Дипломная работа: Інноваційна діяльність підприємств: стан, проблеми й ефективність здійснення

а) зіткнення нтересів суспільних груп (верств) населення з економічних, національних, релігійних та інших мотивів;

б) військов конфлікти (дії);

в) економічна й політична блокада, ембарго;

г) фінансові та політичні кризи світового (міжнародного) характеру.

У другій груп причин зазвичай виокремлюють:

а) здійснення власних політичних та інших цілей партіями (суспільними рухами), що перебувають при владі;

б) зміна положень чинного законодавства з питань власності, господарського й трудового права, оподаткування тощо.

Оцінка реального стану політико-правової безпеки підприємства (організації) провадиться за кількома напрямками:

1) рівень організації та якості робіт щодо охорони цієї складової загального рівня економічно безпеки;

2) бюджетно-ресурсне забезпечення робіт;

3) ефективність діяльності відповідних підрозділів суб'єктів господарювання.

Належні служби підприємства (організації) виконують певні функції, які в сукупност характеризують процес створення та захисту інформаційної складової економічно безпеки. До таких належать:

1) збирання всіх видів інформації, що має відношення до діяльності того чи того суб'єкта господарювання (інформації щодо всіх видів ринків; інформації, що характеризу політичні події й тенденції макроекономічного розвитку світової та національно економік; корисну науково-технічну інформацію);

2) аналіз одержуваної інформації з обов'язковим дотриманням загальноприйнятих принципів (систематизації, безперервності надходження, усебічного характеру аналітичних процесів) методів (локальних із специфічних проблем, загальнокорпоративних) організац робіт;

3) прогнозування тенденцій розвитку науково-технологічних, економічних і політичних процесів на підприємстві (в організації), в країні та у світі стосовно конкретної сфери бізнесу (діяльності), а також показників, яких необхідно досягти суб'єкту господарювання (наприклад, фінансові прогнози, прогнози об'єктів виробництва й технологічного розвитку);

4) оцінка рівня економічної безпеки за всіма складовими та в цілому, розробка рекомендацій для підвищення цього рівня на конкретному суб'єкті господарювання;

5) інші види діяльності з розробки інформаційної складової економічної безпеки (зв'язок із громадськістю, формування сприятливого іміджу фірми, захист конфіденційно нформації).

На підприємство (в організацію) постійно надходять потоки інформації, що розрізняються за джерелами їхнього формування (виникнення). Заведено виокремлювати:

відкриту офіційну нформацію;

вірогідну нетаємну нформацію, одержану через неформальні контакти працівників фірми з носіями такої інформації;

конфіденційну нформацію, одержану способом несанкціонованого доступу до неї.

У підсумку сукупність негативних дій щодо силової складової економічної безпеки можна стисло сформулювати так:

1) фізичні та моральні впливи особистого спрямування (спрямовані проти конкретної особистості);

2) негативні дії, спрямовані на завдання шкоди майну, включаючи загрози зменшення активів підприємства (організації) і втрати ним (нею) фінансової незалежності;

3) негативний вплив на інформаційне середовище суб'єкта господарювання (так званий промисловий шпіонаж).

На всіх великих середніх підприємствах (в організаціях) звичайно створюються автономні служби безпеки, а безпека функціонування невеликих фірм може забезпечуватися територіальними (районними або міськими) службами, що в них фірма наймає одного чи кількох охоронців.

Такі служби охорони, як правило, створюються при місцевих органах внутрішніх справ або при державній службі безпеки.

Служба безпеки будь-якої фірми постійно виконує певний комплекс завдань. Головними з них для будь-якої фірми є такі:

1) охорона виробничо-господарської діяльності та захист відомостей, що вважаються комерційною таємницею даної фірми (підприємства, організації);

2) організація роботи з правового та інженерно-технічного захисту комерційних таємниць фірми;

3) запобігання необґрунтованому допуску й доступу до відомостей та робіт, які становлять комерційну таємницю;

4) організація спеціального діловодства, яке унеможливлює несанкціоноване одержання відомостей, віднесених до комерційної таємниці відповідної фірми;

5) виявлення та локалізація можливих каналів витоку конфіденційної інформації в процес звичайної діяльності та за екстремальних ситуацій;

6) організація режиму безпеки за здійснення всіх видів діяльності, включаючи зустрічі, переговори й наради в рамках ділового співробітництва фірми з іншими партнерами;

7) забезпечення охорони приміщень, устаткування, офісів, продукції та технічних засобів, необхідних для виробничої або іншої діяльності;

8) організація особистої безпеки керівництва та провідних менеджерів і спеціалістів фірми;

9) оцінка маркетингових ситуацій та неправомірних дій конкурентів і зловмисників.

Зрозуміло, що перелік конкретних завдань стосовно організації системи безпеки фірми залежно від специфіки її діяльності може бути більшим або меншим, але він завжди ма бути достатнім та обґрунтованим.

Сукупність конкретних завдань, що стоять перед службою безпеки фірми, зумовлює певний набір виконуваних нею функцій.

У нормативних документах, які визначають організацію діяльності служб безпеки фірм, виокремлюються конкретні об'єкти, що підлягають захисту від потенційних загроз протиправних посягань. Беручи загалом, до них належать:

персонал (керівні працівники; персонал, який володіє інформацією, що становить комерційну таємницю фірми);

матеріальн засоби праці та фінансові кошти (приміщення, споруди, устаткування, транспорт; валюта, коштовні речі, фінансові документи);

інформаційн ресурси з обмеженим доступом;

засоби та системи комп'ютеризації діяльності фірми (підприємства, організації);

технічні засоби та системи охорони й захисту матеріальних та інформаційних ресурсів.

Служба безпеки фірми завжди має бути готовою до подолання критичної (кризової) ситуації, що може постати через зіткнення інтересів бізнесу та злочинного світу.

Для управління безпекою багато які фірми створюють так звані кризові групи, до складу яких входять керівник фірми, юрист, фінансист і керівник служби безпеки. Головна мета діяльності кризової групи - протидіяти зовнішнім загрозам для безпеки фірми. Визначимо беззбитковий обсяг реалізації продукції, а також зону економічної безпеки в базовому та звітному періодах діяльності підприємства (табл.4.1).

Таблиця 4.1. Визначення беззбиткового обсягу реалізації продукції, а також зони економічної безпеки

№ з/п	Показники	Одиниці виміру	Роки		Відхи-лення (+, -)	2009 у% до 2008
			2008	2009
1	2	3	4	5	6	7
1	Виручка від реалізації продукції	тис. грн.	6437	6560	123	101,91
2	Операційні витрати на виробництво  продукції, робіт, послуг	тис. грн	5653	5859	206	103,64
	у т. ч.: а) постійні витрати (25%)	тис. грн	1413,25	1464,75	51,5	103,64
	б) змінні витрати (75%)	тис. грн	4239,75	4394,25	154,5	103,64
3	Беззбитковий обсяг  реалізації [2а / (1 - 2б)] * 1	тис. грн	4140,22	4436,69	296,47	107,16
4	Зона економічної безпеки [ (1 - 3) / 3] * 100	%	55,47	47,86	-7,62	86,27

З розрахунків таблиці видно, виручка від реалізації у 2009 році збільшилась на 123 тис. грн. порівняно з 2008 роком, також спостерігається збільшення операційних витрат на 206 тис. грн. Беззбитковий обсяг реалізації зріс на 7,16%, проте показник зони економічно безпеки зменшився у порівнянні з 2008 роком.

Висновок

Отже, з урахуванням викладеного, з метою покращення інноваційної діяльності підприємств необхідно:

розробити запровадити механізм надання суттєвих пільг промисловим підприємствам, що впроваджують інновації і реалізують інноваційну продукцію (встановлення податкових канікул, фінансування частини науково-прикладних досліджень за рахунок бюджету, державне замовлення інноваційної продукції тощо);

створити відомч нноваційні фонди, які формуються за рахунок бюджетних коштів, внесків підприємств і спонсорів;

поширити практику прямого державного фінансування інноваційних інвестицій у межах реалізац програм модернізації промисловості (створення державних інноваційних підприємств, підтримка розвитку технопарків та ін), причому фінансувати треба тільки ті інвестиції, ефективність яких можна спрогнозувати, оцінити проконтролювати;

поширити практику надання інноваційним підприємствам середньострокових кредитів зі знижкою кредитної ставки (з одночасним відшкодуванням банкам різниці ціни за користування кредитом за рахунок держбюджету);

підвищити рівень фінансування фундаментальної та прикладної науки до загальноприйнятих розмірів, ужити додаткових заходів щодо залучення молоді до наукової роботи (шляхом пільгового житлового кредитування, встановлення підвищених стипендій, збільшення оплати праці молодих учених та ін);

реформувати систему управління науково-технічною та інноваційною діяльністю (передусім усунувши дублювання в діяльності державних установ та створивши єдиний моніторинговий орган із певними владними повноваженнями), удосконалити економіко-правов відносини щодо охорони прав промислової власності, розробити і запровадити методики оцінки інтелектуальної власності, забезпечити підвищення кваліфікац державних службовців із питань організації інноваційної діяльності;

усунути можливість неоднозначного трактування вимог нормативно-правових актів щодо регулювання нвестиційної та інноваційної діяльності, вжити заходів із підвищення публічності й гласності (зокрема, за допомогою громадських обговорень і слухань) у сфері управління інноваційним розвитком;

було б доцільно створити державне агентство, яке б на засадах партнерства разом із підприємницькими структурами та комерційними банками фінансувало частину нноваційного проекту, який реалізується у пріоритетних галузях (у цьому раз ризик і прибуток розподіляються відповідно до суми вкладених сторонами коштів);

розширити застосування організаційно-економічних форм стимулювання інноваційно діяльності (проведення виставок і конференцій, розширення наукових досліджень цієї проблематики, інформування через ЗМІ тощо).

У роботі було вивчене промислове підприємство ВАТ завод „Електрон”. В ході аналізу було виявлено, що середньорічна вартість основних виробничих фондів збільшилась у 2009 р. більш ніж на 2% порівняно з 2008 р. при незмінній виробничій площі. Також позитивним є той факт, що чистий прибуток збільшився у 2009 р. на 38,5 тис. грн. порівняно з 2008 р., це сталося за рахунок збільшення виробництва продукції. З аналізу видно, що діяльність підприємства в основному направлено на виробництво оптоелектронних приладів, виробництво яких за рік збільшилось більш ніж на 10%. Також було помічено збільшення прибутку від операційної діяльності, котрий збільшився майже на 6% протягом року. Рентабельність продукції в цілому зменшилась більш ніж на 2%. Показники ефективності діяльності менші за оптимальні, але на допустимі величини і саме тому вони забезпечують нормальне функціонування підприємства в цілому.

Список використаної літератури

1.     Абібуллаєв М.С. Фінансування інноваційно діяльності // Фінанси України. № 3, 2007.

2.     Александрова В.П. Економічні аспекти державного програмування інновацій // Вісник Інституту економічного програмування. № 1, 2008.

3.     Бинкин Б.А., Черняк В.И. Эффективность управления: наука и практика. - М., 1982.

4.     Бойчук І.М., Харів П.С., Хопчан М.І. Економіка підприємств. - Львів, 1999.

5.     Бочаров В.В. Корпоративне финансы. - СПб., 2007.

6.     Гуляєва Н.М. Стратегічне моделювання інвестиційно діяльності підприємства // Фінанси України. № 8, 1998.

7.     Данько М.С. Визначення науково-технологічних пріоритетів як складова політики економічного зростання // Вісник інституту економічного прогнозування. № 1, 2008.

8.     Захарін С.В. Активізація інноваційної діяльност промислових підприємств // Фінанси України. № 1, 2009.

9.     Зубовський В. Економіка підприємства. - К., 1999.

10.  Лапко О.О. Розвиток системи управління науково-інноваційною сферою в Україні // Економіка прогнозування. №1, 2008.

11.  Крупка М.І. Фінансові інструменти державного регулювання та підтримки інноваційно сфери // Фінанси України. № 4, 2007.

12.  Пазинич В.І. Оцінка фінансової ефективності впровадження інноваційних програм на підприємстві // Фінанси України. № 6, 2008.

13.  Примак Т. Економіка підприємства. - К., 1999.

14.  Стоянова Е.С. Финансовый менеджмент: теорія и практика. - М., 1996.

15.  Твисс Б. Управление научно-техническими нововведениями. - М., 1989.

16.  Тимохін О.М., Бровко К.М. Стимулювання інноваційного процесу на підприємствах // Фінанси України. № 10, 2008.

17.  Шахмарова Е.Д. Фінансова оцінка інноваційних проектів // Фінанси України. № 6, 2008.

18.  Яковец Ю.В. Ускорение научно-технического прогресса: теория и экономический механизм. - М., 1988.