Дипломная работа: Інноваційна діяльність підприємств: стан, проблеми й ефективність здійснення

Таблиця 1.1. Деяк показники діяльності підприємств - учасників СРІД

На рис.2 також простежується лінійна залежність між питомою вагою інвестицій у вартост підприємства й зростанням терміну окупності. Із рисунка видно, що із зростанням питомої ваги інвестицій у загальній вартості підприємства (тобто із зростанням незабезпечених інвестицій) термін окупності збільшується. З іншого боку, підприємства, інвестиційні кошти яких "розпорошилися" за статтями "Основні фонди" (див. рис.3), "Обігові кошти", "Ремонт модернізація наявного обладнання", мають значно менший термін окупност проекту й кращі економічні показники. Це свідчить про дефіцит обігових коштів, але аж ніяк не про інвестиції в інновації, оскільки базою інновації, як відомо, оновлення основних фондів, упровадження прогресивних технологій, науков розробки.

Рис.2. Залежність терміну окупності проекту від питомої ваги інвестицій у вартості підприємства.

Рис.3. Залежність терміну окупності проектів промислових підприємств від питомої ваги інвестицій, спрямованих в основні фонди.

Така тенденція свідчить про невелике прагнення підприємств вкладати кошти у неліквідні статт активу. Це підтверджує і низький рівень інвестицій у наукові розробки (близько 2% загальних вкладень), що не є ознакою пріоритетного напряму розвитку нноваційного процесу [16]. Для того, щоб фінансовий стан підприємства залишався сталим, уже на стадії зрілості життєвого циклу товару необхідно модернізувати виріб або запропонувати ринку новий товар, тобто проводити нноваційну політику. Тому для підприємств - учасників СРІД необхідно створити спеціальні умови для її реалізації, наприклад, збільшити період дії податкових пільг за нульовою ставкою із 3 до 5 років, а за 50-відсотковою ставкою - до 10 років.

При розробц нвестиційних проектів щодо участі у вільних економічних зонах має бути контроль за правильністю розрахунків і реальністю прогнозів підприємств щодо обсягів продажу на довшу, наприклад десятирічну, перспективу. Такий прогноз ма рунтуватися на аналізі макроекономічного стану, змін кон'юнктури ринків, маркетингових досліджень, що потребує створення галузевих баз даних [13]. Нормативн показники при розгляді інвестиційних проектів мають бути обчислені адекватно реальним економічним умовам і рівню розпитку галузі.

1.1 Активізація інноваційно діяльності промислових підприємств

З точки зору Захаріна С.В. Економічний розвиток країни має супроводжуватися стабільним підвищенням конкурентоспроможності промислової продукції. Основою національно промислової політики повинне стати утвердження України як високотехнологічно держави, промисловість якої здатна випускати найновішу якісну продукцію [8].

Є два шляхи підвищення конкурентоспроможності промислової продукції: зниження ціни підвищення якості. Цінова складова майже вичерпана: за даними Держкомстату, рентабельність промислового виробництва становить лише 4,8% (зниження триває з 1991 року), 40% підприємств збиткові. Тому товаровиробники зрозуміли, що промислове підприємство може вижити тільки за умов постійного удосконалення технічних, економічних, ергономічних, маркетингових показників виготовлювано продукції. Вирішити це завдання можна лише через постійне впровадження нноваційних проектів, перехід на траєкторію інноваційного розвитку ус промисловості.

Інноваційний тип сучасного економічного зростання змінює його основу - рушійною сферою розвитку стає не промислове виробництво, а розробка і технології. Відтепер головне не валовий випуск, а комерційна діяльність із продажу нової продукції (яка зазвичай випускається малими серіями). Інтелектуальна складова стає провідним фактором виробництва.

Станом на початок 2007 року інноваційну діяльність в Україні вели 1,5 тис. підприємств, тому частка нноваційне активних підприємств дуже низька - лише 9% (зокрема, у промисловості - 14,8%). Для порівняння: у 1999 році інновації впроваджували 13,5% підприємств, у 1998-му - 15,1%, у 1997-му - 17,0%, у 1995-му - 22,9%. Воднораз протягом 2007-2008 років зафіксовано певні позитивні тенденції. Зросла чисельність підприємств, що впроваджують засоби автоматизації і механізації. Активніше впроваджуються прогресивні технології (це робить третина інноваційне активних підприємств).

Протягом 2006 року у промисловості використано 1,4 тис. нових технологічних процесів (зростання за рік - 16,6%). На реалізацію технологічних інновацій у 2006 році спрямовано 175,7 млн. грн. (зростання за рік - 66,7%).

Найбільшу частку нновацій упроваджують підприємства авіабудування, медичної, суднобудівної, скляної, електротехнічної промисловості, хімічного, нафтового, сільськогосподарського машинобудування, металургії. Найпоширеніший напрям нноваційної діяльності - оновлення продукції (кількість таких підприємств становить 1,4 тис), у середньому освоюється 20 тис. найменувань нових видів продукції на рік. Проте кількість упроваджених ресурсозберігаючих технологій зросла лише на 1,7% [8].

За даними обстеження, проведеного Держкомстатом, інноваційну діяльність вітчизняних підприємств стримують: відсутність фінансування (на це вказали 86% респондентів), великі витрати (40%), відсутність коштів у замовника (40%), високі кредитн ставки (39%), недосконалість законодавства (32%), труднощі з сировиною матеріалами (29%), високий економічний ризик (24%), відсутність попиту на продукцію (15%), недостатність інформації про ринки збуту (11%) [17]. На думку Александрової В.П. вплив інноваційної складової на розвиток промисловості невеликий, Спеціальним опитуванням було встановлено, що у 1999 році питома вага продукції, виробленої на основі нових технологій, становила у машинобудуванні 26,5% (при цьому частка приросту прибутку в результаті впровадження інновацій у загальному зростанні прибутку дорівнювала лише 11,3%). Ще гірша ситуація склалася у металургії (відповідно 22% і 8,4%), хімічній промисловості (20% і 8,4%), на підприємствах харчової і легкої промисловості [2].

Багато підприємств організацій залучено до виконання "Програми виробництва технологічних комплексів машин і обладнання для агропромислового комплексу на 1998-2005 роки" ("НДІферммаш", "УкрНДІпродмаш", "Київсільмаш", "Томак", "Київтрактородеталь", "Київпродмаш", "Харчо-маш", "Укртрактор" та ін). Зокрема, у межах ц програми київські машинобудівні підприємства виготовили у 2007 році товарно продукції на суму 98,3 млн. грн., а реалізували лише на суму 89,7 млн. грн. Таким чином, приблизно 10% інноваційної продукції залишилися нереалізованими.

Нині в Україн діють чотири технологічних парки - "Напівпровідникові технолог матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка", "Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона", "Інститут монокристалів" та "Вуглемаш", які функціонують на умовах, визначених Законом України "Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльност технологічних парків". Але нові технологічні парки не створюються.

Міністерством промислової політики сформовано перелік інноваційних проектів, які пропонуються для фінансування на засадах партнерства. До списку увійшло 182 проекти на суму 806,9 млн. грн. Проте протягом 2007 року був профінансований лише один нноваційний проект, запропонований ВАТ "Мотор-Січ", - "Підготовка серійного виробництва двигунів Д-27 для літака АН-70" на суму 4 млн. грн. Отже, потенційні інвестори не ризикують фінансувати інноваційних проектів промислових підприємств.

Економічна політика держави в останні роки була спрямована на підтримання макроекономічно стабільності, в результаті чого вдалося досягти певних позитивних результатів: три роки поспіль фіксується зростання ВВП та обсягів промислового виробництва, пожвавлюється інвестиційна діяльність, збільшуються валютні резерви, підвищується ліквідність банківської системи. Водночас необхідно зрозуміти, що досягнення макроекономічної стабільності - важливе, але не головне завдання (адже це передбачає "консервування" певних тенденцій, у тому числ негативних). Економічний апарат держави має працювати на перспективу - забезпечувати функціонування інноваційної моделі розвитку економіки і промисловості, розробляти гнучкі механізми підтримки інноваційних виробництв, реформувати амортизаційну політику, вживати заходів щодо підвищення рівня самофінансування компаній, активніше інтегруватися у міжнародний інвестиційний ринок тощо. Так, це складно. Але іншого шляху немає.

Україна належить до числа країн із високим науковим потенціалом. Вітчизняні наукові школи відом унікальними досягненнями у сферах розробки нових матеріалів, дослідженнями в галузі фізики низьких температур, електрозварювання, інформатики і в багатьох нших. Пріоритетом для діяльності органів державної влади сьогодні має стати створення умов, що забезпечують не лише збільшення цього потенціалу, а насамперед його максимальну реалізацію в інтересах суспільства. Але ланцюжок "наука-техніка-виробництво" є фактично розірваним, оскільки технологічний та виробничий потенціал промисловості України вкрай низький. Ми мпортуємо чимало споживчих товарів, які можемо виробляти самостійно, у тому числі на рівні світових стандартів (агропромислова продукція, одяг, взуття, побутові прилади, канцелярські товари тощо). І це при тому, що три чверт нноваційних підприємств, які здійснюють заходи з оновлення продукції, випускають споживчі товари.

Як було зауважено, Абібулаєвим М.С. у журналі “Фінанси України”, проблеми розвитку інноваційного процесу у промисловості спричиняються високим рівнем невизначеності, непередбачуваності й непрогнозованості (або, інакше кажучи, ризикованістю). І це цілком природно. Світовий досвід підтверджує, що навіть у розвинутих країнах ці ризики мінімізуються за допомогою заходів державної підтримки інновацій. Наприклад, загальновідомі інноваційні досягнення французьких концернів "Concorde", "Superphenix", TGV (швидкісні поїзди) стали можливими тільки через активну підтримку уряду [1]. Тим паче така підтримка необхідна в перехідній економіці. Держава зобов'язана стати безпосереднім провідником інноваційного розвитку, замовником і організатором досліджень і розробок на найсучасніших напрямах науково-технічного розвитку.

У нашій держав проголошено курс на розвиток інноваційної економіки, що підтверджено відповідними указами Президента і постановами уряду. У рамках виконання цього завдання передбачено не менш як 25% коштів, отриманих від приватизац державного майна, спрямовувати на інноваційне інвестування державних (у тому числі казенних) підприємств і окремих господарських товариств (де частка держави становить до 50%) [4]. Ці ресурси мають іти на скорочення технологічних витрат виробництва, реалізацію енергозберігаючих технологій, екологічних програм, інноваційне оновлення матеріально-технічної бази підприємств, будівництво нових та реконструкцію діючих виробничих потужностей, підвищення експортного потенціалу і збільшення обсягів реалізації кінцевої продукції, реалізацію проектів, спрямованих на впровадження у виробництво прогресивних науково-технічних розробок і технологій, освоєння випуску наукомістких видів продукції, забезпечення переведення виробництв на випуск продукції за міжнародне визнаними стандартами, розширення науково-дослідних робіт підвищення наукомісткості виробництва.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10