Курсовая работа: Економічна ефективність ринкових структур

Рис. 2.1. Порівняння рівноваги на ринках з монополістичною та абсолютною (чистою) конкуренціями [13, с. 388]

В умовах абсолютної конкуренції, як на графіку (а), ціна дорівнює граничним витратам, проте в умовах монополістичної конкуренц ціна перевищує граничні витрати, а отже, виникають омертвлені втрати (або надлишок), як показано тонованою площиною на графіку (б). На ринках обох типів вхід відбувається доти, доки прибутки не зводяться до нуля. В умовах абсолютно конкуренції крива попиту для фірми горизонтальна, отже, точка нульового прибутку збігається з точкою мінімальних середніх витрат. В умовах монополістичної конкуренції крива попиту похило спрямована вниз, так що точка нульового прибутку міститься зліва від точки мінімальних середніх витрат. При оцінці монополістичної конкуренції ці невідповідності не­обхідно порівнювати із виграшем споживачів від товарної різноманітності.

З рисунка 2.1 випливає, що в монопольно конкурентній галузі існують два джерела неефективності. По-перше, на відміну від ринку з абсолютною конкуренцією, ціна рівноваги перевищує граничні витрати. Це означає, що цінність для споживачів додат­кових одиниць продукції перевищує вартість виробництва цих одиниць. Якби обсяги виробництва збільшилися до тієї точки, де крива попиту перетинає криву граничних витрат, то сумарний надлишок можна було б збільшити на величину, що дорівнює тонованій площині на рисунку 2.1(б).

По-друге, на рисунку 2.1 монополістичне конкурентна фірма функ­ціонує з надлишковою продуктивністю; її рівень виробництва нижчий від того, який мінімізує середні витрати. Вхід нових фірм на ринок зводить прибутки до нуля, як на ринку з абсолютною конкуренцією, так і на ринку з монополістичною конкуренцією. На ринку з абсолютною конкуренцією крива попиту на товар фірми — це горизонталь­на лінія, так що точка нульового прибутку збігається з точкою мінімальних середніх витрат, як показано на рисунку 2.1(а). Проте на ринку з монополістичною конкуренцією крива попиту похило спрямована донизу, так що точка нульового прибутку перебуває зліва від точки мінімальних середніх витрат. Ця надлишкова продуктивність не дає ефекту, оскільки середн витрати можна було б зменшити лише за меншої кількості фірм.

Ці невідповідності негативно впливають на добробут споживачів. Отже, монополі­стична конкуренція — це соціально небажана ринкова структура, яку потрібно регу­лювати? Відповідь буде негативною з двох причин.

По-перше, на більшості ринків з монополістичною конкуренцією монопольна влада незначна. Як правило, тут конкурує достатня кількість фірм, товарні марки яких легко взаємозаміняються, так що жодна окрема фірма не має значної монопольної влади. Тому будь-які омертвлені втрати від монопольної влади також будуть незначними. І, оскільки криві попиту на товар фірми будуть досить еластичними, надлишкова продук­тивність буде також незначною [13, с. 389].

По-друге, якою б не була ця неефективність, необхідно порівнювати з важливою вигодою, яку створює монополістична конкуренція — різноманітність товарів. Біль­шість споживачів цінить можливість вибору серед великої кількості конкуруючих то­варів та марок, що так чи інакше відрізняються між собою. Виграш від різноманітності може бути значним набагато переважати неефективні витрати, які виникають від кривих попиту, нахилених донизу.

Олігополія та економічна ефективність

Чи є олігополія ефективною структурою ринку? Порівняємо поведінку олігополіста у сфері цін та обсягів виробництва з поведінкою за умов досконалої конкуренції. На відміну від досконало конкуренції олігополіст виробляє у точці, в якій ціна перевищує граничн витрати. Інакше кажучи, як і за мо­нополістичної конкуренції, за олігополії не досягають ні роз­подільної (Р = МС), ані виробничої ефективності (P = ATCmin).

Чиста монополія перебуває під державним контролем для зменшення її можли­востей зловживання ринковою владою. Олігополія може створювати видимість існу­вання кількох незалежних фірм, що конкурують між: собою, і тому часто не підпадає під державне регулювання. Крім того, таємна угода між олігополістами може приве­сти до такого рівня цін та обсягу виробництва, що існують за чистої монополії.

До сказаного доцільно додати таке. По-перше, в останн роки конкуренція з боку іноземних фірм посилила суперництво на традиційних олігопольних ринках (цигарки, автомобілі, бензин, сталь, кольорові метали, мінеральні добрива) та підірвала цінову поведінку за моделями "лідерство у цінах" і "витрати плюс". По-друге, олігополії з метою перешкоджання входженню у галузь можуть свідомо підтримувати ціни нижче рівня, що максимізує прибутки у короткостроковому періоді.

З'ясуємо проблему "ефективність — олігополія "у довгостроковому періоді. По-перше, конкуренція забезпечує стимули для розвитку НТП. Адже для от­римання прибутків у короткостроковому періоді та виживання у довгостроковому фірми мусять безперервно поліпшувати свої продукти і знижувати за допомогою нововведень виробничі витрати.

По-друге, в олігополії можуть існувати стимули до стримування інновацій та гальмування НТП. Великі фірми прагнуть максимізувати свої прибутки завдяки повному використанню наявних виробничих капіталів. Між тим розробка і впро­вадження нового продукту приведуть до морального старіння основного капіталу, за допомогою якого виробляли попередній продукт.

По-третє, сучасна науково-дослідна діяльність з розробок нових продуктів є неймовірно дорогою. Через те тільки найзначніш олігопольні структури можуть фінансувати великі програми у сфері НДДКР. Для прискорення технічного про­гресу потрібні багаті олігопольні фірми [4, с. 498].

По-четверте, існування бар'єрів для входження у галузь дає олігополістові пев­ну гарантію того, що він зможе отримати винагороду у вигляді прибутку від своїх зусиль довкола інновацій. Якщо цей погляд правильним, то в довгостроковому періоді олігополії можуть сприяти зниженню витрат виробництва, цін і збільшен­ню обсягів виробництва та зайнятості.

3. Актуальні проблеми подолання монополізму в перехідній економіц України

За даними Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР), Україна входить до трійки найнезахищеніших від кризи країн (як Росія, та Румунія). У цих умовах закономірним є питання про вихід з такого становища, про економічну стабілізацію.

Стабілізація – це передусім економічна рівновага, такий стан економіки, за якого досягається стале урівноваження та взаємне збалансування всіх систем і структур, економіка зберігає здатність до саморегулювання [6, с. 206]. Основою рівноваги є збалансування виробництва споживання, якого в Україні досягти поки що не вдалось.

Стабілізувати виробництво можна за рахунок структурно реформи. Ще Й.Шумпетер зазначав, що в умовах відсутності інвестицій необхідно розвивати капіталомісткі виробництва (в Україні вони, в основному, залишилися державними монополіями) [20, с. 168].

Україні на сучасному етапі не обійтися без поглиблення ндустріалізації, впровадження механізації та автоматизації, працезберігаючих технологій, що повинно сприяти економічному розвитку. пріоритет повинен бути наданий галузям-локомотивам, які за рахунок ефекту мультиплікації зможуть підтягнути інші галузі. Це галузі, де зберігся науково-технічний потенціал Україна має порівняльні переваги (літако- і суднобудування, виготовлення військової техніки, інфраструктурні проекти тощо) (тобто, галузі, в яких монополістом майже завжди виступає держава).

Основним засобом підвищення ефективності українських підприємств є їх реструктуризація, яка способом їх внутрішньої перебудови, що дозволяє підвищити ефективність діяльності відповідно до мінливих вимог ринку та науково-технічного прогресу.

В Україні на сучасному етапі її розвитку в недержавному секторі створюється 2/3 продукції. Перспективним є розвиток нових форм організації підприємств, малих і середніх (про що писав і Й.Шумпетер). Однак значну частину ще становлять державні підприємства. В країні відбуваються процеси приватизації, однак нерідко приватна власність сприймається як власність окремої людини – господаря [6, с. 207].

Отже, процеси, які відбуваються в Україні свідчать про перехід від монополізованої економіки до конкурентної.

Розвиток економічної ситуації в країнах, що переживають період переходу від переважно адміністративних методів управління економікою до ринкових, показав, що, всупереч очікуванням, промислове виробництво не тільки не стало ефективнішим, а й були потрібні дуже серйозн зусилля для зупинки спаду його обсягів.

Однією з причин кризового стану української економіки поспішна приватизація державного майна. Дані по Україні говорять про тенденцію до підвищення частки промислових підприємств недержавної форми власності та обсягів вироблюваної ними продукції, що не змінюється з 1992 p. Так, якщо у 1992 p. підприємства недержавної форми власності становили 29,8% від загаль­ної кількості підприємств промисловості і виробляли 18,2% вс промислової продукції, то в 2000 p. ці показники були, відповідно, 87,6 і 76,2% [14, с. 36; 16, с. 164]. Може здатися, що підпри­ємства недержавної форми власності є менш ефективними. Однак ці самі дані можуть означати і те, що в руках держави залишилися більш велик за розміром підприємства.

Ще до початку реформ як аксіома бралося твердження про те, що підприємство недержавної форми власності працює ефективніше. Але у житт все виявилося набагато складнішим. Наприклад, досвід роботи приватизованих підприємств показав, що зміна власника автоматично не забезпечує ефективнішу роботу. В економіці можна знайти приклади ефективної роботи підприємств державної форми власності та неефективної - інших форм власності, і навпаки. У цілому по Україні в 2000 p. фондовіддача підприємств по економіці становила 0,56, тоді як для підприємств різних форм власності цей показник перебував у діапазоні від 0,065 для комунальних підприємств до 6,38 – для приватних (рис. 3.1). Порівняння можна продовжити, використовуючи різноманітні економічні показники, проте при цьому доцільно розглядати не всю економіку в цілому, а кожну конкретну галузь окремо на предмет того, чи створено в ній достатні умови для розвитку конкуренції; чи можуть бути такі умови створені в доступному для огляду майбутньому; чи є доцільною приватизація підприємств у даній галузі; чи сприятиме це підвищенню ефективності функціонування економіки у цілому. Наведені на рисунку 1 дані, хоча і говорять про високу ефективність підприємств приватної власності, проте не можуть слугувати доказом того, що саме приватна власність забезпечила їх ефективне функціонування. Структура промисло­вого виробництва в Україні; форми, методи і способи проведення приватизації; норма прибутку в окремих галузях промислового виробництва і цілий ряд інших факторів стали доданками показника, значення якого наведені на рисунку 3.1.

Рис. 3.1. Фондовіддача підприємств різних форм власності в економіці України в 2000 p. [14, с. 37]

Економіка Радянського Союзу, що управлялася на принципах планової адміні­стративно-командної системи, по суті, являла собою величезну корпорацію, всередині якої будь-яка конкуренція у тому вигляді, в якому вона розуміється в ринковій економіці, була відсутньою. Основними формами суспільної організації виробництва були концентрація (збільшення розмірів виробництва); спеціалізація (обмеженість номенклатури продукції виробничих одиниць); кооперація (встановлення тривалих виробничих зв'язків між підприємствами); комбінування (об'єднання в межах підприємств кількох технологічно різних, але взаємозв'язаних між собою виробництв). Саме ці форми розглядалися як найпрогресивніші, всебічно заохочувалися і вико­ристовувалися.

Орієнтація на принципи концентрації виробництва призвела до того, що радянська економіка виявилася наймонополізованішою у світі. За даними Держкомстату СРСР, у 1988 p. у машинобудуванні налічувалося 166 абсолютних монополістів і 180 моно­польних виробництв 2. Монополізованість того чи іншого ринку створює ситуацію, за яко зміна власника не тільки формує умови для підвищення ефективності функціо­нування підприємства, але, швидше, є небажаною. Дана особливість радянської економіки, успадкована економіками практично всіх держав колишнього СРСР, істотно утрудню рух до ринку. Проте і розукрупнення підприємств не завжди є доцільним з технологічних, технічних або економічних причин.

У Росії в середині 90-х років 2% промислових підприємств являли собою монополі­зовані виробництва, причому на їх частку припадало 19% промислової продукції. Найбільший рівень монополізованост спостерігався у чорній металургії (на 11,8% підприємств припадало 63,8% всього обсягу виробництва), хімічній та нафтохімічній промисловості (відповідно, 9,4 34,6%), кольоровій металургії (7,6 і 30,8%), машинобудуванні та металообробц (4,7 і 31,1%).

Високим є рівень монополізованості й економіки України.

У таблиці 3.1 наведено структуру чисельност підприємств України в розрізі форм власності станом на І півріччя 2000 p., у таблиці 3.2 - структуру залишкової вартості ОВФ. Порівняння даних таблиць 3.1 3.2 дозволяє зробити висновок, що основна частина найбільших підприємств залишилася в руках держави. Так, на 8,34% загальнодер­жавних підприємств припадає 36,27% основних засобів в економіці України, 76,3% колективних підприємств володіють 39,05%, а на 4,83% приватних підприємств припадає 0,18% вартості основних засобів.

Таблиця 3.1

Структура чисельності підприємств в економіці України за формами власності в І піврічч 2000 p. [14, с. 38]

(%)

Найменування	Всього	у тому числі
		дер­жав-них	з них		Ко-лек­тив-них	з них			При-ват-них	інших форм влас­ності
			зага-льно-дер­жав-них	кому­наль­них		спіль­них	оренд­них	акціо­нер-них това­риств
Кількість підпри­ємств в економіці	100,0	18,22	8,34	9,89	76,30	0,82	0,77	26,96	4,83	0,64
Промисловість у цілому	100,0	13,86	11,65	2,21	83,92	1,25	0,81	49,22	1,64	0,59
в тому числі:
електроенергетика	100,0	40,60	25,56	15,04	58,65	0,00	7,52	31,58	0,00	0,75
паливна про­мисловість	100,0	83,25	82,54	0,72	15,79	0,96	0,24	6,22	0,72	0,24
чорна металургія	100,0	7,77	7,25	0,52	91,71	3,11	0,00	68,91	0,00	0,52
кольорова металургія	100,0	12,05	12,05	0,00	83,13	3,61	0,00	50,60	4,82	0,00
машинобуду­вання металообробка	100,0	10,33	9,87	0,45	88,14	1,01	0,31	57,78	1,15	0,38

Розрахунки показали, що коли середній розмір підприємств загальнодержавної форми власності (за залишковою вартістю ОВФ) у 2000 p. становив 29259,2 тис. грн., то комунальної - 16395,6 тис., акціонерно - 7920,2 тис., приватної — 250,4 тис. грн. Отже, найбільші підприємства перебувають у державній власності.

Страницы: 1, 2, 3, 4