Курсовая работа: Апеляційне провадження
2) постановляє свою ухвалу, скасовуючи повністю або частково ухвалу чи постанову суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 365 КПК вирок, ухвала чи постанова суду першої інстанц перевіряються апеляційним судом у межах апеляції, а висновки суду першо нстанції щодо фактичних обставин справи, які не оспорювались і стосовно яких відповідно до вимог ч. 1 ст. 299 і ст. 301-1 КПК докази не досліджувалися, не перевіряються. У той же, час за вимогою ч. 2 ст. 365 КПК, якщо розгляд апеляц дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, щодо яких апеляції не надійшли, апеляційний суд зобов'язаний прийняти таке рішення. Таким чином, за логікою законодавця, якщо помилки допущено щодо осіб, стосовно яких апеляції не подано, ці помилки мають бути виправлені, а щодо тих, стосовно яких апеляції подані, - помилки виправляються тільки в межах апеляції. Така позиція є непослідовною. Вважаємо, що апеляційний суд зобов'язаний за наявності підстав прийняти рішення на користь особи, щодо якої подана апеляція і в тому випадку, якщо про це в апеляції не йдеться. Ця норма має бути удосконалена в новому КПК.
Ухвала апеляційної інстанції є остаточною і набирав законної сили після її оголошення. Вона може бути скасована за наявності до того підстав лише в касаційному провадженні або в порядку виключного провадження.
3. Перевірка вироків і постанов про застосування чи незастосування примусових заходів виховного і медичного характеру, ухвалених місцевими судами.
Апеляційний суд наділений законом надзвичайно широкими повноваженнями. Відповідно до ст. 366 КПК у результаті розгляду апеляцій на вироки місцевих судів, що не набрали законної сили, і постанов місцевих судів про застосування або незастосування примусових заходів виховного і медичного характеру (ч. 1 ст. 347 КПК) апеляційний суд вправі прийняти такі рішення:
- залишити вирок або постанову без зміни, а апеляцію - без задоволення;
- змінити вирок або постанову, а апеляцію задовольнити цілком або частково;
- змінити вирок або постанову, а апеляцію залишити без задоволення, якщо апеляційний суд вийшов за межі апеляції, але залишив судове рішення без зміни в тій частині, що оспорювалась в апеляції;
- змінити судові рішення щодо інших засуджених, щодо яких апеляції не подані;
- скасувати вирок, постанову в повному обсязі та закрити справу, а апеляцію задовольнити;
- скасувати судові рішення цілком і закрити справу, а апеляцію задовольнити частково;
- скасувати судові рішення і закрити справу стосовно осіб, щодо яких апеляції не подані;
- скасувати частково судове рішення і закрити справу в певній частині, а решту залишити без зміни, змінити, скасувати з направленням справи на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд у суд першої інстанції або ухвалити свій вирок (постанову);
- скасувати вирок (постанову) у певній частині та справу направити на додаткове розслідування, на новий судовий розгляд у суд першої інстанції або постановити свій вирок (постанову), а в решті залишити без зміни, змінити;
- скасувати вирок (постанову) цілком, а справу направити на додаткове розслідування, на новий судовий розгляд у суд першої інстанції або постановити свій вирок (постанову).
За необхідності погіршення становища засудженого, виправданого або особи, стосовно якої ставилося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, апеляційний суд вправі прийняти одне з перерахованих рішень тільки у випадку, якщо про це поставлено питання в апеляції прокурора або потерпілого.
Скасування або зміна вироку в апеляційному провадженні може мати місце тільки в тих випадках, якщо для цього є обґрунтовані підстави, які прямо вказані в законі (ст. 367 КПК):
- однобічність або неповнота дізнання, досудового чи судового слідства;
- невідповідність висновків суду, викладених у вироку (постанові), фактичним обставинам справи;
- стотне порушення кримінально-процесуального закону;
- неправильне застосування кримінального закону;
- невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.
Апеляційний суд не має права скасувати виправдувальний вирок лише з мотивів істотного порушення прав підсудного. Апеляційний суд не має права скасувати постанову про незастосування примусових заходів виховного або медичного характеру лише з мотивів стотного порушення прав особи, щодо якої ставилося питання про застосування цих засобів.
Слід застерегти, що в разі необхідності погіршення становища засудженого, виправданого або осіб, щодо яких порушено питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, апеляційний суд має право прийняти зазначені рішення лише згідно з позицією, висловленою в апеляції прокурором чи потерпілим. Підстави для скасування або зміни вироку чи постанови - це сукупність достовірних даних, що вказують на незаконність і (або) необґрунтованість вироку чи постанови. До таких підстав належать істотні порушення матеріального або процесуального закону, допущені при розслідуванні або судовому розгляд справи і постановленні вироку чи постанови [14, 115].
Підстави для скасування, і для зміни вироку (постанови) однакові. Одні й ті сам порушення КПК залежно від конкретних обставин справи можуть свідчити про необхідність як скасування, так і зміни вироку (постанови). Винятком є такі істотн порушення кримінально-процесуального закону, за наявності яких вирок завжди підлягає скасуванню (ст. 370 КПК).
Кожна підстава вимагає перевірки законності вироку (що полягає в додержанн кримінально-процесуального закону та правильному застосуванні норм кримінального закону) та його обґрунтованості (тобто повної відповідност висновків, що в ньому містяться, фактичним обставинам справи). Обґрунтований висновок про те, чи є вирок правильним, можна зробити, лише перевіривши наявність чи відсутність усіх вгаданих підстав. Тому не можна погодитися з думкою, що фактично існують дві самостійні підстави для скасування вироку: його незаконність та необґрунтованість.
Розглянемо докладніше випадки скасування чи зміни вироку, які можливі в апеляційному провадженні, на які звертає увагу ст. 367 КПК.
Однобічність або неповнота дізнання, досудового чи судового слідства має місце у тих випадках, якщо залишилися нез'ясованими такі обставини, встановлення яких може мати істотне значення для справи. Однобічність, як правило, полягає у відсутност перевірки всіх можливих версій, в обвинувальному чи, навпаки, виправдувальному ухил під час провадження у справі. Неповнота ж характеризує досудове чи судове слідство у справі, в якій не були встановлені всі обставини, що підлягають доказуванню (статті 23, 64, 433 КПК).
Відповідно до ч. 2 ст. 368 КПК дізнання, досудове чи судове слідство в будь-якому раз визнається однобічним і неповним, якщо:
- не були допитані певні особи, не були витребувані досліджені документи, речов та інші докази для підтвердження чи спростування обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи;
- не були досліджені обставини, зазначені в ухвалі суду, який повернув справу на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд, за винятком випадків, коли дослідити їх було неможливо;
- необхідність дослідження тієї чи іншої обставини випливає з нових даних, встановлених при розгляді справи в апеляційному суді;
- не були з'ясовані з достатньою повнотою дані про особу засудженого чи виправданого.
Під однобічністю або неповнотою дізнання, досудового або судового слідства розуміють як не з'ясування всіх істотних обставин справи, так і недостатність доказів, їх поверхове дослідження [15, 170].
Виходячи з вимог закону та аналізуючи судову практику, можна визначитися, що дізнання, досудове і судове слідство є однобічними або неповними у випадках, коли:
- належним чином не з'ясовані обставини, що характеризують об'єкт і об'єктивну сторону злочину: зміст діяння, наявність причинного зв'язку між діянням і наслідками;
- всебічно і повно не досліджені обставини, на підставі яких встановлюється суб'єктивна сторона злочину: вина, її форми, мотиви здійснення злочину;
- поверхово досліджено обставини, що впливають на ступінь і характер відповідальності, дані, що характеризують особу обвинуваченого, обставини, що пом'якшують чи Обтяжують покарання;
- не з'ясована наявність або відсутність обставин, що виключають притягнення особи до кримінальної відповідальності;
- недостатньо глибоко досліджені характер і розмір заподіяної злочином шкоди;
- не встановлена роль кожного обвинуваченого у вчиненні кожного епізоду злочину;
- не виявлені причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, якщо це має істотне значення для правильного вирішення справи;
- поверхово досліджені умови життя і виховання неповнолітніх обвинувачених, причини й умови, що сприяли вчиненню ними злочинів;
- висновки про винність або невинність особи обґрунтовані лише показаннями підсудного і не вжито заходи для дослідження інших доказів;
- не вжиті заходи до перевірки показань заінтересованих учасників процесу, покладених в основу судових рішень;
- не з'ясовані причини істотних суперечностей у доказах;
- висновки суду побудовані на припущеннях, не проведені необхідні експертизи, не витребувані документи, не проведені обшук, виїмка;
- неповно досліджені версії обвинувачення або захисту;
- без достатніх підстав відхилені клопотання про перевірку обставин, що мають значення для справи;
- не допитані всі особи, показання яких мають істотне значення для справи;
- суд необґрунтовано обмежився оголошенням показань свідків замість безпосереднього їх допиту;
- не з'ясовані обставини, що мають значення для порушення кримінальної справи стосовно осіб, які причетні до злочину і встановлення ролі яких може вплинути на ступінь винуватості засуджених у справі.
Чинним КПК апеляційним судам надано широкі можливості щодо виправлення та усунення помилок судів, зокрема право проводити судове слідство. Користуючись цим правом, апеляційні суди повинні проводити судове слідство у всіх випадках, коли певні дії можна виконати у судовому засіданні апеляційного суду (допитати свідків, потерпілих, витребувати і дослідити документи).
Під невідповідністю висновків суду, викладених у вироку (постанові), фактичним обставинам справи слід розуміти: не підтвердження висновків суду доказами, що були досліджені при провадженні судового слідства; якщо суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки; якщо за наявност суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у вироку (постанові) не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші; коли висновки суду, викладеш у вироку (постанові), містять істотні суперечності (ст. 369 КПК) [16, 160].
Вирок чи постанова із зазначених підстав підлягають скасуванню чи зміні лише тоді, якщо невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи могла вплинути на вирішення питання про винуватість засудженого або невинуватість виправданого, на правильність застосування кримінального закону, на визначення покарання або застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру.
Висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, якщо судове рішення ґрунтується на матеріалах розслідування, не досліджених у суді або не підтверджених даними судового слідства; на матеріалах, отриманих з порушенням процесуального порядку збирання доказів; на доказах суперечливих, спростованих або не підтверджених іншими доказами, які немотивоване відкинув суд; на доказах, достовірність яких викликає сумнів; на визнанні або запереченні вини обвинувачуваним у процесі розслідування, не підтверджених іншими доказами.
Перевіряючи правильність вироку, апеляційний суд може дійти висновку, що суд першо нстанції дослідив усі докази, зібрані при провадженні дізнання, досудового судового слідства, проте не дав їм оцінку, або за наявності суперечливих доказів суд у вироку (постанові) не проаналізував їх, не навів мотивів, з яких взято до уваги одні докази і відкинуто інші, внаслідок чого належно не обґрунтував викладені у вироку висновки.
Істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону є такі порушення, як перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок чи постанову.
Вирок (постанову) в будь-якому разі належить скасувати, якщо:
- є підстави для закриття справи, але її не було закрито;
- вирок винесено незаконним складом суду;
- порушено право обвинуваченого на захист;
- порушено право обвинуваченого користуватися рідною мовою чи мовою, якою він володіє, і допомогою перекладача;
- розслідування справи провадила особа, яка підлягала відводу;
- справу розглянуто за відсутності підсудного, за винятком випадку, передбаченого ч. 2 ст. 262 КПК;
- порушено правила підсудності;
- порушено таємницю наради суддів;
- вирок (постанову) не підписано будь-ким із суддів;
- у справі немає протоколу судового засідання або перебіг судового процесу у передбачених КПК випадках не фіксувався технічними засобами;
- порушено вимоги статей КПК про обов'язковість пред'явлення обвинувачення матеріалів розслідування для ознайомлення;
- обвинувальний висновок не затверджений прокурором чи він не був вручений обвинуваченому;
- порушено вимоги статей КПК, що встановлюють незмінність складу суду, надання підсудному права виступити в дебатах і з останнім словом (ст. 370 КПК).
Істотне порушення кримінально-процесуального закону є підставою тільки для скасування вироку (постанови) з направленням справи прокурору, на додаткове розслідування або новий судовий розгляд (залежно від того, в якій стадії воно було допущено) [17, 211].
Істотн порушення процесуального закону можуть стосуватися прав і законних інтересів як підозрюваного, обвинуваченого, підсудного та їхніх захисників, законних представників, так і потерпілих, цивільного позивача, цивільного відповідача та їхніх представників, якщо це перешкодило суду повно і всебічно розглянути справу вплинуло на постановлення законного й обґрунтованого вироку (постанови).
Порушення кримінально-процесуального закону, що не вплинули і не могли вплинути на законність і обґрунтованість вироку (постанови), не визнаються істотними (наприклад, порушення строків попереднього розгляду справи судом або призначення справи для розгляду в суді). Такі порушення не тягнуть за собою скасування вироку (постанови), однак суд апеляційної інстанції вправі реагувати на них окремою ухвалою.
Порушення, що зумовлюють обов'язкове скасування вироку (постанови), називають безумовними підставами, оскільки суд вищого рівня завжди у таких випадках зобов'язаний скасувати судове рішення. Наприклад, безумовною підставою для скасування обвинувального вироку (постанови) є наявність підстав для закриття справи. Апеляційний суд вправі скасувати обвинувальний вирок, постанову і закрити справу в таких випадках:
- за наявності обставин, що виключають провадження у кримінальній справі (ст. 6 КПК);
- якщо внаслідок зміни обстановки вчинене діяння втратило суспільну небезпеку або особа припинила бути суспільно небезпечною (ст. 7 КПК);
- у зв'язку з дійовим каяттям (статті 7-1, 7-2 КПК);
- у зв'язку з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим (статті 7-1, 8 КПК);
- у зв'язку зі звільненням неповнолітнього від кримінальної відповідальності з застосуванням до нього примусових заходів виховного характеру (статті 7-1, 9 КПК);
- у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності з передачею на поруки (статті 7-1, 10 КПК);
- у зв'язку із закінченням строків давності (статті 7-1, 11-1 КПК).
Апеляційний суд повинен також скасувати вирок або постанову і закрити справу у раз недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину, якщо визнає, що висновки суду першої інстанції не підтверджуються матеріалами справи, а можливост досудового і судового слідства вичерпано (ст. 213 КПК).
Підляга скасуванню судове рішення, постановлене незаконним складом суду [18, 233].
У законі немає визначення «законний» або «незаконний» склад суду, але в будь-якому разі незаконним визнається склад суду, якщо були підстави, як виключали участь судді в розгляді справи (статті 54, 55 КПК); вирок (постанова) підписаний суддею, що не брав участі у розгляді справи; порушені правила про розгляд справи судом у складі трьох суддів або двох суддів і трьох народних засідателів у випадках, передбачених частинами 2 і З ст. 17 КПК; суддя або судді, що розглянули справу, обрані в суд, якому ця справа не підсудна; у розгляді справи брали участь суддя або народний засідатель, термін повноважень яких минув; хоча б один із суддів не був обраний Верховною Радою України або призначений Президентом України у встановленому законом порядку; якщо суд у встановленому законом порядку не розглянув клопотання про відвід судді або народного засідателя.
