Курсовая работа: Робота з підручником на уроках читання
розкриваються способи діяльності з реальними об'єктами з метою формування практичних умінь і навичок; б) логіко-математичному, коли в тексті викладаються правила оперування абстрактними поняттями для оволодіння теоретичними уміннями й навичками.
Ціннісна орієнтовані тексти забезпечують реалізацію у підручниках четвертого елемента змісту освіти – емоційно-ціннісного ставлення до світу. Як і в попередніх текстах, у них виділяють безпосередню ціннісну орієнтацію в реальних об'єктах (оцінювання фактів, подій, вчинків людей) та опосередковану, коли предметом оцінювання стають художні образи як уособлення типового, загального. Такі тексти, на думку вчених, мають виражати певні емоції, містити матеріал для оцінної діяльності учнів.
Значно поглиблюють розуміння проблеми типології навчальних текстів дослідження С. М. Бондаренко, Г. Г. Гранік [3; 4; 5]. Виходячи з того, що тип навчального тексту передусім визначається методом навчання, закладеним у ньому, а основними методами навчання визнано пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемний виклад знань, частково-пошуковий та дослідницький (І. Я. Лернер), виділяють такі типи текстів:
- навчальні тексти, які обслуговують пояснювально-ілюстративний методу
- тексти, що містять проблемний виклад матеріалу;
- тексти, які реалізують частково-пошуковий метод.
Вважається, що навчальний текст тільки тоді керує процесом засвоєння знань, коли він задається проблемним або частково-пошуковим методами. Відзначаючи переваги текстів, які реалізують метод проблемного викладу, психологи виділяють обов'язкову умову, за якої доцільне їх використання -сформульована автором підручника проблема має бути прийнята учнями до розв'язання. Частково-пошуковому методу відповідає текст, побудований у вигляді системи запитань, коли автор безпосередньо звертається до читача, стимулює його мислительну діяльність. Найбільш адекватна зазначеному методу форма тексту в початкових класах – це такий спосіб спілкування з
учнями, який близький до бесіди, тобто форма вільної бесіди може виступати як форма навчального тексту. Мається на уваз діалоговий виклад навчального матеріалу, оскільки діалогічні тексти характеризуються нижчим рівнем складності порівняно з монологічними. Безпосередній діалог з читачем, вважає М. Крсманович, надає тексту певного емоційного тону, але не применшує об'єктивно цінності фактів, які викладаються.
Традиція пред'являти знання у запитально-відповідальній формі не є новою в теорії і практиці шкільного підручникотворення. Згадаймо пораду К. Д. Ушинського про те, щоб наповнювати підручники запитаннями, які спонукають маленького читача «бесідувати» з книгою, а також саму його манеру будувати підручники. Діалогова форма подачі навчального матеріалу використовується і в сучасних підручниках. Так, наприклад, дослідники мови навчального тексту (І.П.Ґудзик) відзначають як тенденцію використання живої розмовної мови для розкриття сутності явищ, ознайомлення зі способами дій. Не заперечуючи зазначеного способу «оживлення» навчального тексту, проблему бачимо в іншому: як зробити, щоб такі діалоги були природними, пізнавальними, не відволікали від змісту тексту, педагогічне грамотно моделювали навчальну ситуацію. З іншого боку, при переході з класу в клас у підручниках більш виразно мають виявлятися ознаки наукового стилю, однак такий процес повинен відбуватися з урахуванням вікових можливостей учнів.
Виходячи з того, що однією із провідних функцій сучасного підручника визнано розвивальну, вчені висловлюються за збільшення питомої ваги навчально-пошукових текстів. У структурі зазначених текстів виділяють певні компоненти: мотиваційний, цільовий, гіпотетичний, підсумковий. Саме такий вид тексту, на думку дослідників, створює умови для перетворення учня в «шукача стини», формує необхідні рефлексивні якості.
Положення про орієнтацію текстів на методи навчання не є усталеним у педагогічній науці. Не заперечуючи того, що дана проблема заслуговує на увагу, деякі вчені стверджують, що текст підручника має бути викладений у такій формі, яка б дозволила зберегти певну свободу у виборі методу.
Науково обґрунтованим є підхід до побудови тексту, запропонований А. М. Сохором. Виходячи з того, що читання – це діяльність, психолог радить організувати її так, щоб змістом і побудовою тексту забезпечити мотивацію цієї діяльності, подбати про підтримку уваги учнів у процесі читання, про виникнення відповідних емоційних реакцій. Важливо врахувати і той факт, що вивчення матеріалу передбачає певну міру його запам'ятовування.
Залежно від комунікативного завдання, від внутрішньої мети текст може бути оформлений у вигляді розповіді опису, міркування, кожен із яких має свої структурні і мовні особливості.
Для поглиблення знань про текст можна використати схеми побудови кожного із типів, а саме:
Текст-розповідь
Текст-опис
Текст-міркування
Міркування буває повним і неповним. Неповне міркування складається з двох частин:
Поступово вчитель звертає увагу на те, що не завжди для з'єднання однієї частини з іншою в міркуванні вживаються вказан слова. Головне, щоб у цьому тексті доводилась, пояснювалась якась думка.
1.3 Ознаки тексту та їх характеристика
Текст – це група речень, об'єднаних загальним змістом і структурою. Проблема тексту виникає там, де є, як мінімум, два речення. Які ж ознаки характерні для тексту? Кількість ознак і їх характеристики, що називаються дослідниками мовлення (М.С.Вашуленко, І.П.Ґудзик, Н.Ф.Скрипченко та ін.) не завжди збігаються. Розглянемо ті, які, на наш погляд, є необхідними і достатніми для усвідомлення цього поняття в школі. До таких вчені відносять:
Інформативність — це основна категорія, вона притаманна лише тексту. І.Р. Гальперін пропонує розглядати два види інформації: змістово-фактуальну
(вона містить повідомлення про факт, подію, процес) і змістово-концептуальну (повідомляє читачу індивідуально-авторське розуміння відносин між явищами, їх причиново-наслідкових зв'язків). Ці два різновиди інформац в школі називають темою і основною думкою.
Т е м а – це предмет мовлення, коло певних питань, які об'єднують зв'язне висловлювання в єдину смислову цілісність. Щоб текст мав чітке тематичне спрямування, всі його складові повинні давати інформацію, підпорядковану заданій темі. Порівняння в мовленні часткового і загального допоможе побачити теми широкі і вузькі, наприклад, тема „Літо" – широка, а „Літній день" – часткова, вузька. Тема переважно виражена в назві висловлювання, в його плані, нерідко в початковому реченні.
Основна думка-це відповідь на поставлене темою питання. У тексті найчастіше вона сформована в самому його початку (щоб налаштувати слухача); в кінці (щоб підбити підсумок) або у заголовку. Формування основної думки може бути і в іншому місці тексту або зовсім відсутнє, але в будь-якому випадку весь матеріал висловлювання підпорядкований темі і основній думці.
Для усвідомлення учнями цієї якості вчителю необхідно добирати тексти, в яких тема і основна думка сформовані в різних їх частинах.
Перед складанням учнями власного тексту обов'язковим повинно бути запитання вчителя: „Діти, про що ми будемо писати в цьому тексті і що головне хочемо в ньому сказати?" Залежно від теми і мети висловлювання добирається фактичний матеріал і спосіб його викладу.
Наявність заголовка. Заголовок, його наявність або потенційна можливість – одна із суттєвих ознак тексту. Заголовок розкриває або тему висловлювання, або його основну думку, тому після того, як учні усвідомлять ці поняття, слід відмовитись від традиційного формулювання завдання: «Доберіть заголовок до поданого тексту».
Зв'язність тексту. Основу зв'язності тексту становить «комунікативна послідовність» (О.І. Москальська) речень, яка полягає в тому, що кожне наступне речення будується на базі попереднього, вбираючи в себе ту чи іншу його частину. Щоб забезпечити зв'язність побудови власного тексту, учневі потрібно розташувати речення в такій послідовності, яка відображає логіку розвитку думки, а порядок слів у реченні був би підпорядкований комунікативній меті висловлювання. Зовнішніми засобами зв'язку (скріпами) речень в тексті є: слова, що повторюються, особові (третя особа) і вказівн займенники, синоніми, антоніми, споріднені слова, частки та інші мовні засоби.
У смисловій цілісності тексту відображаються ті зв'язки і залежності, яке мають місце в самій дійсності (подія, явище природи, світ людини тощо). Цілісність, або тематична єдність тексту виражається в тому, що всі його елементи прямо чи опосередковано зв'язані з предметом мовлення, завданням основною думкою висловлювання. Текст набуває цілісності тоді, коли відбір матеріалу підпорядкований розкриттю основної думки.
Наявність схеми побудови тексту. Мінімальним текстом є складне синтаксичне ціле або смисловий уривок, в якому прийнято виділяти три структурно-смислових частини: зачин, основну частину і кінцівку. У мовленнєвій практиці спостерігаються порушення такої структури. Інколи відсутня кінцівка. Це буває виправдано в тих випадках, коли думка, виражена в попередніх частинах, вичерпана.
Зразки завдань, спрямованих на ознайомлення молодших школярів з основними ознаками тексту, представлені в додатку А.
РОЗДІЛ 2
МЕТОДИКА ОРГАНІЗАЦІЇ РОБОТИ З ТЕКСТОВИМ МАТЕРІАЛОМ ПІДРУЧНИКА НА УРОКАХ ЧИТАННЯ
2.1 Дидактичні основи роботи з текстом
2.1.1 Підготовка учнів до сприймання твору
Підготовка учнів до сприймання нового твору має на меті актуалізацію їхніх знань, уявлень, почуттів, які тією чи іншою мірою впливають на якість його опрацювання. Тому цей процес містить змістові, емоційн та операційні аспекти. Перевага тієї чи іншої складової зумовлена жанровими особливостями твору, складністю змісту, його віддаленістю від життєвого досвіду дітей, тривалістю роботи над текстом.
Змістовий аспект підготовки має на мет приведення в активний стан опорних знань, необхідних для процесів розуміння і мислення в ході первинного сприймання і подальшої роботи над текстом; емоційний – сприя відкритості почуттів для певної інформації, очікуванню позитивних вражень і переживань, дій, збудження асоціацій, уяви; процесуальний – готовність правильно прочитати складні, маловживані слова, розуміння окремих слів та висловів, які потребують детального пояснення.
Залежно від жанрових особливостей твору, складності його змісту, образних засобів, а також завдань конкретного уроку (адже твори, що вивчаються на двох заняттях), переважає той чи інший аспект підготовки.
Обов'язково слід попрацювати над тематичним словником до тем, у яких діти читають науково-популярні тексти, дізнаються про важлив сторичні події. Наприклад, у підготовці учнів 3 класу до правильного і свідомого читання творів теми "Мова – дивний скарб" радимо вчителю визначити слова вислови, які потрібно пояснювати. З цією метою можна використати міжпредметн зв'язки (на уроках мови) або запропонувати підготовленим дітям дізнатися про значення одного з слів чи висловів, а на уроці пояснити його значення через "Довідкове бюро". Зокрема, слов'янське письмо, стародавні греки, винайдення письма, народ-миротворець; науково-популярні тексти, тлумачний словник, тематичний словник, етимологічний словник.
Якщо ми готуємо дітей до сприймання тем, насичених творами морально-етичного змісту, важливою є попередня робота над лексичним значенням слів. опорних для розуміння різних станів людини, які точно характеризують той чи інший вчинок, уміння спілкуватися. Наприклад, у 4 класі це стосується тем "А дружити треба вміти!", "Пригоди і захоплення твоїх ровесників", "Людина починається з добра". Для цього є можливість на уроках уточнити лексичне значення багатьох іменників, які "несуть" добро людям (доброта, щирість, щедрість, турботливість, піклування, сердечність, взаємодопомога, співпереживання, співчуття), які "допомагають" гарно працювати (старанність, акуратність, ретельність, уважність, працелюбність, плановість, точність, охайність, вправність, кмітливість, ощадливість та ін.). Активізувати вживання дієслів, які "допомагають" спілкуватися {вислухати, привітатися, запитати, звернутися, пояснити, замислитись, поміркувати, перепитати, підтримати, роз'яснити, помиритися, зважитись, довести, подружитися тощо); добирати прикметники до слів мама, серце, руки, Батьківщина, вдячність та ін.
Так само до таких тем, як "З любов'ю до рідної природи", "Цікава книга Природи", "Буду я природ другом ...", готуємо словничок іменників, прикметників, дієслів, які означають різний стан природи, Методика і практика назви рослин, тварин, відтінки кольорів. Принагідне на різних уроках знаходимо влучну хвилинку для його уточнення, збагачення. Скажімо, на уроках мови: "Назвіть прикметники, які "супроводжують" весну, літо, осінь, зиму, грім, дощ...". На уроках "Я і Україна": "Які іменники "допомагають" росту рослин? Які прикметники "підказують", як треба ставитися до тварин?" На уроках малювання: "А коли говорять іскристий сніг, синій вечір, молочні сади, сиві тумани, безодня неба. Як показати на малюнку сильний вітер, осіннє сонце у хмарний день?" тощо.
Спеціальної уваги потребують прийоми введення учнів у нову тему. Насамперед, необхідно зосередити їхню увагу щ назві.. Наприклад, організовуючи у 2 класі засвоєння учнями нового розділу "Нема без кореня рослини, а нас, людей, без Батьківщини", вчитель пропонує дітям спочатку прочитати вголос його назву, роздивитись, на якому рушнику написане це речення. "Чи сподобалась вам назва розділу? Чи всі слова у цьому реченні зрозумілі? А яку думку воно передає? Поміркуємо разом, про що йдеться спочатку? (Без кореня не буде жити рослина). А чим є Батьківщина для людей? (Це ніби наш корінь у рідній землі, на якій ми народжуємося, живемо). Отже, який смисл передає речення? (У кожної людини є Батьківщина, яка для нас, наче корінь життя). Поміркуйте, діти, як краще прочитати цю назву, які слова виділити голосом?"
Потім учитель пропонує дітям розглянути малюнок: що саме на ньому зображено, які будівлі, рослини, чому в центрі яскраве сонце? Такий вступ активізує не лише мислення, а й чуттєвий досвід дітей, що стимулю нтерес до нової теми.
Для емоційно-образної підготовки молодших школярів до сприймання пейзажних творів (а також деяких оповідань) корисним прийомом предметне унаочнення художньої деталі, адже у віршах діти впізнають опоетизован прообрази реально побаченого, почутого. Наприклад, ми спостерігали, як спрацював на підвищення інтересу учнів до читання такий прийом. Готуючи другокласників до сприймання вірша Віри Багірової "Бабця спить", учителька принесла на урок будильник, який чітко відбиває рух стрілки. Коли діти вчилися виразно читати вірш, вони прагнули передати цей ритм у рядках "а годинник цокотить, бабця спить ..." У цей момент клас завмирав, щоб почути і годинник, і читця. Або на уроц у 4 класі, на якому читали українську народну пісню "Котився віночок по полю", класовод відкриває крила дошки, де на тлі вишитого рушника прикріплено віночок із жита. В учнів на партах – колоски (пшениці, жита, ячменю). Діти уважно розглядають все це, перемовляються, порівнюють. А потім у процесі читання пісеньки віночок "котиться по полю" -передається від читця до читця, щоб кожен його торкнувся. Як показують спостереження, унаочнення художнього образу чи окремої деталі доцільно використовувати не лише при підготовці до сприймання поезій, а й байок, п'єс.
Для повноцінного сприймання пейзажних поезій важливо емоційно налаштувати учнів безпосередньо перед читанням і слуханням твору. Дуже добрим, але, на жаль, все рідшим явищем є нагромадження в учнів цілеспрямованих спостережень за станом природи з метою їх актуалізації на уроках читання.
Як краще ознайомити дітей з ліричною поезією? Добре, коли вчитель читає поезію сам, і краще -напам'ять. (Скажімо, поетичні перлинки поезій Т. Шевченка, Лесі Українки, Ліни Костенко, Олександра Олеся тощо). Цей прийом заохочує дітей до активного сприймання, адже вони чують, як вільно, захоплено чита вчитель. Якщо твір великий, бажано, щоб деякі рядки чи строфи класовод теж читав, не заглядаючи до книжки, а вдивляючись у вічі дітей, передаючи їм свої почуття. Якщо є вдалий фонозапис, то варто прослухати його разом із вихованцями. Цей спосіб з-поміж інших виграє тим, що виконання артиста діти сприймають загострено, вслухаючись у незнайомий голос. Запис тієї чи іншої частинки тексту можна слухати неодноразово; вчитель має змогу добре спостерігати реагування дітей.
