Курсовая работа: Особливості управління в організаційних формуваннях АПК

Для здійснення громадського контролю за збереженням, використан­ням та розпорядженням власністю СВК з боку голови, правління, бухгалтерії, виробничих підрозділів загальні збори (збори уповноважених) зі складу колективу підприємства обирають ревізійну комісію, і призначають її голову, які підзвітні виключно загальним зборам на весь час перебування на цій посаді без згоди загальних зборів (зборів уповноважених) не можуть бути покарані в дисциплінарному порядку з ініціативи правління чи його голови.

Ревізійна комісія має право здійснювати контроль за додержанням Статуту СВК та інших внутрішньогосподарських актів; законністю укладення і виконання укладених договорів; витрачанням коштів і матеріальних цінностей; правильністю обліку, звітності й розрахунків з членами підприєм­ства; виробництвом екологічно безпечної продукції; додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Ревізійна комісія щороку проводить ревізію виробничо-фінансової діяльності підприємства, періодично перевіряє діяльність господарських підрозділів економічно бухгалтерської служб, робить висновки з річного звіту правління СВК. Пропозиц ревізійної комісії за результатами перевірок розглядаються на чергових загальних зборах членів підприємства, а внесені до правління - протягом 10 діб.

Припинення діяльності сільськогосподарських кооперативів здійснюється у формі його реорганізац або ліквідації. Питанням реорганізації і ліквідації сільськогосподарських кооперативів та їх об'єднань присвячені норми розділу XI Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію».

Кооператив може реорганізуватися (шляхом злиття, приєднання, виділення, розподілу, перетворення) в підприємства інших форм господарювання за рішенням загальних зборів (засновників) у порядку, визначеному статутом. З моменту реорганізац кооператив (об'єднання) припиняє свою діяльність. Всі його права та обов'язки переходять до правонаступника чи правонаступників.

Ліквідація кооперативу (об'єднання) здійснюється ліквідаційною комісією, призначеною органом, що прийняв рішення про ліквідацію.

З дня призначення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження з управління кооперативом (об'єднанням). Ліквідаційна комісія проводить належну підготовку та організаційну роботу, складає ліквідаційний баланс та подає його органу, що прийняв рішення про ліквідацію кооперативу (об'єднання). Повнота достовірність ліквідаційного балансу повинні бути підтверджені аудиторами.

Майно кооперативу, що залишилося після розрахунків з бюджетом, банками та іншими кредиторами, розподіляється між членами кооперативу пропорційно вартості їх паю; майно об'єднання - між членами об'єднання в розмірах і в порядку, передбачених статутом об'єднання.

Ліквідація вважається завершеною, а кооператив (об'єднання) таким, що припинив свою діяльність, з моменту внесення до державного реєстру запису про його ліквідацію.

За аналогічною схемою здійснюється порядок утворення, діяльність і управління в товариствах з обмеженою відповідальністю.

Товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність у межах своїх вкладень.

ТОВ є юридичною особою згідно з законами України "Про власність", "Про підприємство", Земельним кодексом та іншими законодавчими актами, самостійним господарюючим суб'єктом, товаровиробником і власником вироблено продукції.

ТОВ створилися в процесі реорганізації колективних сільськогоспо­дарських підприємств (КСП) за рахунок матеріальних і грошових внесків членів ТОВ, крім того, економічною основою діяльності ТОВ є оренда і паї (земельні і майнові).

Майно, яке ма ТОВ, відокремлене від майна учасників та будь-якої третьої особи. ТОВ має право від свого імені набувати майнових та немайнових прав і виконувати зобов'язання, бути позивачем і відповідачем у загальному, арбітражному і третейському суді.

ТОВ не несе відповідальності по зобов'язаннях учасників. Учасники несуть відповідальність по зобов'язаннях ТОВ у межах їхніх вкладів.

Діяльність ТОВ здійснюється на підставі принципів: добровільності, самостійності, рівност прав на працю і прибуток.

У своїй діяльності ТОВ керується Статутом, чинним законодавством України. Взаємовідносини з учасниками ТОВ, а також з іншими підприємствами й організаціями, будуються на підставі договорів.

У Лубенському районі Полтавської області існує в наявності 22 това­риства з обмеженою відповідальністю.

Статутний фонд ТОВ розділений на частки. Мінімальний розмір його повинен бути не менше за суму рівну 625 мінімальним заробітним платам. До моменту державної реєстрації кожен з учасників повинен внести не менше 30% свого внеску до статутного фонду.

Вищий орган управління є збори учасників. Кількість голосів окремого члена товариства пропорційна розміру його частки в статутному фонді. Плани, звіти, зміни до статуту, виключення проводяться на підставі прийняття одностайного рішення всіх членів товариства. Збори обирають правління (голову), ревізійну комісію, приймають статут, вирішують питання членства, про розміри вступних і пайових внесків, установлюють порядок розподілу прибутку. Управління - колегіальне (дирекція) або одноосібне (директор)  визначається зборами.

Розподіл частини прибутку здійснюють пропорційно частці кожного в статутному фонді.

Поточне (повсякденне) управління здійснює голова правління. Ревізійна комісія перевіря господарську і фінансову діяльність правління.

1.5 Організація управління на підприємствах інфраструктури аграрного ринку

Ринок України системою грошових відносин, яка діє на підставі вільного ціноутворення, економічної самостійності, рівноправності та конкуренції товаровиробників.

Важливою складовою аграрної політики в Україні на сучасному етапі є створення ринку сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки.

Економічна сутність ринку виражається, насамперед, як категорія обміну, який організований за законами товарного виробництва і обігу, сукупності відносин товарного грошового обміну. Його організація дає змогу реалізувати господарські зв'язки, а в кінцевому підсумку і весь процес виробництва. Без нього неможливо досягти основної мети будь-яко підприємницької діяльності - отримання прибутку.

За економічною сутністю продовольчий ринок є саморегульованою системою відтворення. Структурн елементи економічних відносин формуються на основі прямих і зворотних ринкових зв'язків, перебувають під впливом платоспроможного попиту і пропозиції.

Основою правового статусу ринку є його статут, який визначає права і обов'язки учасників, зміст правомочності і майновий режим, формування статутного капіталу.

Основним елементом ринкового механізму є ціна, попит, пропозиції.

Структура управління - набір встановлених правил і заходів, у межах яких організована угода. У ринковій структурі управління потрібно віддавати координації взаємних дій партнерів за допомогою статутів, положень, договорів, угод.

Частота угод, що здійснюється з певним партнером, наявність постійних виробничих і торгових зв'язків полегшує ведення договірної роботи, знижує витрати на підписання угод та їх контроль, а також знижує схильність контрагентів до авантюристично поведінки.

Формування ринку продовольчої продукції - важлива функція держави, яка має забезпечувати створення державного фонду і запасів сировини, продуктів її переробки.

Ринок сільськогосподарської продукції складається із сукупності відносин "продавець-покупець", за допомогою яких реалізується сільсько­господарська продукція. Його структура визначається співвідношенням різних форм реалізац цієї продукції.

Ринкові відносини аграрного ринку розвиваються на підставі ринкового механізму, головними функціями якого є:

• регулювання системи "попит-пропозиція" та організація виробництва, що відповіда суспільним потребам;

•    розвиток підприємницької діяльності та підвищення економічної зацікавленост товаровиробників;

•    організація ділових контактів між виробниками і споживачами, їхні стабільні взаємовигідн зв'язки;

•   накопичення достовірної економічної інформації для ухвалення необхідних рішень.

Нині з переходом до ринкових відносин виникає потреба у принципово нових, прямих зв'язках сільськогосподарських підприємств із закупівельними організаціями, в основу яких покладено економічну зацікавленість і відповідальність виконання договірних зобов'язань. Саме тому і відмінне держзамовлення. Загальнодержавн потреби у продуктах харчування в країні забезпечуються через закупівлю на товарних біржах і аукціонах.

Товарні біржі, аукціони, виставки-ярмарки, система споживчої кооперації, сільськогосподарські ринки основними складовими ринкової інфраструктури сільськогосподарської продукції та переробки.

Товарна біржа - це комерційне підприємство, яке функціонує постійно. На ній укладаються угоди купівлі-продажу великої товарної маси, регулюються торгівельні операції. На товарних біржах нагромаджується інформація про попит і пропозицію на товари, яка цікавить підприємства і споживачів.

Основною метою створення товарних сільськогосподарських продовольчих бірж є організований збут сільськогосподарської продукції, регулювання ринку і більш стале забезпечення населення продовольчими товарами, а підприємства - сировиною. Основне завдання біржі — це визначення реальної ціни біржових товарів і страхування ризиків небажаної зміни ціни на них.

Водночас у сучасних умовах залишається важлива роль споживчої кооперації в торгівлі, через яку здійснюється понад 60 % роздрібного товарообігу на селі. Вона закуповує в сільськогосподарських підприємств усіх форм власності та населення продукцію рослинництва і тваринництва.

Важливим елементом у розвитку ринкових відносин в Україні є створення і функціонування на її території спільних підприємств, які розширюють внутрішні та зовнішн ринки збуту сільськогосподарської продукції, особливо продуктів її переробки.

Значущим у ринковій інфраструктурі є подальший розвиток кооперативних ринків. Їхн значення зростає з розвитком селянських господарств, розширенням особистих підсобних господарств на селі, коли зростає потік сільськогосподарсько продукції на ринки.

В Україні почали створюватись інші елементи інфраструктури оптового ринку сільськогосподарсько продукції, зокрема, міжрегіональні та районні агроторговельні доми. Їх створення і діяльність у регіонах як важливої ланки ринкового середовища сприяло розвитку товарно-грошових відносин у сільській місцевості, більш вигідній реалізації виробленої сільськогосподарської продукції, акредитуванню та авансуванню товаровиробників через систему форвардних контрактів, що да змогу поліпшити матеріально-технічне забезпечення.

Сучасний розвиток нфраструктури агропродовольчого ринку потребує вирішення організаційно-економічних заходів цивілізованого продажу вироблено сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки з метою одержання товаровиробниками максимальних прибутків від її реалізації.

Максималізац прибутку сприяє ринкове управління за допомогою ціноутворення, що є могутнім стимулом, бо кінцевий фінансовий результат залежить лише від дій найбільш економічних агентів. Отже, для ринкового управління характерні стимулюючі дії, які визначають вільний вибір операційних партнерів.

Особливістю управління на аграрному ринку є організація інформаційного забезпечення суб'єктів господарської діяльності та органів управління ринку ринковими оглядами, що дає можливість оволодіти ситуацією на ринку агропродукції, обирати приймати оптимальні рішення з її виробництва.

Підготовку тако нформації здійснюють фахівці-аналітики у вигляді періодичних ринкових звітів з основних видів сільськогосподарської продукції і продовольства.

Ринковий звіт - це об'єктивний аналітичний огляд поточного стану кон’юнктури ринку та короткостроковий прогноз цінової ситуації на ринку конкретного агропродукту на певний маркетинговий період.

У ситуації, коли немає прямої залежності між вхідними ресурсами і працею, з одного боку, виходом продукції або заохочення, з іншого, застосовуються адміністративн заходи контролю і спонукання, системи штрафних санкцій, контрактного господарського права.

Успішне функціонування ринку агропромислової сфери потребує подальшого розвитку нформаційної служби, маркетингових служб, особливо реклами вітчизняних товарів, яка є важливим елементом конкуренції та боротьби за ринок збуту.

1. 6 Організація управління в акціонерних формуваннях

В Україн створюються акціонерні товариства, акціонерно-командитні товариства, акціонерні банки та ін.

Акціонерне товариство (АТ) - товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства. Акціонерне товариство створюється відповідно до рішення зборів акціонерів у результаті реформування КСП, держгоспів, міжгосподарських підприємств, є самостійним господарюючим об'єктом, товаровиробником і власником виробленої продукції. Порядок утворення, самоврядування, виробничо-фінансової та зовнішньоекономічної діяльності, правовий режим власності, а також порядок реорганізації, ліквідації і розподілу власності визначаються Статутом АТ.

Види акціонерних товариств:

• відкрите акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюд­жуватися шляхом відкрито підписки та купівлі-продажу на біржах;

• закрите акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Порядок збільшення або зменшення Статутного фонду регулюється Статутом. Статутний фонд створено шляхом оплати кожним акціонером належної йому кількості акцій.

Майнові паї, що вносяться акціонерами до Статутного фонду в рахунок оплати належних їм акцій шляхом передачі голові правління правовстановлюючого документа, що свідчить про належність майнового паю акціонерові і внесення його до Статутного фонду АТ.

Після передач акціонерами земельних часток (паїв) та одержання Державного акта на право колективної власності на землю на ім'я акціонерного товариства йому надаються права власності на землю. До списку, що додається до Державного акта, заносяться прізвища лише тих акціонерів, що передали свої земельні частки (паї) з метою формування земельної ділянки АТ. Будь-які земельні частки, що викуповуються АТ, перетворюються на власність АТ. Вартість таких земельних часток підлягає розподілу між акціонерами пропорційно до їх акцій у Статутному фонді.

Статутний фонд поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості. Акціонери викуповують акції, сплачуючи їх власним майном або грошима. ВАТ створюється діє на підставі установчого договору та статуту. Вищий орган управління - загальні збори акціонерів. Кількість голосів акціонера визначається кількістю належних йому акцій. Збори правомочні, якщо мають більше 60% голосів. Виконавчий орган -правління. Контроль за його діяльністю проводить спостережна рада. Відповідальність за зобов'язання несе лише майном товариства, акціо­нери - у розмірі належних їм акцій. Розподіл прибутку здійснюють за рішенням загальних зборів: в повному обсязі, в будь-якій частині або не підляга розподілу. Вихід з товариства - продаж усіх своїх акцій.

Акціонерне товариство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, основні й оборотні засоби, печатку зі своїм найменуванням, штамп і бланки з своєю назвою, власний фірмовий і товарний знаки, емблему та інші реквізити, може бути позивачем у суді, держарбітражі і третейському суді, від свого імен відкривати і закривати розрахункові та інші рахунки в банках України і за кордоном, здійснювати фінансові операції через ощадні каси ощадного або комерційного банків.

Акціонерне товариство здійснює свою діяльність на принципах комерційного розрахунку, самоокупності (зокрема валютної), само­фінансування, самокредитування комерційного ризику.

Управління АТ здійснюється на демократичних засадах у поєднанні з самоврядуванням розпорядженням своєю власністю. Товариство самостійно визначає структуру управління, штатний розпис, форму оплати праці, принципи й розмір стимулювання за паї і внескам по акціях.

Вищим органом самоврядування в АТ є збори акціонерів (збори уповноважених). У період між зборами справами АТ керують Рада (Наглядова рада) та правління АТ.

Збори акціонерів АТ вирішують усі головні питання його господарю­вання і фінансування, а саме:

Страницы: 1, 2, 3, 4