Курсовая работа: Економічна діагностика діяльності Дослідно-експериментального заводу УкрНДІВЕ

Ризиком можна керувати, тобто використовувати засоби, що дозволяють певним чином прогнозувати наставання ризикової події і вживати заходів щодо його зниження. Ефективність організації керування ризиком багато в чому залежить від їх класифікації. [1,289-295]

Найбільш важливими елементами, покладеними в основу класифікац банківських ризиків є:

1. Тип (вид) комерційного банку.

2. Сфера виникнення і пливу банківського ризику.

3. Склад клієнтів банку.

4. Метод розрахунку ризику.

5. Ступінь банківського ризику.

6. Розподіл ризику в часі.

7. Характер обліку ризику.

8. Можливість керування банківськими ризиками.

9. Кошти керування ризиками.

1.2 Основні методи аналізу ризиків

На сьогодні найбільш розповсюдженими методами кількісного аналізу ризику :

статистичний;

аналіз доцільності витрат;

метод експертних оцінок;

аналітичний;

використання аналогів.

Статистичний метод. Статистичний метод з визначення ризику використовується для обчислення очікуваної тривалості кожної роботи і проекту в цілому. Статистичний метод широко застосовується в тих випадках, коли при проведенні кількісного аналізу фірма має у своєму розпорядженні значний обсяг аналітико-статистичної інформації з необхідних елементів аналізованої системи (за n – кількість періодів часу).

Суть цього методу полягає в тому, що для розрахунку ймовірност виникнення збитків аналізуються всі статистичні дані, що стосуються результативності здійснення фірмою розглянутих операцій.

Аналіз доцільності витрат. Суть методу аналізу доцільності витрат рунтується на тому, що в процесі банківської діяльності витрати з кожного конкретного напрямку, а також з окремих елементів мають неоднаковий ступінь ризику. Визначення ступеня ризику шляхом аналізу доцільності витрат орієнтовано на ідентифікацію потенційних зон ризику. Такий підхід раціональний тим, що да можливість виявити “вузькі” місця в діяльності банку з погляду ризикованості, а потім розробити шляхи їх ліквідації.

Перевитрата витрат може бути викликана одним з чотирьох основних факторів або їх комбінацією.:

первісною недооцінкою вартості;

зміною меж проектування;

різницею у продуктивності;

збільшенням первісної вартості.

Ці основні фактори можуть бути деталізовані. На базі типового переліку можна скласти докладний контрольний перелік для конкретного проекту чи його елементів.

Мається на увазі можливість звести до мінімуму капітал, що піддається шляхом розбивки процесу затвердження асигнувань проекту на стадії (області) затвердження. Стадії затвердження повинні бути пов`язані з проектними фазами рунтуватися на додатковій інформації про проект за ступенем його розробки. На кожній стадії затвердження, маючи аналіз коштів, що піддаються ризику, інвестор може прийняти рішення про припинення інвестицій.

Деякі вчені-економісти пропонують визначати три показники фінансово стійкості фірми, з метою визначення ступеня ризику фінансових коштів.

Такими показниками є:

надлишок чи недолік власних коштів;

надлишок чи недолік власних, середньострокових і довгострокових позикових джерел формування запасів і витрат;

надлишок чи недолік загальної величини основних джерел для формування запасів і витрат.

Ці показники відповідають показникам забезпеченості запасів і витрат джерелом їх формування.

Метод експертних оцінок.

Метод визначення ступеня ризику шляхом експертних оцінок носить більш суб`активний характер (порівняно з іншими методами). Ця суб`активність наслідком того, що група експертів, яка займається аналізом ризику, висловлю власні суб`єктивні судження як про минулу ситуацію, так і про перспективи ризику.

Найчастіше цей метод застосовується при недостатній кількості інформац або при визначенні ступеня ризику такого напряму діяльності, що не ма аналогів.

В узагальненому вигляді суть даного методу полягає в тому, що підприємство виділяє певну групу ризиків і розглядає. Яким чином вони впливають най його діяльність. Цей розгляд зводиться до подачі бальних оцінок за ймовірність виникнення того чи іншого виду ризику, а також ступеня його впливу на діяльність банку.

У ході опитування, проведеного серед банків, визначено вплив факторів на ступінь ризику. За ступенем впливу на показник рівня ризику фактори розташувалися в такій спосіб: на першому місці – вартість проекту, на другому обсяги послуг, потім – терміни виконання послуг тощо.

У більшості випадків реалізації проектів виникаючи перерви чи зміни у виконанні робіт призводять до підвищення витрат і до виділення додаткового часу на їх виконання, що згодом викликає додаткові витрати, заборгованість.

Аналітичний метод. Аналіз економічної літератури, присвячений проблемам оцінки ступеня ризику за допомогою використання аналітичного методу, показав, що його варто звести до декількох взаємозалежних етапів.

На першому етапі здійснюється підготовка до аналітичної обробки нформації, що містить у собі:

визначення ключового параметра. На всіх етапах конкретного напряму діяльності суб`єкту;

добір факторів, що впливають на діяльність організації, а отже і на ключовий параметр;

розрахунок значень ключового параметра на всіх етапах конкретного процесу;

сформовані в такий спосіб послідовності витрат і надходжень дають можливість визначити не тільки загальну економічну ефективність досліджуваного напряму діяльності. А й виявити її значення на кожній зі стадій.

На другому етапі будуються діаграми залежності обраних результуючих показників від величини вихідних параметрів. Зіставляючи між собою отриман діаграми, можна виділити ті основні показники. Що найбільше впливають на даний вид (чи групу видів) банківської діяльності.

На третьому етапі визначаються критичні значення ключових параметрів. Найпростіше при цьому може бути розрахована критична точка чи точка беззбитковості, що показує мінімально припустимий обсяг послуг для покриття витрат банку.

Під час четвертого етапу аналізується (на підставі отриманих критичних значень ключових параметрів і факторів) чи впливають на них можливі шляхи підвищення ефективності й стабільності роботи банку, а отже, і шляху зниження ступеня ризику, що визначається одним з попередніх методів.

При управлінні ризиком на централізованому рівні центральний банк встановив норматив, що характеризу максимальний розмір ризику (Нрмах) на одного позичальника. Він розраховується за формулою:

де Р – розмір ризику банку (сукупна сума зобов’язань позичальника банку щодо кредитів, а також 90% збалансованих зобов’язань, виданих банком відносно до даного позичальника, що передбачають виплату в грошовій формі); К – капітал банку.

При цьому із сукупної суми зобов`язань позичальника виключається заборгованість за позикою під заставу державних цінних паперів – 90% від суми залишку. А також іншої заборгованості за позикою, оформлені заставними зобов`язаннями під матеріальні цінності, акції підприємств і банків – 40-70% від суми залишку.

Значення цього нормативу кожен банк встановлює самостійно.

При цьому розмір ризику банку на одного позичальника не може перевищувати 10% суми активів банку, а сума кредиту (наданого одному позичальнику) не повинна перевищувати суму власних коштів позичальника.

Правилом класичної ринкової економіки ринкової економіки вважається, що проекти, які припускають найбільш високий очікуваний прибуток, супроводжу також і найбільший ризик. При підготовці даних для аналізу фінансової заможност проекту принципово важливим є вибір розрахункової грошової одиниці.

У світовій практиці в цій якості виступає, як правило, «постійний долар» чи інша стабільна грошова одиниця таких країн як ФРН, Швейцарія, Франція, Японія, Великобританія.

Аналіз чутливості моделі. Аналіз чутливості моделі складається з таких кроків:

вибір основного ключового показника, тобто параметра, щодо якого провадиться оцінка чутливості;

вибір факторів (рівень інфляції, ступінь стану економіки тощо);

розрахунок значень ключового показника на різних етапах здійснення проекту: пошук, проектування, будівництво, монтаж і налагодження устаткування, процес повернення вкладених коштів.

Сформована таким чином послідовність витрат і надходжень дає можливість визначити фінансові потоки для кожного моменту часу, тобто визначити показники ефективності.

Спочатку будуються діаграми, що відображають залежність обраних результуючих показників від величини вихідних параметрів. Зіставляючи між собою отримані діаграми, можна визначити «ключові» показники, які найбільше впливають на оцінку проекту.

Потім визначаються критичні (для проекту) значення ключових параметрів. Найпростіше може розрахуватись «точка беззбитковості». що виражає мінімально припустимий обсяг послуг при якому проект не приносить прибутку, але й не виявляється збитковим.

Якщо проект фінансується з рахунок кредитів, то критичним значенням буде та мінімальна величина ставки, за якої проект не зможе погасити заборгованість. Надалі може бути отриманий варіант припустимих значень, у межах якого проект виявляється ефективним (щодо прибутковості) з фінансової й економічної точок зору.

Аналіз чутливості дозволяє фахівцям з проектного аналізу враховувати ризик і невизначеність. Якщо проект виявиться чутливим до зміни обсягу виробництва продукції проекту, то варто приділити більше уваги програм навчання персоналу і менеджменту, а також іншим заходам для підвищення продуктивності.

Разом з тим аналіз чутливості має два серйозних недоліки. Він не всеосяжним, тому що не розрахований для обліку всіх можливих обставин.

Крім того він не уточнює ймовірність здійснення альтернативних проектів.

Метод аналогій. При аналізі ризику нового проекту дуже корисними можуть виявитися дані про наслідки впливу несприятливих факторів ризику на інш проекти.

Суть метода використання аналогів полягає в тому, що при аналізі ступеня ризику визначеного напряму діяльності суб`єкта доцільно використовувати дан про розвиток таких самих аналогічних напрямів у минулому.

Аналіз минулих факторів ризику здійснюється на підставі інформації, отриманої з різних джерел. Отримані в такій спосіб дані обробляються з метою виявлення залежностей між планованими результатами діяльності й обліком потенційних ризиків.

Доцільність використання цього методу полягає в тому, що якщо необхідно виявити ступінь ризику з будь-якого інноваційного напряму діяльності банку, коли відсутня сувора база для порівняння, краще знати минулий досвід, навіть якщо він не відповідає сучасним умовам.[1,301-307]

При використанні методу аналогій слід дотримуватися певної обережності. Навіть у правильних випадках невдалого завершення проектів дуже важко створити передумови для майбутнього аналізу, тобто підготувати вичерпний і реалістичний набір можливих сценаріїв зривів проектів. Справа в тому, що для більшост негативних наслідків характерні певні особливості.

1.3 Аналіз систем ризик-менеджменту в банках України

Актуальність аналізу системи банківського ризик-менеджменту пояснюється внутрішніми потребами комерційних банків, систематизацією поглядів на динаміку банківської системи України та необхідністю вдосконалення функції нагляду, яку здійснює Національний банк України.

Важливість адекватних систем ризик-менеджменту відображена у постанов Правління НБУ від 02.08.2004 р. №361, якою схвалено “Методичні рекомендац щодо організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банках України”.[4,11]

Більшість банків сприймає систему ризик-менеджменту як взаємопов’язану систему трьох структурних компонентів:

1. Як визначену систему регламентів, процедур, встановлення лімітів, включену в загальну систему менеджменту банку.

2. Як сукупність економіко-математичних моделей, які дають можливість в числовому вираженні оцінювати ризики банку.

3. Як програмне забезпечення, що на основі економко-математичних моделей дозволяє оптимізувати ризику банку.

Наведеної вище думки дотримується 92% банків, і лише 8% вважають, що система ризик-менеджменту банку має бути виключно системою регламентів, процедур та встановлення лімітів.

Структуру системи ризик-менеджменту банку, отриману на основі обробки всіх експертних оцінок, подано на рисунку 1.

Необхідно зазначити, що наведена на рисунку 1 структура системи ризик-менеджменту для найкрупніших та великих банків дещо відрізняється, та суттєво відрізняється для середніх та невеликих банків. У групах найкрупніших та великих банків частка економіко-математичних моделей вища (близько 30%), а частка системи регламентів й процедур – нижча (38-45%). Для середніх та, особливо, невеликих банків ситуація змінюється суттєво в бік зростання частки вадливості регламентів та процедур (до58 та 74% відповідно), та зменшення часток економіко-математичних моделей та програмного забезпечення.

Одним з актуальних питань сучасного ризик-менеджменту в світі є питання про наявність та тип системи інтегральної оцінки ризику. Еволюція подібних систем у західній банківській практиці мала три етапи. На першому етап (1980-ті роки XX ст..) в банках запроваджувалися системи оцінки ризику за окремими категоріями. Тобто кредитний відділ оцінював ризики неповернення кредитів, валютний відділ – валютні ризики та ін. Подібний підхід є, по-суті, мікро-ризик менеджментом”. У 1990-ті роки XX ст. в банках започатковуються системи ризик –менеджменту інтегрального типу “знизу-догори”. Сутність їх полягає в наявності в банку незалежного відділу ризик-менеджменту, який здійснює моніторинг, кількісну оцінку основних ризиків банку (кредитного, процентного, ліквідності) та створює комплексну інтерговану оцінку потенційних ризиків на рівні банку в цілому. На початку XXI ст. у банках почали використовувати принципово новий підхід в інтегральній оцінці ризику зверху-донизу”. Його об’єктом виступає сукупний ризик та дохід банку. За таким підходом спочатку на рівні банку розв’язуються завдання ідентифікації, аналізу та оцінки ризиків, які впливають на зниження сукупного прибутку банку та його акціонерної вартості. Виходячи з цього здійснюється розподіл ризик-капіталу за напрямками діяльності банку.

Дослідження питання про тип систем ризик-менеджменту в українських банках виявило суттєве відставання в організації систем ризик-менеджменту. Так, переважна кількість банків (80%) використовує системи ризик-менеджменту, за якими ризики оцінюються окремо за кожною категорією.

Результати дослідження вказують на наявність певного протиріччя: 74% банків мають незалежні відділи (управління, департаменти) ризик-менеджменту, а нтегральна система оцінки ризиків банку здійснюється лише у 20% банків. Причиною цього протиріччя є цілковите нерозуміння функцій відділів ризик-менеджменту, частково обумовлене невисоким рівнем розвитку фінансово системи в цілому. При цьому основні функції, які виконують підрозділи ризик-менеджменту, полягають у незалежному моніторингу ризику, розробці методик оцінки ризику та методів встановлення лімітів, а також аналіз сценаріїв розвитку окремих подій. Як результат, реальна функція відділів ризик-менеджменту значною мірою зводиться до контролю та оптимізації ризику за категоріями. А функції інтегральної оцінки не здійснюються.[4,11-13]

У таблиці 1 наведено отримані пріоритети категорій ризику за десятибальною шкалою (1 – найменший пріоритет, 10- найбільший).[4,13]

Таблиця 1. – Ступінь пріоритетності категорій ризику.

Категорія ризику	Банківська система в цілому	Найкрупніші банки	Великі банки	Середні банки	Невеликі банки
Кредитний ризик	8,65	8,71	9,43	8,17	7,67
Ризик ліквідності	7,70	7,86	8,29	7,00	7,33
Ризик зміни процентної ставки	5,78	5,57	6,14	6,83	3,33
Ринковий ризик	5,04	4,71	5,43	5,83	3,33
Валютний ризик	5,57	4,71	6,57	6,17	4,00
Операційно-технологічний ризик	4,70	4,86	4,43	5,33	3,67
Ризик репутації	4,06	5,29	3,43	4,17	4,33
Юридичний ризик	4,30	4,00	3,43	4,67	6,33
Стратегічний ризик	4,96	5,43	3,71	5,67	5,33

Отримані результати чітко фіксують найсуттєвіші категорії ризику. Таким чином, найсуттєвішою категорією ризику в банківській системі України кредитний ризик. Ця категорія набрала максимальну кількість балів як в банківській системі в цілому, так і в кожній групі банків. Пояснення випливає з особливостей фінансового ринку України – ринок кредитів є домінуючим, при яскраво вираженій недорозвиненості інших сегментів – ринку акцій, облігацій, похідних цінних паперів.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9