Курсовая работа: Мале підприємництво і його роль у реформуванні економіки та зміцненні місцевих бюджетів

Безумовно, малі промислові підприємства володіють різним технічним потенціалом. Дрібні фірми, що працюють у передових підгалузях, прагнуть забезпечити виробництво самою новітньою технікою, сучасними комп'ютерами, багатофункціональним устаткуванням. Дрібні підприємці, що виступають у ролі партнерів великих корпорацій, одержують зведення про плани на найближчі п'ять-шість років, що допомагає підрядчикам і постачальникам активно брати участь у розробц зазначених їм вузлів, деталей, комплектуючих виробів. Отже, у великого бізнесу також формується певна залежність від малого.

Франчайзинг – система договірних відносин великих і дрібних фірм в галузі збуту продукції. Переваги подібної господарської кооперації значно зміцнюють життєздатність малих фірм.

Досвідчений підприємець може виступити, використовуючи цю систему, у ролі «франчайзера», тобто продавця свого досвіду. Зрозуміло, він повинен одержувати від цього продажу дохід, але не менш важливо, що через франчайзинг він одержує можливість без значних витрат багаторазово розширити масштаби свого бізнесу, зміцнити свої позиції на ринку.

Особливості і переваги франчайзингу в порівнянні з бізнесом, пов'язаним зі створенням власних нових виробничих, торгових, сервісних та інших підприємств наступні:

капітал підприємця (франчайзи) використовується в обмін на знання досвід франчайзера;

можливість оперативного використання специфіки й особливостей місцевого ринку для широкого проникнення на нього франчайзи;

активізація діяльності підприємців, що свідомо йдуть разом із франчайзером на ризик замість того, щоб тривалий час займатися пошуками яких-небудь нових шляхів і напрямків бізнесу;

можливість більш швидкого розширення своєї підприємницької діяльності.

В Україні франчайзинговий бізнес тільки починає розвиватися. З'явилася мережа спеціалізованих магазинів із продажу та сервісного обслуговування комп'ютерної та побутової техніки відомих фірм, сервісного обслуговування автомобілів іноземних марок, ряд стоматологічних кабінетів «Саbot», тощо. До типових підприємств, що працюють на основі франчайзингу, відносяться підприємства з виготовлення і реалізації безалкогольних напоїв «Соса-соla» і «Pepsi». До масштабних проектів франчайзингового бізнесу в Україні відносять створення мережі ресторанів «Мак Дональдс».

Ефективною формою інтеграції великих і малих фірм є венчурне фінансування. Англійське слово «венчур» означає ризик. Отже, венчурний капітал це «ризиковий капітал». Часто засновники малого підприємства, маючи цікаву дею, не мають у своєму розпорядженні засобів для її реалізації. У цьому випадку засновники повинні знайти юридичну чи фізичну особу, що волод необхідними засобами, які можна вкласти в цей проект. У такій ситуації дуже важливо зацікавити венчурного капіталіста, переконати його, що має справу з надійним партнером, і що віддача від його інвестицій буде досить високою.

У широкому значенні під венчурним фінансуванням розуміють усі вкладення в ризиковані з погляду фінансових результатів проекти, насамперед в галуз високих технологій, у вузькому – довгострокові і середньострокові інвестиції у вигляді кредитів чи придбання акцій, здійснювані венчурним фондом з метою створення малих, стрімко зростаючих компаній.

Подібними операціями займаються як спеціалізовані незалежні компанії, так і дочірні фірми великих корпорацій, дрібні інвестиційні підприємства навіть партнерства з обмеженою відповідальністю. Венчурні фірми проектують створюють нові види продукції і технології, розробляють пропозиції з удосконалення організації виробництва, праці, фінансів, збуту продукції.

Венчурне підприємство є ефективною формою застосування венчурного (ризикового) капіталу для організації роботи невеликого творчого колективу. Робота таких колективів характеризується гнучкістю, мобільністю й адаптивністю до мінливих умов ринку.

Поява венчурних структур стала реакцією ринкової економіки на необхідність прискорення темпів науково-технічного прогресу, формування конкурентного середовища в науково-технічній сфері, ефективного застосування накопиченого інтелектуального потенціалу. Прискорення темпів НТП досягається повною віддачею працівників підприємства, усвідомленим вибором теми дослідження, апробацією отриманих результатів, використанням іноземного досвіду вирішення науково-технічних проблем.

Формування конкурентного середовища в науково-технічній сфері зумовлене переходом на ринкові відносини, коли підприємець самостійно вибирає напрямок свого бізнесу. Під впливом конкуренції скорочуються витрати і терміни виконання робіт. Одночасно підвищується зацікавленість у досягненні кращих кількісних якісних результатів, підсилюється дія мотиваційних стимулів до високопродуктивної праці.

Інвесторами венчурних підприємств є комерційні фірми, фінансово-банківські структури, приватні вкладники, державні організації. Комерційні, фінансово-банківські структури і приватні вкладники фінансують венчурний бізнес, оскільки це є вигідним вкладенням капіталу. Висока ефективність венчурних фірм базується на досягненнях науково-технічного прогресу.

Особливою формою взаємодії великого і дрібного виробництва є лізинг. У результаті структурних зрушень і різкого скорочення попиту багато великих підприємств не використовують значну частину виробничих фондів. З іншого боку, переважна кількість дрібних виробників не володіє належною матеріальною базою не має засобів для закупівлі техніки. Оптимальним способом розв'язку цього протиріччя є лізинг. Ріст інтересу до лізингу і кількість укладених лізингових угод в Україні розуміються рядом його переваг у порівнянні з простим володінням майна. Зокрема, підприємець одержує можливість використання дорогої новітньо техніки без великих початкових капітальних вкладень. Відокремлення права власності від права користування засобами виробництва дозволяє підприємцю здійснювати розширення і модернізацію виробництва, не затрачаючи коштів на придбання у власність техніки, а обмежуючись тільки оплатою на вигідних умовах оренди.

Орендарям немає необхідності попередньо накопичувати значні власн засоби і звертатись до одержання банківських кредитів. Для лізингу залучається не позиковий капітал, а устаткування, що не є власністю підприємства, не обкладається податком на основні засоби. Лізинг особливо привабливий для малих середніх фірм, тому що дає їм можливість не тільки оперативно провести реконструкцію виробництва, але й направити зекономлені фінансові засоби на інш цілі.

Лізинг полегшує доступ підприємців до високих технологій, дозволя оперативно замінити застаріле обладнання на сучасне. Лізингом можуть займатися будь-які юридичні чи фізичні особи, що мають засоби для інвестування. Звичайно такі операції здійснюють спеціалізовані компанії (фінансові інститути) лізингові фірми чи великі банки. Нерідко лізингові фірми є дочірніми товариствами великих комерційних банків, що полегшує їм доступ до кредиту забезпечує ефективну діяльність. Для комерційних банків лізинг привабливий тим, що дає їм можливість одержувати додатковий дохід. Це вигідна можливість вкладення вільних засобів під орендний відсоток. Таким чином, використання наведених вище форм господарської інтеграції великих і малих підприємств дозволить підсилити стабільність, передбачуваність зовнішнього середовища малих підприємств. Взаємовигідний рух інформаційних, технологічних, сировинних, фінансових й інших ресурсів дає підставу розглядати сукупність вищезгаданих процесів як інтеграційну підтримку малого підприємництва.

 

1.3. Створення і формування нового підприємства

Незважаючи на наявні труднощі і проблеми вітчизняної економіки у сфері малого підприємництва в Україні зайняті вже сотні тисяч людей. Однак бізнес – це особлива манера життя, що допускає готовність приймати самостійні рішення ризикувати. Вирішивши зайнятися бізнесом, підприємець повинен ретельно спланувати його організацію.

Перша з проблем, яка постає перед початковим підприємцем – це знайти себе в господарському просторі, знайти свою господарську нішу. З цією метою необхідно вивчити стан ринку, попит, можливі перешкоди, наслідки й обмеження, умови інвестування, можливі пільги тощо. Цю інформацію можна знайти у відкритих публікаціях, статистичній інформації, законодавчих актах чи за допомогою нформації приватних осіб, що носять хоч і суб'єктивну інформацію, але на яку слід звернути увагу.

Подальшими кроками підприємця повинні бути: вибір спеціалізації, організаційної форми підприємства і підприємництва, формування бази і структури підприємства, його початкового капіталу і т.д.

Вирішивши зайнятися бізнесом, підприємець повинен ретельно спланувати його організацію. Для цього потрібно оцінити можливості майбутніх споживачів, одержати всю можливу інформацію про конкурентів, вирішити питання про обладнання і технологію, за допомогою яких буде вироблятися продукція.

Важливе значення має вибір форми підприємництва, у першу чергу вибір між підприємництвом індивідуальним і колективним. Обравши індивідуальну форму, підприємець діє на свій страх і ризик. У випадку невдачі власник несе повну відповідальність з зобов'язань підприємства і розплачується своїми засобами майном.

Зробивши вибір на користь колективної форми, підприємець поділя відповідальність з партнерами по підприємству. Така форма дозволяє зменшити ризик, залучити додаткові ресурси.

Наступний крок – формування виробничої бази. Підприємцю потрібно придбати чи взяти в оренду виробничі і складські приміщення, обладнання, придбати сировину та матеріали, напівфабрикати, комплектуючі вироби, залучити робочу силу.

Формування даних механізмів привело до створення різноманітних видів підприємств, що розрізняються за розмірами і сферами діяльності, формами власності та організаційно-правовими формами. Особливе місце серед них займають малі підприємства, для яких характерні висока динамічність і адаптивність до ринкових умов, що змінюються.

На початкових етапах новостворене підприємство має невеликі розміри, сфера діяльності охоплює, як правило, лише окремі стадії виробництва й вузький сегмент ринки збуту. Потім малі підприємства можуть розвиватися в більш велик чи вливатися в господарські об'єднання. Статус і сегменти ринку змінюються стають більш міцними.

Створення нових підприємств – позитивне явище в будь-якій економіці, особливо ринковій, тому що будь-яке створене підприємство може існувати розвиватися тільки при наявності незадоволеного попиту.

Розробка стратегії і тактики виробничо-господарської діяльност підприємства є найважливішим завданням для будь-якого бізнесу. Успішне формування нового бізнесу також не може обійтися без чіткого й об'єктивного бізнес плану.

Процес планування дозволяє побачити весь комплекс майбутніх операцій підприємницької діяльності і передбачити те, що повинно трапитися. Особливо важливе планування в комерційній діяльності, де потрібне передбачення в довгостроковій перспективі і попередній розробці, що передує першим крокам підприємства.

Робота без плану – це підвищений і непередбачений ризик зі змушеною реакцією на несподівані події, що, як правило, ведуть до втрат та збитків, тод як робота за планом і реакція на передбачені і можливі явища не повинн перешкодити досягненню поставленої мети.

Важливим етапом є залучення фінансових засобів. Власних засобів у підприємця для початку і розвитку справи, як правило, недостатньо. Дефіцит коштів можна перебороти шляхом випуску акцій (тобто частковою передачею прав на участь у капіталі і прибутку підприємства), випуску власних боргових зобов'язань і, нарешті, одержанням позик у комерційних банках.

Основна проблема нового підприємства – створення життєздатного налагодженого організму, у рамках якого працівники чітко усвідомлять мету сво діяльності і способи її досягнення. Якщо новостворене підприємство не перетворюється в налагоджене і кероване виробництво, то воно приречене на провал, незважаючи ні на яку блискучу підприємницьку ідею, залучений великий капітал, належну якість продукції, що випускається, і навіть існування високого попиту на неї.

Створення успішно функціонуючого МП вимагає системного пророблення безлічі взаємозалежних питань. Загальний порядок створення нового підприємства включає звичайно три основні стадії: підготовчу, установчу, організаційну.

Підготовча стадія. Оцінка ринкової ситуації є головним чинником, що визначає обсяг і структуру виробничої програми підприємства і масштаби його діяльності. Вибір організаційно-правової форми МП має велике значення для побудови системи управління, порядку прийняття стратегічних рішень, способу розподілу прибутку, характеру матеріальної відповідальності засновників, мотиваційних важелів і багатьох інших факторів діяльності підприємства (ТОВ, ВАТ, ЗАТ, і т.д.). При їхньому порівнянні і виборі організаційно-правової форми варто мати на увазі наступні критерії:

обмеження в управлінні (процес прийняття рішень повинен бути якісним швидким), контроль за кінцевими результатами;

розподіл прибутку (в міру можливості під власну відповідальність підприємця відповідно до цілей МП);

податкова політика (максимально проста і сприятлива для підприємницьких цілей);

маркетингова відповідальність (в міру можливості лише майном МП);

інвестиційні можливості (можливо більш широкі).

Оцінку кожного з перерахованих критеріїв при вибор організаційно-правової форми підприємства засновник-ініціатор робить, виходячи з запланованих масштабів діяльності, потреби в інвестиціях і складност здійснюваних виробничих процесів.

Підготовча стадія створення підприємства повинна завершуватися розробкою підприємницької концепції нового підприємства, що є обов'язковим елементом процесу створення МП, необхідним як для внутрішніх, так і для зовнішніх цілей. Як внутрішній документ, вона використовується у формі зведеного обґрунтування підприємницького проекту на стадії створення МП і як інструмент контролю при оцінці розвитку підприємства. Як зовнішній - підприємницька концепція використовується для цілей одержання зовнішнього кредиту, одержання нвестицій, створення господарських різних об'єднань і союзів, для одержання державного чи регіонального замовлення, міжнародного контракту.

Установча стадія. Ця стадія створення підприємства регламентується законами України. Саме після державної реєстрації нова організаційна структура стає господарською первинною ланкою і здобуває статус юридичної особи. У процесі становлення підприємства виникає необхідність у прийнятті ряду важливих управлінських рішень:

встановлення складу засновників підприємства;

визначення статутного фонду;

визначення характеру участі засновників і розміру часткового внеску в статутний фонд;

складання установчого договору;

визначення назви підприємства;

підготовка статуту підприємства;

підбір і призначення ключових фігур підприємства;

підготовка погоджених і дозвільних документів;

вибір банку і відкриття розрахункового рахунку;

підготовка фірмових бланків, виготовлення і реєстрація печатки підприємства.

Найбільш відповідальним рішенням даної стадії є визначення складу засновників. Як засновники можуть виступати окремі фізичні особи, групи фізичних чи юридичних осіб.

Організаційна стадія створення підприємства полягає у формуванн організаційної структури нового підприємства: управління підприємством, управління персоналом і виробничою інфраструктурою фірми.

На початковій фазі розвитку МП, як правило, має нескладну структуру, характер визначається послідовним поділом загального процесу на складові його частини і завдання, при цьому використовуються наступні прийоми поділу:

за окремими об'єктами діяльності, видами проектів, типами продуктів (предметна спеціалізація);

за окремими видами технологічних процесів, функціями управління (функціональна спеціалізація);

за окремими ієрархічними рівнями, рівнями обмеження функцій і завдань (ієрархічна організація).

На базі основної виробничої структури МП формується склад управлінських посад і підрозділів і визначається структура управління підприємством. При цьому в процесі диференціації управління виділяються окремі сфери діяльност підприємства (постачання, збут, маркетинг, виробництво, фінанси, персонал і т.д.) самостійні функції управління (планування, організація, контроль, регулювання й ін).

Виробнича інфраструктура МП складається з зовнішніх стосовно нього організацій, від діяльності яких залежать результати його існування. Як обов'язкові елементи інфраструктури необхідно передбачати:

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9