Курсовая работа: Мале підприємництво і його роль у реформуванні економіки та зміцненні місцевих бюджетів
За підрахунками Спілки кооператорів та підприємців України, право перевіряти підприємців на сьогодні мають 31 орган, 18 з них можуть безпосередньо накладати стягнення. Підприємства сплачують 25 загальнодержавних та 15 місцевих податків. Це обумовлює досить значний регуляторний тиск на МП та адміністративн перешкоди у сфері підприємництва, а саме потребу в отриманні великої кількост дозволів та погоджень, велику кількість та тривалість перевірок, велику середню тривалість перевірки, недосконалість процедур сертифікації та реєстрації тощо.
Незважаючи не те, що кількість нормативних актів, які тією чи іншою мірою регулюють діяльність малого та середнього бізнесу, останніми роками різко збільшилася, хня узгодженість, повнота охоплення всіх неврегульованих питань залишають багато сумнівів. Досить часто окремі норми сформульовані нечітко, що виклика можливість їхнього різного прочитання, а відповідно, потребує прийняття відповідних підзаконних актів та роз’яснень. Законодавство України з питань підприємництва багатьма оцінюється як складний і заплутаний лабіринт з нестабільними “правилами гри”.
Загалом система адміністрування та регулювання діяльності МП в Україні відтворю систему неформальних відносин у сфері взаємодії влади та підприємницьких структур. За визнанням багатьох підприємців, через складність та суперечливість цієї системи створюються бар’єри входу на ринок, що носять адміністративний характер. Фактично, підприємцю, який бажає заснувати власну справу, але не ма певних зв’язків в місцевих органах влади, чинитимуться бюрократичні перепони, встановлюватимуться адміністративні бар’єри доти, доки він не встановить таких зв’язків, використовуючи будь-які засоби, або не втратить бажання до підприємницької діяльності.
Процеси реєстрації, ліцензування та перевірок є відчутними факторами адміністративного втручання в підприємницьку діяльність. Серед основних регуляторних перешкод для функціонування МП фахівці виділяють:
значну кількість та тривалість перевірок малих підприємств. При цьому слід зазначити, що значних збитків суб’єктам господарювання завдає корумпованість перевіряючих органів. В останні роки вдалося дещо зменшити регуляторний тиск на підприємства. Проте зберігаються випадки, коли деякі з підприємств перевірялися по декілька разів на тиждень;
непрозорість регуляторної політики та відсутність законодавчо встановленої відповідальност контролюючих органів у разі здійснення ними правопорушень та завдання збитків чи недоотримання внаслідок цих дій доходів малими підприємствами;
значн перешкоди при реєстрації, процедура здійснення якої є невиправдано ускладненою, необхідність отримання значної кількості дозволів, погоджень, ліцензій при започаткуванні та здійсненні господарської діяльності суб’єктами малого підприємництва;
складність та об’ємність державної статистичної, бухгалтерської та податкової звітності. Мал підприємства часто не мають достатніх фінансових ресурсів, щоб наймати висококваліфікованого спеціаліста, аби уникати помилок за умов частої зміни законодавства та вимог до обліку та звітності. Наслідком цього стає значна кількість порушень ними нормативно встановленого порядку обліку та складання звітності, що спричиняє накладання стягнень та понесення ними додаткових витрат.д.ещо поліпшило ситуацію введення у дію спрощеної системи обліку та звітності, проте не для всіх малих підприємств перехід на спрощену систему виявився вигідним;
значн розбіжності в рівні сприятливості регуляторного середовища по регіонах, що свідчить як про недостатність контролю за діяльністю державних органів на місцях, так і про низьку ділову етику місцевого бізнесу.
Зважаючи на великі повноваження місцевих органів влади та державних органів влади, як втручаються в діяльність підприємницьких структур, рівень корупції та пошук власної вигоди в лавах держслужбовців оцінюється як досить значний. Збереглася стійка тенденція поширення корупції практично в усіх структурних підрозділах органів влади та на всіх рівнях управління.
На думку представників неоінституціональної економічної школи, корупція – це угода між організаціями і (або) фізичними особами, яка зменшує трансакційні витрати клієнта (порівняно зі звичайними за даних інституційних рамок) і, порушуючи формальні й (або) неформальні обмеження, збагачує агента, але не має надійних нституціональних механізмів забезпечення. Інституційна незабезпеченість означає, що корупційні угоди не мають ефективних механізмів забезпечення свого дотримання, чітко визначеної ціни (яка встановлюється конкретним чиновником, хоча й, зрозуміло, не може перевищувати економії трансакційних витрат). Внаслідок цього корупційна угода може в дійсності як зменшувати, так і збільшувати трансакційні витрати.
Корупційна угода виникає, якщо:
нормативно-правове поле здійснення економічної діяльності не залишає суб`єктам економічних відносин можливостей отримувати достатній для розширеного відтворення прибуток та спонукає до його порушення;
“вкладення певних коштів в особу, яка має повноваження, що дозволяють підвищити рентабельність проекту за рахунок заощадження коштів чи отримання певних привілеїв;
посадовою особою навмисне завищуються вимоги, внаслідок чого вимагається плата за послуги, які повинні надаватися безкоштовно.
Отже, чинниками, які сприяють поширенню корупції в Україні, є:
згода значної частини населення входити у корупційні стосунки в якості хабародавців;
утрудненість законного здійснення економічної діяльності на прибутковій основі в легальній системі (обтяжлива фіскальна система, низький рівень оплати праці, надмірна зарегульованість дозвільно-ліцензійної системи тощо);
поширення тіньової” економіки, відтворення якої неможливе без порушення діючих нормативних актів у сфері економіки;
суперечливість законодавчих актів, наявність значної кількості підзаконних актів, як припускають довільне трактування закону;
низький рівень оплати праці державних службовців, слабкий контроль за їхньою діяльністю, особливо на місцевому рівні, неефективність або й відсутність механізмів покарання за перевищення службових повноважень;
незнання громадянами власних прав на отримання державних послуг та обов’язків чиновників щодо їхнього надання;
нерозвиненість складових громадянського суспільства.
Слід усвідомити, що без суттєвого зниження рівня корупції неможливі суттєвий прогрес в економічному та політичному розвитку держави, реалізація принципу верховенства права, забезпечення конституційних прав та свобод людини громадянина, масове залучення зовнішніх та внутрішніх інвестицій для здійснення необхідних структурних перетворень. Світовий досвід показує, що корупція широко розповсюдженим у світі явищем, яке остаточно викоріненим бути не може. Кожна з країн має власний “прийнятний” рівень корупції, за якого остання відігра своєрідну регуляторну роль, компенсуючи недоліки офіційної регуляторно системи, знаходячись під постійним пресингом відповідних контролюючих органів. Неприпустимий рівень корупції починається, коли суб’єкт змушений вступати у корупційн стосунки не для того, щоб здійснити порушення закону, а для того, щоб домогтися виконання щодо нього вимог чинного законодавства та службових обов’язків державних службовців.
Значного негативного впливу на розвиток МП завдають загрози особистій безпец підприємців та фізичній безпеці їхнього бізнесу.
Усе вищевказане викликає невпевненість підприємців у стабільності умов ведення бізнесу та збільшує їхні трансакційні видатки. Відповідно, це веде до збільшення витратності бізнесу та запроваджує більш високі очікування щодо необхідно норми рентабельності, які зупиняють осіб, які потенційно могли б зайнятися малим підприємництвом, з іншого, поглинає ресурси розвитку вже діючих МП. Відповідно, відбувається “тінізація” МП в Україні.
Поряд з цим, слід розуміти, що корені значного регуляторного тиску на українськ підприємства лежать в хронічних проблемах наповнення державного бюджету та спеціалізованих державних фондів. Це не може не викликати посилення використання регуляторних процедур насамперед з фіскальною метою.
Найбільшими вадами національної організації оподаткування МП є високий його рівень, част зміни законодавства, невпорядкованість, зумовлена розмаїттям місцевих податків зборів. Крім того, доказом явного завищення рівня оподаткування може бути той факт, що рівень чистих податків (які не включають прямі податки) в Україн перевищує європейські рівні у два-три рази. Нараховані податкові суми роками перевищували фактично отримані на 20-30%, що свідчить про низьку ефективність дестабілізуючу роль податкової системи загалом. До цього ж можна додати постійні зміни податкового законодавства та податкової звітності, введення в дію законів “заднім числом”, громіздку структуру податкової системи.
За даними експертів МФК, в Україні підприємствами сплачуються податки в розмірі, який дорівнює чверті їхнього обсягу продажів. Найбільшою мірою “відплив” капіталу в тіньову” економіку, на думку підприємців, пояснюється дією трьох основних податків: податку на прибуток, нарахувань на фонд заробітної плати та ПДВ.
На думку Держпідприємництва, з введенням спрощеної системи оподаткування ситуація з оподаткуванням суб’єктів малого підприємництва суттєво поліпшилася. Темпи зростання кількості суб’єктів підприємницької діяльності - юридичних осіб, як перейшли на спрощену систему оподаткування, збільшилися в 2,5-З рази, а фізичних осіб-підприємців – у 4-5 разів. При цьому питома вага надходжень диного податку у загальній сумі надходжень зросла.
Складна ситуація склалася для підприємців, що використовують спеціальні режими оподаткування, з набранням чинності ряду законів у сфері платежів до Фонду соціального страхування. Зазначена категорія підприємців зобов’язана сплачувати як страхові внески на обов’зкове соціальне страхування, здійснюючи нарахування на фонд оплати праці та відрахування з заробітної плати найманих працівників, так і збір на обов’язкове державне соціальне страхування у складі єдиного податку та спецпатенту. Це призводить до того, що суб’єкти малого підприємництва платники єдиного податку та спецпатенту – двічі здійснюють відрахування коштів на обов’язкове державне соціальне страхування, що, в свою чергу, спонукає до тінізації” зайнятості в МП.
Потрібно також вказати на те, що для підприємств у сфері малого та середнього бізнесу виникла можливість вибирати одну з трьох можливих систем оподаткування. Отже, в одному економічному просторі водночас можуть діяти підприємства, які сплачують податки за різними системами. Це суперечить принципу єдності системи оподаткування, і у поєднанні із спрощеною системою обліку створює додатков можливості щодо подальшої “тінізації” МП.
Отже, запровадження системи спрощеного оподаткування підприємців – юридичних та фізичних осіб певною мірою пом’якшило податковий тиск, перш за все – на мал підприємства та індивідуально зайнятих у легальній економіці. Водночас, за збереження загальних несприятливих макроекономічних умов для ведення бізнесу, запровадження спрощеної системи оподаткування відкрило додаткові канали живлення “тіньової” економіки, трансформації безготівкових коштів у готівкові, уникнення сплати податків та соціальних платежів. Тому у зв’язку зі зростаючими проблемами бюджетної консолідації, найближчим часом слід очікувати заходів щодо зменшення рівня сприятливості системи спрощеного оподаткування. Між тим, зниження загального рівня оподаткування підприємництва в Україні також потребуватиме значних політичних зусиль.
Високий рівень реальних процентних ставок, відсутність матеріальної застави для забезпечення повернення отриманих коштів, нерозвиненість небанківського фінансово-кредитного сектора, скорочення банківського кредитування малих підприємств – все це значною мірою унеможливлює зовнішнє фінансування для заснування та розвитку малих підприємств, зокрема для закупівлі обладнання, оренди або придбання приміщень, проведення маркетингових досліджень та рекламної кампанії.
У фінансовому забезпеченні своєї діяльності МП в Україні розраховують насамперед на власний нерозподілений прибуток та інколи отримують кошти через неофіційн канали.
Банківське кредитування – потенційно найбільш ефективне джерело ресурсів, на жаль, фактично виявилося осторонь розвитку МП. Участь багатьох банків спеціалізованих фондів у кредитуванні малого підприємництва обмежується деклараціями про сприяння малому бізнесові.
Нерозвиненість фінансового сектора в Україні веде до практичної відсутності небанківських фінансових установ, які могли б також здійснювати фінансування діяльності МП: кредитних спілок, страхових фондів, венчурних компаній тощо, які могли б забезпечити більш гнучку кредитну політику.
Негативну роль у недостатньому рівні інвестицій, які здійснюються суб’єктами МП, відігра й відсутність стимулів для інвестування: оподаткування інвестиційних вкладень, несприятливість інвестиційного і підприємницького клімату в країні.
3. ЗАХОДИ ЩОДО ПІДВИЩЕННЯ СТРАТЕГІЧНОГО РОЗВИТКУ МАЛИХ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ 3.1. Механізм стратегічного розвитку малих підприємств в Україні
Становлення та розвиток ринкової економіки передбачає необхідність розробки та реалізації на державному рівні стратегії розвитку суб’єктів малого підприємництва, оскільки саме від їх успішного функціонування залежить успіх трансформації економічних відносин.
Метою економічної стратегії держави в перехідній економіці на першому етапі має бути побудова розвиненої стійкої ринкової економіки – механізму, який здатен замінити державне адміністрування в економіці. У зв’язку з тим, що будь-які економічні процеси так чи інакше виявляються через дії економічних суб’єктів, економічна стратегія держави спрямовується, прямо чи опосередковано, на вплив на діяльність цих суб’єктів і формується в розрахунку на їхню раціональну реакцію.
Отже, зміна системи економічної координації в перехідній економіц виводить на перший план забезпечення здатності приватних економічних суб’єктів розробляти та здійснювати власні економічні ефективні стратегії.
Незалежне функціонування суб’єктів господарювання безпосередньо пов’язане із проблемою мотивів та стимулів їхньої діяльності. Відповідна мотивація випливає з інтересу незалежного економічного суб’єкта та спонукає до найповнішого задоволення цього інтересу виходячи з наявних ресурсних можливостей та оточуючого інституційного середовища.
Потреба у зміцненні мотивів до ефективного використання наявних у суспільстві ресурсів та примноження національного багатства країни в ринковій економіці обумовлює необхідність пріоритетного розвитку підприємницько поведінки як головного рушія розвитку економічної системи.
Структурна недосконалість та диспропорційність національної економіки, яка була сформована під впливом принципово інших важелів економічно координації та мотивації (надмірно висока частка важкої промисловості, обмежене виробництво споживчих товарів, неефективна система збуту, нерозвинена галузь роздрібної торгівлі, тощо), представляє вагому перешкоду на шляху формування адекватних ринкових економічних відносин. Це вимагає пошуку шляхів підвищення гнучкості економічної структури та її послідовної перебудови у відповідності з вимогами національних та світових ринків. За тих умов мале підприємництво відіграє важливу роль у впровадженні підприємницької поведінки економічних суб’єктів у трансформаційній економіці.
Вагомість внеску МП у формування ринкової економіки визначається також тим, що їх функціонування та розвиток покладені в основу низько витратно стратегії економічного розвитку, зростання зайнятості, технічного прогресу. Ефективність функціонування малих підприємств проявляється в тому, що вони залучають т ресурси і заповнюють той ринковий простір, який залишився б невикористаним великими підприємствами, звідси – більш повне і ефективне використання всіх суспільних ресурсів.
Формування механізму стратегічного розвитку МП в Україні передбачає в першу чергу оцінку рівня економічного розвитку країни та визначення впливу макроекономічної ситуації, тобто економічної політики держави, фактичних результатів господарювання, пропорцій, які сформувалися між окремими галузями економіки, між попитом і пропозицією на фінансові, матеріально–технічні, трудові ресурси, між цінами, доходами і добробутом населення, на ефективність функціонування підприємницьких організацій.
Економічна історія попереднього століття безпосередньо пов’язана з нноваційними процесами, а з часів Й. Шумпетера інновації пов’язують з діяльністю малих підприємств. При цьому інновації охоплюють:
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9
