Курсовая работа: Апеляційне провадження
Істотними порушеннями кримінально-процесуального закону визнаються порушення, що позбавляють або обмежують право обвинуваченого на захист.
До порушень права обвинуваченого на захист належать:
- порушення вимог ст. 45 КПК про обов'язкову участь захисника при проведенн дізнання, досудового слідства й у розгляді справи судом;
- порушення порядку запрошення і призначення захисника (ст. 47 КПК), зокрема незабезпечення участі захисника, якщо про це клопоче обвинувачений, не обговорення питання про вимушений характер відмови обвинуваченого від захисника, а також порушення порядку заміни захисника (ст. 46 КПК);
- участь у справі захисника за наявності умов, що виключають участь саме ц особи (ст. 61 КПК);
- формулювання обвинувачення, наведене в обвинувальному висновку, істотно відрізняється від пред'явленого обвинувачення і погіршує становище обвинуваченого;
- особа засуджена за законом, за яким обвинувачення їй не пред'являлося або було пред'явлено не конкретно, без зазначення місця, часу, мотивів вчинення злочину кваліфікуючих ознак;
- незабезпечення участі захисника у справах стосовно осіб, хоча і визнаних осудними, але таких, що страждають на постійний або тимчасовий розлад психічно діяльності, істотні дефекти мови, зору, слуху, інший подібний недуг;
- задоволення клопотання обвинуваченого про відмову від захисника, якщо обвинувачений за станом свого здоров'я не міг сам забезпечити свій захист;
- розгляд справи судом без допиту підсудного, що не відмовився від дачі показань;
- розгляд справи судом апеляційної або касаційної інстанції без участі підсудного або його захисника, якщо вони не були сповіщені про час судового засідання і це позбавило їх можливості взяти в ньому участь (статті 354, 389 КПК).
Істотним порушенням кримінально-процесуального закону є незабезпечення обвинуваченому захисникові, що не володіють мовою судочинства, можливості користуватися в будь-якій стадії процесу рідною мовою або мовою, якою вони володіють. Обвинуваченому, що не володіє мовою судочинства, забезпечується право користуватися послугами перекладача, а особам, що є глухими або німими, - послугами особи, що розуміє їхні знаки [19, 154].
Вирок (постанова) постановлюється в окремому приміщенні - нарадчій кімнаті. Перебування в нарадчій кімнаті крім суддів, що входять до складу суду в даній справі, нших осіб, у тому числі запасних суддів, секретаря судового засідання, а також розголошення думок, висловлених у нарадчій кімнаті, законом заборонено (ст. 322 КПК). Вирок (постанова) підписується всіма суддями або суддею, якщо справа розглядалася ним одноособово. Порушення цих вимог закону є безумовною підставою для скасування вироку (постанови).
Крім порушень, прямо зазначених у ч. 2 ст. 370 КПК як істотні, законодавець да право суду апеляційної інстанції визначити істотність деяких порушень кримінально-процесуального закону залежно від конкретних обставин справи, які свідчать про те, що порушення перешкоджали або могли перешкодити суду першої інстанції повно всебічно розглянути справу й постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок або постанову (ч. 1 ст. 370 КПК).
До таких порушень кримінально-процесуального закону належать, зокрема:
- проведення досудового слідства без порушення кримінальної справи;
- порушення справи неправомочною особою;
- якщо після провадження додаткового розслідування справи не складено новий обвинувальний висновок;
- необґрунтоване виділення справи стосовно одного або кількох обвинувачених, якщо це позначиться на всебічності, повноті й об'єктивності дослідження доказів і вирішення справи;
- порушення вимог ст. 112 КПК про підслідність: проведення дізнання замість досудового слідства, проведення провадження за протокольною формою досудово підготовки матеріалів про злочини, не передбачені ст. 425 КПК;
- порушення порядку направлення матеріалів, зібраних у процесі досудово підготовки, у суд (ст. 426 КПК);
- якщо у вироку (постанові) не зазначені діяння, вчинені даною особою.
Як передбачено ст. 371 КПК, неправильним застосуванням кримінального закону, що тягне за собою скасування або зміну вироку (постанови), є:
- незастосування судом кримінального закону, який підлягає застосуванню;
- застосування кримінального закону, який не підлягає застосуванню;
- неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту.
Зазначен форми неправильного застосування кримінального закону є взаємопов'язаними. Застосування судом закону, який у конкретному випадку не підлягає застосуванню, порушенням принципів законності. Неправильне тлумачення кримінального закону, як правило, є причиною зазначених порушень кримінального закону.
Неправильне застосування кримінального закону полягає в неправильному застосуванні норм як Особливої, так і Загальної частини Кримінального кодексу: неправильна кваліфікація діяння; порушення правил призначення покарання; неправильне застосування норм, що визначають поняття злочину, строків давності й інших норм, що може спричинити необґрунтоване засудження або виправдання підсудного, призначення покарання, що не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі винного, а також нші негативні наслідки.
Неправильне застосування кримінального закону може полягати:
- у застосуванні закону, що втратив силу або ще не набрав законної сили;
- у необґрунтованому застосуванні кримінального закону, що не має зворотної дії в часі, і навпаки, в незастосуванні закону, що має зворотну дію, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання таким законом сили (ст. 5 КК);
- у помилці при застосуванні положень закону про форму вини, співучасті у вчиненні злочину; у помилковому визначенні кола суб'єктів кримінально відповідальності за певний злочин, стадій вчинення злочину, обставин, що виключають злочинність діяння, кваліфікуючих ознак злочину.
Наприклад, вирок було змінено, оскільки дії особи, спрямовані на вчинення умисного злочину, неправильно кваліфіковано як закінчений злочин у випадку, коли злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі цієї особи.
Неправильне застосування кримінального закону при призначенні покарання може полягати:
- у недотриманні правил призначення покарання за сукупністю злочинів або сукупністю вироків;
- у призначенні покарання, що перевищує санкцію статті КК, за якою кваліфіковано діяння підсудного; в призначенні покарання понад максимальний строк виду покарання, встановлений КК;
- у неправильному застосуванні або незастосуванні акту амністії;
- у помилковому застосуванні додаткового покарання, не передбаченого санкцією статті, за якою підсудний визнаний винним (за винятком позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю).
Невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого полягає в тому, що призначене судом покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені статтею кримінального закону, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим як через м'якість, так і суворість (ст. 372 КПК).
Згідно зі ст. 65 КК, що визначає загальні принципи призначення покарання, суд призначає покарання:
у межах, встановлених санкцією статті Особливої частини КК, що передбача відповідальність за вчинений злочин;
- відповідно до положень Загальної частини КК;
- враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного й обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Пленум Верховного Суду України в Постанові «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 р. № 7 звернув увагу судів на те, що особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначене покарання, необхідне достатнє для її виправлення і для попередження нових злочинів.
Закон вважає покарання явно несправедливим, якщо суд призначив надто м'яке покарання за тяжкий злочин або надмірно суворе покарання - за незначний злочин, а також у всіх випадках, коли порушений принцип індивідуалізації покарання.
Апеляційний суд вправі змінити вирок або постанову, якщо цим не погіршується становище засудженого або особи, щодо якої застосовано примусові заходи виховного або медичного характеру.
Відповідно до ст. 373 вирок може бути змінений у випадках: пом'якшення призначеного покарання, якщо апеляційний суд визнає, що покарання за своєю суворістю не відповіда тяжкості злочину та особі засудженого; зміни кваліфікації злочину застосування кримінального закону про менш тяжкий злочин; зменшення сум, як підлягають стягненню, або збільшення цих сум, якщо таке збільшення не вплива на обсяг обвинувачення і кваліфікацію злочину; в інших випадках, коли зміна вироку не погіршує становища засудженого.
Апеляційний суд змінює постанову про застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру у випадках: зміни кваліфікації суспільне небезпечного діяння застосування статті КК, яка передбачає відповідальність за менш тяжке діяння; пом'якшення виду примусового заходу виховного чи медичного характеру.
Зазначений перелік підстав для зміни вироку (постанови) не є вичерпним. Апеляційний суд вправі також виключити окремі епізоди обвинувачення, які не підтверджен доказами або не мають складу злочину чи поставлені у вину з порушенням процесуального закону, якщо направлення справи на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд буде визнано недоцільним; виключити цілком чи частково конфіскацію майна або будь-яке інше додаткове покарання; змінити рішення про долю речових доказів, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також внести інші зміни за умови, що вони не погіршують становище засудженого або особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів виховного або медичного характеру.
4. Порядок перевірки ухвал і постанов місцевих судів, зазначених у ч. 2 ст. 347 КПК.
В апеляційному порядку перевіряються законність і обґрунтованість ухвал (постанов) місцевих судів про закриття справи або направлення справи на додаткове розслідування, окремих ухвал (постанов) місцевих судів, а також інших постанов місцевих судів (ч. 2 ст. 347 КПК). Апеляційна перевірка цих рішень здійснюється з додержанням вимог глави 30 КПК, але судове слідство при їх перевірці не проводиться.
Закон передбачає такий самий процесуальний порядок подання апеляцій на зазначен ухвали (постанови), а також порядок їх розгляду судом апеляційної інстанції, як порядок подання і розгляду апеляцій на ухвалені місцевими судами вироки, що не набрали законної сили, і на постанови про застосування або незастосування примусових заходів виховного і медичного характеру, ухвалені місцевими судами.
У результаті розгляду апеляцій на ухвали (постанови) місцевих судів про закриття справи або про направлення справи на додаткове розслідування, на окремі ухвали й інші постанови апеляційний суд вправі:
- залишити ухвалу (постанову) без зміни, а апеляції - без задоволення;
- скасувати ухвалу (постанову) і повернути її на новий судовий розгляд у суд першої інстанції;
- скасувати ухвалу (постанову) про закриття справи і повернути справу на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд;
- змінити ухвалу (постанову);
- скасувати окрему ухвалу (постанову);
- скасувати цілком або частково ухвалу (постанову) і ухвалити свою.
Скасовуючи ухвалу (постанову) суду першої інстанції про закриття справи або направлення справи на додаткове розслідування, апеляційний суд не вправі постановити свій вирок.
Апеляц на постанови судді про відмову в застосуванні заходів безпеки (ст. 52-5 КПК), про взяття особи під варту або про відмову в цьому (ст. 165-2 КПК), про подовження строку тримання під вартою або про відмову в цьому (ст. 165-3КПК), про відмову в проведенні обшуку (ст. 177 КПК), про направлення обвинуваченого на стаціонарну судово-медичну або судово-психіатричну експертизу або про відмову в цьому (ст. 205 КПК) розглядаються не пізніше ніж через три доби після їх надходження в апеляційний суд, для чого відповідні матеріали негайно витребуються із суду, що ухвалив оскаржувану постанову.
Пленум Верховного Суду України у Постанові «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» від 25 квітня 2003 р. № 4 роз'яснив, що на вимогу апеляційного суду, який розглядає апеляцію на постанову про взяття особи під варту або про відмову в цьому, може також бути надана кримінальна справа органом чи особою, у провадженні яких вона перебуває. Про час і місце розгляду апеляції негайно повідомляються прокурор, а також через місцевий суд, який ухвалив постанову, - підозрюваний, обвинувачений, його захисник і законний представник (п. 17).
5. Порядок постановлені» ухвали, вироку, постанови апеляційного суду.
Закон (ст. 366 КПК) надає право апеляційному суду скасувати цілком або частково вирок (постанову) суду першої інстанції й постановити свій вирок (постанову). Вирок, який має право постановити апеляційний суд, може бути тільки обвинувальним.
Відповідно до ч. 1 ст. 378 КПК апеляційний суд скасовує вирок суду першої інстанц постановляє свій вирок у випадках:
1) необхідності застосування закону про більш тяжкий злочин чи збільшення обсягу обвинувачення, за умови, що засудженому було пред'явлено обвинувачення у вчиненн злочину в такому обсязі та від цього обвинувачення він захищався в суді першо нстанції.
Наприклад, суд першої інстанції необґрунтовано перекваліфікував дії підсудного на закон про менш тяжкий злочин або необґрунтовано виключив частину пред'явленого йому обвинувачення, частину формулювання чи певну кваліфікуючу ознаку. У цьому випадку апеляційний суд вправі цілком або частково відновити обвинувачення в межах того, яке підтримувалося прокурором або потерпілим (його представником) у суд першої інстанції і в апеляції і від якого підсудний захищався в суді першої інстанції. Апеляційний суд за вчинене призначає покарання, яке б відповідало ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі винного, у тому числі суд вправі обрати і більш суворе покарання, ніж було обрано судом першої інстанції;
2) необхідності застосування більш суворого покарання.
У цьому разі апеляційний суд скасовує вирок суду першої інстанції в частин призначеного покарання, однак формулювання обвинувачення і доказову базу, визнану судом першої інстанції, не змінює і вправі призначити більш суворе покарання як за окремими статтями КК, що передбачають відповідальність за злочини, так і за сукупністю злочинів або сукупністю вироків;
3) скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції.
У цьому разі апеляційний суд має право сформулювати обвинувачення в межах того обвинувачення, яке пред'являлося обвинуваченому на досудовому слідстві, і з урахуванням позиції, що її мали прокурор, потерпілий або його представник у суді першої інстанції, обрати покарання відповідно до вимог ст. 65 КК;
4) неправильного звільнення засудженого від відбування покарання.
Перелік випадків, коли апеляційний суд може скасувати вирок суду першої інстанції й постановити свій вирок, вичерпний і не підлягає поширювальному тлумаченню.
Скасування вироку суду першої інстанції і постановлення вироку апеляційним судом у зазначених випадках допускається лише за умови, що в апеляції прокурора, потерпілого чи його представника ставилось питання про скасування вироку саме з наведених підстав.
Апеляційний суд, скасовуючи вирок суду першої інстанції в частині звільнення від покарання, у своєму вироку фактично має повторити визнані судом першої інстанц формулювання обвинувачення, кваліфікацію діяння і вказати покарання, яке слід відбувати засудженому.
Зміст вироку апеляційного суду повинен відповідати вимогам, які пред'являються до вироку суду першої інстанції (статті 332-335 КІШ).
Крім того, у вироку апеляційного суду повинні бути зазначені:
- зміст вироку суду першої інстанції: дані про засудженого або виправданого, за якого статтею КК особа засуджена або виправдана, покарання, призначене засудженому (якщо останній звільнений від покарання, то підстава звільнення), формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, а стосовно виправданого - пред'явленого йому;
- суть апеляції (особа, що подала апеляцію, доводи апеляції, основні порушення закону, на які посилається апелянт);
- виклад пояснень осіб, які брали участь у судовому засіданні апеляційного суду;
- мотиви прийнятого рішення, аналіз доказів, досліджених у процесі повного або часткового судового слідства, якщо воно проводилося апеляційним судом, аргументи для підтвердження або спростування доводів апеляції, висновки щодо правильності або неправильності рішень, прийнятих судом першої інстанції, обґрунтування рішення, прийнятого апеляційним судом.
