Шпаргалка: Міжнародне приватне право

Шпаргалка: Міжнародне приватне право

В1Загальні засади цивільного законодавства.

 

Стаття І.Відносини, що регулюються цивільним законодав­ством

Цивільним законодавством регулюються особист немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівно­сті, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

2. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншо­му владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо Інше не встановлено законом.

Стаття 2. Учасники цивільних відносин

1.  Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи).

2. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна' Республіка Крим,  територіальні   громади,  іноземні  держави  іа  нші суб'єкти публічного права.

Стаття 3. Загальні засади цивільного законодавства

І. Загальними засадами цивільного законодавства є:

1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;

2)неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, вста­новлених Конституцією України та законом;

3)свобода договору;

4)свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;

5)судовий захист цивільного права та Інтересу;

6)справедливість, добросовісність та розумність.

Стаття 4. Акти цивільного законодавства України

1.  Основу цивільного законодавства України становить Конституція України.

2.  Основним актом цивільного законодавства України Цивільний кодекс України.

Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які при­ймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон).Якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховно Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розгляд. ВР України одночасно з відповідним проектом за­кону про внесення змін до Цивільного кодексу України.

3.   Цив. відн.  можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених КУкраїни.

4.  Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Мі­ністрів України.

Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

5.  Інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регу­люють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.

6.  Цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.

Стаття 5. Дія актів цивільного законодавства у часі

1.  Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

2.  Акт цивільного законодавства не має зворотно дії у часі, крім випад­ків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

3.  Якщо цивільні відносини виникли раніше регулювалися актом ци­вільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з момен­ту набрання ним чинності.

Стаття 6. Акти цивільного законодавства і договір

1.  Сторони мають право укласти договір, який не передбачений акта­ми цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивіль­ного законодавства.

2.  Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані ними актами.

3.  Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивіль­ного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивіль­ного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про цс, а також у разі, якщо

обов'язковість для сторін положень актів цивільного законо­давства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

4.  Положення частин першої, другої і третьої ц статті застосову­ються і до односторонніх правочинів.

Стаття 7. Звичай

І. Цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм лілового обороту.

Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законод.але є усталеним у певній сфері цивільних відносин.

Звичай може бути зафіксований у відповідному документі. 2. Звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодав­ства, у цивільних відносинах не застосовується. Стаття 8. Аналогія

1.  Якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, Іншими ак­тами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

2.  У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).

Стаття 9. Застосування Цивільного кодексу України до вре­гулювання відносин у сферах господарювання, ви­користання природних ресурсів, охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин

1.  Положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відно­син, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охоро­ни довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

2.  Законом можуть бути передбачені особливост регулювання майно­вих відносин у сфері господарювання.

Стаття 10. Міжнародні договори

1.   Чинний міжнародний договір, який регулю цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, є час­тиною національного цивільного законодавства України.

2.  Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що вста­новлені  відповідним  актом  цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

В2Виникнення цивільних прав та обов'язків     

Стаття 11. Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків

1. Цивільні права та обов'язки  виникають  із  дій  осіб,  що передбачені актами цивільного законодавства,  а також із дій осіб, що не передбачені  цими  актами,  але  за  аналогією  породжують цивільні права та обов'язки.

2. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків,зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення  літературних,  художніх  творів,  винаходів  та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання  майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

3. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

4. У випадках,  встановлених актами цивільного законодавства, цивільні  права  та  обов'язки  виникають  безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

5. У випадках,  встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

6. У випадках,  встановлених актами цивільного  законодавства або  договором,  підставою виникнення цивільних прав та обов'язківможе бути настання або ненастання певної події.

В3 Здійснення цивільних прав та виконання цивільних обов'язків

Стаття 12. Здійснення цивільних прав

- Особа  здійснює  свої  цивільні  права вільно,  на власний розсуд. 

-нездійснення особою своїх прав не є підставою для їх припинення,крім випадків, встановлених законом

-особа може відмовитися від свого майнового права

відмова від права власності на транспортні засоби,тварин,нерухомі речі- у порядку,встановленому ЦЗ

-особа може за відплатним або безвідплатним договором передати сво майнове право іншій особі,крім випадків,встановлених законом

-якщо законом встановлені праовові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права,вважається, що поведінка особи добросовісною, якщо інше не встановлено судом

Стаття 13. Межі здійснення цивільних прав

1.  Цивільні права особа здійснює у межах, наданих й договором або актами цивільного законодавства.

2.  При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права Інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

3.  Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шко­ди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

4.  При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися мо­ральних засад суспільства.

5.  Не допускаються використання цивільних прав з метою неправо­мірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

6.  У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інш на­слідки, встановлені законом.

Стаття 14. Виконання цивільних обов'язків

1. Цивільні обов'язки виконуються у межах,   встановлених договором або актом цивільного законодавства.

2. Особа не може бути примушена до дій,  вчинення яких не є обов'язковим для неї.

3. Виконання цивільних  обов'язків  забезпечується  засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені  договором або актом цивільного законодавства.

4. Особа може бути звільнена  від  цивільного  обов'язку  або його виконання у випадках, встановлених  договором або актами цивільного законодавства.

В4 Захист цивільних прав та інтересів судом.

Стаття 15. Право на захист цивільних прав та нтересі.

1.  Кожна особа мас право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

2.  Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не супере­чить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 16. Захист цивільних прав та інтересів судом

1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

2. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4)відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування  збитків та інші способи  відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10)визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади,  органу  влади  Автономної  Республіки  Крим  або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

3. Суд може відмовити у захисті цивільного права та  інтересу особи  в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

В5 Відшкодування збитків

 

Стаття 22. Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди

1. Особа,  якій завдано збитків  у  результаті  порушення  її цив права, має право на їх відшкодування.

2. Збитками є:

1) втрати,  яких  особа  зазнала  у  зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати,  які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

3. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у  меншому  або  більшому розмірі.

Якщо особа,яка порушила право,одержала у зв'язку з цим доходи,то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено,не може бути меншим від доходів,одержаних особою, яка порушила право.

4. На  вимогу особи, якій завдано шкоди,та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути  відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості,полагодження пошкодженої речі тощо).

В6 Відшкодування моральної шкоди.

 

Стаття 23. Відшкодування моральної шкоди

1. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

2. Моральна шкода полягає:

1) у  фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у  душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої,  членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у  душевних стражданнях,яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі, гідності, а також ділової  репутації фізичної або юридичної особи.

3. Моральна шкода відшкодовується грішми,  іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення,  глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин,які мають істотне значення.

При   визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

     4. Моральна  шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню,  та не  пов'язана з розміром цього відшкодування.

     5. Моральна  шкода  відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

В7Цивільна правоздатність та дієздатність фізичної особи

Стаття 24. Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

Стаття 25. Цивільна правоздатність фізичної особи

1.  Здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздат­ність) мають усі фізичні особи.

2.  Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її наро­дження.

У випадках, встановлених законом, охороняються нтереси зачатої, але ще не народженої дитини.

3.  У випадках, встановлених законом, здатність мати окремі цивільні права та обов'язки може пов'язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку.

4   Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Стаття 26.Обсяг цивільної правоздатності фізично особи

1.  Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки.

2.  Фіз. ос. має усі особисті немайнові права, встановлені К України та цим Кодексом.

3.  Фіз.ос. здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом.

4.  Фіз. ос. здатна мати інші цивільні права, що не встановлені К України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суп. закону та моральним засадам суспільства.

5.  Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.

Стаття 27. Запобігання обмеженню можливості фізично особи мати цивільні права та обов'язки

1.  ІІравочин, що обм. можливість фізичної особи мати не заборо­нені законом цивільні права та обов'язки є нікчемним.

2.  Правовий акт Президента України,органу державно влади,органу шади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування,їх­ніх посадових і службових осіб не може обмежувати можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, крім ви­падків, коли таке обмеження передбачено К України.

Стаття 28. Ім'я фізичної особи

І. Фіз ос набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям.

Ім'я фіз. ос, яка є громадянином У, складається із призвиша, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить.

2.  При здійсненні окремих цивільних прав фіз. ос. відповідно до закону може використовувати псевдонім (вигадане ім'я) або діяти без зазначення імені.

3,  ім'я фізичній особі надається відповідно до закону.

Стаття 29. Місце проживання фіз. ос.

1.  Місцем проживання фіз.ос.є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель, тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фіз. ос. прож.постійно, переважно або тимчасово.

2.  Фіз.ос., яка досягла 14 років, вільно обира собі місце прожив., за винятком обмежень, які встановлюються законом.

3.  Місцем проживання фіз.ос. у віці від 10 до 14 років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи за­кладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між діл нною та батькам.У разі спору місце проживання фіз.ос.у віці від 10 до 14 років визначається органом опіки та піклування або судом.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12