Дипломная работа: Міжнародна міграція капіталу
Класичним підходом до обґрунтування причин ММК є пояснення переміщення капіталу через національні кордони випередженням внутрішнього економічного розвитку країни, що вивозить капіталу порівняно із ростом її зовнішньої торгівлі. Відповідно до цього підходу необхідність експорту капіталу викликана утворенням у розвинутих країнах «надлишкового» капіталу, що, у свою чергу, обумовлено його перенагромадженням та падінням норми прибутку в рамках національної економіки, що не компенсується підвищенням її маси [59, с.50-51].
На наш погляд, це не єдина причина, а підхід до обґрунтування ММК у першу чергу випередженням внутрішнього економічного розвитку країни, що вивозить капітал, над темпами росту її зовнішньої торгівлі, є помилковим. Не завжди визначаючими цей процес факторами є лише економічні детермінанти, причому останні не зводяться до норми прибутковості і мусять корегуватися на ризики. Принциповим є комплексний розгляд факторів ММК. У зв'язку із важливістю об'єктивної класифікації, аналізу факторів, які визначають вектор ММК, що є ключем до успішної участі України в процесах ММК, зупинимося на них більш докладно.
Виникнення вектор розвитку процесів ММК визначається загальною корисністю вкладення капіталу за межами національної економіки. У свою чергу загальна корисність відмовлення у використанні капіталу в рамках вітчизняного ринку ґрунтується на особливому для кожної окремої національної економіки наборі базових факторів. Взагалі ММК залежить від таких груп факторів [74, с.91-95]:
- порівняльно економічної ефективності використання капіталу поза національною економікою;
- порівняльними ризиками вкладення капіталу поза національною економікою;
- політичною ситуацією;
- групою соціальних факторів тощо.
Як приклад впливу на ММК політичних факторів можна навести політику високорозвинених країн стосовно країн третього світу, коли для досягнення політичного впливу в регіоні використовуються важелі ММК. Домінуючою цільовою функцією ММК у цьому випадку є досягнення політичних установок. Соціальн фактори ММК спираються на ті самі принципи, що і політичні, найчастіше стаючи хніми похідними.
Залежно від характеру виникнення варто розрізняти фактори:
- об'єктивні, в першу чергу фактори економічної ефективності;
- суб'єктивн (фактори державних інтересів, загальної й економічної національної безпеки, морально-етичні фактори).
Залежно від характеру одержуваного ефекту фактори ММК можна розділити на фактори прямого і непрямого ефекту.
ММК ма неоднозначні наслідки на всі національні економіки, поза їх залежність від ступеня розвитку. Результати дії процесів ММК для кожної національної економіки визначаються цільовою функцією її входження у світове господарство. У цьому зв'язку, щодо ММК наведена вище класифікація руху капіталу повинна бути доповнена. Стосовно загальної цільової функції національних економік, ММК може розглядатися як така, що ґрунтується на цільовій функції досягнення разового ефекту чи постійного ефекту, заснованого на несистемному співробітництві, нтеграції чи асиміляції і домінуванні [50, с.162-164].
Слід зазначити, що категорії "ММК" і іноземні інвестиції не тотожні. У випадку з нвестиціями обов'язкова зворотня міграція капіталу, у той час як незворотній рух капіталу за межі національної економіки не є з погляду цієї національно економіки інвестицією. Крім того варто також навести приклад ММК внаслідок міграції його власника. Разом з тим, можна навести і зворотній приклад офшорно юрисдикції, що накладає заборона на пряме використання капіталу. Таким чином, під ММК варто розуміти сукупність явищ, зв'язаних з поворотним і безповоротним перерозподілом капіталу між національними економіками.
Разом з тим на практиці категорія «міжнародні інвестиції» є базовою складовою категорії «ММК» і використовується в багатьох теоріях ММК як тотожне поняття. Фундаментальне значення категорії «інвестиції» для сучасно української економіки полягає в тому, що в ньому закладаються найважливіш структурні пропорції економіки: між нагромадженням і споживанням, інвестуванням приростом капітального майна, витратами і прибутковістю.
1.2. Сучасні теор міжнародної міграції капіталу
Узагальнюючи підходи до визначення мотивац міжнародної інвестиційної діяльності, сучасні концепції можна об'єднати в так основні теорії:
- теорія технологічного розриву,
- теорія портфельних нвестицій,
- теорія «захисного нвестування»,
- теорія монопольних переваг,
- теорія привласнення,
- теорія «втечі» капіталу,
- модель наукомістко спеціалізації,
- модель життєвого циклу,
- концепція інвестиційних полів.
Теорія технічного розриву зв'язує міжнародну торгівлю між країнами з розривом у рівні їх технологічного розриву. Майкл Познер запропонував концепцію імітаційного лага, що складається з лага попиту (часу на розвиток попиту на новий продукт) і лага реагування (час на реакцію конкурентів у країні імпортера). Різниця складових мітаційного лага обумовлює міжнародну торгівлю. Технологічний розрив переборюється через копіювання нововведень, однак постійний потік нових розробок забезпечує стійкий технологічний розрив, що обумовлює комулятивне нвестування перспективних у технологічному відношенні виробництв.
Основою теор портфельних інвестицій є макроекономічний аналіз рівня прибутковості цінних паперів, міри політичного і комерційного ризику, на основі даних якого разом з необхідністю диверсифікованості портфельних інвестицій по країнах приймається нвестиційне рішення. Комбінація трьох описаних вище складових приводить до того, що динаміка портфельних інвестицій виявляється в тісній залежності від економічного і політичного стану країни-реципієнта.
Закономірності ММК і зв'язок цих процесів зі станом платіжного балансу країни, які взагалі і є основою сучасного неокласичного синтезу, були виявлені ще Вальрасом. Сучасний же етап розвитку теорії ММК визначається по суті неокласичними теоремами, доведеними неокейнсіанцями. Зокрема, Р. Харрод і О. Доммар, виходячи із залежност притягнутих і вкладених кожною країною активів у цінних паперах і прямих нвестиціях розробили теорію платіжного балансу. Якщо в країни позитивне сальдо платіжного балансу, то вивіз капіталу балансує перевищення експорту над мпортом і надає можливість країнам-покупцям збільшувати обсяг імпорту, що збалансує ввіз капіталу Якщо національний інвестиційний потенціал обмежений при високій частці нагромадження в країні, то вивіз капіталу з одночасним нарощуванням експорту стимулює ділову активність і забезпечує ріст національного доходу в такій країні. Чим нижче темпи економічного росту в країні базування капіталу, тим сильніше стимули до його вивозу. Вплив ввозу капіталу на внутрішньоекономічну ситуацію в країні-реципієнті визначається формою капіталу Стратегічними при цьому є ПІІ в силу їхньої тривалості і відносної інертності. Ефективність вкладення визначається станом і динамікою економіки-реципієнта. Але ПІІ привабливі лише у випадку можливостей завоювання внутрішнього ринку й одержання стабільного доходу, інакше кращими для інвестора є більш рухлив портфельні вкладення.
Батіг Іверсен доповнив теорію платіжного балансу Р.Харода й О.Доммара, розділивши ММК на зрівнювальну, яка регулює платіжний баланс, і реальну. Він довів, що країни можуть одночасно ввозити і вивозити капітал внаслідок розбіжностей у ступені міжнародної мобільності капіталу, перелив капіталу з країни з низькою нормою прибутку в країну з вищою нормою створює більш ефективні комбінації факторів виробництва в обох країнах збільшення їх сукупного матеріального доходу, через недолік ММК обсяги експорту обмежуються доходами від імпорту.
Ще одна група детермінант ММК лежить у сфері валютних ринків. Виходячи з того, що проблеми загальноекономічного розвитку не можуть залишатися поза державним регулюванням, Тревор Суон сформував модель регулювання міжнародних відносин через нструментарій валютного ринку. Суон довів, що через нарощування внутрішніх витрат (споживання, інвестиції, державне споживання) можна досягти зростання мпорту і відтоку інвестицій із країни. Девальвація національної валюти буде сприяти припливу іноземного капіталу
Теорія захисного інвестування ПІІ С. Хаймера основана на тому, що для ПІІ дуже важливі переваги фірми в сфері інвестиційно діяльності, що веде до відмови від моделі простої конкуренції і визнання зв'язку між ПІІ і контролем над ринками. Теорія Хаймера пояснює такі явища, як нвестиції в, на перший погляд, малоприбуткові виробництва, створення підприємств без цільової функції надприбутку за умови підвищеного ризику. Така практика одержала назву «захисного інвестування». Хаймер розглядає фактор випадкових переваг фірми як інструмент об'єднання теорій ПІІ і класичних моделей недосконалої конкуренції на галузевих ринках. Іноземний інвестор, на думку Хаймера, - це монополія чи, ще частіше, олігополія на певному ринку. В основі іноземних інвестицій лежить ослаблення конкуренції і забезпечення контролю над ринком. Найчастіше великі компанії, створюючи підприємства для ослаблення конкурентної боротьби, зацікавлені в максимальному контролі над підприємством, не схильні до розподілу власності і скорочують до мінімуму делегування контрольних функцій. Найчастіше такі компанії схильні «підштовхувати» уряд країни-реципієнта до посилення захисту вітчизняного ринку. Хаймер класифікував ці заходи як елементи олігополістичної поведінки, типові для короткостроково «конкуренції серед деяких» у погоні за встановленням контролю ризиками. Коли пряме інвестування призводить до узурпації на певному ринку, уряд, на думку Хаймера, повинен втручатися в цей процес і контролювати інвесторів з погляду відповідності їхньої діяльності національним інтересам.
Теорія монополістичних переваг Кіндлебергера, доповнюючи теорію Хаймера, пояснює ПІІ такими факторами: недосконалою конкуренцією на товарних ринках, ринках факторів виробництва, економією на масштабах виробництва, обмежувальною чи дискримінаційною політикою урядів. Наявність цих факторів обумовлює ММК, що виступає як компенсатор недоліків національних економік. В основі є ідея про те, що іноземний інвестор знаходиться в менш сприятливій ситуації порівняно з місцевим: він гірше знає, у нього немає великих зв'язків, він несе додаткові транспортні витрати та велик ризики. Для іноземного інвестора існує об'єктивна необхідність у так званих «монополістичних», тобто властивих тільки йому, переваг перед місцевими конкурентами, за рахунок яких він міг би одержати більш високий прибуток. Це премія за інвестиційний ризик, про яку писали Мілль і Олін. Премія можлива в силу переваг, що виникають у ході монополістичної теорії, розроблювачем яко Е. Чемберлін. Для іноземного інвестора монополістичні переваги можливі як мінімум у силу: використання недосконалої конкуренції на місцевих товарних ринках, що саме по собі стає можливим, якщо в нього є оригінальний продукт; недосконалої конкуренції на ринках економічних ресурсів, а саме, за наявності в ноземній компанії більш досконалої технології, легкого доступу до кредиту, великого підприємницького досвіду і т.д.; переваг у масштабах, що да можливість одержувати велику масу прибутку; сприятливого державного регулювання ноземних інвестицій.
Теорія привласнення виходить з положення про те, що високий рівень сучасного оформлення права власності на вс складові інвестиційного капіталу (у даному випадку технології, здобутки в галузі керування, просування фірми і т.і.), що забезпечують фірмі винятков переваги на ринку і створюють умови для зацікавленості країни-реципієнта в капіталах такої фірми. Виняткові переваги фірми-інвестора самі по собі не несуть загрози вільній конкуренції на якомусь ринку. Однак, не даючи можливост контролю над цінами, вони створюють умови для одержання економічної ренти. Відповідно до цієї теорії держава повинна проводити політику залучення ПІІ, однак утримуватися від їхнього регулювання, обмежуючи заходами не тільки прямого економічного ефекту (податкові й інші пільги), але і правового забезпечення для привласнення виробничих переваг.
Американським ученим-економістом Р.Верноном була розроблена модель циклу життя продукту. Відповідно до цієї моделі продукт проходить чотири (іноді нараховують п'ять) життєвих циклів: (1) упровадження продукту на ринок; (2) зростання продажу продукту; (3) зрілість продукту; [(4)] насичення ринку продуктом; (4, 5) – спад продажу. Міжнародний життєвий цикл продукту для фірми А, що вперше налагодила його виробництво, виглядає трохи інакше: (1) монопольне виробництво й експорт нового продукту фірмою А; (2) виробництво і продажі аналогічного продукту фірми А продукту в іноземних конкурентів і продаж останнього в рамках вітчизняних для ноземних конкурентів ринків; (3) вихід продукту конкурентів на ринки третіх країн, і, відповідно, скорочення експорту продукту фірми А; (4) вихід продукту конкурентів на ринок країни фірми А (як можлива стадія). Передова в технологічному відношенні фірма може почати до моменту виникнення конкуренції з боку нових виробників впровадження більш конкурентного продукту, можливо навіть, продавши їм патент на виробництво свого старого продукту. При посиленн загрози експорту фірма може налагодити виробництво продукту за кордоном, що продовжить життєвий цикл продукту. Фактором, що підвищує доцільність ухвалення останнього рішення, є те, що на стадіях росту і зрілості витрати виробництва у більшості випадків знижуються, що призводить до зниження ціни продукту поліпшує можливості для розширення експорту та налагодження закордонного виробництва. У порівнянні з експортом товару організація закордонного виробництва в силу зниження перемінних витрат, запобігання митних бар'єрів, посилення позицій у боротьбі з іноземними монополіями, як правило, є більш вигідною.
Модель нтернаціоналізації спирається на ідею американського економіста Р.Коуза про те, що усередині більшої корпорації діє внутрішній ринок, регульований керівниками корпорації та її підрозділів. Творці моделі інтернаціоналізац англійці П.Баклі, М.Кессон, А.Рагмен, Дж.Даннінг – вважають, що значна частина формально міжнародних операцій фактично є внутрішньофірмовими операціями господарських комплексів ТНК.
Еклектична модель Джона Даннінга увібрала в себе з інших моделей ПІІ і насамперед з модел монополістичних переваг те, що пройшло перевірку на практиці. Тому другою назвою є «еклектична парадигма». Відповідно до цієї моделі фірми починають розгортання власних виробничих потужностей за кордоном через ПІІ тільки у раз наявності трьох передумов: фірма закордонної країни має свої специфічн переваги власника; фірмі краще використовувати ці переваги самостійно на місці, а не реалізовувати їх там через експорт товарів чи технологій іншим фірмам (переваги інтернаціоналізації); фірма використовує деякі виробничі ресурси за кордоном більш ефективно, ніж у рамках своєї національної економіки (переваги місця розміщення).
Модель наукомісткої спеціалізації показу доцільність спеціалізації розвинутих країн на виробництві й експорт наукомістких і технологічно складних товарів, у той час, як країни, що розвиваються, повинні спеціалізуватися у виробництві ресурсномістких товарів. Кумулятивне інвестування, що виникає внаслідок такої спеціалізації, стимулюючим фактором до припливу іноземних інвестицій у високотехнологічн галузі.
Модель альтернативних витрат тісно зв'язана з моделлю життєвого циклу і моделлю наукомістких технологій, обґрунтованою Г.Хаберлером. За цією моделлю передові технології поширюються за кордон, породжуючи кумулятивне інвестування і зміни в структурі інвестиційних потоків.
Теорія «втечі» капіталу поєднує в єдине ціле вс розглянуті теорії і моделі і, ґрунтуючись на них, пояснює, виходячи із загальних неокласичних і інституціональних позицій, причини відтоку капіталу Крім загальної причини «втечі» капіталу у вигляді зниження норми прибутку, факторами відтоку капіталу також можуть виступати несприятлива соціально-економічна ситуація, високий ризик вкладення, різке погіршення кон'юнктури ринку і т.ін.
Концепція інвестиційних полів, заснована вітчизняними вченими Д.Лук'яненком і В.Білошапкою, обґрунтовує можливост нвестування на основі взаємодії національних «Даймондів». Розбіжність національних інтересів і національних можливостей створює поле інвестиційних можливостей, а застосування іноземного капіталу в межах таких полів да можливість поліпшення конкурентоспроможності національного виробництва. Концепція інвестиційних полів стверджує, що державна концепція залучення ноземних інвестицій у національну економіку повинна ґрунтуватися на селективному підході: створенні сприятливого інвестиційного клімату для нвестування в структуроутворюючі галузі і сфери кумулятивного інвестування [9, с.45-49].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12
