Курсовая работа: Економічна характеристика країн Третього світу. Нові тенденції розвитку

Взагалi теорiї iнфляцiї попиту та iнфляцiї витрат збігаються в оцiнцi важелiв запуску та розвитку iнфляцiї, суперечностi мiж ними виникають лише у разi її раптового сплеску. Якщо iнфляцiя викликана зростанням споживання, вона не може iснувати в умовах спаду. Проте iнфляцiя витрат цілком сумісна з економічним спадом.

Оскільки заходи економічної лібералізації мали переважно монетарний характер і не сприяли перебудові реального сектора, у першiй половинi 80-х у багатьох країнах Латинської Америки вiдбулися раптовi сплески iнфляцiї, викликанi зростанням сукупного попиту через збільшення грошової пропозицiї після монетарних рестрикцій. Тому головну увагу було зосереджено на контролi за попитом, а якщо темп зростання цiн перевищував свiтовий, вiн поєднувався з девальвацiєю для пiдвищення мiжнародно конкурентоспроможності. Така стратегія становить певну небезпеку економічно дестабілізації, оскільки зростання цін внаслідок їхньої лібералізації може змінити структуру споживання та скоротити попит на ряд товарів, що еластичним.

Специфiка кризи у країнах Латинської Америки зумовлю те, що полiтики скорочення зовнiшнього дефіциту та стабiлiзацiї відбувалися неодночасно. Адже iснують несумiснi їхні компоненти, зокрема девальвацiя, що за умов значних обсягів імпорту тиснутиме на витрати, виступатиме інфляційним чинником та утруднюватиме стабiлiзацiю. Тому експерти рекомендували передусім проводити полiтику скорочення дефіциту, пов'язану зі структурною перебудовою, навiть за рахунок деякого зростання iнфляцiї[41].

Таблиця 5

Індекси споживчих цін у країнах Латинської Америки та Карибського басейну, % [35, 36, 37]

Таким чином, у 1981-1985рр. скорочення зовнiшньоторговельного дисбалансу призвело до значного погiршення життєвого рiвня населення i стану економiки країн регiону. Завданням економiчної полiтики стала змiна процесів регулювання, щоб можливим було поєднання пiдтримки зовнiшнього балансу з економiчним зростанням, досягнення автономнішого, справедливішого та ефективнішого розвитку.

Після провалу стабілізаційної політики першої половини 80-хроків у Мексиці було здійснено другу спробу. Стабілізаційна стратегія передбачала запровадження жорсткої грошово-кредитної, бюджетної економії і зовнішньоекономічно лібералізації. Під контролем Центрального банку було зосереджено близько 92% депозитів приватних банків. Це спричинило різке зменшення кредитування та падіння інвестицій. Водночас протягом 1988р. інфляція скоротилася з 18% до 0,6% на місяць [13, c.90].

Було підписано ряд "пакетів економічно солідарності". Відповідно до них держава зобов'язувалася підтримувати валютний курс, тарифи, деякі споживчі ціни, трудящі - не вживати надзвичайних заходів боротьби за підвищення зарплатні, а підприємці- не збільшувати ціни вище за визначений рівень. Запровадження фіксованого валютного курсу і надто повільна девальвація сприяли зниженню відносних цін на імпорт, до того ж несприятливий інвестиційний клімат зумовлював перевагу в імпорті споживчих товарів. Наслідком такої стратегії стало збільшення заощаджень, кредитування та зменшення кредитного процента, що сприяло відновленню інвестицій. У 1989р. після трирічної стагнації відновилося зростання ВВП. Зросли й обсяги прямих ноземних інвестицій.

Однак стратегія антиінфляційного регулювання через прив'язку курсу національної валюти до долара США у довготерміновому плані не принесла очікуваних результатів у економічній стабілізації. Зокрема, в Мексиц у 1991-1993рр. номінальний обмінний курс стосовно долара знизився лише на 5,4%, тоді як оптові ціни зросли на 30%. Ревальвація песо створила реальну загрозу платіжному балансу країни, хоча світовими та регіональними фінансовими нститутами, для яких Мексика була взірцем економічного відродження у регіоні, попередження щодо цього не бралися до уваги. Ці структури заохочували проведення її тогочасної економічної стратегії. Низький рівень внутрішніх заощаджень викликав необхідність фінансування дефіцитів поточних рахунків за кошти від розміщення короткотермінових облігацій в іноземній валюті. До того ж грошові рестрикції, що здійснювалися як антиінфляційний захід, підвищували процентні ставки та сприяли припливу короткотермінових капіталів. Ігнорування важливості промислової політики, несприятливий клімат для розвитку власного виробництва та сприятливий - для імпорту зумовили використання основної маси кредитів на споживання. Політика приватизації, згідно якої акції приватизованих підприємств призначалися на сплату зовнішнього боргу Мексики, стала ще одним чинником відпливу капіталів з країни.

Новий уряд, призначений президентом Бразилії Ф.Мелу де Колора, розпочав у березні 1990р. виконання програми "Нова Бразилія" з грошово-фінансової реформи. Відповідно до її умов готівка обмінювалася у співвідношенні 1:1, встановлювалися обмеження на конверсю банківських заощаджень у готівку. Було запроваджено декларування доходів при знятті грошей з рахунків на пред'явника, встановлено межу вилучення коштів з рахунків овернайт. Загалом таким чином було заморожено близько 80% ліквідних ресурсів. Водночас з метою збереження інвестиційного процесу було дозволено конвертувати блоковані кошти в інвестиції за угодою з державою. Встановлювалися регульован кредитні ставки у реальному вимірі - 7% для кредитів обсягом до 3млн крузейро, 10% - до 15млн крузейро [16, c.75]. Було підвищено державні тарифи, на один місяць з моменту реформи заборонялося будь-яке підвищення цін, а у подальшому хня корекція дозволялася лише відповідно до опублікованого рівня очікувано нфляції. Порушники цінової дисципліни підлягали суворому покаранню. Відповідно до темпів інфляції корегувалася й заробітна платня. Відбулися різке скорочення державних витрат та ліквідація податкових пільг, внаслідок чого замість очікуваного бюджетного дефіциту 8% ВВП у 1990р. було отримано позитивне сальдо у розмірі 2% ВВП. Розпочалася приватизація, до плану якої включалися 158 федеральних підприємств з 188 [16, c.76]. Було скасовано фіксацію валютного курсу та лібералізовано імпорт.

Наслідки такої реформи були неоднозначними. Зменшення внутрішнього попиту призвело до зниження цін, падіння інфляції та зростання валютного курсу в перші пореформенні місяці. Однак уже в січні 1991р. інфляція знову досягла 20%. Тому було втілено в життя наступний план, що передбачав замороження цін, підвищення на 25% та замороження заробітної платні, значне підвищення комунальних платежів. Проте інфляція тривала. Зростання ВВП не відбувалося, через що загострилися соціальні проблеми, президент втратив підтримку підприємців, а вжиті у 1991р. адміністративні заходи викликали санкції з боку МВФ та МБРР [16, c.78]. У 1992р. президенту Ф.Мелу де Колора було оголошено імпічмент і притягнуто до суду.

З 1994р. у Бразилії було запроваджено новий "Плано реал", до завдань якого входили ліквідація бюджетного дефіциту, скорочення інфляції. Внаслідок його реалізації вдалося відновити зростання ВВП [25, c.71]. З метою оздоровлення фінансової системи та підтримки національного банківського капіталу у 1995р. було розроблено Програму стимулювання та реструктурування національної фінансової системи. Лише за два останніх місяці того ж року центральним банком за цією програмою було надано фінансову підтримку у загальній сумі 6 млрд дол. [26, c.105].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9