Дипломная работа: Міжнародна міграція капіталу

*Без урахування від'ємного сальдо

Лідерами в залученні іноземного капіталу в період 1995-2002 рр. були країни Латинсько Америки й Азії. Частка цих країн становить майже 80% припливу капіталу. У період 2000-2002 р. у країнах регіонів Латинської Америки і середньої Аз (стосується країн із середнім рівнем доходів) іноземним капіталом було покрито 25% і 12% сумарного обсягу інвестицій. Протягом 1982 - 2002 рр. також мали місце істотні зміни в структурі розподілу капіталу. Відбувалося постійне зниження ввозу капіталу в країни Африки. Характерним було також поступове зниження до середнього рівня частки регіонів-лідерів за рахунок постійного нарощування частки країн регіону Європи і Близького Східу. За винятком Африки, для якої було характерним скорочення абсолютних обсягів позитивного сальдо ММК, нші регіони показують його ріст. табл. 2.2.

Таблиця 2.2.

Темпи приросту сальдо ввозу іноземного капіталу до країн з

перехідною економікою та країн, що розвиваються [55, с.66]

У цілому, позитивне сальдо міграції капіталу в країнах з економіками, що розвиваються, і економіками перехідного типу збільшилося більш ніж у 7 разів. Найбільш динамічним регіоном за цим показником була Азія, де додатне сальдо ММК за весь аналізований період збільшилося в 6,9 раза, а друге місце посідає Латинська Америка. Щодо аналізу сальдо регіону Європи і Близького Сходу слід зазначити, що незважаючи на від’ємне сальдо ввозу капіталу на початку аналізованого періоду, тенденція змінилася вже у 80-х роках минулого століття. У 90-х роках регіон домігся стотного прогресу в залученні капіталу. Однак у першу чергу це пов'язано з появою двох десятків принципово нових учасників світового ринку капіталу, особливістю яких став істотний дефіцит капіталу. Сальдо надходження капіталу характеризує ступінь потенційної капіталомісткості регіону і є непрямим ндикатором ступеня закріплення капіталу. У цьому зв'язку додатне сальдо капіталу в нові регіони за іншими рівними умовами може бути вищим, ніж у регіони, що вже мали давню історію на ринку. Крім того, зустрічні потоки капіталу, що виникають після використання залученого капіталу, а саме потоки репатріації в грошовій чи товарній формі, наявність адміністративно-економічних бар'єрів для репатріації, можуть істотно спотворювати реальну картину. Через це порівняння динаміки припливу капіталу в країни Європи і Близького Сходу, що розвиваються, з показниками інших регіонів, в яких рівень "насичення" економік ноземним капіталу явно вищий лише на підставі даних про додатне сальдо, необ'єктивне. Необхідний комплексний аналіз формуючих сальдо потоків ввозу вивозу капіталу. Крім того, великий інтерес становить визначення структури потоків капіталу з погляду домінуючих форм міграції й особливостей розподілу капіталу на світовому ринку.

При розгляді ММК як сукупност міграції приватного і державного капіталу принциповий інтерес з погляду загальноекономічної інтеграції, обсягу ринку капіталу і вартості залучення ресурсів становить розгляд особливостей залучення приватного капіталу. Тому перейдемо до детального аналізу домінуючих форм руху приватного капіталу. Необхідні для проведення аналізу дані наведені в табл. 2.3.

Таблиця 2.3.

Структура надходжень ноземного приватного капіталу до країн із

перехідною економікою та країн, що розвиваються, за періоди 1978-1985 рр. та 1995-2002 рр. (у % до загального підсумку) [55, с.67].

Наведені дані свідчать про стотні трансформації у домінуючій формі руху капіталу. Роль банківських позичок у структурі ввозу іноземного капіталу знизилася в 5,5 разів з 63,9% у 70-х - початку 80-х років до 11,7% у другій половині 90-х років – початку нового століття, що обумовлювалося ростом частки прямих і портфельних іноземних нвестицій. Питома вага ПІІ зросла у 3 рази з 16,8% до 50,3%. Більш ніж у 8 разів, з 3,8% до 31,6%, збільшилася частка портфельних інвестицій. Відбулися зміни й усередині самої групи портфельних інвестицій. Якщо в першому період аналізу в сукупному портфелі частка акцій була майже в 12 разів вище частки облігацій, то для 90-х років залежність була вже зворотна – частка облігацій перевищила частку акцій на 8%. Таким чином, 90-і роки характеризувалися стотними трансформаціями в структурі фінансових потоків, переходом від позичкової системи розподілу ресурсів до механізмів фондового ринку. Якщо в першому періоді аналізу ММК позики становила 64,2% проти 20,3% припливу капіталу у вигляді вкладень у фондові інструменти, то в 90-х роках це відношення склало 28,1% проти 65,5% на користь цінних паперів. Таким чином, для перехідних економік і економік, що розвиваються, правомірно констатувати значне скорочення ролі банківського кредитування. Переважною стала фондова модель розподілу капіталу. На її частку припадає 81,9% загального обсягу припливу ММК у країни, що розвиваються. Разом з тим, певною мірою замінником банківського кредитування став борговий ринок цінних паперів.

З урахуванням висновків про превалювання для країн, що розвиваються, ввозу капіталу через ПІІ та фондової моделі розподілу капіталу, обмежимо коло дослідження цими категоріями і перейдемо до їх аналізу.

Загальний обсяг ММК у формі ПІІ за період 1982-2002 рр. оцінювався в 6,3-6,4 трлн. дол. США. Найбільшими учасниками процесів ММК у формі ПІІ є ТНК. У 2003 р. у процесах ММК брали участь 63000 материнські компанії, що вклали ресурси в 690000 іноземних підприємств. Головним каналом міжнародного обміну усередині ТНК є експорт фінансового капіталу. З початку 70-х років ХХ сторіччя обсяг цієї частини міжнародного обміну в 100 найбільших ТНК світу становив майже чверть ВНП розвинутих країн і перевищував обсяг світової торгівлі, що свідчить про значну концентрацію потоків капіталу в 100 найбільших ТНК світу. Разом з тим слід відзначити тенденцію до зниження частки 100 найбільших ТНК у загальносвітових потоках ПІІ, що пов'язано зі збільшенням кількості малих середніх підприємств, у тому числі в регіонах ЦСЄ. Однак частка країн, що розвиваються, у формуванні великих ТНК дотепер несуттєва. За станом на кінець 2005 року лише чотири з усіх, що базуються в країнах, що розвиваються, ТНК ввійшли в 100 найбільших ТНК світу.

Протягом 1990-х початку 2000-х років світовий обсяг міжнародного виробництва і продажу закордонних філій, що є індикаторами вартості міжнародного продукту, збільшувалися швидше, ніж загальна позиція по ВНП країн світу загальносвітовий експорт. Продаж закордонних філій, що становили в 2002 р. 20 трлн. дол. США проти 3 трлн. дол. у 1980р. сьогодні практично в двічі вищий, ніж загальносвітовий експорт. Зв'язаний з міжнародним виробництвом валовий продукт в 2002 році становив 1/8 сумарного ВНП усіх країн світу проти 1/20 у 1982 р. Це свідчить про превалювання для ТНК моделі розширення ринку збуту. Експортна модель інвестицій другорядна.

Таким чином, ПІІ - найбільш динамічна в розвитку форма міжнародного обміну капіталом для країн, що розвиваються. Основою динамізму ПІІ значною мірою є ТНК. Відповідно до даних UNCTAD найцікавішим для 100 найбільших ТНК світу є підприємства, що займаються виробництвом електроніки, електроустаткування, хімічної, фармацевтичної і нафтохімічно продукції.

Загалом обсяг капіталу у вигляді ПІІ, що мігрував за межі національних економік країн світу, збільшився у фактичних цінах з 51 млрд. дол. у 1945р. до 2,8 трлн. дол. у 2002 р. Одним з факторів, що значно вплинули на зростання обсягів ММК між розвиненими країнами і насамперед між США, Великобританією, Францією й Австралією після 1997 р, стала хвиля масових злиттів і поглинань, парадокс появи яких пояснюється викликаними інтеграцією ЄС і економічною кризою в Япон змінами в економіко-політичних позиціях країн - найбільших учасників світово економіки, а також необхідністю посилення їх конкурентних позицій на світових ринках.

Дані про структуру ПІІ в масштабах світової економіки і по групах країн протягом 1987-2002 рр. за ознакою джерела представлені в табл. 2.4.

Таблиця 2.4.

Обсяги ввозу/вивозу ПІІ по регіонах світу у 1985-2002 рр. (млрд. дол. США) [55, с.68]

* по вивозу капіталу з країн із перехідною економікою дані тільки офіційної статистики

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12