Курсовая работа: Організація роздрібної торгівлі непродовольчими товарами
Курсовая работа: Організація роздрібної торгівлі непродовольчими товарами
Курсова робота
на тему: «Організація роздрібної торгівлі непродовольчими товарами»
Вступ
Події останніх років в Україні, зміни в економіці, пов'язані з переходом до ринкових відносин, призвели до значного збільшення об'єму ринку споживчих товарів, розширення їх асортименту, особливо за рахунок різкого збільшення на вітчизняному споживчому ринку частки імпортних товарів. У зв'язку із зміною форм власності істотно змінилася подоба торгівельних підприємств і характер їх діяльності.
Торгівля в Україн одним з видів економічної діяльності, які найшвидше зростають. Обсяг роздрібного товарообігу України, за даними Державного комітету статистики, в 2007 році склав 91,9 млрд. грн., що в порівняльних цінах на 23% більше обсягу минулого року. Питома вага оптової та роздрібної торгівлі у ВВП протягом 2003–2007 рр. коливається в межах 11–12%, що є другим результатом після промисловості. Однак, цей показник є дещо нижчим, ніж у таких країн, як Російська Федерація (19–20%), Польща (18–19%), США (15–16%) та Великобританія (14%).
Це свідчить про порівняну нерозвиненість цього виду економічної діяльності в нашій країні. Особливо ненасиченим є ринок роздрібної торгівлі. За оцінками консалтингової компанії AT Kearney, яка щорічно складає Global Retail Development Index, на сьогодн найперспективнішими з позиції потенційного розвитку торгівельних мереж є ринки країн, що розвиваються, зокрема, у трійку найпривабливіших країн увійшли Індія (1), Росія (2) і Україна (3).
Основним фактором розвитку сфери торгівлі в Україні є зростання доходів населення, яке визначається темпами росту реальної заробітної плати та зниженням рівня безробіття. Проте, зростання доходів населення в 2007 р. не супроводжувалося адекватним розширенням товарної пропозиції. Це пов'язано з зміною системи перерозподілу доходів, яка виражена у підвищенні заробітно плати при падінні темпів росту економіки в цілому. Рівень доходів ще не достатнім для забезпечення всіх першочергових потреб, а ринок роздрібно торгівлі є недосить насиченим.
Тому, незалежно від тенденцій розвитку економіки, попит на непродовольчі, побутові та продовольч товари зростає випереджальними темпами.
Саме тому, обираючи сегмент ринку роздрібної торгівлі для здійснення наступного аналізу та досліджень, зупинимося саме на ринку роздрібної торгівлі непродовольчими товарами.
Роздрібна торгівля непродовольчими товарами здійснюється в торгових підприємствах: спеціалізованих, в тому числі фірмових, з універсальним асортиментом непродовольчих товарів і в значній мірі регулюється правилами продажу непродовольчих товарів, затверджених наказом МЗЕЗ і торгівлі України №294 від 27.05.96 р [1].
Метою курсової роботи дослідження процесу організації торгівлі непродовольчими товарами, а саме виробами із шкіри. На основі вивчення економічної літератури і переробки теоретичного матеріалу, проаналізувати і оцінити економічні результати діяльності магазину «Шедевр».
Основними завданнями курсової роботи є:
- дослідити стан ринку торгівлі непродовольчими товарами в Україні;
- визначити основні фактори, що впливають на розвиток роздрібної торговельної мережі;
- проаналізувати економічну діяльність магазину;
- оцінити місцерозміщення магазину з продажу непродовольчих товарів;
- дослідити організацію продажу шкіряних виробів та взуття в магазині;
- оцінити рівень обслуговування покупців;
- зробити аналіз проблем даного магазину та висунути пропозиц стосовно їх розв’язання;
- запропонувати напрями вдосконалення організації торгівл непродовольчими товарами.
Об’єктом дослідження процес торгівлі шкіряними виробами у магазині «Шедевр».
Предметом дослідження сукупність теоретичних та практичних проблем, пов'язаних з розвитком торгівл непродовольчими товарами, а саме шкіряним одягом та взуттям.
Робота складається із вступу, п’яти пунктів плану (два з яких мають по два підпункти), висновків та пропозицій, переліку використаних літературних джерел, додатків.
1. Значення, задачі розвитку та удосконалення торгівлі непродовольчими товарами (шкіряними виробами)
1.1 Теоретичн аспекти проблем розвитку роздрібної торговельної мережі в умовах ринково економіки
Роздрібна торгівля – це діяльність з продажу товарів чи послуг безпосередньо кінцевим покупцям для їхнього особистого споживання або використання. При цьому не має значення, як саме (безпосередньо споживачеві, поштою, за замовленням по телефоном тощо) і де (в магазині, на вулиці, стадіоні чи вдома) продані товари чи надані послуги.
Проблеми розвитку роздрібно торгівлі, її відповідності потребам покупців особливо актуальні в умовах розвинутого «ринку покупців». Отже, при переході до ринкової економіки розвитку цієї галуз слід приділяти особливу увагу. В протилежному випадку всі заходи, спрямовані на стимулювання товаровиробників, будуть малоефективними, бо товари не надійдуть до споживачів у необхідному місці, в потрібній кількості, в зазначений строк не будуть реалізовані через певну форму обслуговування [12].
Важливу роль у доведенн товарів від виробників до споживачів відіграють підприємства роздрібно торгівлі, кількість яких до недавнього часу з року в рік зростала. Так, за 1986–1990 роки кількість магазинів і дрібнороздрібних торговельних підприємств збільшилася на 3,7 тис. одиниць. За останнє ж десятиріччя тенденція змінилася на протилежну (рис. 1.1.). Як видно з рисунку, кількість підприємств роздрібної торгівлі за цей період постійно зменшувалась і на кінець 2000 року становила 103,2 тис., тобто 70,8% від їх кількості, що була на кінець 1990 року. Внаслідок цього знизилась і забезпеченість населення об´єктами роздрібної торгівлі. На рисунку 1.2 подана динаміка даного показника за останн 15 років [13].
Слід відзначити, що за 1986–1990 роки цей показник не змінювався, а за останні 10 років він зменшився в розрахунку на 10 тис. чоловік з 28 до 21 підприємства роздрібної торгівлі.
Стаціонарна мережа представлена наступними торговельними підприємствами: магазини, магазини-склади, також підприємства дрібнороздрібної торгівлі (павільйони, палатки, кіоски, ларьки, торговельн автомати).
На кінець 2000 року в Україні було зареєстровано 77,9 тис. магазинів, що складає 75,48% всієї мереж підприємств роздрібної торгівлі. Вони мають в своєму розпорядженні приміщення та обладнання, необхідні для виконання різноманітних торговельно-технологічних операцій. Розташовані магазини в капітальних стаціонарних будовах.
Однак, як видно з рисунку 1.3, частка магазинів у загальній кількості роздрібних торговельних підприємств за останні роки зменшилась: якщо на кінець 1990 року вона дорівнювала – 82,8%, то у 2000 році – 75,2%.
Особливо відчутно скоротилася мережа магазинів у сільській місцевості.
За аналізуємий період зменшилася і торговельна площа усіх магазинів та в розрахунку в середньому на один магазин (табл. 1.1). Найбільший середній розмір магазину мав місце у 1995 році: він складав 100 кв. м, а у 2000 році – лише 90 кв. м.
Таблиця 1.1 Динаміка середнього розміру одного магазину в роздрібній торгівлі України за 1986–2000 роки
| Рік | Торгова площа магазинів, тис. кв. м. | Кількість магазинів, од. | Середній розмір одного магазину, кв. м. |
| 1985 | 10195 | 116,6 | 87 |
| 1990 | 11300 | 120,6 | 94 |
| 1995 | 10950 | 109,5 | 100 |
| 1998 | 8786 | 94,3 | 93 |
| 1999 | 7755 | 85,4 | 91 |
| 2000 | 7029 | 77,9 | 90 |
| 2000 р. у% – до 1985 р. | 68,9 | 66,8 | 103,4 |
| – до 1990 р. | 62,2 | 64,6 | 95,7 |
Це пояснюється тим, що з поглибленням економічної кризи погіршувався фінансовий стан багатьох підприємств, особливо найбільш крупних за розмірами торговельної площі. Крім того, чимало магазинів виявились нерентабельними через незнання того, який товар необхідний споживачам та як організувати їх обслуговування. В результат «вижили» тільки підприємства, керівниками яких були більш освічені підприємці. Значною мірою це відбувалось і через те, що саме у цей період інтенсивного розвитку набула дрібнороздрібна торговельна мережа, а також ринки.
За аналізуємий період частка продовольчих непродовольчих магазинів в роздрібній торгівлі України зменшилась, а змішаних збільшилась. Значною мірою це обумовлено тим, що на даному етапі розвитку країни підприємці не можуть бути впевнені у тому, який товар буде більше потрібний населенню завтра: адже ще не так давно українці переважно купували продукти харчування, а зараз все більшого значення у загальному товарооборот роздрібної торгівлі набувають такі товари, як одяг, взуття, меблі, автомобіл тощо.
На розвиток роздрібної торговельної мереж впливає і такий фактор як поведінка споживача. Так, більшість споживачів купують товари, зокрема непродовольчі, попередньо все обдумавши, дійшовши певного висновку щодо настійності потрібного товару і йде в магазин, уже знаючи, що він бажає придбати. Тому більшість підприємців дійшли висновку, що краще представити якомога більший асортимент товару та намагатися закріпити себе у свідомості споживача як незамінного помічника у здійсненні покупки аналогічного характеру.
1.2 Характеристика ринку шкіряного взуття в Україні
Сучасний ринок взуття також вражає своїм розмаїттям, однак українські виробники поступово втрачають на ньому свої позиції: все більше імпортних виробів, нерідко не найкращого атунку.
Вітчизняний виробник, покинувши потужні фабрики, перебрався у рятівну тінь напівкустарних майстерень. Високоякісне і дороге взуття провідних фірм поки що не по кишені абсолютній більшості населення країни, його частка в загальній структурі продажів не перевищу 5%. При загальному перевищенні пропозиції над попитом на ринку спостерігається брак взуття для всіх вікових груп, окрім молоді.
Потужност вітчизняної взуттєвої промисловості дозволяють виробляти до 120–130 млн. пар взуття щорічно. Проте останнім часом використовуються вони лише на 10–12%. Десятки підприємств галузі за останні три роки не спромоглися пошити бодай по одній парі взуття на кожного «середньостатистичного» споживача.
Порівняно з 1991 роком частка імпортних виробів у структурі пропозиції збільшилася по взуттю осінньо-зимового асортименту з 12 до 86%, весняно-літнього асортименту – з 24 до 88%, дитячому взуттю – з 18 до 91%. Асортимент представлених у роздрібній торгівлі товарів закордонного виробництва розширився у 7 разів, а виробів українських взуттєвиків, навпаки, звузився у 2,5 раза. Втім, поняття «імпорт» досить умовне, позаяк на ринку повсякчас зростає кількість підробок, вироблених в Україні під лейблами відомих закордонних фірм.
На Україні, зокрема, зареєстровано понад 200 підприємств, товариств і приватників, як виготовляють взуття. Працюють вони переважно у Львові, Києві і Харкові. Втім, масовим випуском продукції займаються лише 10, серед яких – фірми «Прогрес» «Мальви», українсько-польське товариство «Степ» та українсько-німецьке товариство «Дельпро», ТзОВ «Торговий дім «Світ взуття» та фірма «Мокасин». У 2005 році ці 10 підприємств виготовили загалом 1170,9 тис. пар взуття. У 2004-му ця цифра становила 1068,8 тисяч пар. Взуття в області становить 2,6% до загального обсягу виробленої продукції. Дивно, що при такій, досить значній, кількості побачити вітчизняне взуття на українських прилавках майже неможливо. Пояснення просте: працюють підприємства переважно на давальницькій сировині, а отже, й не розпоряджаються своєю продукцією на власний розсуд, вона здебільшого йде за кордон. Минулого року на давальницькій сировині було випущено 1068,8 тис. пар взуття, а із власної сировини – лише 102,1 тис. пар, тобто у десять разів менше (!).
Якщо проаналізувати продаж взуття на Україні, то, за даними обласного управління статистики, минулоріч його було продано на 15,3 млн. грн. (шкіряного – на 14,9 млн. грн., гумового і полімерного – на 0,4 млн. грн.), що становить 5,9 грн. на душу населення. Якщо взяти до уваги, що управління фіксує лише продаж у торговельних підприємствах, то можна зробити висновок, що переважно взуття купують на ринках, у приватників або в «мережі» стихійної торгівлі. Бо ж кожен із нас принаймні 2–3 рази на рік купує взуття, витрачаючи при цьому, як мінімум, 500–1000 грн., а не 5,9 грн [14].
Підприємці, як займаються торгівлею взуттям, не дуже переймаються станом вітчизняного виробництва, бо кажуть, що воно значного відстає від зарубіжного – наш виробники не йдуть в ногу з модою, не цікавляться світовими тенденціями і повільно (раз на кілька років!) оновлюють модельний ряд, а ціна на українське взуття на рівні, а то й вища, ніж на зарубіжне, хоча якість – гірша. За словами продавців, навіть така відома київська фірма, як «Монарх», рідко раду споживача модними новинками, а ціна на її продукцію на порядок вища, ніж у багатьох зарубіжних виробників.
Останнім часом у структурі пропозиції дещо зменшилася частка елітного взуття. Через високі ціни контингент споживачів таких виробів в Україні обмежений 3–4 відсотками населення.
Торгівля взуттям – це сезонна торгівля, отже приблизно чотири рази на рік майже повністю оновлюється асортимент. У більшості магазинів одночасно виставлено в продаж кілька сотень моделей. Найкраще купувати взуття на початку сезону, коли є найбільший вибір за моделями, і за кольором, і за розміром. У цьому сезоні модні бірюзовий, коричневий, червоний і чорний кольори. Українські жінки (переважно середнього достатку) найбільше люблять чорний колір взуття, адже воно до всього підходить. Взуття чорного кольору ми продаємо до 50%. Якщо ще років 10 тому найбільш ходовими були 37–38 розмір, то тепер акселерація зробила свою справу, найбільш ходовими стають 39–41 розміри. Поряд із цим, як це не дивно, стало більше дівчат із 35–36 розміром ноги [15].
Майже 60% взуття населення України купує сьогодні на речових ринках. Тут взувається близько половини жінок і двох третин чоловіків. Купувати на ринках найбільше схильн підлітки, молодь, старше покоління, найменше – жінки середнього віку. Дівчата й молоді жінки, особливо у великих містах, віддають перевагу фірмовим магазинам, а жінки старші – універмагам та спеціалізованим магазинам. Ще 5–6 років тому майже 60% населення України бажали придбати виключно продукцію зарубіжних виробників, а стійкими прихильниками вітчизняного взуття були лише 8%, та й то переважно на селі. Сьогодні на придбання імпортного взуття налаштовані 22% населення країни, для абсолютної ж більшості потенційних покупців не ма значення, вітчизняний товар чи імпортний.
