Дипломная работа: Міжнародна міграція капіталу

Майже 60% загальносвітового обсягу ввозу і вивозу ПІІ припадає на три останніх роки аналізованого періоду в 18 років з 1985 по 2002 рік. Ріст залучення у світову систему розподілу ПІІ при цьому актуальний з більш-менш однаковими темпами для кожної аналізованої групи країн. Найбільш динамічними з погляду інтегрування в ММК у формі ПІІ були країни групи ЦСЄ. Увіз ПІІ в цю групу країн збільшився в 2002 р. порівняно з періодом 1985-1990 рр. у 809 разів, вивіз – у 27,7 рази. Поясненням такій динаміці є поява вихід на ринки капіталу на початку 90-х р. постсоціалістичних суверенних країн-позичальників з високою потребою в капіталі і значним потенціалом його освоєння. Вже на початку 90-х р. розглянутий показник для країн ЦСЄ наблизився до показника групи країн, що розвиваються. Ріст обсягів ввозу/вивозу ПІІ для групи країн, що розвиваються, був більш згладженим становив у 2002 р. порівняно з 1985-1990 рр. для ввозу 9 разів, для вивозу – 12,53. Група розвинутих країн, де приріст показника для ввозу склав 7,84 %, для вивозу 8,19% був найбільш стабільним. Однак, навіть стосовно розвинених країн поняття стабільності щодо нарощування ПІІ відносне. Поза залежністю від приналежності країн до різних груп, змін кон’юнктур окремих ринків і фінансових криз, що відбувалися, загальною тенденцією розвитку світового ринку капіталу було постійне нарощування обсягів ПІІ. Для одержання більш детальної картини структури спрямованості потоків ПІІ розглянемо питому вагу кожної групи країн (розраховані для аналізу дані наведені в табл. 2.5).

Таблиця 2.5.

Частка ввозу/вивозу ПІІ кожною групою країн у світових

показниках міграції ПІІ (%)[55, с.69]

Лідером у розподілі потоків ПІІ є група розвинених країн. За весь аналізований період середня частка цієї групи в загальносвітовому обсязі ПІІ складала 65,16% із ввозу ПІІ і 87,56 % з вивозу. 1985-2000 рр. став періодом постійного зниження частки розвинених країн у світовому обсязі ввозу ПІІ. Однак вже в 2001 р. це зниження припинилося. У 2002 р. зростає частка розвинених країн за статтею ввозу капіталу – до 71,5% світового рівня. Ця частка зіставлювана лише з початком аналізованого періоду й разом зі збільшенням у 2002 р. частки розвинених країн у вивозі ПІІ означає повернення до споконвічної структури розподілу ресурсів, "замикання" високорозвинених країн на розподіли потоків ПІІ усередин своєї групи.

Аналізуючи участь розвинених країн у розподілі ПІІ варто визначити, що обсяг вивозу капіталу з цих країн у період 1985-2002 рр. виріс у 7,8 разів, обсяги ввозу і від’ємного сальдо - у 8,2 і 9,64 разів відповідно. Аналогічні показники для країн, що розвиваються, складали для ввозу і вивозу - 9 і 12,5 разів, із формування додатного сальдо припливу ПІІ - 8 разів.

Співвідношення обсягів увозу ПІІ до обсягів їхнього вивозу на основі даних табл. 2.5. по групах країн представлене в табл. 2.6.

Таблиця 2.6.

Співвідношення вивозу / ввозу ПІІ по групах країн за період 1985-2002 рр. (%) [55, с.70]

Відношення ввозу вивозу ПІІ в групі розвинених країн на початок періоду (1985-1990 рр.) становило 123,68%. До 2001 р. спостерігався хвилеподібний ріст цього показника. Мали місце щорічні коливання сальдо як у бік збільшення, так і зменшення, при цьому загальним трендом розвитку потоків ПІІ для розвинених країн взагалі було поступове збільшення відносин вивозу до вивозу капіталу і розміру від’ємного сальдо. Піком росту обсягів додатного сальдо для країн, що розвиваються, став 2001 р. Цього року розглянуте співвідношення склало 154,31% проти 123,68% у період 1985-1990 рр. Однак вже в 2002 р. значення показника для розвинутих країн знизилося до рівня кінця 80-х - початку 90-х, склавши усього 129,11%. Бум економік, які розвиваються, сприяв вирівнюванню пропорцій у розподілі ПІІ, однак цій групі країн не вдалося закріпити досягнутих пропорцій у розподілі.

На початку нового століття відбулося посилення концентрації ПІІ в країнах ЄС, США і Японії. В 2002 р. близько 63% відтоку ПІІ з кожної з цих країн, перерозподілялося між цими країнами. Це може бути пояснено тим, що незважаючи на падіння індикаторів стану економіки Японії, у групі розвинених країн спостерігався стійкий економічний ріст. Середні темпи економічного росту розвинених країн у 2000 р. становили 2,5%, у 2001 – 2,7%, 2002 – 2,3%. Такий значний для високорозвинених країн ріст був обумовлений головним чином економічним ростом економік США і ЄС. Завдяки цьому уперше за 10 років у групі розвинених країн були зареєстрован вищі темпи росту національних економік порівняно з економіками групи країн, що розвиваються. У 2002 році темпи економічного розвитку країн, що розвиваються, становила усього 1,5%. При цьому визначальну роль у формуванні цього показника зіграв Китай, для економіки якого було також характерне падіння темпів росту [55, с.71].

Основним каналом розподілу капіталу є інститут фондового ринку. Раніш цінні папери використовувалися винятково як форма документального оформлення вкладення капіталу. Однак зараз, у силу значних спрощень процедур і часу доступу, що суттєво змінило капіталізацію та ліквідність світового фондового ринку, цінн папери все більше наближаються за своїм внутрішнім змістом до універсального товару – грошей, вигідно відрізняючись від останніх постійним розширенням можливостей по виходу за межі національних економік. Вже з кінця 80-х років емісія цінних паперів стає основним для світового ринку капіталу засобом залучення зовнішніх фінансових ресурсів. У 90-х роках частка зовнішніх запозичень на основі операцій з цінними паперами на первинному ринку складала до 80% від загальної суми залучення зовнішнього капіталу. Високою динамікою при цьому відрізнялися як ринки корпоративних прав, так і ринки боргових паперів. Помітною рисою останніх десятиліть минулого століття також стала поява й нтенсивний розвиток ринку похідних паперів.

Фондовий механізм залучення зовнішнього фінансування найбільшою мірою актуальний для країн англо-американської системи права, у той час як для країн континентально Європи більш властиве використання послуг банківських установ. Доказом цього служить те, що капіталізація фондових ринків боргових інструментів у першій групі країн щодо ВВП у два-три рази вище. Зокрема, відношення заборгованості по цінних паперах нефінансових корпорацій до ВВП наприкінці 90-х років у США склало 30%, у Європі - 3%. [63, с.36] Аналогічна ситуація і для ринку акцій - частка капітальних вкладень, профінансована за рахунок емісії акцій у першій групі країн знову ж у кілька разів вище. Процеси інтернаціоналізації і глобалізації міжнародної економіки дуже яскраво і виявляються в динаміці індикаторів стану фінансових ринків. Найбільш показовим є індикатор співвідношення міжнародних операцій з акціями й облігаціями до ВВП тієї чи іншої країни. Якщо ще в 1975 р. дане співвідношення складало у провідних країнах від 1% до 5%, то до 2000 року воно збільшилося до 100-700%. Розпад СРСР, бурхливий економічний розвиток країн Східної і Південно-Східної Азії супроводжувалися активним формуванням і розвитком ряду нових локальних ринків. У результаті частка капіталізації нових ринків у загальносвітовій капіталізації виросла з 3-4% на початку 80-х років до 15-18 % на початку XXІ сторіччя[63, с.37].

Поряд з ростом капіталізації ринків, що формуються, протягом останніх років спостерігався і ріст капіталізації ринків розвинених країн. З 1980 р. по 2000 р. капіталізація світового ринку акцій виросла в 13 разів. Динаміка капіталізації світового ринку акцій наведена в табл. 2.7.

Таблиця 2.7.

Капіталізація світових фондових ринків акцій (млн. дол. на кінець року) [63, с.38]

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12