Курсовая работа: Мале підприємництво і його роль у реформуванні економіки та зміцненні місцевих бюджетів

Таблиця 8 – Чисельність працівників малих промислових підприємств за галузями в 2006 році

Галузі	Середньорічна чисельність працівників, тис. осіб	Частка,%
Промисловість, у тому числі:	362,9	100,0
Добувна	4,9	1,4
Обробна, з неї:	346	95,3
Харчова промисловість та переробка	77	21,2
Легка промисловість, у тому числі:	40	11,0
Текстильна промисловість та пошиття одягу	33,5	9,2
Виробництво шкіри та шкіряного взуття	6,5	1,8
Виробництво деревини та виробів	27,5	7,6
Целюлозно-паперова промисловість та видавнича справа	41,8	11,5
Виробництво коксу та продуктів нафтопереробки	0,6	0,2
Хімічна та нафтохімічна промисловість, у тому числі:	19,9	5,5
Хімічне виробництво	9,4	2,6
Виробництво гумових та пластмасових виробів	10,5	2,9
Виробництво інших неметалевих виробів	22,7	6,3
Металургія та оброблення металу	21,7	6,0
Машинобудування, в тому числі:	72,7	20,0
Виробництво машин та устаткування	35,1	9,7
Виробництво електричного та електронного устаткування	29,4	8,1
Виробництво транспортного устаткування	8,2	2,3
Виробництво та розподілення електроенергії, газу, тепла та води	12	3,3

Співставлення темпів зростання кількості малих підприємств та чисельності зайнятих на них в галузевому і регіональному розрізах виявля збереження тенденції до зменшення середньої кількості працюючих на одному підприємстві. Одна з імовірних причин такої ситуації, на думку експертів – вже відзначений вище масовий перехід малих підприємств в режим підприємців-фізичних осіб. Окрім того, темпи приросту кількості малих підприємств та чисельност працюючих на них значно розрізняються по регіонах, що віддзеркалює регіональн особливості процесів створення малих підприємств.

За даними статистичної звітності, у 2007 році в середньому по Україн середньомісячна заробітна плата одного працівника малих підприємств складала 554,84 грн. Найвищий рівень середньомісячної заробітної плати в 2007 році був зафіксований серед працівників водного транспорту (992,31 грн), в сфер громадської діяльності (779,77 грн) та в державному управлінні (667,12 грн). Найнижчий же рівень заробітної плати був у працівників малих підприємств, які надають готельні та ресторанні послуги (402,73 грн), та надають індивідуальні послуги (407,63 грн), тобто в тих сферах діяльності, які відзначаються низькою рентабельністю. В регіональному розрізі найбільш сприятливими в аспекті матеріального стимулювання працівників малих підприємств вважаються м. Київ, Запорізька Харківська області та м. Севастополь. Для цих регіонів характерним є більш високий (у порівнянні з середнім по країні) рівень середньомісячної заробітно плати. Найгірша ситуація складається в Тернопільській, Івано-Франківській та Хмельницькій областях.

Водночас, слід усвідомлювати, що наведені показники мають порівняно невисокий рівень вірогідності з огляду на значний рівень “тінізації” діяльност малих підприємств, зокрема існування так званої “подвійної бухгалтерії”, яка дозволяє приховувати значні обсяги доходів працівників малих підприємств від оподаткування. Зазначимо, що на державних, комунальних підприємствах підприємствах з власністю міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав, де можливості “тіньових” операцій значно більш обмежені, відзначається вищий рівень середньомісячної заробітної плати, ніж на колективних та приватних підприємствах. Так, середньомісячна заробітна плата працівників малих підприємств, які перебувають у власності міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав, складала у 2005 році 978,31 гривень і була майже в 2,5 раза вища за рівень середньомісячної заробітної плати, яку отримували працівники малих підприємств, які перебували в приватній власності.

Отже, загалом з 2000 по 2007 рр. кількість діючих малих підприємств збільшилась майже в 5 разів. Проте за кількістю малих підприємств у розрахунку на 10 тис. населення Україна набагато відстає навіть від колишніх країн соціалістичного табору”. Цей показник в Україні на кінець 2006 року складав 47,6 малих підприємств в розрахунку на 10 тис. осіб населення, що, звичайно, недостатньо для створення так званої “критичної маси” малих підприємств. За оцінками фахівців, для створення реального конкурентного середовища в Україн та покриття ринкових ніш, що утворюються в процесі трансформації перехідно економіки в ринкову, потрібно принаймні 120-150 одиниць малих підприємств на 10 тис. осіб, а деякі експерти навіть називають цифру 3 млн. малих підприємств, або понад 600 на 10 тис. населення.

На жаль, доводиться визнати, що малі підприємства в Україні не виконують належним чином своєї соціальної ролі. Вони забезпечують робочими місцями лише 1,72 млн. осіб, що складає близько 15% від загальної чисельност усіх зайнятих в галузях економіки, тоді як в країнах з ринковою економікою аналогічний показник перевищує 50%. До того ж, не можна забувати, що досить часто малі підприємства є другим місцем роботи людини. Тому механічно пов’язувати кількість зайнятих на малих підприємствах з кількістю робочих місць, створених для зменшення безробіття, некоректно. Відповідно, за такого низького залучення працюючих до діяльності малих підприємств виникають сумніви щодо дієвості їхньої ролі у зменшенні майнової диференціації населення України. За такої ситуації малі підприємства, навпаки, створюють умови для додаткового збагачення економічно активного прошарку населення. Практичне призупинення зростання зайнятих на малих підприємствах у 2007 році дає підстави стверджувати, що малі підприємства як організаційна форма в нинішньому економіко-правовому середовищі не в змозі більше виконувати належних їм соціальних функцій.

Досить тривожним показником є також уповільнення темпів зростання кількості малих підприємств в Україні. Це свідчить про втрату ними украй важливої інституційної ролі – формування конкурентного середовища, яке складається із стійких, кваліфікованих та підприємливих економічних суб’єктів, формування потужного прошарку підприємців, спроможних повноцінно працювати в економіко-правових умовах розвинених ринкових відносин. Фактично зміщення політики підтримки малого бізнесу до надання спеціальних умов для підприємців-фізичних осіб означає, що малий бізнес “кинуто” на реалізацію соціальних функцій, які не в змозі виконувати держава через бюджетні обмеження. Одночасно це є фактичною відмовою від використання малого бізнесу як важеля структурного регулювання та модернізації економіки.

Аналізуючи динаміку рентабельності малих підприємств, слід відзначити традиційно низький в цілому рівень. Згідно з результатами опитування, яке проводилось в Україні Міжнародною фінансовою корпорацією (МФК), в 2007 році у порівнянні з 2005 роком удвічі більше підприємців оцінили стан справ на своєму підприємстві як “задовільний”. Кількість підприємців, що скаржились на дію негативних факторів, зменшилась.

У 2007 році частка малих підприємств у загальній сумі прибутку народного господарства помітно зросла.

Головними причинами цього були вимушена “детінізація” доходів малих підприємств у світлі підвищення фіскального контролю та форсованого переходу до грошових розрахунків та “висвітлення” прибутків внаслідок переходу частини малих підприємств на спрощену систему оподаткування, яка не загрожувала вилученням цього прибутку у вигляді податку. Матеріали статистичних обстежень свідчать також, що діяльність більш ніж третини малих підприємств є збитковою. Особливо високою збитковість є у сферах транспорту, промисловості, сільського господарства. Водночас 75% прибутку, одержаного у 2007 році, припадає на малих підприємств торгівлі.

Утім, розрахунок реальної рентабельності малих підприємств завжди був утруднений значним рівнем “тінізації” діяльності малого бізнесу в Україні. “Тіньова діяльність, на жаль, є деструктивною родовою ознакою малого бізнесу на всьому пострадянському просторі. Відсутність дієвого внутрішнього контролю (а точніше спрощеність узгоджених дій) разом з недостатнім контролем за дотриманням вимог законодавства з боку держави утворили сприятливі умови для приховування частини доходів малих підприємств.

Вже створення малих підприємств припускало можливість використання їх як ланки механізму перекачування коштів державних виробничих підприємств з метою нагромадження капіталу, прискорення формування приватних структур. Це дозволило багатьом малим підприємствам з перших кроків свого існування включитися в схеми тіньового бізнесу, які передбачають існування фіктивних підприємств. Фіктивний характер значної частки малих підприємств – явище загальне для всіх трансформаційних економік. Кожне четверте мале підприємство в Україні фактично працює лише “на папері”.

“Тінізація” малого бізнесу набула різних форм. Найбільш поширеними приховування обороту, приховування доходів, заниження розмірів заробітно плати, ухилення від оподаткування. Так, за даними опитування, проведеного МФК у червні 2007 року серед керівників 900 малих підприємств у 12 містах України, 85% підприємств приховували свої доходи, причому половина з них – від 20 до 50%. Цікаво, що цей показник має значні регіональні варіації. Зокрема, 43% опитаних підприємств у Керчі приховували більш як 50% свого виторгу від реалізації, а 87% респондентів у Козятині приховували до 60% виторгу.

Згідно з експертними оцінками, за непрямими ознаками, у 2007 році в Україні спостерігалося підвищення рівня “тінізації” економіки порівняно з попереднім роком.

Утім, не можна забувати, що, “тінізація” малого бізнесу в Україн викликана, насамперед, надто високим рівнем податкового тиску на підприємства населення та збереженням загальних несприятливих умов для ведення бізнесу. Відтак детінізація” цієї сфери в Україні нерозривно пов’язана із загальною стратегією підтримки розвитку малого бізнесу.

 

2.2. Актуальні проблеми розвитку малого підприємництва на сучасному етапі трансформації економіки України

Перехід до ринкової економіки тісно пов'язаний з виникненням розвитком підприємницького сектора з формуванням нових форм господарсько діяльності. Важливою складовою трансформаційних перетворень в Україні є поява розвиток суб’єктів малого підприємництва. Останні, відображаючи формування цілісного дрібнотоварного укладу, дозволяють поєднувати різноманітні форми власності і господарювання, забезпечувати взаємодію з великими і середніми підприємствами, заповнюючи ринкові прогалини. Особливість діяльності суб’єктів малого підприємництва полягає в тому, що для її здійснення не потрібно значного стартового капіталу, вона забезпечує прискорений обіг інвестованих коштів за низьких витрат на виробничу інфраструктуру, управління та збут.

Уповільненість та диспропорційність розвитку малого підприємництва в Україні визначається наявністю суттєвих проблем і перешкод. Згідно з Національною програмою сприяння розвитку МП в Україні, основними чинниками, як заважають розвитку малого підприємництва, є:

відсутність чітко сформульованої в системі правових актів державної політики у сфер підтримки малого підприємництва;

збільшення адміністративних бар’єрів (реєстрація, ліцензування, сертифікація, системи контролю і дозвільної практики, регулювання орендних відносин тощо);

відсутність реальних та дієвих механізмів фінансово-кредитної підтримки;

надмірний податковий тиск і обтяжлива система звітності;

невпевненість підприємців у стабільності умов ведення бізнесу;

надмірне втручання органів державної влади в діяльність суб’єктів господарювання.

Наведен чинники фактично відображають результати опитувань представників малого бізнесу, хоча ієрархія проблем в останніх дещо інша. Основними перешкодами в діяльності МП були:

висок ставки податку;

велика кількість податків;

низький попит на продукцію;

часті зміни у формах звітності;

велика кількість ліцензованих видів діяльності;

перевірки державними органами;

складність отримання кредиту.

Серед решти вказаних опитуваними причин фігурували: тиск з боку кримінальних елементів, недостатність ділової інформації, недостатність управлінських знань.

Слід особливо зауважити, що основні обмеження ділової активності в Україні лежать не лише суто у сфері регуляторної політики. Такими обмеженнями є також:

невпорядкованість відносин власності;

вузькість ринків збуту;

нерозвиненість ринкової інфраструктури та збутової інфраструктури підприємств;

нерозвиненість конкурентного середовища та недобросовісна конкуренція;

платіжна криза;

нестача власних обігових коштів та низька доступність кредитних ресурсів;

дефіцит нвестиційних ресурсів, відсутність мотивації до інвестиційної та інноваційно діяльності;

недостатність професійної кваліфікації керівництва підприємств, фахівців з фінансового забезпечення, організації виробництва і збуту;

відсутність економічного механізму сполучення інтересів держави і підприємців, слабка взаємодія державних і підприємницьких структур;

дефіцит вірогідної ділової інформації тощо.

Вищевказан обмеження утруднюють прибуткову довгострокову діяльність у легальному сектор економіки та обумовлюють пошук способів короткострокового чи одноразового отримання високих прибутків у “тіньовій” сфері. Попри деякі позитивні зрушення, які відбулися в останні роки, більшість перешкод на шляху розвитку МП в Україн залишаються вельми потужними.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9