Реферат: Життя і творчість С.П. Галябарди
Реферат: Життя і творчість С.П. Галябарди
ЗМІСТ
ВСТУП
БІОГРАФІЯ
ТВОРЧИЙ ДОРОБОК
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Зі здобуттям Україною незалежності вперше за багато років українська культура отримала можливість розвиватися без утисків і диктатури країн, під владою яких була Україна, без нав’язування тієї чи іншої ідеології, що суперечить українським культурним цінностям і традиціям. Проте виявилось, що разом з цим українська культура в теперішніх умовах зовсім не має підтримки з боку держави. Наша влада майже не сприяє розвитку і поширенню серед громадян високих зразків культури і мистецтва, особливо тих, що створюються нашими сучасниками.
У зв’язку з цим виникає необхідність детальніше ознайомлюватись з творчістю сучасних митців української культури, яка з різних причин є маловідома більшості громадян, проте має велику культурну цінність і заслуговує на визнання.
Нині в Україні живуть і працюють багато визначних особистостей, які своєю діяльністю збагачують національну культуру і аналіз творчості яких вартий особливої уваги.
Зокрема, дана робота присвячена дослідженню життя творчості видатного українського поета-пісняра Степана Петровича Галябарди.
З-під його пера вийшли такі відомі пісні як «На Україну повернусь», «Новий день над Україною», «Яворина», «Несу свій хрест», «З роси й води» та інші, які вже стали народними. Але попри популярність цих пісень про творчість Степана Галябарди широкому загалу мало що відомо.
А поет-пісняр протягом своєї творчої діяльності випустив уже п’ять збірок високоліричних, мелодійних поезій, понад двісті з яких стали піснями і з успіхом звучать на українській естраді, а також, працюючи директором радіостанції «Промінь», він сприяє популяризації української пісні.
Тому життя і творчість відомого українського поета-пісняра Степана Галябарди заслуговує вивчення і глибокого аналізу.
БІОГРАФІЯ
Поет-пісняр Степан Петрович Галябарда народився 2 грудня 1951 року в селі Суходіл Гусятинського району Тернопільської області в простій сільській сім’ї. Батьки Петро Іванович (1914-1965) та Марія Антонівна (1920-2001) виховували майбутнього поета у національно свідомому оточенні. Вже з шести років він почав складати перші вірші.
Спочатку Галябарда навчався у Суходільській восьмирічній школі, а потім закінчив Гусятинську середню школу. Вищу освіту здобував у Чернівецькому державному університеті на факультеті філології з 1968 по 1973 рр., де отримав фах викладача української мови і літератури. Проте педагогічною діяльністю в подальшому так і не займався.
По закінченні університету півтора року пропрацював літературним працівником Чортківської районної газети. З 1974 по 1977 рр - лектор, керівник лекторської групи, заступник завідуючого відділом Тернопільського обласного комітету Ленінсько-комсомольської спілки молоді України (ОК ЛКСМУ). У 1977-1979 рр. – навчається у вищій комсомольській школі при ЦК ВЛКСМ на відділенні журналістики, що пізніше врятувало поета від проходження військово служби. З 1979 по 1984 рік працював інструктором, відповідальним організатором, завідуючим кабінету комсомольської роботи ЦК ЛКСМУ. [7]
Стосовно своєї десятирічної роботи в комсомольських органах Степан Петрович висловлювався: «Для мене це було дещо дивним і незвичним, адже виріс на Тернопільщині, виховувався у національно свідомому оточенні. Але то такі були часи, і я довгий час працював на різних посадах в комсомольських органах. Переважно займався написанням різноманітних текстів і виступів. Це в мене непогано виходило. До речі, лише три людини в ЦК комсомолу України говорили українською мовою, серед них був і я. Нас ще тод називали "націоналістами".» [3]
Попри роботу в комсомольських органах Степан Галябарда підпільно знайомився з поглядами і творчістю поетів та письменників-націоналістів Василя Стуса, Левка Лук’яненка, Василя Симоненка та інших, що формувало національну свідомість поета.
Згодом доля привела його на телебачення. Головою Держтелерадіо в той час був Зіновій Кулик. Вони із Степаном Петровичем були сусідами та разом святкували підпільно і Різдво, і Великдень. Саме Кулик запропонував йому піти на телебачення, де він пропрацював два роки відповідальним секретарем дирекц телебачення, а згодом з 1986 до 1992 був головним редактором молодіжної радіостанц «Молода гвардія». [4]
Як редактор «Молодої гвардії» у 1987 році здійснив першу поїздку за кордон, в Америку, яка йому добре запам’яталася на все життя. Це був Горбачовський період і перший рік після Чорнобильської катастрофи. Ставлення тоді було до Радянського Союзу негативне, зокрема і через Чорнобиль. В Америц українські емігранти роздавали різні прокламації, книги, листівки. Тоді він вперше побачив книги Стуса. Через свою необачність кілька таких папірців взяв з собою, внаслідок чого у Москві в аеропорту мав великі неприємності. Довелося писати різні пояснення. [3]
Після знайомства з Левком Лук’яненком, який у 1989 роц вийшов з в’язниці, Галябарда нелегально, вночі почав записувати його на студії, щоб вранці вистрелити в ефір публіцистичним словом. Він це робив не дивлячись на цензуру, яка тоді була вже досить ослаблена. Того року вперше зазвучало ім’я Степана Галябарди. Творчі люди відчули, що він може їм допомогти і потягнулися до Степана Петровича. Саме в цей час розпочалася активна творча діяльність поета-пісняра. [1]
З 1992 по 1994 рр. Степан Галябарда займає посаду заступника директора телевізійного творчого об’єднання «Молодість», а з 1994 року і донині працює директором другої програми Українського радіо «Промінь», яка виступає чистим джерелом всього національного. Там звучать пісенні прем’єри багатьох митців, а серед них і його твори.
За вагомий особистий внесок у розвиток національно культури, високий професіоналізм Галябарді Степану Петровичу у 1996 роц присвоєно почесне звання „Заслужений діяч мистецтв України”.
У грудні 2001 року його було нагороджено орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.
Нині Степан Галябарда проживає в Києві з дружиною Людмилою Георгіївною (1950 року народження), яка працює вчителькою середньої школи №129. Разом вони виростили сина Андрія, який має юридичну освіту і працює головним спеціалістом управління юридичного захисту кордону Держкомкордону України. [7]
ТВОРЧИЙ ДОРОБОК
Видатний поет-пісняр сучасності Степан Галябарда за сво життя написав вже понад 200 пісень, які з успіхом звучать на українській сцені.
Поетичний талант Галябарди виявлявся ще з дитинства. З шести років він почав складати свої перші вірші. І хто б міг тоді уявити, що пізніше з-під його пера вийдуть шедеври української пісні, які лунатимуть по всій вітчизняній естраді.
Свої перші твори поет писав за жорсткого комуністичного режиму, коли неможливо було оприлюднити глибоко патріотичні поезії автора, сповнені любов’ю до Батьківщини, до українського народу, тугою за рідною домівкою. Про ті часи Степан Петрович говорить: «Довго не міг збагнути, що зі мною відбувається саме тоді, коли працював в комсомолі: ніби був в еміграції у своїй рідній країні. Моя душа була в еміграції, я не міг відкрити, не міг винести на суд народу сокровенне, такі то були часи. Я писав, але більше, як кажуть, в шухляду.» [3]
Тільки наприкінці 80-х років з початком розпаду комуністичної тоталітарної системи Галябарда зміг активізувати свою творчу діяльність. Працюючи головним редактором радіостанції «Молода гвардія» він познайомився з музичним редактором радіостанції Олегом Слободенком, який навчив поета як формується пісня. Галябарда показав йому кілька своїх текстів, які він позитивно оцінив. Після того вийшла перша пісня «Не поверну човен», яку виконала Алла Кудлай. Знаковою у долі Галябарди стала пісня «На Україну повернусь», яку він написав разом з Остапом Гавришом у 1990 році. Потім уже за незалежності України поет писав навіть по три-чотири пісні у день. Його пісн почали виконувати відомі виконавці Зібров, Тищенко, Бобул, Білоножки, Сандулеса, Кудлай, Мозговий, Зінкевич та багато інших. [5]
Вся творчість поета-пісняра – це ностальгія за дитинством, за Батьківщиною, яка, на жаль, чим далі, тим стає все більш стражденнішою. Його пісні засвідчують здатність автора глибоко проникнути в душу рідного народу, зміцнити віру українців у свою Батьківщину.
У 1991 році під видавництвом «Молодь» вийшла у світ перша поетична збірка Степана Галябарди «Не поверну човен», яка складається з двох розділів «Біль України» та «Не поверну човен». У збірку увійшло багато віршів, які Галябарда присвятив рідному краю, його чудовим мальовничим краєвидам, своїм землякам.
У 1994 році видавництвом «Український письменник» випущено другу збірку поета «На Україну повернусь», яка наповнена глибоким патріотичним змістом, ностальгією, тугою за рідним краєм. [8]
Цього ж року Галябарда близько познайомився з Назарієм Яремчуком, який вже тоді був дуже популярний. Знайомство відбулося після концерту до Дня міліції в Києві. Вони сиділи поруч, розговорилися, почали згадувати Чернівці. Потім Назарій провів його до метро, де вони проговорили більше години, домовилися, що він напише для нього кілька пісень до нового альбому. Але, на жаль, Назарій встиг виконати лише одну пісню Галябарди «Стрілецький романс». Передчасна смерть великого співака стала причиною написання поетом найдорожчої для нього пісні «Яворина», що присвячена пам’ят Назарія Яремчука. За словами Степана Петровича це сталося так: «Я написав її у день похорону Назарія Яремчука. Я тоді зламав ногу сидів перед телевізором у гіпсі, а Чернівцями йшла траурна процесія. І тоді від якоїсь клятої люті і відчуття великої несправедливості мене так переколотило, що я буквально за півгодини написав рядки “Яворини” і включив її в книгу "Догорає калина". І, що цікаво, майже всі вірші з тієї книги стали піснями, і тільки "Яворина" чомусь залишалась на папері. З 1995 року я показував її багатьом виконавцям, композиторам, але… Ніхто її, мабуть, в той момент "не відчув". І тільки вже у 2001 році, зустрівшись в Івано-Франківську на пісенному фестивалі зі Степаном Гігою, вкотре запропонував ці слова, ось тоді й стався момент, якого я так довго чекав: через кілька днів серед ночі він передзвонив і наспівав мені приспів. Ми ще місяців два попрацювали над цим твором, і тепер маємо гарну пісню, присвячену Назарію. » [3]
Збірка «Догорає калина», в яку увійшла і «Яворина», вийшла у тернопільському видавництві «Збруч» 1997 року. В ній вміщено не тільки вірш різних років, а і пісні, написані у співдружності з багатьма відомими композиторами: Олегом Слободенком, Остапом Гавришем, Олександром Злотником, Олегом Марцинківським та іншими. У книзі кілька розділів, об'єднаних одним тематичним спрямуванням: любов до матері, любов до коханої, любов до Вітчизни. В окремий розділ увійшла шоу-вистава «Я — Роксолана» — про долю славетно українки з наших країв. На основі цього твору у 2000 році було створено однойменний мюзикл, співавтором якого є Галябарда.
Результатом тривалої співпраці Степана Галябарди та Павла Зіброва стала книга «Я чекаю тебе», яка була випущена видавництвом «Молодь-сюжет» у 1996 році. Вона складається з пісень Павла Зіброва на слова Степана Галябарди.
У 2001 році вийшла збірка «Пісні райського саду», головним твором в якій є «Яворина» («У райськім саду»), яка на той час вже стала піснею. [8]
Також у творчому доробку поета-пісняра є і один прозовий твір «За Україну, за її волю», що вийшов 1995 року. Це – літературний запис життя Левка Лук’яненка, з яким Степан Петрович був добре знайомий співпрацював, коли знаходився на посаді головного редактора радіостанц «Молода гвардія». [7]
Усі свої книги автор змушений був видавати за власний кошт через відсутність спонсорів. Тому вони виходили невеликим тиражем і багато з них Степан Петрович роздаровував.
Ще одним виявом творчості Степана Галябарди став вихід п’яти аудіоальбомів його пісень: „Не поверну човен”, „На Україну повернусь”, „Я люблю тільки Вас”, „Два келихи вина”, „Тисячолітня Україна” - , а також компакт-диска „Пісні Степана Галябарди”. [5]
Також Степан Петрович активно проводить свої творчі вечори, на яких шанувальники його творчості мають змогу послухати улюблені пісні.
Перший бенефіс Галябарди відбувся у 1992 році, коли поет мав уже біля 30 пісень і разом з Павлом Зібровим зробив перший творчий вечір. Наступний творчий вечір було здійснено до 50-річного ювілею Степана Петровича у палац «Україна», який зібрав найкращих виконавців та викликав великий ажіотаж. Такий успіх концерту підштовхнув поета-пісняра показати подібну концертну програму по всій Україні. З наступного року три творчі вечори відбулися у Львові, потім два в Івано-Франківську.
31 травня 2003 року творчий вечір Степана Галябарди відбувся у місті його студентської молодості – Чернівцях, у Літньому театр парку культури і відпочинку ім. Т. Г. Шевченка, завдяки давньому знайомству з міським головою Миколою Федоруком та за сприяння міської ради. Вів поет-пісняр свято досить уміло, підігріваючи зал читанням своїх глибоко ліричних поезій. Було дуже багато відомих і молодих чернівецьких виконавців: Іво Бобул, Василь Зінкевич, Валентина Степова, Степан Гіга, Лілія Сандулеса, Алла Кобилянська та багато інших. «Чернівці для мене — місто особливе. Це – колиска мого Слова. Можливо, цей концерт для мене навіть відповідальніший, аніж у Києві. Багато людей пам'ятають мене ще студентом, думаю, вони будуть приємно здивовані цим творчим вечором. Це буде духовна, душевна сповідь перед землею, з якої почалося моє Слово», - говорив Степан Галябарда перед концертом в одному з інтерв’ю. [2]
Після свята міський голова Микола Федорук у своєму виступ відзначив: «Степан Галябарда активно сприяє популяризації буковинських митців. А його мистецька зоря поета-пісняра зійшла завдяки пісні у виконанні Іво Бобула «На Україну повернусь», яка стала популярним шлягером на роки. «Яворина», навіяна відходом Назарія Яремчука, а через сім років виконана Степаном Гігою, стала народною. Пісня «Два образи» у виконанні Оксани Савчук та Івана Кавацюка стала, як засвідчила поїздка до Італії, духовним заповітом багатьох українців, як працюють за кордоном. Пісня «Моя Україна» у виконанні Василя Зінкевича стала справжнім народним гімном Батьківщині». Також Микола Федорук у цьому виступ дав рекомендацію прізвище Степана Галябарди вкарбувати в Алею зірок Чернівців. Його пропозицію підтримали всі присутні на бенефісі. [2]
У 2006 році Галябарда провів творчий вечір до свого 55-річчя у Тернополі, на своїй малій Батьківщині.
«Де б я не був, мене завжди тягнуло на свою малу Батьківщину. Мабуть вже у зрілих літах приходить розуміння, що рідний край величезною цінністю, яку не можна втратити. Тут я відчуваю натхнення і тому саме тут я хочу зустрітися зі своїми друзями та земляками, провести цей своєрідний творчий звіт. Адже коли тобі п’ятдесят, ти розумієш, що це вже багато. Коли тобі п’ятдесят п’ять, з’ясовується, що життя тільки починається», - відповідав поет на запитання кореспондентів, чому він вирішив відзначати ювілейний вечір саме у Тернополі. [4]
Варто відзначити, що поет-пісняр і надалі активно здійсню свою творчу діяльність, пише нові пісні та співпрацює з багатьма композиторами.
ВИСНОВОК
Отже, підсумовуючи все вищесказане, можна зробити висновок, що Степан Галябарда є яскравим представником сучасної української творчої еліти, який своєю пісенною і поетичною діяльністю відчутно збагачує українську національну культуру і підносить її на якісно новий рівень розвитку.
Також варто зазначити, що на українських теренах справжніх поетів-піснярів є дуже мало. Адже, щоб написати пісню, потрібно не просто мати поетичні здібності, а і відчувати всі тонкощі творення пісні, бути щирим у висловлюваннях, вміти передати образ і емоції через Слово, щоб воно викликало відгомін у кожному серці. Поет-пісняр повинен писати, як дихати, жити сьогоднішнім днем. Усі ці якості і вміння однозначно притаманні Степану Галябарді.
Читаючи вірші, слухаючи пісні на слова Степана Галябарди маємо змогу насолодитися красивим і високим поетичним словом, оригінальною образністю і тонкою ліричною щирістю автора, вмінням торкнути найсокровенніш струни людської душі.
Тому, чим більше таких людей як Степан Галябарда буде на українській землі, тим краще розвиватиметься українська культура і, зокрема, українська пісня, яка завжди підносила духовність українського народу.
ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА
1. «В Україні дуже мало людей, які люблять українську культуру»// газ. «Буковина» – 2003.- №46 (4 червня), С. 14.
2. «На чернівецькій алеї зірок»// газ. «Буковинське віче» - 2003.- №24 (13 червня), С. 9.
