Реферат: Экологический мониторинг химико-токсикологического состояния и паразитарного комплекса гидробионтов бассейнообразующих водоемов Центрального Кавказа

Аудиторські перевірки проводять за рішенням органів влади і управління, з ініціативи самої фірми або її заснов­ників. У всіх випадках аудит є незалежною експертизою, дані якої використовують як важливий фактологічний ма­теріал (у тому числі доказ, компромат) при розгляд діло­вих відносин між різними суб'єктами. У країнах з ринковою економікою цей вид послуг ши­роко практикується. В Україні відбувається його станов­лення.

Холдинг — компанія, яка володіє контрольними паке­тами акцій інших компаній, що дає їй право контролю управління їх діяльністю. Розрізняють два види холдин­гів: 1) чистий холдинг для скуповування контрольних пакетів акцій інших компаній і управління їх діяльністю у власних інтересах; 2) змішаний холдинг — окрім управ­ління діяльністю і контролю за іншими компаніями, здій­снює певну підприємницьку діяльність — промислову, торговельну, транспортну, кредитно-фінансову та ін. Ство­рюється, як правило, у зв'язку із заснуванням підкон­трольними компаніями дочірніх фірм або поглинанням ними інших акціонерних товариств.

Холдингом є фактично кожна велика компанія або банк, які володіють контрольними пакетами акцій інших компаній.

Холдингові компан снують в різних юридичних формах — акціонерне товариство, товариство з обмеже­ною відповідальністю, одноосібна компанія, державні ор­ганізації.

Інвестиційний фонд — сукупність грошових або ін­ших ресурсів, які мають у своєму розпорядженні асоціації, об'єднання, підприємства, організації, державні установи, приватні громадяни для цільового використання. Джерело утворення інвестиційних фондів залежно від форми влас­ності — податки і грошові збори, субсидії, позики, обов'яз­кові та добровільні пожертви підприємств, організацій і населення. Отже, сутність інвестиційних фондів — акуму­лювання коштів населення і використання їх для нагро­мадження.

Інвестиційні фонди функціонують у формі державних організацій, акціонерних товариств, приватних установ. Управління ними здійснюють суб'єкти цих організацій (концерну, асоціації), або правління, або конкретні грома­дяни. Як правило, головним органом управління інвести­ційним фондом є загальні збори, конференція, сесія або конгрес. Фонд здійснює свою діяльність на підставі статуту.

Страхова фірма — акціонерна, приватна або державна організація, яка страхує майно, комерційні операції, ви­робництво, житловий фонд та ін. Страхові фірми займаються також ощадною справою підприємництвом. Зокре­ма, мобілізовані ними кошти населення вкладають у кре­дитн операції, надходження від яких становить більшу частину їх прибутку. Наприклад, страхові фірми Англії і США покривають понад 50 % потреб промисловості цих країн у довготермінових кредитах. Вони також вкладають гроші безпосередньо у крупні та найприбутковіші компа­нії, володіють великими пакетами високодохідних застав­них паперів під нерухоме майно, купують облігації дер­жавних позик. Здійснюючи ощадну, фінансову, кредитну, інвестиційну діяльність, страхові фірми суттєво вплива­ють на функціонування ринкової економіки, сприяють підвищенню ефективності.

В Україні цей високоефективний елемент ринкової інфраструктури поки що не діє. Страхова справа, монопо­лізована державою, виконує лише функцію акумулюван­ня вільних коштів населення.

Загальна ринкова нфраструктура об'єднує безпосе­редні атрибути ринкового механізму, які характеризують рух грошей, товарів, капіталів, праці та ін.

Грошова система. Її елементами грошова, фінансо­во-кредитна, податкова системи. Гроші (готівкові та без­готівкові) нструмент, який абстрактному змісту цін­ності (вартості) надає реальності, конкретності, дієвості.

Грошова система — форма грошового обігу, яка історично фор­мується в країні та закріплюється законами.

Її утворюють такі взаємопов'язані елементи:

—  масштаб цін національної грошової одиниці, який забезпечує її купівельну спроможність;

— певний порядок чеканення національних монет;

— емісія державних грошових знаків і порядок їх обігу (забезпечення, випуск, вилучення);

— організація і регламентування безготівкового обігу;

—  організаційні центри грошового обігу (міністерство фінансів (казначейство), центральний емісійний банк).

Основою для емісії грошей є:

—  вартість товарної маси, що виробляється в країні;

— боргові зобов'язання держави перед центральним банком у вигляді урядових цінних паперів;

— запаси іноземної конвертованої валюти.

Кредитно-паперові гроші — всі види грошей, які не мають внут­рішньої товарної вартості.

Іноді їх називають фідуціарними грошима, тобто таки­ми, що засновані на довірі.

Кредитні гроші — узагальнююче поняття. До них нале­жать різні види грошей, які об'єднують у дві великі групи: готівков безготівкові (депозитні) гроші. Готівкові гроші — переважно паперові гроші у вигляді банкнот і казначей­ських білетів, а також цінні папери. Безготівков (депозит­ні) гроші — найпоширеніший вид кредитних грошей.

На них припадає до 90 % від усієї грошової маси краї­ни, їх основою є депозит — тимчасово вільний грошовий капітал, покладений на поточний рахунок у банку. Отже, належне їх функціонування можливе лише в економіці з розвинутою кредитною і банківською системами.

Останніми роками набули поширення так звані елек­тронн гроші — безготівкові гроші, обіг яких базується на новій технології, яка дає змогу переказувати гроші й реєструвати інформацію про ц перекази безпаперовим способом — за допомогою електронних розрахункових систем.

Фінанси — сукупність економічних відносин, які опосередковують утворення, розподіл і використання грошових фондів у процесі розподілу та перерозподілу суспільного продукту національного доходу.

Сукупність фінансових відносин утворює фінансову систему.

Фінансова система — сукупність форм, методів і цілей формуван­ня, розподілу та використання фондів грошових засобів держави, суб'єктів господарської діяльності, населення.

Фінансову систему України утворюють:

— бюджетна система: Державний бюджет, бюджет Ав­тономно Республіки Крим, місцеві бюджети;

—  централізовані цільові фонди грошових коштів за­гальнодержавного призначення;

— фінанси підприємств різних форм власності, органі­зацій, установ і галузей народного господарства;

— майнове та особисте страхування;

—  кредит (державний банківський). Державний бюджет.  Фінансову політику здійснює держава. Найдієвішим механізмом її реалізації є Держав­ний бюджет України і місцев бюджети.

Державний бюджет — система грошових відносин, що виникають між державою, підприємствами і населенням у процес форму­вання і використання централізованого фонду грошових ресурсів для успішного виконання її функцій.

Бюджет дає змогу держав розв'язувати ті соціально-економічні проблеми, які не в змозі розв'язати механізм ринку: через бюджет (надходження (податки) і видатки) відбувається перерозподіл доходів з тим, щоб забезпечити певну справедливість, фінансуються соціальні програми (освіта, охорона здоров'я, пенсійне забезпечення тощо), оборона, державне управління, фундаментальна наука. Серед бюджетних статей витрати, пов'язані з вирішен­ням регіональних, структурних та інших загальнонаціо­нальних завдань.

Водночас бюджет не повинен бути перевантажений централізацією економічних, соціальних функцій, оскіль­ки що більше функцій, зокрема господарських, бере на се­бе держава, то більше вона повинна концентрувати в бю­джеті грошових коштів, а основним джерелом цих коштів податки. Отже, централізація господарських функцій в руках держави неминуче спричиняє податковий тиск, що певною мірою підриває підприємницьку ініціативу. З ог­ляду на це країни з розвинутою ринковою економікою на­магаються формувати бюджет в обсягах, які дають змогу державі виконувати ті завдання, які не викону ринок. У такий спосіб унеможливлюється необґрунтоване втру­чання держави в економіку. Перетворення бюджетних асигнувань на капіталовкладення допускається лише в особливих випадках, зокрема для реалізації цільових на­родногосподарських програм, що контролюються законо­давчими органами. У ринковій економіці ті, кому потрібні інвестиції, звертаються не до уряду (бюджету), а до банків фондової біржі.

Головним джерелом формування доходної частини дер­жавних місцевих (муніципальних) бюджетів є податки.

Податки — обов'язкові нормован платежі до державного і місце­вих бюджетів, які вносять окремі особи, підприємства, організації, установи.

В Україні податкова система передбачає так основні види податків:

—  для підприємств: податок на дохід (прибуток) на додану вартість; обов'язкові платежі до Фонду соціально­го страхування, Чорнобильського фонду, Фонду стабіліза­ції і зайнятості, а також на спорудження шляхів сполу­чення;

— для населення: прибутковий податок.

Крім цих податків, існують акцизи (непрямі податки), платежі до державного і місцевих бюджетів, що регламен­туються законодавчими актами різних рівнів.

Ринкова система належно функціонує лише за постій­ного циркулювання в ній грошових потоків (готівкових і безготівкових). Безперервність такого циркулювання за­безпечує кредитна система.

Кредит (лат. сгесіо — вірю) формою руху грошового капіталу, наданого кредитором позичальнику на умовах відстрочення платежу та платності за користування ним.

Кредитна система — сукупність банків та нших кредитно-фінан­сових установ (інвестиційних і страхових компаній, фондів), які мо­білізують вільні грошові ресурси і надають їх у позику.

Кредитні відносини передбачають, з одного боку, на­явність тимчасово вільних грошових капіталів, власники яких готові надати їх як позику на певний термін за певну винагороду (відсоток), а з іншого підприємців, які ба­жають тимчасово використати їх у своїй виробничій ді­яльності.

Основними формами кредиту є комерційний і банків­ський.

Комерційний кредит — кредит одного підприємця іншому у вигляді відстрочення платежу за поставлені товари або надані послуги.

Інструментом такого кредиту є комерційний вексель, до ціни якого входить ціна товару (послуги) плюс відсоток.

Банківський кредит — кредит, наданий банком чи іншою кредит­но-фінансовою установою підприємцям та іншим позичальникам у вигляді грошових сум.

Різновидом комерційного чи банківського кредиту є споживчий кредит. Його об'єктом, з одного боку, є товари тривалого користування (меблі, автомобілі, холодильни­ки, телевізори і т. д*), а з іншого — банківські позики на споживчі ціл (наприклад, на будівництво або придбання житла). Виділяють також державний кредит — кредит, де суб'єктом (кредитором або позичальником) є держава, та іпотечний кредит — довготермінові позики під заставу нерухомості (землі, виробничих житлових будівель).

Основу кредитної інфраструктури становить банків­ська система.

Банк — організаційна одиниця бізнесу, яка є посередником між кредитором і позичальником.

Сфера діяльності банків — операції з позичковим (гро­шовим) капіталом. Вони виконують такі види операцій: пасивні, активні, комісійні.

Торговельні підприємства, біржі, банки, кредитн та бюджетні установи надають ринковій системі організацій­ної завершеності, поєднують виробників і споживачів у єдиному господарському процесі [10, c. 95 ].

2.         Біржі як складова частина ринкової інфраструктури. Перші бірж з'явилися у XV-XVI ст. в Італії, Нідерландах, Франції. На зібраннях купців велися переговори й укладалися торгові угоди. Ось чому словом «біржа» стали називати зібрання комерсантів.

         Ошибка! Источник ссылки не найден.

Рис. 1      Ринкова інфраструктура.

Товарна біржа — це асоціація юридичних і фізичних осіб, які здійснюють оптові(торговельні) операції за стандартами, зразками у спе­ціально відведеному місці, причому ціни на товари встановлюються в умовах вільної конкуренції

Товарну біржу слід розглядати як ринок ринків. Великі біржі, на яких концентруються попит і пропозиція товарів світово торгівлі, дають мож­ливість визначити місткість ринку та умови конкуренції, обмінятися інфор­мацією. Біржова ціна як результат вільної конкуренц орієнтиром для інших ринків.

У країнах із розвиненою ринковою економікою товарні біржі пере­важно функціонують як безприбутков асоціації, звільнені від сплати корпоративного прибуткового податку. Головними статтями їхнього доходу є засновницькі та пайові внески і відрахування організацій, що є заснов­никами біржі; доходи від надання послуг членам бірж та іншим організа­ціям; виручка від інших операцій.

Універсальними називають біржі, які торгують товарами різних груп. Наприклад, на американськім біржі «Чикаго Борл офтрейд» реалізують пшени­цю, кукурудзу, овес, сою, бройлерів, фанеру, золото, срібло, нафту, бензин, мазут тощо, тобто продовольчі та непродовольчі товари. Об'єктом продажу Київської універсальної товарної бірж продукти харчування, худоба тощо. Біржі, об'єктом торгівлі яких є окремі товари або їхні групи, назива­ють спеціалізованими. У свою чергу, їх поділяють на спеціалізовані широкого профілю і вузькоспеціалізовані. Наприклад, на американській біржі «Чикаго Меркантайл Ексчейндж» здійснюєть­ся купівля-продаж сільськогосподарської продукції (великої рогатої худоби, сви­ней, продуктів їх переробки тощо), біржа «Канзас-Сіті Борд оф трейд» вузькоспеціалізованою, оскільки торгує лише одним товаром — пшеницею.

Членами біржі є її акціонери. Вони мають право безплатно відвідувати біржу, користуватися її технічними засобами, укладати угоди. Крім членів біржі в торгах можуть брати участь відвідувачі — постійні та разові.

Суб'єкт може набути статусу постійного відвідувача біржі, придбавши відповідний абонемент (чи облігації), як правило, на рік участі у біржо­вих торгах. Власник абонемента може брати участь в усіх біржових торгах. Статус разового відвідувача, підтверджений разовим вхідним квитком, дає право на участь у торгах у певний день.

Участь підприємства у біржовій торгівлі на постійних чи разових за­садах може здійснюватися за певну плату через брокерські контори або брокерів (маклерів).

Біржовий маклер висококваліфікованим спеціалістом і має особли­вий статус, що дає йому право на виконання таких функцій: посередництво під час укладання угод через прийняття доручень (на­казів) членів та відвідувачів біржі, підбір відповідних контрагентів;  представництво інтересів клієнтів у здійсненні біржових операцій та укладання угод від свого імені; консультування торговців з питань якості та властивостей товарів, що продаються; документальне оформлення угод і передавання їх до реєстрації; експертні оцінки висновки з різних питань біржових угод, торгової кон'юнктури тощо.

Для того щоб стати біржовим, товар ма відповідати певним вимогам. Насамперед він має бути масовим, а отже, немонопольним. Кількість товару визначають в угоді у натуральних одиницях. Фактичну величину продажу називають лотами, тобто партіями. У разі стандартизації якості біржового товару як єдину міру викорис­товують базовий сорт, тобто найпоширеніший вид продукції цього ринку.

Так, у США тверда червона озима пшениця є базовою щодо інших сортів. У свою чергу, вона має п'ять класів, з яких другий є сортом, що котирується, на його основі за допомогою коефіцієнтів визначають ціну інших.

Особливістю біржового товару є те, що його завжди можна купити і продати, тобто він цілком ліквідний.

Перш ніж потрапити до споживача, біржовий товар багато разів пере­ходить з рук у руки. Це зумовлено тим, що на бірж обертається не сам товар, а титул власності на нього або контракт на його поставку.

Котирувальна ціна — це типова ціна, що встановлюється біржою з урахуванням кон'юнктури ринку.

Кон'юктуру ринку визначають на основі трьох параметрів: співвідношення попиту та пропозиції; тенденції руху цін упродовж біржо­вого дня; кількості здійснених угод.

Біржова угода — це письмово оформлений документ купівлі-продажу або поставки.

Ошибка! Источник ссылки не найден.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6