Реферат: Фірма як організаційна форма підприємництва
Реферат: Фірма як організаційна форма підприємництва
Фірма як організаційна форма підприємництва
1. Поняття фірми
В економічній літературі зазначаєтьс, що варто розрізняти поняття «підприємство» «фірма». Так, підприємство – це установа у формі фабрики, ферми, невеликого або великого магазину, що виконує одну або кілька функцій з виробництва і розподілу товарів та послуг. Фірма ж організацією, що володіє цими підприємствами і проводить господарську діяльність. Окремі фірми мають тільки одне, а багато хто володіють і керують декількома підприємствами.
У США розрізняють фірми, що володіють підприємствами на різних стадіях виробничого процесу (вертикальне комбінування) або поєднують кілька підприємств на одній стадії виробництва (горизонтальне комбінування), і конгломерати, що охоплюють підприємства, які функціонують у багатьох різних галузях.
Деяк автори називають два види організацій фірм. Перший – підприємницька фірма, що являє собою організацію, сформовану і керовану з метою заробляння прибутку для власників за допомогою виробництва одного або більше товарів подальшого продажу їх на ринку. Ці фірми розрізняються за розміром – від невеликих майстерень до величезних корпорацій – і функціонують у сфер виробництва.
Другий вид організації – це фірми, якими володіють і керують люди, що прагнуть отримати прибуток, продаючи товари і послуги, тобто вони створюються у сфері обертання.
Отже, фірма (від італ. firma – підпис) – це самостійна підприємницька одиниця з правами юридичної особи, що як власник або титульний власник розпоряджається майном і доходами фірми, використову організаційно-планові методи у процесі виробництва, розподілу, присвоєння й нвестування прибутку та інших благ.
Відносини фірми з іншими суб'єктами господарювання базуються на контрактах-угодах, що укладаються на базі законів ринку.
Підприємство можна визначити як об'єкт цивільних прав, майновий комплекс, що використовується для ведення підприємницької діяльності. Цей комплекс містить: 1) нерухоме майно (земельна ділянка, будинки, споруди і т.д.); 2) рухоме майно (устаткування, нвентар, товарно-матеріальні запаси); 3) права, вимоги, борги (дебіторська кредиторська заборгованість тощо); 4) право на позначення (фірмове найменування, товарний знак); 5) виключні права на інтелектуальну власність. Фірма може включати одне (малий бізнес) або кілька підприємств.
Поняття юридичної особи. Юридична особа – це суб'єкт цивільних прав, що має у власності, господарському веденні (оренді, лізингу), довірчому (траст) або оперативному управлінні відособлене майно.
Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями: власник – усім майном, державне підприємство – його рухомою частиною, а організація, що одержала майно в оперативне управління – тільки своїми доходами. Майновий статус юридично особи, що не виступає як власник, визначається законом. Не повинн реєструватися як юридичні особи фірми, що мають тільки орендоване майно.
У 90-х роках минулого століття діяли підставні фірми, що зникали разом із привласненими ними внесками.
Юридична особа може від свого імені здобувати і здійснювати майнові й інші права, укладати договори купівлі-продажу, постачання, перевезення, позики, оренди, підряду (філії або представництва, що навіть мають свій баланс і розрахунковий рахунок, можуть робити це тільки за дорученням), пред'являти позови і виступати як відповідач у суді. Юридична особа реєструє свої засновницькі документи, ма самостійний баланс або кошторис, що відбиває вартість майна, власне найменування, включене до державного реєстру.
Усе це обмежує ризик підприємців (засновників фірми) їхнім внеском до статутного капіталу, гарантує інтереси кредиторів і інвесторів, а головне – дозволяє фірм виступати як повноцінний ринковий суб'єкт, діючи через свої органи управління (менеджерів) або через своїх учасників (у господарських товариствах) відповідно до закону й установчих документів. Ці представники повинні сумлінно раціонально діяти в інтересах юридичної особи, інакше її засновники (учасники, члени) можуть вимагати відшкодування збитків.
Трансакційн витрати фірми. Чим більше розміри фірми, тим менші її трансакційн витрати – витрати, які пов'язані з підготовкою, укладанням юридичним супроводом контрактів (маркетинг, реклама, страхування комерційного ризику, представницькі і судові витрати і т.д.).
Особливий виграш мають транснаціональні компанії (ТНК), що вміщують підприємства багатьох країн, які беруть участь у єдиному циклі від досліджень, розробок видобутку сировини до реалізації кінцевої продукції. Вони не платять податок на додану вартість (ПДВ) і податок на оборот усередині ТНК. Невипадково сьогодн на ТНК припадає більше половини світової зовнішньої торгівлі і 70% виробництва у провідних галузях.
Однак чим більше фірма, тим вище її організаційно-планові витрати, тобто накладні витрати по складанню громіздких планів, розподілу завдань контролю за їх виконанням, усе більш складної координації робіт виробничих управлінських структур. Тому гігантські фірми, щоб, подібно до динозаврів не загинути під власною вагою, нерідко добровільно продають частину своїх підприємств або перетворюють їх у дочірні фірми.
Наприкінц ХХ століття у світі діяло понад 60 млн офіційно зареєстрованих фірм (не враховуючи сільського господарства), у т.ч. понад 20 млн у США, 16 млн – у країнах ЄС, 7 млн у Японії, 5 млн у Центральній і Східній Європі, Канаді, Аз (без Японії), Африці. В Україні наприкінці 90-х рр. нараховувалося близько 700 млн юридичних осіб, а вже на 1 січня 2006 р. – понад 1070 тис.
З усіх знову відкритих фірм у світі протягом перших 5 років існування 85% припиняє свою діяльність.
Відмінн риси фірми. Фірма – самостійний суб'єкт господарювання, що у відповідност до свого статуту розпоряджається власним або одержуваним від власника у володіння (господарське ведення) майном і нематеріальними цінностями для виробництва і реалізації продукції (робіт, послуг) з метою одержання прибутку (доходу, соціального ефекту). Розглянемо основні риси господарювання фірм.
Перша відмінна риса фірм – економічна самостійність. Вона передбачає, що в умовах переходу до ринкової економіки фірми нікому не підкоряються. У рамках, визначених законодавством і статутом, фірма сама визнача конкурентоспроможний асортимент продукції, обсяг її виробництва і реалізації, обирає постачальників і покупців, укладає господарські договори (контракти), встановлює ціни на свої товари, набирає і звільняє працівників, планує сво доходи і витрати, розпоряджається прибутком (після сплати податків), здійсню нвестиції (довгострокові вкладення засобів) за рахунок власних, позикових залучених (шляхом продажу акцій) ресурсів. Цим фірма відрізняється від своїх структурних одиниць (філій, відділень, виробництв і т.д.) і підрозділів (цехів, ділянок і т.д.).
Друга риса полягає в тому, що фірма є організаційною формою підприємництва. Вона отримує прибуток від господарської діяльності, сама покриває свої видатки цілком відповідає за своїми обов'язками своїм майном. Власник (у тому числ держава) або засновник не відповідає по боргах фірми, а фірма – по боргах власника або засновника (крім випадків, передбачених законом або установчими документами).
Комерційна фірма відрізняється від установи (лікарні, бібліотеки, органу державного управління, навчального закладу і т.д.), що утримується за рахунок засновника (державного або місцевого бюджету), одержує від нього майно лише в оперативне управління і відповідає за своїми зобов'язаннями коштами, але не матеріальними цінностями. Її співробітники є державними службовцями.
Останнім часом установи все частіше надають платні послуги. Якщо цей виторг ста головним джерелом фінансування, вони перетворюються у фірми (медичні, навчальн т.д.).
Третя риса – фірма виступає як розпорядник майна, ієрархічна структура, адміністрація якої має право віддавати цехам, ділянкам і окремим працівникам відповідні команди. Фірма – острівець свідомого вертикального контролю в ринковому морі, де переважають добровільні горизонтальні взаємовигідн контракти й усе вирішують ціни.
Як показав американський економіст Р. Коуз, директивне управління в рамках фірми скорочує ринкові (трансакційні) витрати, пов'язані з пошуком інформац про ціни і якість товарів, веденням переговорів, укладенням угод, контролем за х виконанням, юридичним захистом і т.д. У той самий час зі збільшенням розмірів фірми зростають витрати централізованого бюрократичного контролю (розподіл завдань, контроль за їх виконанням, координація робіт).
Сучасна економіка не може функціонувати ні як єдина фабрика, ні як базар, де діють одн лише незалежні підприємці. Механічне протиставлення плану і ринку неприйнятним. Усі вирішують не ідеологічні суперечки, а порівняння витрат ринкової і планової координації. Саме це визначає оптимальний розмір фірми для кожної галузі і типу виробництва.
Четвертою відмінною рисою фірм є те, що вони є як ланкою виробничих відносин, так і соціальним осередком. Фірму як ланку виробничих відносин характеризує вартість його майна (рухомого і нерухомого) і промислових прав на винаходи, раціоналізаторські пропозиції, промислові зразки, секрети виробництва («ноу-хау»), торговельні марки, надійність зв'язків щодо придбання сировини матеріалів, збуту продукції і т.д. Фірма як соціальний осередок являє собою трудовий колектив, що складається з первинних колективів, об'єднаних єдиною метою і постійним контактом у процесі праці, загальними інтересами і наявністю лідера.
Завдання, що вирішує фірма у ринковій економіці. У процесі сво діяльності фірма вирішує три взаємозалежні завдання:
1) створення конкурентноспроможно продукції, яка дозволяє усталити положення на ринку, більш повно використовувати виробничі потужності:
2) одержання прибутку, не меншого, ніж у конкурентів і достатнього для відновлення виробництва, виплати дивідендів власникам, компенсації комерційного ризику;
3) соціальний розвиток трудового колективу, а також прилягаючої території з метою залучення цінних працівників, розвитку їхнього трудового потенціалу, поліпшення відносин з населенням та місцевою владою.
2. Класифікація фірм
При переході до ринкової економіки різко зростає різноманіття видів фірм. Їх можна класифікувати за:
1) типом речових прав і власності;
2) формами господарювання;
3) основною сферою діяльності;
4) галузевою структурою;
5) масштабами діяльності;
6) цілями діяльності;
7) структурою управління;
8) роллю на ринку;
9) рівнем конкурентноспроможності;
10) організаційно-правовим статусом тощо.
Розглянемо класифікацію фірм за поданими ознаками більш детально.
До речових прав за цивільним законодавством належать права:
– власності;
– господарського ведення (державн госпрозрахункові підприємства);
– оперативного управління (казенн заводи, бюджетні установи);
– довічного спадкоємного володіння.
Власність – це право і реальна можливість фізичної особи (не обмеженої в правах судом або за законом) або юридичної особи (підприємства) на свій розсуд і відповідальність привласнювати, володіти, розпоряджатися і використовувати майно, інтелектуальні цінності, продукцію і доходи ухвалюючи щодо них будь-яке управлінське рішення, що не суперечить законам.
За типом власності фірми поділяються на:
– приватні (належать фізичним особам громадянам даної держави, іноземних держав і юридичним особам);
– державні (власником або співвласником підприємств є держава);
– муніципальні (перебувають у власност адміністративно-територіальних одиниць).
Слід відзначити умовність ц класифікації. У сучасній економіці переважають змішані форми власності, що діють у різних режимах речових прав і підприємництва. Колективна (групова) власність може поєднувати права і повноваження як фізичних осіб (товариства з повною відповідальністю), так і фірм (асоціацій), а також держави (акціонерн товариства з його участю). Приватні особи, наприклад, пайовики, акціонери або члени кооперативу, можуть використовувати найману працю осіб, що працюють за трудовою згодою. Усі колективні підприємства тяжіють або до приватної, або до державної форми власності.
Форми господарювання визначають режим об'єднання використання матеріальних ресурсів і праці. В одноособових підприємствах власник виступає як підприємець, у партнерських – учасники роблять внесок у вигляді майна, промислових і авторських прав, земельних ділянок, праці, виступаючи при цьому як підприємці або працівники, або ж тільки як нвестори (пайовики).
Основну частину валового національного продукту в умовах ринкової економіки (у США – понад 80%) виробляють корпорації – акціонерні товариства, керовані за дорученням пайовиків.
За основною сферою діяльності фірми поділяють на зайняті:
– виробництвом (випуск промислової, сільськогосподарської, будівельної продукції);
– наданням послуг (інформаційних, комерційних, соціальних, транспортних і т.д.) і виконанням робіт;
– посередництвом (торгівля, біржова діяльність і т.д.);
– інноваціями (дослідження, розробки, передача технології і ноу-хау);
– здачею в користування (кредит, лізинг, оренду, траст) майна.
Розбіжності в характері засобів предметів праці, складі кадрів технології визначають особливості формування витрат і результатів фірми. При цьому підприємство може вести господарську діяльність у будь-якій сфері, де це йому вигідно.
За галузевою структурою виділяють монопродуктові (масове виробництво однорідних виробів), галузеві і багатогалузеві фірми (агропромислові, науково-виробничі, проектно-будівельні і т.д.). Монопродуктов мають переважно однозаводську структуру, а багатогалузеві містять самостійн господарські одиниці з правами юридичної особи (виробничі, науково-виробничі й нші об’єднання, фінансово-промислові групи).
Оскільки господарське законодавство в СНД, а також умови оподатковування в різних регіонах одн країни можуть різнитися, доцільно класифікувати фірми за масштабами їхньо діяльності (область або республіка, Україна, СНД, інші країни).
За цілями діяльності виділяють комерційні і некомерційн фірми. Останні у випадку перевищення доходів над витратами спрямовують прибуток на соціальні потреби (допомога інвалідам і ветеранам, утримання лікарень, навчальних закладів і т.д.) або розвиток виробництва, не виплачуючи дивіденди (відсотки) засновникам і пайовикам.
За структурою управління розрізняють фірми малі (як правило, безцехові), однозаводські (фабрики, шахти, промисли і т.д.) і багатозаводські (складаються з декількох підприємств – заводів і фабрик, інститутів і т.д.).
За роллю на ринку фірми можуть бути конкуруючими, домінуючими або монопольними. У першому випадку найчастіше ма місце чиста конкуренція (змагальність великої кількості покупців і продавців, жоден з яких не може контролювати ринковий попит); у другому – олігополія (суперництво великих виробників, що обмежує доступ на ринок нових підприємців створює можливість його поділу, установлення заздалегідь узгоджених цін, але стимулює конкуренцію за якістю товарів і рівнем сервісу); у третьому – монополія, при якій підприємство може нав'язати покупцям високі ціни, асортимент і умови постачань, не відчуваючи необхідності в оновленні продукції і технології.
Згідно із зарубіжними даними, фірми, чия частка на ринку не досягає 7%, мають середню норму прибутку до 10%. При збільшенні цієї частки до 22% рентабельність сягає 14%, до 36% – 18%, а у домінуючих і монопольних компаній (частка на ринку понад 36%) рентабельність перевищу 30%.
За рівнем конкурентоспроможності виділяють фірми:
1) здатні продавати продукцію на світовому ринку за нормальними цінами (для них доцільно зняти обмеження на концентрацію виробництва і створення експортних об'єднань);
