Курсовая работа: Організація технологічного процесу ремонту в цеху правки
ваг.
Фронтом роботи цеху або дільниці називають певний простір, на якому містяться об¢єкти ремонту, обладнання, запас вузлів та деталей і т.і.
У вагоноремонтному виробництві фронт роботи вимірюється в одиницях вагонів (вузлів), що ремонтуються одночасно. Слід розрізняти загальний фронт роботи підприємства (цеху, дільниці або відділення) і фронт роботи потокової лінії.
Фронт роботи
потокової лінії 
,
. (3.9)
Фронт роботи цеху
,
. (3.10)
Маючи на увазі, що впровадження потокового методу навіть на вже існуючому підприємстві потребу проведення реконструкції виробництва виникає необхідність розрахунку просторових параметрів цехів та дільниць.
Довжина потоково
лінії 
, м,
(3.11)
де 
– довжина ремонтної позиції,
м.
Довжина ремонтно
позиції 
, м,
.(3.12)
м.
м.
Довжина цеху
(дільниці), де встановлюється потокова лінія, 
, м,
, (3.13)
де 
– відстань від торцево
стінки до осі зчеплення крайнього вагона, 
= 3 м;
– довжина дільниць для розміщення візків, що викочуються (підкочуються),
= 6 м;
qв – кількість позицій, де відбувається викочування (підкочування) візків, qв = 0.
м.
Приймаємо 
=78 м.
Ширину цеху (дільниці) визначають за формулою:
,(3.14)
де 
– відстань між осями двох
суміжних колій, 
=7м,
– відстань від осі колії до крайньої поздовжньої стінки, 
=5м.
м.
Приймаємо 
=12 м.
Основна площа
цеху 
, м2,
.(3.15)
м2.
Допоміжна площа
цеху 
, м2,
, (3.16)
де 
– коефіцієнт, який врахову
норму допоміжної площі,
= 0,1.
м2.
Загальна площа
цеху 
, м2,
. (3.17)
м2.
Питома вага
загальної площі цеху на один відремонтований вагон 
, м2/ваг,
. (3.18)
м2/ваг.
3.4 Синхронізація технологічного процесу ремонту платформи на потоковій лінії
Незмінною умовою надійності роботи потокової лінії є стабільність її ритму, що досягається суворим узгодженням продуктивності обладнання і праці на окремих робочих місцях на всіх позиціях потокової лінії, у результаті чого на кожній позиц забезпечується рівність або кратність тривалості операції і такту (синхронізація).
Відхилення часу виконання
операції на позиції потокової лінії від такту повинно бути найменшим і не
виходити за межі 
%.
Міра погодження (синхронності) часу виконання операції на позиції з тактом потокової лін характеризується коефіцієнтом синхронізації, що визначає відношення часу операцій, яке приходиться на одного робочого, до такту потокової лінії.
Коефіцієнт синхронізац визначається за формулою:
.
(3.19)
Узгодження операцій по
часу вважається правильним, якщо 
= 1.
Якщо 
>1, то позиція перевантажена, якщо 
1, то позиція недовантажена.
Синхронізація може бути досягнута декількома способами:
а) простим дробленням або округленням операції;
б) механізацією трудомістких робіт;
в) організацією на потоковій лінії додаткових робочих місць;
г) зміною технологічного процесу.
Розраховуємо коефіцієнт синхронізації для першої позиції:
;
Розраховуємо коефіцієнт синхронізації для другої позиції:
;
Згідно результату розрахунку питомої ваги загальної площі цеху на один відремонтований вагон який отримали у цьому розділі та розрахунків робимо висновок, що площа цеху використовується доцільно. А розрахувавши коефіцієнт синхронізації бачимо, що всі операції на поточних лініях узгоджені по часу.
4. Промислово-виробничий персонал та його розрахунок
Робітників вагоноремонтних підприємств можна поділити на промислово-виробничий персонал, зайнятий безпосередньо виробничою діяльністю і обслуговуванням виробництва, персонал непромислових підрозділів, зайнятий у житловому і коммунальному господарствах підприємства, у сфері культурно-побутового та медично-санітарного обслуговування, у дитячих яслах і садках, у школах та інших навчальних закладах, у підсобних господарствах.
В залежності від характеру виконуємих функцій виділяються наступні категорії промислово виробничого персоналу: робочі, інженерно-технічні працівники (ІТП), розрахунково-конторський персонал (РКП), молодший обслуговуючий персонал (МОП).
В залежності від виконання основних чи допоміжних виробничих процесів робочі поділяються на основні та допоміжні. Як основні так і допоміжні робочі групуються за професіями і спеціальностями, а також за кваліфікаційними розрядами.
ІТП здійснюють функц загального управління і технічного керування. Ця група складається з керівників (начальник підприємства, начальники цехів, дільниць, відділів, бюро), фахівців (інженерів та техніків різноманітних професій і фахів).
До РКП відносяться розрахунково-бухгалтерський персонал, діловоди та інші.
До МОП відносяться: робітники по догляду за службовими приміщеннями (двірники, прибиральники), обслуговуванню робочих і службовців (гардеробщики).
Вхідними даними для розрахунку потреби у виробничих робочих є пронормований технологічний процес виробнича програма.
Явочну чисельність основних робочих визначають за формулою:
(4.1)
де Fн - номінальний фонд робочого часу робітника за рік, год;
Kн - коефіцієнт виконання норми, Kн=1,2;
Qв - нормативні витрати часу на один виріб, Qв =5 люд. год.
,(4.2)
nр.д. – кількість робочих днів за рік, дн.;
nзм – кількість змін за день, nзм=2;
tзм – тривалість зміни, tзм =8 год.
,(4.3)
Д. загальна кількість днів за розрахунковий період, Д = 365 днів;
– кількість офіційних вихідних, nвих= 124 дні;
– кількість офіційних святкових днів, nсв= 11 днів;
- кількість днів відпустки, 
=28 днів.
дні.
год.
Облікову чисельність основних робочих визначають за формулою:
(4.4)
де Коб - коефіцієнт, що враховує співвідношення облікового і явочного фонду часу одного робітника в рік, Коб = 1,2.
Облікова кількість робітників тобто ті, що знаходяться в штаті ВРП, більше явочної. Це робиться для того, щоб можна було підмінити працівників, що знаходяться в чергових відпустках, відсутніх через хворобу і ін.
Розрахунок кількості допоміжних робочих ведеться по нормативах у відсотках до облікової кількості (15%) або по диференційованих нормах обслуговування. Отже, облікову чисельність допоміжних робочих визначають за формулою:
(4.5)
де Кдоп - коефіцієнт, що враховує співвідношення допоміжних робітників до основних, Кд=0,15.
Кількість ІТП, чол.,
(4.6)
де КІТП, - коефіцієнт, що враховує співвідношення ІТП до основних робочих,
КІТП =0,06.
Кількість ОКП, чол..,
(4.7)
де КОКП - коефіцієнт, що враховує співвідношення ОКП до основних робочих,
КОКП =0,06;
Кількість МОП, чол..,
(31)
де КМОП - коефіцієнт, що враховує співвідношення МОП до основних робочих
КМОП=0,03.
Згідно розрахунків для цеху правки вагонів призначаємо:
- інженерно-технічних працівників - один начальник цеху,
- для обчислювально- конторського персоналу призначаємо одного нормувальника,
- для молодшого обслуговуючого персоналу – одного прибиральника.
5. Системи та форми оплати праці робітників
Заробітна плата це грошове вираження частини національного доходу (фонд споживання), що надходить в індивідуальне споживання робітників у відповідності з кількістю якістю витраченої праці.
Для регулювання оплати праці робочих застосовується тарифна система, яка представляє сукупність нормативів, на основі яких здійснюється регулювання заробітної плати в залежності від якості і умов праці. Основні нормативи, які входять в тарифну систему – це тарифні ставки і сітки, тарифно-кваліфікаційні довідники.
Тарифні сітки містять перелік розрядів і відповідних їм коефіцієнтів, які встановлюють співвідношення в оплаті праці робочих різної кваліфікації. Тарифний розряд віддзеркалює міру складності, точності і відповідальності виконуємої роботи, а також рівень кваліфікації роботи. Кожному розряду присвоюється певний тарифний коефіцієнт, який показує в скільки разів збільшується оплата при переході від одного розряду до іншого, або від першого розряду (йому присвоєний коефіцієнт 1) до всіх нших.
Тарифна ставка визнача розмір оплати праці робочого за одиницю часу (години, зміни, місяць) в залежності від розряду. Більш високі тарифні ставки встановлені для робочих гарячих цехів, на важких працях та на працях зі шкідливими умовами.
Тарифно-кваліфікаційний довідник – це збірка кваліфікаційних характеристик робіт для кожної профес певного розряду. За допомогою тарифно-кваліфікаційного довідника визначається кваліфікація робочих і присвоюється їм той або інший розряд.
Існують два види тарифно-кваліфікаційних довідників: галузеві і єдиний тарифно-кваліфікаційний довідник робіт та професій (ЕТКД) для професій, властивих багатьом галузям.
Тарифні розряди встановлюють за допомогою тарифно-кваліфікаційно-го довідника адміністрацією підприємства.
Існують дві форми оплати робочих – відрядна і почасова. Відрядна форма оплати праці потребує визначення на кожну роботу відрядної розцінки у відповідності зі складністю роботи нормою часу на її виконання. Почасова оплата заснована на виплаті певної суми заробітку за фактично відпрацьований час з врахуванням кваліфікації (розряду) робочого.
Як відрядна так почасова форми оплати праці мають ряд різновидів – відрядно-преміальна, почасово-преміальна, відрядно-прогресивна, акордна. Всі види враховують і віддзеркалюють техніко-організаційні особливості процесів праці.
Найбільш широко застосовується відрядно-преміальна форма оплати праці, яка може бути ндивідуальною або колективною (бригадною). Відрядно-преміальна оплата включа відрядний заробіток і премію за досягнення встановлених кількісних та якісних показників. Відрядний заробіток визначається шляхом складання відрядних розцінок на роботу, виконану робочим (бригадою) за певний період.
У тих випадках, коли головною вимогою до роботи є її якість та точне нормування окремих робіт неможливе або недоцільне, застосовують почасову оплату праці, і як правило, різновид – почасово-преміальну оплату, при якій заробіток робочого складається з двох величин – тарифного заробітку за розрахунковий період (визначається множенням тарифної ставки на фактично відпрацьований час) та премії, сплачуваної за результати роботи і за встановленими показниками.
В умовах потокового виробництва і широкого застосування механізованих і автоматизованих ліній використовується форма колективної оплати, так як результати праці в основному залежать від колективних форм праці. Колективна форма оплати праці буває: колективно-відрядна (за кінцевими підсумками роботи бригади) і колективно-преміальна.
Оплата за кінцевими підсумками відбувається виходячи із загального заробітку всього колективу робочих бригади за виконаний об’єм робіт. Розподіл заробітку між членами бригади відбувається з врахуванням коефіцієнта трудової участі (КТУ), який встановлюється щомісячно кожному члену бригади на загальних зборах або на рад бригади. Цей коефіцієнт повинен враховувати особистий результат прац робітника.
Бригадна форма організації праці може охоплювати не тільки робочих, але й інженерно-технічних робітників. В цьому випадку преміювання ІТП цехів стає в залежність від результатів праці бригади.
Оплата праці ІТП службовців відбувається по системі штатно-посадових окладів. Для різних категорій ІТП встановлені різноманітні розміри посадових окладів, які залежать від місця працівника в структурі підприємства, потужності заводу, цеху, дільниці та складності виробництва. Враховується характер і обсяг роботи виконавця, а також його відповідальність згідно з посадою. Для кожного посадового окладу встановлені вища та нижча межі.
В останній час широке застосування знаходять контрактна система оплати праці. У відповідності з цією системою з найманим робітником укладається контракт, в якому визначається термін найму, права обов’язки і відповідальність робітника перед власником та трудовим колективом, умови його забезпечення та звільнення з посади.
