Курсовая работа: Витрати і ціни і на продукцію
- інші витрати загальногосподарського призначення.
Витрати на збут включають витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг), зокрема:
- витрати пакувальних матеріалів для упакування готової продукції на складах готової продукції;
- витрати на ремонт тари;
- оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговельним агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут;
- витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг);
- витрати на передпродажну підготовку товарів;
- витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом;
- витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов'язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона);
- витрати на транспортування, перевалку і страхування готово продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки;
- витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування;
- витрати на страхування призначеної для подальшої реалізації готової продукції (товарів), що зберігається на складі підприємства;
- витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів (філій, представництв) підприємства;
- інші витрати, пов'язан зі збутом продукції (товарів, робіт, послуг).
До інших операційних витрат включаються:
- витрати на дослідження та розробки відповідно до П(С)БО 8 «Нематеріальні активи»;
- собівартість реалізованої іноземної валюти, яка для цілей бухгалтерського обліку визначається шляхом перерахунку іноземної валюти в грошову одиницю України за курсом Національного банку України на дату продажу ноземної валюти, плюс витрати, пов'язані з продажем ноземної валюти;
- собівартість реалізованих виробничих запасів, яка для цілей бухгалтерського обліку складається з їх облікової вартості та витрат, пов'язаних з їх реалізацією;
- сума безнадійно дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів;
- втрати від операційно курсової різниці (тобто від зміни курсу валюти за операціями, активами зобов'язаннями, що пов'язані з операційною діяльністю підприємства);
- втрати від знецінення запасів;
- нестачі й втрати від псування цінностей;
- визнані штрафи, пеня, неустойка;
- витрати на утримання об'єктів соціально-культурного призначення;
- інші витрати операційної діяльності.
Класифікація витрат операційної діяльності за економічними елементами відбувається в такій послідовності:
- матеріальні витрати;
- витрати на оплату праці;
- відрахування на соціальні заходи;
- амортизація;
- інші операційн витрати.
До складу елемента «Матеріальні витрати» включається вартість витрачених у виробництві (крім продукту власного виробництва):
- сировини й основних матеріалів;
- купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів;
- палива й енергії;
- будівельних матеріалів;
- запасних частин;
- допоміжних та нших матеріалів.
Вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, не включається до елементу операційних витрат «Матеріальні витрати».
До складу елемента «Витрати на оплату праці» включаються заробітна плата за окладами й тарифами, премії та заохочення, матеріальна допомога, компенсаційні виплати, оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці.
До складу елемента «Відрахування на соціальні заходи» включаються:
- відрахування на пенсійне забезпечення;
- відрахування на соціальне страхування;
- страхові внески на випадок безробіття;
- відрахування на ндивідуальне страхування персоналу підприємства;
- відрахування на інш соціальні заходи.
До складу елемента «Амортизація» включається сума нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів.
До складу елемента «Інш операційні витрати» включаються витрати операційної діяльності, які не увійшли до складу вищевказаних елементів, зокрема витрати на відрядження, на послуги зв'язку, плата за розрахунково-касове обслуговування тощо.
До фінансових витрат відносяться витрати на проценти (за користування кредитами отриманими, за облігаціями випущеними, за фінансовою орендою тощо) та інші витрати підприємства, пов'язані із залученням позикового капіталу.
Втрати від участі в капіталі є збитками від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільн підприємства, які обліковуються методом участі в капіталі.
До складу інших витрат включаються витрати, які виникають під час звичайної діяльності (крім фінансових витрат), але не пов'язані безпосередньо з виробництвом та/або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг). До таких витрат належать:
- собівартість реалізованих фінансових інвестицій (балансова вартість та витрати, пов'язані з реалізацією фінансових інвестицій);
- собівартість реалізованих необоротних активів (залишкова вартість та витрати, пов'язані з реалізацією необоротних активів);
- собівартість реалізованих майнових комплексів;
- втрати від коопераційних курсових різниць;
- сума уцінки необоротних активів і фінансових інвестицій;
- витрати на ліквідацію необоротних активів (розбирання, демонтаж тощо);
- залишкова вартість ліквідованих (списаних) необоротних активів;
- інші витрати звичайно діяльності.
Надзвичайні витрати включаються до фінансової звітності за вирахуванням суми, на яку зменшується податок на прибуток від діяльності підприємства внаслідок збитків від надзвичайних подій.
Виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого використання, що використовується на самому підприємстві.
Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством самостійно.
Класифікація витрат за елементами використовується при визначенні собівартості продукції в середньому по галузі, по промисловості, на окремих підприємствах незалежно від типу виробництва, номенклатури продукції, виробничої структури.
3. Особливості калькуляції собівартості продукції на підприємствах
Під структурою собівартості слід розуміти співвідношення окремих елементів витрат, які виражені у відсотках до загальної їх суми.
Групування витрат за статтями калькуляції докладно охарактеризовано нижче.
Витрати; пов'язані з виробництвом продукції (робіт, послуг), під час планування, обліку калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) групуються за статтями так, як це було визначено в попередньому параграфі. Для внутрішньовиробничої економіки підприємства укрупнена класифікація витрат за економічними елементами не дає можливості здійснити детальний аналіз витрат, а також виявити причини, які викликали відхилення від нормального перебігу подій. Калькуляція витрат за калькуляційними статтями полягає в тому, що всі витрати формуються за ознакою виробничого призначення.
Отже, під калькуляцією собівартості розуміють процедуру обчислення вартості одиниці продукції в розрізі калькуляційних статей. Відтак основним завданням аналізу витрат визначення собівартості одного окремо взятого виду продукції в загальній вартості товарної номенклатури підприємства.
Собівартість включає як прямі, так і непрямі витрати. Якщо оцінка прямих витрат не викликає проблем, то непрямі витрати повинні бути розподілені за видами продукції за допомогою певного принципу, який носить умовний характер внаслідок комплексност стохастичності процесу формування сукупних витрат.
Найбільш складною стадією визначення точної собівартості одиниці виробу є визначення величини накладних витрат, що припадають на кожну одиницю продукції. Розрахунок накладних витрат спочатку базувався на прямих витратах праці. Останні легко піддавалися підрахунку з урахуванням погодинних ставок, і тому були базою при підрахунку собівартості продукції. Перевагою на користь цього методу була їх значна частка у собівартості продукції завдяки низькому рівню автоматизації.
Однак розвиток ринкових відносин призвів до необхідності розширення асортименту виготовлювано підприємствами продукції. Товари стали відрізнятися за властивостями, розмірами, витратами ресурсів, складністю дизайну тощо. Завдяки цьому величина накладних витрат досягла тієї межі, де перестала спостерігатися кореляція між ними і прямими витратами праці.
На зміну моделі оцінки за прямими витратами праці в масштабах усього підприємства прийшла інша модель - модель оцінки нормативів цехових накладних витрат на кожен вид продукції. При цьому величини нормативів установлювалися виходячи з особливостей виробничого циклу і залишалися незмінними протягом тривалого часу. Сутність моделі полягала в тому, що спочатку накладні витрати нараховувалися на так звані оцінюван одиниці (на окремі цехи і операції), потім - розподілялися в кожному цеху на окремі види робіт.
Проте ця модель також мала недоліки. При великій варіації видів продукції відбувалася їх систематична переоцінка з високим рівнем виробничих витрат і недооцінка продуктів з низьким рівнем виробничих витрат.
У такій ситуації виникла необхідність у застосуванні більш точного методу, яким виявився метод поопераційного обліку, АВС-метод. Істотним поняттям АВС-методу є поняття провідників витрат (носіїв витрат). Провідник (носій витрат) - будь-який процес (технологічна операція, угода тощо), що призводить до появи певного виду витрат підприємства і розглядається як укрупнено (для всього підприємства), так деталізовано (в межах конкретного підрозділу підприємства). Він описується за допомогою кількісного показника, який є базовим і використовується як кількісний вимірник відповідного носія витрат;
АВС-метод представля собою двохстадійний процес розподілу витрат.
На першій стадії накладн витрати співвідносяться з визначеними базовими показниками (часом роботи технологічного устаткування, кількістю операцій контролю якості тощо). На другій стадії витрати визначаються за кожним видом виробничої діяльност відповідно до носіїв витрат. Прикладами операцій-носіїв витрат є переналагодження устаткування, контроль якості, замовлення на виробництво (складання графіків), робота технологічного устаткування, споживання енергії тощо.
АВС-метод іноді називають операційною оцінкою. Його головна перевага полягає в тому, що він дозволя точно відстежити причини виникнення накладних витрат і тим самим точно визначити собівартість одиниці продукції.
Процедура АВС-методу включає чотири етапи:
1) аналіз бізнес-процесу виробництва продукції;
2) визначення операційних центрів;
3) відстеження витрат за операційними центрами;
4) вибір провідників (носіїв) витрат.
Перший етап полягає в систематичному вивченні операцій, які утворюють виробничий процес, на цьому етапі ідентифікують виробничі операції. З точки зору управління витратами слід розподілити всі операції на дві групи: операції, що додають цінність продукц (безпосередньо пов'язані з виробництвом) і операції, що не додають цінност продукції (інші операції, включаючи переміщення продукту від однієї до іншо дільниці тощо).
Процедура цього етапу здійснюється в такій послідовності:
а) будується діаграма процесу з деталізацією кожного кроку за операціями від моменту одержання сировинно-матеріальних ресурсів до виготовлення готової продукції. Для кожної операції повинен бути задокументований час обробки, очікування, кількість перероблюваних сировини матеріалів тощо. Час операції вказується в діаграмі як індикатор споживання ресурсів продуктом;
б) кожна операція аналізується на приналежність до першої чи другої групи;
в) визначаються шляхи виключення операцій, що не додають цінності продукції.
Другий етап передбача визначення операційних центрів.
Операційний центр - частина виробничого процесу, для якої складається звітність за витратами при виконанні окремих операцій. Операції доцільно розподіляти на чотири групи:
1. Операції на рівн одиниці продукції (наприклад, споживання енергії, обслуговування, непрям витрати праці).
2. Партіонні операції - операції, здійснювані щоразу при переміщенні чи виготовленні партії продукц (наприклад, переналагодження устаткування, доставка продукції споживачу).
3. Операції для окремих видів продукції - операції, які здійснюються при необхідності і охоплюють бізнес-процеси, направлені на випуск широкого асортименту продукції.
4. Загальновиробнич операції (наприклад, управління підприємством, страхова діяльність тощо) - операції, виконувані на рівні усього випуску продукції.
Необхідність групування операцій за операційними центрами обумовлена збільшенням розходжень між видами продукції і бажанням одержати більш точну інформацію про виробничі витрати з виготовлення продукції.
Третій етап передбача відстеження витрат за операційними центрами. З метою уникнення отримання недостовірних даних підприємство надає перевагу прямому відстеженню витрат за кожним операційним центром.
Четвертий етап передбача вибір провідників витрат.
Як вже визначалося, витрати розподіляються за видами продукції. Це відбувається через вибір провідників витрат, які повинні бути описан за допомогою відповідного показника.
ПРИКЛАД 11.1.Підприємство випускає два вироби: А і В. Виріб А випускається в кількості 5000 шт. у рік, а виріб В - 20000 шт. у рік. Обидва вироби мають потребу в 2 годинах прямої прац для кожної випущеної одиниці. Таким чином, витрати прямої праці на Підприємств складають 50000 годин. Для випуску виробу А потрібно 10000 годин (5000 шт. х 2 години /шт.), для випуску виробу В - 40000 годин (20000 шт. х 2 години). Витрати на матеріали й оплату праці на одиницю виробу складають: для продукту А-35 грн і 15 грн (при розцінці 7,5 грн на годину) відповідно, для продукту В-25 грн і 5 грн (при розцінці 7,5 грн на годину) відповідно.
Накладні виробнич витрати підприємства складають 1 млн грн на рік.
Хоча обидва вироби потребують однакових витрат прямої праці, виріб А вимагає більшої кількост операцій контролю якості і більшої кількості переналагоджень устаткування, чим виріб В, що обумовлено складністю проекту. Крім того, продукція А випускається дрібними партіями, що обумовлено більшою кількістю виробничих замовлень у порівнянні з продукцією В.
РІШЕННЯ. Розглянемо способи визначення накладних витрат підприємства за допомогою методів розподілу, що базуються на прямих витратах праці та АВС-аналізі.
1. Використання прямих витрат праці як бази для розподілу накладних витрат. Розрахуємо норматив накладних витрат підприємства стосовно витрат прямої праці: Виробничі накладн витрати /Витрати прямої праці - 1000000 грн / 50000 годин - 20 грн / годину. Використовуючи цей норматив, розрахуємо собівартість виробів (табл. 2).
Таблиця 2
Визначення собівартост продукції при використанні прямих витрат праці як бази для розподілу накладних витрат
| А | В | |
| Матеріали (грн / виріб) | 35 | 25 |
| Витрати прямої праці (грн. виріб) | 15 | 15 |
| Виробничі накладні витрати (2години х 20 грн / годин-виріб) | 40 | 40 |
| Усього | 90 | 80 |
Хоча даний метод швидким і простим, він може використовуватися тільки тоді, коли вплив інших факторів незначний.
2. Використання АВС-аналізу.
Припустимо, що шляхом аналізу виробничих операцій було виявлено вісім операційних центрів з їх провідниками витрат, які наведені в табл. 3.
Таблиця 3
Визначення операційних центрів і провідників витрат відповідно до АВС-методу
| Операційні центри провідники витрат | Витрати, грн. | Очікувана кількість операцій | ||
| Усього | А | В | ||
| Трудові витрати (людино-годин) | 80 000 | 50 000 | 10 000 | 40 000 |
| Робота устаткування (машино-годин) | 210 000 | 100 000 | 30 000 | 70 000 |
| Виробничі замовлення (кількість) | 45 000 | 600 | 200 | 400 |
| Переналагодження устаткування (кількість) | 160 000 | 2 000 | 1 500 | 500 |
| Доставка матеріалів (кількість партій) | 100 000 | 2 500 | 900 | 1 600 |
| Витрати обробного нструмента (кількість) | 35 000 | 175 | 100 | 75 |
| Контроль якості (кількість операцій) | 170 000 | 5 000 | 4 000 | 1 000 |
| Робота допоміжного устаткування | 200 000 | 100 00 | 30 000 | 70 000 |
| Усього | 1 000 000 | |||
Використовуючи відповідн провідники витрат, необхідно встановити нормативи накладних витрат для кожного операційного центра (табл. 4).
