Курсовая работа: Апеляційне провадження
Курсовая работа: Апеляційне провадження
Зміст стр.
Вступ
1. Суть, завдання та основні риси апеляційного провадження
2. Суб'єкти, процесуальний порядок і строки розгляду в суді кримінальних справ у апеляційному провадженні:
а) суб'єкти розгляду в суді кримінальних справ у апеляційному провадженні
б) процесуальний порядок і строки розгляду в суді кримінальних справ у апеляційному провадженні
3. Перевірка вироків і постанов про застосування чи незастосування примусових заходів виховного і медичного характеру, ухвалених місцевими судами
4. Порядок перевірки ухвал і постанов місцевих судів, зазначених у ч. 2 ст. 347 КПК
5. Порядок постановлені» ухвали, вироку, постанови апеляційного суду
6. Звернення до виконання ухвали, вироку, постанови апеляційного суду
Висновки
Перелік посилань
Список використаної літератури
Вступ
Теперішній час визначає необхідність постановки юридичної науки в першу чергу на захист прав і свобод людини, честі, гідності і репутації добропорядних громадян. Без цього неможливо закласти духовну, моральну основу нашого майбутнього.
Саме Кримінально-процесуальне право належить до навчальних дисциплін, які посідають провідне місце у професійній підготовці юристів різної спеціалізації. В реальному житті практично кожному випускникові юридичного закладу освіти так чи накше доведеться зіткнутися з фактами злочинів. Тому глибоке вивчення кримінально-процесуального права та теорії кримінального процесу - одна з умов успішної праці на посадах слідчих, прокурорів, суддів, адвокатів, співробітників оперативних апаратів органів внутрішніх справ та в інших сферах юридично діяльності. Важливо й те, що сам кримінальний процес дозволяє поглибити уявлення про істину, законність та справедливість, вчить уважному і чуйному ставленню до людини, навіть якщо вона переступила межу, дозволену законом.
Свята святих юридичної науки - захист і зміцнення принципу неприпустимості звуження снуючих прав і свобод людини. Це компас юридичної науки й законодавчо практики. Ми зобов'язані реальними справами забезпечувати крокування тільки в заданому напрямку. Дані людям межі свободи варто відстоювати рішуче, мужньо професійно. Справжня велич держави полягає в добробуті й безпеці її громадян.
Понад 80 останніх років Україна не знала апеляційного перегляду судових справ диною формою перевірки брали законної сили, було касаційне провадження. У 2001 році КПК було передбачено порядок апеляційної перевірки судових рішень, постановлених місцевими судами. Разом із тим, судові рішення, постановлен апеляційними судами як судами першої інстанції, тобто у найбільш складних справах, переглядаються у касаційному порядку касаційним судом. Таку непослідовність у порядку перевірки судових рішень, які не набрали законно сили, має бути виправлено зі створенням Апеляційного суду України.
Рівень наукової розробки проблеми можна визначити як достатньо досліджений. Зокрема відом монографії таких авторів, як В.Т. Маляренка, Ю.М. Грошевого, В.Г. Гончаренка, Ю.П. Алехіна, В.М. Хотенця, Л.М. Лобойка, М.М. Михеєнка.
Об’єктом дослідження в курсовій роботі стали роботи вітчизняних криміналістів, як безпосередньо стосуються проблематики застосування інституту апеляційного провадження в Україні, а також відповідні норми Кримінально-процесуального кодексу України.
Предметом дослідження є суспільні відносини, що виникають в процесі застосування нституту апеляційного провадження в Україні.
Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі вивчення та узагальнення правозастосовної практики та досвіду, досягнень правознавчої науки розкрити суть та зміст такого інституту кримінального процесу як апеляційне провадження в Україні в сучасних умовах нашої держави.
Відповідно слід вирішити наступні завдання:
- розкрити суть інституту апеляційного провадження в Україні;
- всебічно проаналізувати та описати вказаний вище інститут, а також порядок його застосування на сучасному етапі;
- дослідити зміст кримінально-процесуального інституту апеляційного провадження в Україні.
Методологічною основою курсової роботи стали такі методи, як: порівняльний, описовий та системного аналізу.
1. Суть, завдання та основні риси апеляційного провадження.
Справедливість судового рішення неможлива без реалізації права заінтересованої особи на його перевірку іншим складом суду, який є колегіальним, незалежним від суду, що постановлював оскаржуване рішення, та який без відправлення справи в той самий суд може сам скасувати попереднє рішення і, дослідивши необхідні обставини, постановити своє, остаточне. Такий порядок перевірки судових рішень має назву апеляційного.
Апеляційне провадження - самостійна стадія кримінального процесу, в якій суд інстанції вищого рівня на підставі апеляцій перевіряє законність і обґрунтованість вироків, ухвал суду першої інстанції та постанов судді, що не набрали законної сили, а також постанов про застосування чи незастосування примусових заходів виховного медичного характеру, ухвалених місцевими судами [1, 150].
Перед судом апеляційної інстанції при перегляді ним кримінальної справи в порядку апеляційного провадження стоять такі завдання:
а) не допустити виконання незаконного, необґрунтованого та несправедливого вироку;
б) швидко виправити допущені на попередніх стадіях помилки, прорахунки та порушення;
в) забезпечити захист і реалізацію прав, законних інтересів учасників процесу;
г) сприяти однаковому розумінню та застосуванню законів судами першої інстанції.
Апеляційне провадження є важливою гарантією досягнення цілей і виконання завдань кримінального судочинства. Воно допомагає попередити набрання законної сили неправосудними вироками, ухвалами і постановами, швидко виправити допущені судом першо нстанції помилки і цим самим забезпечити охорону прав, свобод і законних інтересів учасників процесу, а також сприяє поліпшенню якості роботи судів нижчого рівня та формуванню судової практики відповідно до вимог матеріального процесуального закону.
Кримінально-процесуальний закон закріплює низку важливих положень, що виражають сутність, характер і демократизм апеляційного провадження. Ці положення в юридичній літературі називають основними рисами апеляції (раніше - касації). Як визначають М.М. Михеєнко, В.Т. Нор, В.П. Шибіко, основними рисами касаційного провадження є:
- свобода оскарження вироків учасниками судового розгляду кримінальної справи;
- поєднання перевірки законності з перевіркою обґрунтованості вироку;
- ревізійне начало касаційного провадження;
- можливість подання в касаційну інстанцію нових (додаткових) матеріалів;
- заборона погіршення становища засудженого при перегляді справи за його скаргою;
- обов'язковість вказівок апеляційної інстанції для суду нижчого рівня.
Беручи до уваги значення і завдання апеляційного провадження, вважаємо, що основними рисами апеляційного провадження слід вважати:
- реалізацію права учасника судового розгляду на перевірку рішення в кримінальній справі суду першої інстанції іншим складом суду, який є колегіальним незалежним від суду, який постановив оскаржуване рішення;
- поєднання перевірки законності з перевіркою обґрунтованості судового рішення виправлення допущених судом першої інстанції помилок;
- можливість подання в апеляційну інстанцію нових документів;
- право апеляційного суду витребувати у необхідних випадках додаткові докази;
- право апеляційного суду постановити свій вирок;
- обов'язковість вказівок апеляційного суду, який скасував вирок (постанову) повернув справу на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд, для органів дізнання і досудового слідства при додатковому розслідуванні та суду першої інстанції при повторному розгляді справи.
2. Суб'єкти, процесуальний порядок і строки розгляду в суді кримінальних справ у апеляційному провадженні:
а) суб'єкти розгляду в суді кримінальних справ у апеляційному провадженні;
Апеляцію може бути подано:
1) на вироки, що не набрали законної сили, ухвалені місцевими судами;
2) на постанови про застосування чи незастосування примусових заходів виховного медичного характеру, ухвалені місцевими судами;
3) на ухвали (постанови), ухвалені місцевим судом, про закриття справи або направлення справи на додаткове розслідування;
4) на окремі ухвали (постанови), ухвалені місцевим судом;
5) на інші постанови місцевих судів у випадках, передбачених КПК (ст. 347 КПК).
Суб'єктами, які мають право подати апеляцію на зазначені рішення місцевих судів, є:
- засуджений, його законний представник і захисник - у частині, що стосується нтересів засудженого;
- виправданий, його законний представник і захисник - у частині мотивів і підстав виправдання;
- законний представник, захисник неповнолітнього та сам неповнолітній, щодо якого застосовано примусовий захід виховного характеру, - у частині, що стосується інтересів неповнолітнього;
- законний представник та захисник особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусового заходу медичного характеру;
- обвинувачений, щодо якого справу закрито, його законний представник і захисник - у частині мотивів і підстав закриття справи;
- обвинувачений, щодо якого справу направлено на додаткове розслідування, його законний представник і захисник - у частині мотивів і підстав направлення справи на додаткове розслідування;
- цивільний відповідач або його представник - в частині, що стосується вирішення позову;
- прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, а також прокурор, який затвердив обвинувальний висновок, - у межах обвинувачення, що підтримував прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першо нстанції;
- потерпілий і його представник - у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції;
- цивільний позивач або його представник - у частині, що стосується вирішення позову;
- особа, щодо якої винесено окрему ухвалу (постанову) суду;
- нші особи у випадках, передбачених КПК (ст. 348 КПК).
У зв'язку з реформуванням системи виправлення судових помилок та запровадженням апеляційної інстанції змінилися і функції прокурора у стадії перегляду судових рішень, які не набрали законної сили, порівняно з переглядом таких судових рішень у касаційному порядку, який існував раніше [2, 167].
По-перше, право подавати апеляцію надано лише тому прокурору, який брав участь у розгляд справи судом першої інстанції, та прокурору, який затвердив обвинувальний висновок.
По-друге, права прокурора щодо подання апеляції, викладення її змісту, строків подання, доповнення, зміни й відкликання апеляції у процесі попереднього розгляду справи судом апеляційної інстанції та під час розгляду справи цим судом такі самі, як нших учасників судового розгляду. Зокрема, прокурор має додержуватися вимог закону щодо реквізитів апеляції та її змісту, подавати апеляцію у встановлений законом строк, може вносити доповнення чи зміни до апеляції, відкликати її та подавати заперечення на апеляції інших учасників судового розгляду лише до початку розгляду справи в апеляційній інстанції. Пропозиції щодо необхідност регламентування прав прокурора в апеляційній інстанції висловлювалися ще до реформування провадження по перевірці вироків, постанов і ухвал суду.
б) процесуальний порядок і строки розгляду в суді кримінальних справ у апеляційному провадженні.
В апеляційному провадженні важливого процесуального значення набувають форма та зміст апеляції.
Зміст, порядок підготовки апеляції і перелік документів, які додаються до апеляції, визначаються ст. 350 КПК. В апеляції мають бути відображені конкретні правов формулювання, оскільки від них залежать відповідні правові наслідки. Зокрема, в апеляції повинно бути зазначено: повну назву апеляційного суду, якому адресується апеляція; прізвище, ім'я та по батькові особи, яка подає апеляцію, процесуальне становище, місце проживання або перебування; вирок, ухвалу чи постанову, на які подається апеляція, число, місяць і рік їх постановлення та назву суду, який їх постановив; особу, щодо якої постановлено судове рішення, прізвище, ім'я, по батькові; суть судового рішення, короткий його зміст; вказівку на те, в чому полягає незаконність судового рішення та доводи на її обґрунтування; конкретне прохання, узгоджене з передбаченими ст. 366 КПК можливостями апеляційного суду [3, 133].
Прокурор та захисник в апеляції зобов'язані посилатися на аркуші справи, де відповідний доказовий матеріал, та додати до апеляції її копії в кількості, необхідній для вручення їх кожному учаснику процесу, інтересів якого стосується апеляція.
До апеляції додаються документи, яких немає у справі, але на які є посилання в апеляції, а перелік цих документів наводиться в апеляції.
Процесуальний порядок апеляційного провадження відрізняється від провадження в місцевих судах тим, що воно не повторює порядку розгляду справи судом першої інстанції (судове слідство при розгляді апеляції проводиться лише у випадках, коли апеляційний суд визнає необхідним його проведення), і порядок судочинства з точки зору перевірки законності зібраних доказів по справі, перевірки однобічності або неповноти проведеного дізнання, досудового і судового слідства тощо, дозволя апеляційному суду в стислі строки перевірити кримінальну справу та виправити порушення кримінального і кримінально-процесуального закону, допущені судами першої інстанції.
Кримінально-процесуальна наука розробляє науково обґрунтовані практичні рекомендації для застосування та вдосконалення законодавства з метою забезпечення необхідних умов розкриття злочинів, додержання порядку і строків розгляду кримінальних справ судами. Всебічної теоретичної розробки, перш за все, потребують ті питання кримінального процесу, які недостатньо врегульовані в законодавстві й неповністю досліджен наукою, що ускладнює практичну діяльність правоохоронних органів та судів. Зокрема, до питань, що потребують теоретичного дослідження і подальшої правово регламентації, належать ті, що пов'язані з кримінально-процесуальними строками в апеляційному провадженні, які, в свою чергу, є умовою реалізац кримінально-процесуальних дій учасників процесу [4, 144].
Ц проблеми в юридичній літературі в повному обсязі не досліджувалися, а висвітлюються лише щодо окремих інститутів кримінального процесу.
З розвитком кримінально-процесуального законодавства розвивались вдосконалювалися й правові норми, що реалізують процесуальні строки.
Ефективність процесуальної діяльності органів досудового слідства й суду значною мірою залежить від оперативності всіх осіб, які беруть участь у процесі.
Ніщо так негативно не впливає на результати кримінального процесу, як повільність рутинність. Ці вкрай негативні явища різко послаблюють його запобіжно-виховний вплив, серйозно порушують права та законні інтереси осіб, потерпілих від злочинів, знижують розкриття останніх. Так само шкідлива і поспішність, що не може не призвести до порушення прав громадян, грубого порушення законності, що, в свою чергу, породжує справедливі нарікання й скарги, повторні розслідування судові розгляди.
Забезпечуючи швидкість процесу, що є необхідною передумовою успішного розкриття кожного злочину, встановлені строки сприяють створенню обстановки невідворотност викриття та покарання кожного винного, і, тим самим, здійснюють запобіжно-виховний вплив як на самого злочинця, так і на нестійких членів суспільства, що його оточують. Про роль строків у кримінальному процесі свідчить і те, що вони цілком достатні для здійснення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків учасників кримінального процесу. Строки слугують для досягнення найбільш високих результатів за найменших затрат засобів і часу, оптимальності судочинства, а також принципу процесуальної економії [5, 187].
Кримінально-процесуальн строки слід розглядати не як технічну норму, а як дуже істотну правову категорію, зміст якої полягає в забезпеченні публічно-правових інтересів. Іншими словами, процесуальні строки покликані забезпечувати досягнення завдань кримінального судочинства по кожній конкретній справі й разом з тим охорону прав законних інтересів учасників процесу, в тому числі обвинуваченого потерпілого.
У КПК застосований неоднаковий підхід до строків подання апеляції. Зокрема, на обвинувальні та виправдувальні вироки апеляції подаються протягом 15 діб з моменту х проголошення, а засудженим, який перебуває під вартою, - з моменту вручення йому копії вироку; на постанови місцевих судів: у випадках, передбачених статтями 52-2, 165-2, 165-3, 177, 205 КПК, - протягом трьох діб з дня їх винесення, у випадках, передбачених статтями 106, 236-2, 236-6, 246, - протягом семи діб з дня їх винесення, у випадку, передбаченому ст. 99-1 КПК, - протягом семи діб з дня одержання копії постанови, на окремі ухвали (постанови) - протягом 15 діб з моменту їх проголошення, а у статтях 352 і 353 КПК не встановлено строк, в який може бути подано апеляцію на постанову про визнання апеляції такою, що не підлягає розгляду. Така непослідовність законодавця призводить до помилок у застосуванні закону і має бути усунена в новому КПК.
