Реферат: Экологический мониторинг химико-токсикологического состояния и паразитарного комплекса гидробионтов бассейнообразующих водоемов Центрального Кавказа

Пасивні банківські операції — операції, через посеред­ництво яких утворюються ресурси банків (внески і позиче­ні гроші; емісія заставних листів, банківських і комуналь­них облігацій, а також довгострокові позики у кореспон­дентів банку).

Активні банківські операції — діяльність, пов'язана з розміщенням грошових ресурсів банку (наданням їх у кредит).

Кредити надаються у вигляді грошових позик і зо­бов'язань банку гарантувати платежі клієнта. В останньо­му випадку банк не надає грошов позики, а лише обіцяє здійснити платежі у разі, якщо позичальник не зможе оп­латити свої зобов'язання.

Комісійні банківські операції — посередницька діяль­ність, яка не передбачає кредитів банку і не є джерелом надходження коштів на його рахунок. До них відносять: платіжний оборот, операції з валютою, нкасування вексе­лів і чеків, прийняття на зберігання цінних паперів і на­дання сейфів для користування, управління майном та ін.

Діяльність банків ма засновуватися на повному комерційному розрахунку і самофінансуванні. У процес своєї діяльності вони одержують прибуток. Банківський прибуток – це залишок між сумою одержаних відсотків і витратами банку. Прибутковість оцінують за нормою банківського відсотка.

Сучасна банківська Система України, як і у більшості країн світу, складається з двох рівнів. У ст. 4 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що банківська систе­ма України складається з Національного банку України та інших банків, які створен діють на території України відповідно до положень цього Закону.

Перший рівень банківської системи України представлений Національним банком України. Правовий статус, принципи організації і діяльності Національного банку України визначен Конституцією України та Законом України "Про Національний банк України".

Національний банк України є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності та перебуває у його повному господарському віданні і статутний капітал у розмір 10 млн. грн., який є державною власністю і служить для забезпечення зобов'язань Національного банку України.

Згідно зі статтею 99 Конституц України, прийнятою в 1996 році, основною функцією центрального банку держави - Національного банку України - є забезпечення стабільності грошової одиниці - гривні. На виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах свої повноважень, - ціново стабільності [16 ].

Національний банк викону такі функції:

1.   відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;

2.   монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг;

3.   виступа кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування;

4.   встановлю для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку звітності, захисту інформації, коштів та майна;

5.   організову створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківсько статистичної інформації та статистики платіжного балансу;

6.   визнача систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;

7.   визнача напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківсько нформації;

8.   здійсню банківське регулювання та нагляд;

9.   веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках;

10.            веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем;

11.            здійсню сертифікацію аудиторів, які проводитимуть аудиторську перевірку банків, тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банку;

12.            склада платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;

13.            представля нтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;

14.            здійсню відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійсню валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій;

15.            забезпечу накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами;

16.            аналізу стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;

17.            організу нкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей;

18.            реалізу державну політику з питань захисту державних секретів у системі Національного банку;

19.            бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;

20.            визнача особливості функціонування банківської системи України в разі введення воєнного стану чи особливого періоду, здійснює мобілізаційну підготовку системи Національного банку;

21.         здійсню нші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначено законом [ 8, C. 100].

До другого рівня банківської системи України належать ко­мерційні банки. Комерційні банки є багатофункціональними установами, що здійснюють основний спектр кредитних і фінансових опе­рацій, пов'язаних з обслуговуванням господарської діяльності своїх клієнтів.

Комерційні банки це автономні, незалежні комерційні підприємства. З одного боку, вони створюються для задово­лення інтересів власників банку (акціонерів або ндивідуаль­них) і суспільних інтересів клієнтури юридичних і фізичних осіб, що обслуговуються банком, а з іншого це під­приємства особливого типу, як організовують та здійснюють рух позикового капіталу для забезпечення отримання прибут­ку власниками банку Як важлива ланка банківської системи держави, комерційні банки концентрують основну частину кредитних ресурсів і здійснюють широкий діапазон банківських операцій та фінансових послуг для юридичних фізичних осіб. Комерційні банки є юридичними особами. Як будь-яка юридична особа банки мають свої ознаки.

Комерційні банки здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку: пропонують на договірних умо­вах кредитно-розрахункове, касове та інше банківське обслу­говування підприємств, установ, організацій і громадян вико­нанням банківських операцій наданням різних банківських послуг. За надання послуг клієнти сплачують винагороду, за рахунок якої утворюється прибуток банку.

Характеризуючи сутність комерційних банків та їх спе­цифіку, слід зазначити їх велике значення у механізмі функціонування фінансової системи держави завдяки їх зв'язкам з усіма секторами економіки Важлива роль ко­мерційних банків у ринковій економіц зумовлена основними функціями, які вони виконують, а саме:

1)  мобілізація тимчасово вільних коштів і перетворення їх у капітал;

2)  кредитування підприємств, держави і населення,

3)  здійснення розрахунків і платежів у господарстві,

4)  випуск кредитних грошей,

5)  емісійно-засновницька діяльність, пов'язана з випуском і розміщенням цінних паперів;

6)  довірче управління майном клієнтів (трастові операції);

7)  консультування  клієнтів,  надання  їм  економічної та фінансової інформації.

Останнім часом у діяльності комерційних банків спос­терігається тенденція розширення їхніх функцій з метою універсалізації роботи, підвищення ефективності банківсько діяльності, здійснення нетрадиційних для цієї сфери фінансо­вого підприємництва дій (операції з цінними паперами, лізин­гов та факторингові операції й інші види кредитно-фінансово­го обслуговування).

Для визначення суті комерційних банків та їх специфіки ве­лике значення має їх класифікація. Комерційні банки можна класифікувати за різними критеріями.

За формою власності розрізняють банки державні," акціо­нерні, кооперативні, приватні та змішані.       

За територіальною ознакою банки поділяються на міжна­родні, загальнонаціональні, регіональн та Міжрегіональні, що обслуговують декілька регіонів країни.                                    

За організаційно-правовою формою — банки, які утворю­ються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеже­ною відповідальністю або кооперативні банки.

За належністю статутного капіталу та способом його формування -., пайові та акціонерн банки. Пайові банки утво­рюються за рахунок пайових внесків засновників (пайовиків) у формі товариств з обмеженою відповідальністю або коопера­тивного банку.

Акціонерні банки в Україні створюються у формі акціонер­ного товариства закритого або відкритого типів.

За видами здійснюваних операцій комерційні банки бувають універсальні та спеціалізовані.

Універсальн банки здійснюють широке коло банківських операцій і надають різноманітні послуги, перелік яких дедалі розширюється. Сучасні комерційн банки здатні виконувати понад 200 різних видів банківських операцій і послуг.

Спеціалізован банки здійснюють деякі банківські операції, які тісно пов'язані з особливостями господарської діяльності підприємств, специфікою виробництва тощо.                  

За спеціалізацією банки в Україні можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими). Банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі, якщо більше ніж 50 відсотків його активів є активами одного типу, а статусу спеціалізованого ощадного банку — якщо більше ніж 50 відсотків його пасивів є вкладами фізичних осіб.

За масштабом діяльності розрізняють великі, середні та дрібні банки. Однак чинне законодавство не містить конкрет­них критеріїв щодо віднесення банків до т чи іншої групи [ 12, c.89 ].

Комерційні банки можуть також здійснювати з поміж інших такі види ак­тивних операцій: лізингов операції, факторинг і форфейтинг.

Лізинг — це різновид довгострокового кредиту, який надається в натуральній формі і погашається клієнтом у роз­строчку. При здійсненні такої лізингової операції банки, організують отримання довгострокової позички в одного або у кількох кредиторів на суму до 80% вартості зданих в оренду активів. За організацію позички банки отримують від оренда­ря додаткову винагороду.

Нетрадиційною банківською операцією є факторинг — купівля банком у клієнта термінових вимог платежу, пов'язаних з постачанням товарів або наданням послуг. Фак­торинг — це уступка права вимоги (цесія), що оформляється відповідним чином укладеним договором між банком і клієнтом (ст. 197 ЦК України). У договорі банк зобов'язується не тільки стягувати борги, а й визначає свої функції з обслуго­вування боргу, передбачає аналіз кредитної спроможності боржників, інкасування, залікові операції, приймання на себе ризику несплати тощо.

Клієнт, що продав дебіторський борг, отримує від банку гроші (готівка, перерахування, оплата чека тощо) у розмірі 80-90% суми боргу, а залишені 10-20% банк тимчасово стягує у вигляді компенсації ризику до погашення боргу. Після пога­шення боргу банк поверта стягнену суму клієнту. За факто­рингові операції банк стягує з клієнта плату.

Різновидом факторингової операції є форфейтинг — форма кредитування зовнішньоекономічних операцій купів­лею комерційним банком векселів, акцептованих імпортером, тобто експортер переуступає банку свої вимоги до покупця [11, c. 300].

 

3.    Шлях становлення ринкової інфраструктури в Україні не менш складний , чим підприємництва.  У цій главі розглянуті основні складові РІ України хня діяльність до сьогоднішнього дня.

Динаміку розвитку ринкової інфраструктури в 1991-2002 роках очевидно з нижченаведенної Діаграми 1. Не дивлячись на деякі коливання, основна тенденція проглядається чітко - ріст кількості бірж, що свідчить про постійне зростання потреб України в розвитку інститутів ринкової інфраструктури.

 Діаграма1

Мала економіка - украй суперечливий сектор народного господарства.  Тут кожна галузь, узята окремо, знаходиться в дуже сильній залежності від багатьох зовнішніх чинників і умов: джерела фінансування, матеріально-технічного постачання, кон'юнктури ринку й інших чинників.  Незначний збій у цьому механізмі може призвести до руйнування і ліквідації галузі.  У той же час втрати у випадку невдача не так уже великі, що дозволяє досвідченому бізнесмену досить швидко відновити свою справу.

Державна опіка служить сильнішим каталізатором, сприя зміцненню підприємництва.  Головною задачею з боку держави є чітке визначення пріоритетних напрямків розвиток економіки, науки, техніки, утворення, зовнішньоекономічної діяльності, підкріплення цих пріоритетів системою пільг гарантій, виділення необхідних матеріально-технічних і фінансових ресурсів, організація необхідного навчання кадрів.  Все інше - турбота малих підприємств.

Мала економіка грає велику роль у народному господарстві промислово розвитих країн, і вони мають відповідні державні органи керування.  На такого роду державні органи покладаються загальні стратегічн координаційні функції.

Дуже діючим важелем регулювання діяльності малого бізнесу в промислово розвитих країнах є податкова політика, за допомогою котро нерідко вирішуються складні регіональні проблеми.  Так, у Франції знову утворена мала фірма на 3 роки звільняється від сплати податку з корпорацій, а протягом ще 2 років рівень процентної ставки знижується вдвічі.

Важливим інструментом державного сприяння малим підприємствам у більшості промислово розвитих країн є система державних контрактів.  Дана форма відношень держави і бізнесу дозволя забезпечити останньому гарантований ринок збуту, прискорити процес накопичення капіталу, розширити виробничі потужності, зміцнити конкурентноздатність, модернізувати устаткування, залучити кваліфіковані кадри.

Достатньо широкий розвиток в останнє десятиліття одержали спеціальні служби по наданню різноманітних консультаційних послуг малим компаніям, що організуються державними органами і приватними підприємствами.

У умовах сучасної нестабільної економічної ситуац вітчизняний малий бізнес потребуває в протектораті держави.  На жаль, поки що ефективний механізм підтримки і стимулювання розвитку підприємництва в Україн ще не створений.  Прийняті програми, закони, постанови мають здебільшого декларативний характер.  Фінансова допомога, що надаютьть Український фонд підтримки підприємництва, Державний фонд підтримки фермерських господарств і Державний нноваційний фонд, достатньо мізерна.

Для успішного функціонування такого суспільного феномена, як підприємництво, а тим більше для перетворення його в основну організаційну форму виробництва, необхідн визначені умови.  Для країн із ринковою економікою існують загальні умови розвитку підприємництва:

–    стабільність державної економічної і соціальної політики;

–    позитивна суспільна думка відношення до підприємництва;

–    пільговий податковий режим;

–    наявність розвитої інфраструктури підприємництва;

–    ефективна система захисту інтелектуальної власності.

У Україні і більшості пострадянських країн особливу актуальність одержують наступні умови:

1.     Наявність відповідних майнових прав на умови і результати виробництва, оскільки підприємець обов'язково повинний бути власником зробленого продукту і прибутку, отриманого в результаті його реалізації.  Тільки при цих умовах виникає належна зацікавленість для здійснення підприємницької діяльності.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6