерів, список акціонерів із зазначенням кількості і типів належних їм акцій, а в необхідних випадках – проспект емісії акцій і т.д.
Закон «Про акціонерні товариства» визначає порядок створення філій і представництв АТ, дочірніх і залежних товариств, процедуру створення і ліквідації АТ, формування його статутного капіталу і чистих активів, розміщення акцій та інших цінних паперів, нарахування виплати дивідендів, ведення реєстру акціонерів. Регламентуються також основн функції загальних зборів, ради директорів правління (виконавчої дирекції), ревізійної комісії, порядок придбання і викупу розміщених акцій, укладення великих угод, контролю за фінансово-господарською діяльністю, обліку звітності.
У країнах з ринковою економікою діє багато видів господарських і господарчих товариств. У Німеччині майже дві третини фірм мають статус ТОВ (GmbН), одна чверть – командитних і повних товариств. У США з 20 млн фірм 14 млн мають статус індивідуальних і сімейних, що близько до українських товариств, близько 2 млн – обмежені партнерства (limited-ltd). Однак основну частину ВВП роблять 4 млн корпорацій (Corp., inter.corp., у Німеччині – АС), статутний капітал яких утворений за рахунок обміну внесків (грошей і цінних паперів) на акції, а також подальшої емісії і продажу акцій. Закони цих країн регламентують мінімальний статутний капітал, кількість засновників (у США – 3, у т.ч. 1 – резидент даного штату) і багато інших сторін діяльності АТ.
В Україні переважна більшість господарських товариств представлена товариствами з обмеженою відповідальністю (більше 80%), на другому місці – акціонерн товариства – близько 8%, решта – інші види товариств.
3 Державне муніципальне унітарне підприємство. Тут у вигляді виключення підприємство виступає не тільки як об'єкт, але і як суб'єкт підприємництва, однак воно не власником закріпленого за ним майна, а одержує його у господарське ведення. Вказівка на власника міститься в найменуванні фірми. Її унітарний характер означає, що майно не може бути розподілене за внесками між цехами, працівниками, бригадами і т.д.
4 Виробничий кооператив – добровільне об'єднання громадян для ведення спільно господарської діяльності на основі членства й особистої трудової участі. Члени кооперативу роблять внески у натуральній або грошовій формі, одержуючи, крім зарплати, відповідну частину прибутку. Однак на відміну від ТОВ усі члени кооперативу мають на загальних зборах один голос незалежно від розміру внеску. Крім них, у кооперативі працюють люди за трудовими договорами, одержуючи звичайну заробітну плату.
У Цивільному Кодексі також визначений статус некомерційних організацій. До них належать такі.
1. Установа це некомерційна організація, створена і фінансована (цілком або в основному) власником майна та яка виконує управлінську, соціально-культурну або іншу функції. Установа відповідає за зобов'язаннями своїми коштами, але не майном. При їхній недостачі відповідальність несе власник. Таким чином, установа не може збанкрутувати. Однак власник вправі вилучити зайве або використовуване не за призначенням майно. На відміну від державних і муніципальних підприємств тут воно надається не в господарське ведення, а в оперативне управління у відповідності з цілями, установленими власником. Тому установам установлюється планове завдання, їхні працівники оплачуються за єдиною тарифною сіткою.
Якщо більше половини доходу установи одержують від своїх клієнтів, а не бюджету, то можуть перереєструватися в муніципальне або інше медичне, інформаційне, театральне, видовищне і т. п. підприємство.
2. Казенний завод – установа, що виконує виробничі функції (як правило, з виробництва ремонту озброєнь і військової техніки).
3. Фонд – некомерційна організація, що не має членства, створена на основ добровільних внесків громадян і юридичних осіб для суспільно-корисних цілей (наукових, культурно-виховних, соціальних, екологічних, освітніх, спортивно-оздоровчих і т.д.).
На відміну від установ засновник не відповідає за зобов'язаннями фонду (а фонд за зобов'язаннями засновника). Фонд може проводити підприємницьку діяльність тільки у статутних цілях, однак також може створювати АТ або брати участь у них. Фонд щорічно публікує звіт про використання свого майна, проходить аудиторську перевірку.
Зареєстрований як центр маркетингових досліджень, фонд може стати керуючою компанією, нвестиційним посередником (зайнятим підбором і оцінкою інвестиційних проектів, залученням інвесторів для покупки цінних паперів і т.д.).
4. Споживчий кооператив – добровільне об'єднання громадян на основі пайових внесків для задоволення матеріальних і соціальних потреб своїх членів. Близькі до них житлові кооперативи, кондомінімуми (об'єднання власників житла) і т.д.
5. Асоціація (союз) – об'єднання комерційних і некомерційних організацій, створене за договором між ними для координації господарської діяльності, представлення захисту загальних інтересів (у т.ч. у засобах масової інформації, суспільній думці і т.д.). Для підприємницької діяльності асоціація створює господарче товариство і бере участь у його роботі або сама перетворюється у ТОВ, АТ і т.д.
Слід зазначити, що засновники (учасники) можуть мати стосовно створених ними юридичних осіб та їхнього майна права: майнові (держава і місцеві органи влади стосовно унітарних підприємств, а АТ – дочірніх суспільств) або зобов'язальні. Засновники фондів і асоціацій не мають стосовно них ні майнових, н зобов'язальних прав.
Некомерційн (публічні) організації утворюють у розвинених країнах усе більше значущий сектор економіки. У США тут зосереджена приблизно половина робочих місць. При цьому і для комерційних фірм максимізація прибутку давно перестала бути єдиною метою діяльності. Збереження і розширення позицій фірми на ринку усе більш залежить від її суспільного визнання, пов'язаного з надійністю, якістю послуг, внеском у розвиток соціального, наукового, інтелектуального потенціалу країни і регіону, захист навколишнього середовища.
3. Створення, реорганізація, «оздоровлення» і закриття фірми
Фірма проходить у своєму розвитку ряд стадій. Перша з них – економічне обґрунтування нового бізнесу. Підсумковим документом цього етапу складання бізнес-плану.
Бізнес-план – це документ, що містить економічне обґрунтування діяльності підприємця з організац рентабельної справи. Головне тут не економічне діловодство, дотримання методик, які рекомендуються кимось, правил, нормативів і т.д., а прогноз оцінка доцільності вкладення коштів. При цьому підприємцеві доводиться вести наступні основні види економічних розрахунків:
1. Мінімальний обсяг виробництва (виторгу), що забезпечує беззбиткову роботу фірми.
2. Первісна потреба в інвестиціях, у т.ч. позикових, у розрахунку на мінімальний оптимальний (дає найбільший прибуток) обсяг виробництва.
3. Прогноз витрат на одиницю продукції і загальної суми витрат при різних обсягах виробництва.
4. Прогноз прибутку (після сплати податків) при різних обсягах виробництва.
5. Приведення грошових витрат (платежів) і надходжень (виторгу) до порівнянно суми з урахуванням термінів їхнього внесення (одержання) і банківського відсотка.
6. Розрахунок залишків готівки на певні дати з урахуванням графіка платежів надходжень.
7. Оцінка ступеня ризику за окремими інвестиційними проектами і сегментами (ділянками) ринку.
8. Оцінка наслідків інфляції і розроблення заходів для зменшення її негативних наслідків.
9. Порівняння рентабельності різних проектів і сегментів ринку.
10. Розрахунок загальної рентабельності і строку окупності вкладень, обґрунтування варіантів виробничої й інвестиційної програми, а також розподілу чистого прибутку, що забезпечують найкраще поєднання прибутку і ризику.
Наступний етап – реєстрація нового бізнесу. Для фізичних осіб його порядок спрощений. У свідоцтві (ліцензії), що видається кожному підприємцеві індивідуально (у ряді випадків його можна одержати поштою після подачі заявки і сплати ліцензійного збору), зазначається місце ведення підприємницької діяльності та види (при їхній зміні потрібна перереєстрація). При цьому дозволяється укладати договори підряду з іншими особами. Спеціальні дозволи з перевіркою професійної кваліфікації потрібні для лікарської і фармацевтичної практики, будівництва, перевезень, виробництва і продажу швидкопсувних продуктів і т.д.
Для реєстрації юридичної особи надається заявка, рішення про утворення (установчий договір, протокол, наказ) і статут (положення). Реєстрація проводиться районною або міською адміністрацією за місцем знаходження підприємства в місячний термін. Відмова може бути пов'язана лише з порушенням установленого порядку створення юридичної особи (відсутність або неповнота установчих документів, недотримання вимог до статусу засновників) або з невідповідністю документів законодавству (недозволені або ліцензовані види діяльності). Ця відмова може бути оскаржена у суді. До державної реєстрац фірма не може вести господарську діяльність і укладати угоди.
Ус підприємства вносяться до єдиного державного реєстру і одержують свій нформаційний код. На основі цього реєстру складаються реєстри власност (майна) платників податків, організується статистичне спостереження, аналіз групування даних, що не становлять комерційної таємниці: про прибуток, статутний фонд, активи, кількість працівників і оплату праці за видами діяльності, формами власності, галузями і т.д.
В Україні на 1 січня 2006 року було зареєстровано понад 1 млн фірм, у тому числ за видами економічної діяльності: близько 26% – оптова і роздрібна торгівля, торгівля транспортними засобами; послуги з ремонту; понад 12% – колективні, громадські та особисті послуги; по 10% – промисловість та операції з нерухомістю, здавання під найм і послуги юридичним особам; 8% – сільське господарство, мисливство та лісове господарство; решта – інші види діяльності.
Водночас за структурою доходів найбільшу питому вагу займали підприємства промисловост близько 44%; на другому місці (по 14%) – торгівля транспортними засобами, послуги з ремонту; транспорт і зв’язок; фінансова діяльність, решта – інші види діяльності. 90% доходів отримували приватні підприємства.
У США на початку ХХІ століття було зареєстровано понад 20 млн фірм, у т.ч. по галузях: 7,6 млн – сфера послуг, 4 млн – сільське, лісове і рибне господарство, 3,5 млн – торгівля, 2 млн – фінанси і кредит, 2,5 млн – промисловість будівництво, 0,5 млн – транспорт і зв'язок. У промисловості діяло всього 8% фірм, однак вони приносили більше 1/3 доходів від бізнесу, у сільському господарстві – 25% фірм, але давали лише 3% доходів. Понад 75% фірм (10% валового національного продукту – ВНП) належало фізичним (одноосібним і насінним) власникам, до 10% (5% ВНП) – товариствам і 15% (85% ВНП) корпораціям. Половина приватних фірм протягом перших 3-х років припиняла своє існування.
Реорганізація підприємства зміна масштабів, змісту або (і) організаційно-правової бази його діяльності. До форм належать злиття, приєднання, поділ, виділення, зміна організаційно-правової форми, корпоратизація і приватизація підприємств.
При злитті кілька підприємств перетворюються в структурні одиниці нової фірми (як правило, зберігаючи при цьому права юридичної особи), передають їй усі майнові права, активи і борги (пасиви). Для цього потрібно не тільки рішення власників, але дозвіл антимонопольного комітету. Наприкінці минулого та на початку цього століття процес злиття охопив не тільки малі фірми, але і великі корпорації.
Приєднання означа включення нового підприємства до складу фірми з передачею їй відповідних прав обов'язків. Тут змінюються лише обсяг і, можливо, профіль діяльності, але не виникає нова фірма. Однак Антимонопольний комітет або його регіональне відділення не дасть дозволу на реорганізацію, якщо вона зменшує конкуренцію виробників того самого товару в результаті їхнього поглинання.
