Курсовая работа: Європейський вплив на український живопис у картині В.Д. Орловського "На березі моря"
Розділ3
Пейзажний живопис у творчості В.Д. ОРЛОВСЬКОГО
Полотно В. Д. Орловського „На березі моря” 1884 року. Спочатку ця картина знаходилась у Натальївському музеї (1), а з 1930 року – у Харківському історичному музеї. Коли у 1934 році відкрилась Картина галерея Харківського державного історичного музею, цю картину направили туди (нині ХХМ), де вона виставляється у постійній виставц й в наш час [18, с. 6–8; 26, с.89-90].
На межі Відродження XIX поч. XXст, на зміну класицизму та романтизму приходить новий стиль — реалізм. Саме в ньому художники вбачали справжній розвиток мистецтва. Основними гаслами митців були: ідейність, народність, реалізм, який отримав втілення в Росії у XIX ст. Цей період пов’язаний з діяльністю Товариства пересувних художніх виставок, яке виникає у 1870 році та існує до 1923 року, визначаючи дейну спрямованість творчості російських і українських художників. Саме в цьому середовищі відбувається підйом пейзажного живопису на новий ідейно-художній ступінь, збагачення його декоративними, соціальними мотивами [2,с.97,38].
Українські майстри, які мали широке визнання, працювали поза межами України. Ті що працювали на Україні, їх кількість зводиться до мінімуму [5, с.15,16]. Крім основних тем українського живопису митці прагнуть розкрити красу природи і людини. Тому, улюбленими темами митців стають селянський побут та природа. У другій половині ХІХ поч ХХ ст. в Українському живопису починає панувати демократична течія. Це, так би мовити, був протест проти жорстокого національного гноблення, коли переслідувалось все українське [18,с.20]. Художники-пейзажисти розглядають у цей період красу рідної природи не у виняткових її краєвидах, а в звичайних простих буденних мотивах, які є близькими і зрозумілими кожній людині. Створюючи живописн полотна, митці намагалися сповнювати образи рідної природи глибоким соціальним змістом, в результаті чого полотна були близькими до народу. В українському живописі найбільшого розвитку набули побутовий і пейзажний жанри [17, с. 27; 33, с. 6, 7].
Великий досвід роботи з пейзажем нагромадили українськ художники. На перших стадіях розвитку точилася боротьба за подолання академічного розуміння, ролі й місця пейзажу в тематичній картині. Адже, згідно класичного канону, яким керувалася Академія мистецтв, ландшафт мав доповнювати зображену сцену, створювати відповідне середовище для дій [19, с. 26].
Звіт після піврічного перебування ка кордоном характеризу погляд В. Орловського та свідчить про реалістичний напрям молодого митця. З іншо сторони, художник не вважав правильним сліпе копіювання натури: „Задача художника изображением предметов и эффектов, существующих в природе, передать свою мысль, свое настроение. Иначе же он становится, чем-то вроде фотографического объектива не более [29, с.419].
Закінчивши Петербурзьку Академію мистецтв, в яку він вступив у 1861 році (2), з золотою медаллю, він одержує право на трьохрічну пенсіонерську поїздку за кордон [18, с.43; 26, с.115; 31, с.168].
Від’їжджаючи у пенсіонерську подорож за кордон художники мали можливість копіювати твори майстрів відродження в Італії, у Франції, мали можливість не тільки вдосконалювати свою майстерність, але й виставляти власні твори в Паризьких салонах [3,с13].
Від тоді В. Орловський створює картини, в яких оспіву епічну велич природи, утверджує її зв’язок з людиною [27,с.122]. За кордоном художник багато працює, вдосконалює свою майстерність. Проте, життя на чужбині обмежувало його, а чужда природа не надихала, тому він писав у звіті „Пока я пользуюсь моими этюдами, писанными в Крыму, а теперь намерен заняться преимущественно изучением натуры. Мотивы же здесь собирать, думаю не стоит, они чужды мне как и каждому русскому» [29, с.429]. У своєму звіті, який було надіслано через пів року до Академії мистецтв, він викладав вже досить самостійний, оригінальний погляд на нове пейзажне мистецтво. Це свідчить про реалістичний напрям молодого митця [25, с. 115], (7). «Известно всякому, писал В. Орловський в 1870г., что прежде натура пейзажистами изучалась мало. Достаточно было, чтобы дерево напоминало дерево, чтоб в камне можно было узнать камень и т. д. В основании же картины лежала часто идея, которая и выкупала все недостатки. Естественно, что мало помалу такое направление изменилось. Стали требовать все белее и более близкого выполнения натуры, и этим путем пейзажное искусство движется вперед и по настоящее время» «…художники-пейзажисты делились постоянно на две категории: одни увлекались всегда идеей мотивом, а другие пробовали и пробуют фотографически передать натуру. Думаю, что всякая из этих категорий крайность, всякая из них ошибалась, преследуя, таким образом, исходную цель искусства только в половину. Задача художника изображением предметов и эффектов, существующих в природе, — передать свою мысль, свое настроение. Иначе же он становится чем-то в роде фотографіческого объектива—не более» [7, с.11-13; 29, с.419].
Звіт після піврічного перебування ка кордоном характеризу погляд В. Орловського та свідчить про реалістичний напрям молодого митця. З іншо сторони, художник не вважав правильним сліпе копіювання натури: „Задача художника изображением предметов и эффектов, существующих в природе, передать свою мысль, свое настроение. Иначе же он становится, чем-то вроде фотографического объектива не более [29, с.419].
Період написання картини В.Орловського „На березі моря являється постфранцузьким, коли художник повертається до Росії після пенсійної відпустки у1872 році. Зразу ж по поверненні з-за кордону В. Орловський подорожує по Росії. Осінь та зиму художник проводить в Петербурзі, де працює над пейзажами [7, с. 15].
По приїзді стає членом Товариства пересувних виставок, яке виникло у 1870 році, де і експонуються, в тому числі, його картини. З 1874 року В. Орловський являється постійним учасником академічних виставок. У 1874 році В. Орловського обирають академіком (за пейзажі „Піски” та „Перед шквалом”, та ще шість нших картин, які експонувались на академічній виставці [29, с.420] (4), а у 1878 році і професором за успіхи впейзажному живописі та за картину „На покосі”. Згодом його призначають керівником пейзажної майстерні[36, с.65; 23, с.78,103; 7, с. 15, 37, с. 62; 24, с.436], (5, 6).
Крім мотивів природи Петербурга з околицями в 1878 року В.Орловський починає писати Малоросію, зупиняючись головним чином на сонячних ефектах [7, с.16]. Від тоді В. Орловський багато подорожує Україною, малює краєвиди Криму, Кавказу, удосконалюючи все більше свою майстерність. Живописець збирає багатий етюдний матеріал, на основі якого пише великі, завершенні пейзажні картини. Через деякий час майстер оселяється в Києві, де ще міцніше пов’язує свою творчу діяльність з рідною Україною. Багато й з-захопленям майстер малює живописні ставки, села й хутори, українські степові далі, відтворюючи їх у панорамному розмаху й величі [21, с.162; 17, с.24].
Якщо до цього (ранній творчості) В. Орловському були притаманн риси романтичного сприйняття навколишнього світу, академічна умовність, про що свідчать не лише об’єкти зображення, але й ми можемо побачити все це в композиційні побудови світло-тіньові ефекти, колорит тощо [17, с. 43-44; 37, с. 62; 12, с.5; 21, с.164], то від кінця 70х рр. Ситуація значно змінюється.
Одним з пенсіонерів, який поїхав, за порадою А. П. Боголюбова до Парижу, був В. Орловський, якого можна вважати першовідкривачем барбізонців для української пейзажної школи. Працюючи у Франції він прагнув вникнути у суть новаторства барбізонців. Необхідно зазначити, що саме відхід барбізонців від умовних пейзажних композицій та звернення до реальних мотивів вітчизняної природи знайшли втілення у подальшій художній творчості В. Д. Орловського. Художник намагався проаналізувати творчість майстрів барбізонської школи [4, с.18]. Він з жадобою бігав та розглядав картини видатних майстрів Коро та ін. Через рік він знову звітує до Академії художеств [25, с.119 ] (8).
Перебуваючи за кордоном (в Німеччині, Франції, Швейцар й Італії) В. Орловський вивчає європейське мистецтво, його сучасні пошуки, огляда музеї у Берліні, галереї в Дюсельдорфі, Кельні, потім, у Парижі — зали Люксанбурга, Лувра та ін., де студіює твори видатних західноєворпейських живописців [21, с.162]. Багато часу присвячує писанню натури. На виставках знайомиться з творами сучасних йому майстрів. У Франції він стає свідком того, як художники працюють на лоні природи [27, с.122]. Уже тоді В. Орловський, осмисливши розвиток основних течій і напрямків західно-європейського мистецтва, виробив самостійний погляд на актуальність пейзажного живопису [12, с.6; 7, с. 11].
В Парижі художник знайомиться з приватною комерційною картиною виставкою, відвідує вперше паризьку річну виставку. В Меккє європейських художників — у Парижі — А. М. Боголюбов показав В. Орловському майстерні французьких знаменитостей — Дюпре та ін, давши рекомендацію пристроїтися до якої-небудь майстерні, проте В. Орловський йшов своїм шляхом. Після Франції, у зв’язку з франко-пруською війною митець їде до Швейцарії, кинувши на призволяще усі свої етюди, картини та речі. У Швейцарії художник відвідав художній музей в домі місцевої ратуші і постійну виставку, де, однак, не знайшов нічого надзвичайного по частині пейзажу. Після цього зробивши декілька ескізів в околицях Женеви, він поселився в селі та працював з натури (етюди). В його звіті, який він надсилає до Академії він робить заміточку, щодо природи Швейцарії. „Природа Швейцарии показалась мне слишком громадной, чтобы из неё можно было делать верные и хорошие картины. Редкий мотив уменьшается в угол зрения. Взявши же его на дальней дистанции — утрачивается присущий месту грандиозный характер” [7, с. 13-14]. Згодом, коли починаються дощі та холоднеча В. Орловському стає важко працювати і він відправляється до Італії, де відвідує галереї Флоренц та Риму. В Італії він провів рік, зиму працював в Римі, а влітку в його околицях та поряд з Неаполем. Він пише про красу італійської природи, разом з тим згаду про Батьківщину: «Крым живописностью своих мест немного уступает Италии. Хотелось бы, чтобы наши русские пейзажисты занялись этой страной, то есть Крымом, более серьезно, ровно, как и Кавказом, и вытеснили те предвечные понятия о незаменимости у Швейцарии и Италии, которые заставляют восхищаться всем здесь и ничего не видеть у себя. Нет, мне кажется, сколько я теперь судить могу Россия не уступит в своей живописи ни одной стране Европы уже просто потому, что она вмещает в себя всех степеней климаты, а вместе с ними и их природу» [29, с419-420]. Митцю дуже подобається природа Італ він знову звітує до Академії [25, с121], (9). Перебуваючи тут він пише дві картини, мотивом яких стають береги Женевського озера. Окрім картин він пише етюди. В. Орловський мав намір присвятити себе вивченню морин, чому сприяв теплий клімат, який давав можливість працювати і взимку. У 1872році В. Орловський прислав на академічну виставку дві свої картини, на одній з яких був відтворений мотив повітря та моря. Проте закінчувався трьохрічний срок і В. Орловський повинен був вертатися до Петербурга [7, с. 15]. В цей час він надсилає звіт, де просить зозтатись ще ненадовго [25, с. 121 ], (10).
Перебуваючи у пенсійній відпусці молодий художник зумів розібратися в основних течіях та напрямках мистецтва Західної Єворпи, та створити свій самостійний погляд на актуальні завдання вітчизняного пейзажного живопису [12, с. 10].
Після пенсійної відпустки, по поверненні додому, в Росію (11), починає подорожувати [25, с. 122]. Тут В. Орловському було дано ще три роки пенсіонерства для вивчення рідної природи. Він подорожує по Росії створюючи один етюд за другим. Особливо напруженими для художника була весна та літо, коли була можливість працювати на воздусі. Він пише то запорошену дорогу, то освітлене вранішнім сонцем узлісся лісу, то палючій літній день. Сам В. Орловський говорив: „ Этюды часть моей души” [29, с.420]. Осінь та зиму проводить у Петербурці. Перший час замовлення художника йшли невдало, і все це продовжувалось до того часу, аж поки він не почав писати руську природу — пейзажі з південим сонцем, починаючи з „Вигляду села Кокоз в Криму” (1868). Восени та влітку живописець писав етюди, відмічаючи зміни в освітленні, воздусі, рослиності. Взимку ці етюди розроблялися у картини, які розходилися миттєво з майстерні художника [7. с. 15; 31, с.24].
Через рік В. Орловський знову їде до Італії, для того, щоб краще вивчити море, набратися необхідних йому вражень. І вже на виставці 1876 року з’являються його пейзажі „Везувій”, „Рибаки”. Майже щорічно роботи В. Орловського з’являються на виставках [29, с.420].
У живописі барбізонців, які увагу приділяли національним мотивам, реалістичному, проникливому трактуванню ландшафтів Батьківщини, художники знаходять нові імпульси до власної творчості. Вони намагаються позбутися умовностей академічного живопису і відтворити правдиві образи національної природи, проникнути в глиб національного характеру [3, с. 5, 13].
Таким чином, молоді українські художники вчились у барбізонців привносили до своїх пейзажів теплоту, ліризм українського мистецтва. Завдяки впливов барбізонців у кінці XIXст. палітра українських творів стала світлішою, на зміну класичного пейзажу приходе невимушене, емоційне зображення широкого простору: шляхів, хуторів, левад. Особливо життєвими зробились пейзажі українських майстрів завдяки світлу та повітрю. Українські художники вирішували у своїй творчості проблеми, що стояли на той час перед російськими та українськими художниками — реалістами, використовуючи технічні досягнення французького мистецтва [3, с. 15].
Творчість барбізонців була широковідома в Росії. Вони активно виступають проти умовного „історичного пейзажу” ведуть боротьбу за реалістичний, національний напрямок. Пишуться твори, в яких фігури та пейзаж відіграють рівноцінну роль, або фігура підкоряється пейзажу. Проблеми, які ставили барбізонці — були проблеми світла. Художники – барбізонці мали велике значення у розвитку не тільки французького але і всього західноєвропейського пейзажу. Вони були борцями за гуманістичні ідеали, створювали національний, реалістичний пейзаж, що мав велике значення у розвитку не тільки французької, але і інших національних шкіл, які стали на шлях реалізму. Барбізонців приваблюють повсякденні мотиви, вони пишуть конкретні земні пейзажі, можна сказати, ту обстановку, в якій живуть прості люди і тим самим підготовлюють грунт для зображення людини у праці.
Митці створювали пластичну структуру внутрішнього світу людини в її складних і багатогранних зв’язках з навколишнім світом. Все це відповідало змісту нової епохи соціальних катаклізмів та набувало досягнень у галузі науково-технічного прогресу [38, с.116].
Барбізонці відіграли значну роль у становленні національного пейзажу в європейському мистецтві ХІХст. Вони розкрили естетичну цінність пейзажу, оспівували красоту навколишнього світу. В своїх картинах старанно побудованих композиційно врівноважених барбізонці намагалися відобразити життєвоправдивий, емоційний образ вітчизняної природи. Працюючи з натурою вони велику увагу приділяли вивченню атмосферних явищ, світла, повітря. Ними була розроблена система живопису тональної, насиченості кольоровими нюансами [38, с.5, 44, 233, 245, 252].
Крім південної природи В. Орловський пише мотиви природи Півночі. У 1878 році художник займається етюдами в Тайцях, під Червоним Селом, в результаті чого з’являються картини околиць Петербурга „Тайці”, де зображається ставок та ін. Восени у 1881 році робе у Гатчині, де з’явилися п’ять картин. У 1883 році робе в Подольській губернії, де пише етюди, які розробляє в картини, тематикою яких стають ставкі з озерами [12, с.14 ].
На початку 80х — років у творчості В. Орловського з’являється все більше пейзажів з зображенням української природи [29, с.420]. Художник багато працює з натури, вивчає закони світла, матеріал та фарби. Ним було створено багато пейзажів у цей період. Це були і рівнинні широкі береги Дніпра, або потопаюча у земному садку українська мазанка, освітлена гарячими променями сонця, або поля, чи березовий гай. Майже у всіх багаточислених пейзажах В. Орловського зображаються й люди: його цікавили не тільки види природи але і життя, праця народу. Кінець 70-80х років характеризується розквітом творчості В. Орловського. Його улюблені мотиви повторюються у багатьох пейзажах, має місце одноманітне композиційне рішення [29, с.421]. Боротьба за пейзаж „настрою”, за розкриття через пейзажний образ певних почуттів, людина була новим словом у мистецтві того часу. Передача особистих суб’єктивних вражень від природи прийшла на зміну вмілому і точному, але все ж копіюванню, яким протягом десятків років займалися майстри академічної школи [14, с.35].
