Дипломная работа: Інноваційна діяльність підприємств: стан, проблеми й ефективність здійснення

До 2005 року буде реалізовано низку державних науково-технічних програм у промисловості. Найприбутковіш з них (за прогнозними даними): "Екологічно чисті технології, машини й устаткування для контролю і захисту навколишнього середовища (приріст прибутку - 3,8 млрд. грн), "Розвиток суднобудування" (приріст прибутку - 3,4 млрд. грн), "Розвиток авіаційної промисловості" (приріст прибутку - 2,2 млрд. грн), "Розвиток автомобілебудування" (приріст прибутку - 1,2 млрд. грн).

І все-таки система державного управління інноваційною діяльністю ще недосконала і досі перебуває у стадії формування. Функції управління наукою здійснює Міністерство освіти науки України, наукові й науково-прикладні дослідження проводять установи НАН України та галузеві науково-дослідні й проектні інститути, а впровадженням у виробництво займаються Міністерство промислової політики та галузеві відомства [8]. Діє і корпоративна (або заводська) наука. З метою координації розв'язання проблеми науково-практичного й інноваційного забезпечення економіки була утворена Рада з питань науки та науково-технічної політики, але цей орган виконує дорадчі функції і не має владних повноважень. Єдиним органом, який комплексно вивчає стан розвитку науково-технічної та інноваційної діяльності в Україні, є Державний комітет статистики.

З теоретично точки зору, для вирішення питання активізації інноваційної діяльност промислових підприємств на мікрорівні треба створити відповідне економіко-правове середовище, яке б стимулювало товаровиробника впроваджувати науково-технічн розробки й інновації. Отже, треба застосовувати механізми активного державного регулювання.

Як довів Лапко О.О., нноваційна модель розвитку потребує здійснення витрат на фінансування науки не менш як 1,74% ВВП [10]. В Україні цей показник має бути більшим з огляду на кілька чинників: невисоким рівень виробництва ВВП надушу населення, деформовану структуру економіки і промисловості, вкрай низький рівень фінансування нновацій протягом останніх десяти років тощо. Фактично ж українська наука фінансується на рівні 1% від ВВП, причому з держбюджету надходить лише третина коштів, решта - за рахунок проведення науково-практичних досліджень на замовлення і здійснення госпрозрахункових операцій (у тому числі здавання приміщень в оренду).

На основі вивчення досвіду зарубіжних країн (зокрема Росії, де наука фінансується на рівні 4% ВВП) Крупкою М.І. зроблені пропозиції щодо збільшення фінансування вітчизняної науки та інноваційної діяльності щонайменше у 5 разів, але далі пропозицій справа не йде [11]. Припинив існування Інноваційний фонд, який фінансував приблизно 5% нноваційних проектів. Урядом і досі не створено механізму надання пільг промисловим підприємствам, що впроваджують інновації. Обсяг фінансування технологічних інновацій за рахунок держбюджету скоротився із 118,4 млн. грн. у 1999 році до 7,7 млн. грн. у 2006 році (а цей рік був для економіки найуспішнішим). Частка витрат на впровадження ресурсозберігаючих технологій у структурі фінансування науки і техніки впала з 29% протягом 1994-1996 років до 22% у 2006 році, а частка витрат на перспективні інформаційні технології - відповідно з 22-25% до 12 - 15%, вивільнені кошти перерозподілені на користь охорони навколишнього середовища, дослідження проблем державотворення та інших напрямів. Воднораз за розрахунками науковця Інституту економічного прогнозування НАНУ Данько М.С., у рейтинговій оцінці перспективності основних науково-технічних напрямів перше місце посідають програми з ресурсозбереження, друге - із впровадження інформаційних технологій, а передостаннє і останнє - з охорони навколишнього середовища і здоров'я людини [7]. Отже, можна дійти висновку, що державні фінансові ресурси, які спрямовуються на забезпечення інноваційної діяльності, недостатні.

Настав час реформувати систему моніторингу розвитку інноваційної сфери. Так, статистика враховує показники щодо введення вдію автоматичних та механізованих ліній, обсягу випуску нової продукції, впровадження нових технологій та ін. Тобто, відповідає на запитання "що зроблено?". Настав час відповісти на питання "що це дало?". Інакше кажучи, слід увести у практику розрахунків показники щодо ефективності інноваційної діяльності, збільшення обсягу реалізації (а не випуску) інноваційної продукції, експансії принципово нової продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках тощо. Крім того, стан нноваційної сфери й досі оцінюється в основному за параметрами технічного розвитку, майже не беруться до уваги економічні, організаційні та маркетингов показники.

Підприємства колишнього СРСР мають унікальний досвід організації масової інноваційно діяльності, коли за допомогою різних матеріальних і моральних стимулів заохочувався винахідницький та раціоналізаторський рух серед нженерно-технічних працівників промислових підприємств. Щорічний економічний ефект від такої діяльності оцінювався у кілька мільярдів карбованців. Ц напрацювання, до речі, широко використовуються за кордоном - на багатьох потужних підприємствах розвинутих країн діють гуртки якості. Нині така робота у нас майже не ведеться [4].

Активізувати процес впровадження інноваційних проектів має сучасний механізм надання пільг (у тому числі податкових) промисловим підприємствам. Щодо доцільності надання преференцій у сфері інвестиційної та інноваційної діяльності існують різн думки, але закордонний досвід переконує, що преференції є дієвим важелем підтримки такої діяльності. У науковій літературі наводиться багато прикладів ефективної реалізації науково-технічних проектів і програм корпораціями США, Японії, Франції, Німеччини та інших країн. Зокрема, в умовах високого рівня оподаткування і високих процентних ставок промислові підприємства Німеччини активно впроваджують інновації завдяки перерахуванню прибутку у численні власн звільнені від оподаткування резервні фонди.

Із загального обсягу капітальних вкладень, спрямованих на розвиток промисловості, лише 16% де на фінансування інноваційних і науково-технічних проектів [8]. Підприємства змушені спрямовувати значні кошти на екстенсивний розвиток - підтримання застарілої матеріально-технічної бази, ремонт обладнання, фінансування неефективних систем енергозабезпечення тощо.

Треба активніше створювати (і заохочувати вже створені) технопарки, технологічні інкубатори, нноваційні виробництва передусім у пріоритетних галузях: радіоелектроніці та приладобудуванні, сільськогосподарському машинобудуванні, важкому машинобудуванні, суднобудуванні, літакобудуванні, хімічній промисловості, а також у "споживчих" галузях - легкій, харчовій, меблевій промисловості.

Певну роль у розв'язанні цього питання може відіграти місцева влада. Цікавим є досвід Київської міської державної адміністрації. Зокрема, з ініціативи КМДА реалізується програма "Київська якість", у рамках якої потужн промислові підприємства столиці беруть участь у конкурсі якості технологій, процесу виробництва і кінцевого продукту. Робота підприємств оцінюється на основі висновку експертної комісії, враховуються також фінансовий стан, нвестиційна активність, своєчасність сплати податків, відгуки споживачів. Підприємствам-переможцям гарантується, по-перше, надання податкових пільг, по-друге, подальше рекламно-інформаційне та маркетингове супроводження за рахунок бюджету оргкомітету конкурсу, по-третє, певна організаційно-економічна підтримка під час реалізації продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках.

У Києві управління промисловістю забезпечується на основі підтримки випереджаючого розвитку нноваційне орієнтованих підприємств. І ця робота має конкретні результати. Впроваджують нновації підприємства, які ще донедавна не могли вчасно сплатити податків та розрахуватися з працівниками із заробітної плати - "Більшовик", "Будшляхмашина", "Київтрактородеталь", "Ленінська кузня", "Київський суднобудівний судноремонтний завод", "Буревісник", НВО "Славутич", "Авіант", "НТК "Електронприлад", КБ "Луч", "Артем", "Фотон", "Лакма", "Київхімволокно", "Київгума", "Радіовимірювач", "НВП "Сатурн", "Меридіан" та багато інших. Активізується нноваційна діяльність і у недержавному секторі. Тут можна згадати корпорацію "Квазар-Мікро", AT "Оболонь", завод "Росинка", фармацевтичн й телекомунікаційні компанії [8].

Комплексно вирішити питання державного регулювання розвитку інноваційної сфери економіки України допоможе науково-практична конференція "Утвердження інноваційно моделі розвитку економіки України", яка відбудеться у лютому 2009 року за участю Президента України. Мета конференції - обґрунтування стратег нноваційного розвитку, механізмів та інструментів її реалізації, визначення науково-технічних, технологічних пріоритетів української економіки. Передбачається, що в роботі конференції, візьмуть участь провідні вчені Національної академ наук, вищих освітніх закладів країни, галузевих інститутів та науково-конструкторських установ, народні депутати, керівники міністерств відомств, голови облдержадміністрацій, представники реального сектору економіки. Проведення цього форуму стане яскравим прикладом позитивного впливу на нноваційну сферу промисловості за допомогою організаційно-економічних важелів державного регулювання.

Розділ 2. Організаційно-економічна характеристика підприємства

2.1 Концентрація та спеціалізація виробництва

Концентрація виробництва - усуспільнення підприємства через збільшення його розмірів, зосередження процесів виробництва, робочої сили, засобів виробництва й випуску продукції на все більш великих підприємствах.

Спеціалізація виробництва - розвинута в усіх галузях економіки, суспільна форма організац виробництва, що відображає процес зосередження діяльності підприємства на виготовленні певної продукції або виконанні окремих видів робіт.

За даними таблиці 2.1 ми спробуємо визначити розмір підприємства та динаміку показників за визначений період.

Таблиця 2.1. Розміри підприємства

Можна зробити висновок, що підприємство за розміром є великим так як чисельність працівників більш ніж 500. Також можна зробити висновки, що обсяг валової продукції у поточних цінах збільшився у 2009 р. на 39 тис. грн. порівняно з 2008 р. Виручка від реалізації продукції (робіт, послуг) 2009 р. на 123 тис. грн. порівняно з 2008 р. Середня чисельність працівників, яка у 2009 р. зменшилась на 48 працівників порівняно з 2008 р. Незмінною залишилась виробнича площа.

За обсягом продукції підприємства можна визначити його спеціалізацію та зробити висновки, щодо виробленої продукції.

Обсяг та структуру продукції підприємства наведено в таблиці 2.2

Таблиця 2.2. Обсяг та структура продукції підприємства

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10