Быстрый поиск

Дипломная работа: Управління корпоративною власністю підприємства

Важливість та необхідність розвитку корпоративного управління в умовах глобальної економіки з кожним роком зростає.

В умовах стрімко глобалізації, тобто формування єдиного планетарного фінансово-економічного простору, очевидним фактом є руйнування традиційних способів життя національних держав. Їхні території, їхній економічний та інформаційний простір дедал агресивніше опановують транснаціональні корпорації, які, порівняно з державами, володіють раціональнішою організаційною структурою та незрівнянно ефективнішим управлінням.

Раціональна трансформація системи корпоративного глобалізму вимагає від держав погоджено довгострокової глобальної стратегії. Розробка глобальних стратегій щодо розвитку корпоративного управління залежить від місця та ролі націй – держав в умовах глобальної економіки. Держава повинна залишатися центральною фігурою міжнародної геополітики та геоекономіки. Міждержавна солідарність надасть можливість поступового переходу від економічної системи корпоративного глобалізму до глобальної економіки.

2.3 Оцінка ефективності управління корпоративною власністю Представництва Американсько Торгівельної Палати в Україні

Процес управління корпоративною власністю (КВ) повинен бути ефективним, тобто, має здійснюватися так, щоб витрати на її утримання управління не перевищували доходів, одержаних від її використання. Для цього в процесі управління необхідно застосовувати такий набір методів і прийомів управління, які в сукупності становлять єдиний комплекс управління корпоративною власністю.

Теоретичний аналіз об’єкта управління, що базується на соціально-економічних принципах, завжди передує його детальному вивченню і є необхідною умовою правильно організації процесу управління і безпомилкового тлумачення його фінансових результатів. Необхідною умовою успішного управління корпоративною власністю розуміння суті об’єкта управління або технологічного процесу, знання причин розвитку і особливостей конкретної обстановки.

Для опису і розкриття суті процесу управління корпоративною власністю необхідно провести структуризацію методів і прийомів управління і ввести деяк поняття і визначення, що здійснюють вплив на розробку і прийняття управлінських рішень при управлінні об’єктами корпоративної власності.

Одним з елементів комплексу управління корпоративною власністю є управління дочірнім підприємством корпорації (ДПК). Процес полягає в тому, щоб реалізувати цикл управління для досягнення максимальної ефективності функціонування. Найприйнятнішим для дочірнього підприємства корпорації є розширений цикл управління, що містить сім етапів (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Цикл управління дочірнім підприємством корпорації

Для здійснення наведеного на рис. 2.1 циклу управління, керуюча компанія, наприклад в рамках бізнес–напряму корпорації, повинна визначити і погодити з дочірнім підприємством корпорац перелік, структуру і обсяг інформації про його функціонування. Перелік повинен містити достатню кількість інформації для отримання повної і достовірно картини про ситуацію на підприємстві, і в той же час бути коротким [11, 12, 20].

Управління дочірнім підприємством корпорації з боку керуючої компанії бізнес-напряму може бути побудовано таким чином. Керуюча компанія визначає стратегію розвитку бізнес-напряму, а його керівники – порядок діяльності своїх підприємств відповідно до інтересів корпорації. Оскільки кожне підприємство має певну мету функціонування, процес управління повинен здійснюватися відповідно до цих цілей. Етапи управління за цілями подано рис. 2.2.

Для того, щоб управляти ефективністю, необхідно чітко визначити, що таке ефективність дочірнього підприємства корпорації, а також уміти вимірювати значення ефективност функціонування.

Рис. 2.2. Етапи процесу управління по цілях

Для вимірювання ефективності функціонування можна застосовувати ресурсний показник – загальну рентабельність підприємства, що розраховується за формулою:

, (2.1)

де Е – ефективність функціонування підприємства;

ЧП чистий прибуток підприємства;

ВА валові активи підприємства.

Порівнюючи отримане розрахункове значення з плановим, можна зробити висновок про те, наскільки ефективно підприємство виконує виробничі завдання відповідно до стратегічних планів корпорації [16, c. 132].

Аналіз можливостей – це комплексне дослідження, яке проводиться з метою визначення основних аспектів функціонування дочірніх підприємств. На першому етап здійснюється аналіз продукції підприємства.

Якщо виробництво продукції неефективне, то досліджується структура попиту на види продукції, виробництво яких можна налагодити на існуючому устаткуванн без принципової зміни технології, аналізується ефективність виробництва тако продукції. У випадку якщо таке виробництво неефективне, вивчається структура попиту на продукцію суміжних галузей. Основний критерій відбору виду продукц організації його виробництва – ефективність функціонування корпоративного дочірнього підприємства.

Аналіз внутрішньої структури дочірнього підприємства корпорації проводиться для виявлення тих внутрішніх резервів, які воно може використовувати для підвищення ефективності функціонування і забезпечення випуску необхідної кількост товарної продукції відповідної якості.

Інформація для укрупненого аналізу можливостей підприємства може містити дані про: конкурентоспроможність продукції; сильні і слабкі сторони діяльності; місцезнаходження підприємства; ступінь популярності; виробничий потенціал; технологічне устаткування; тривалість виготовлення виду продукції; якість продукції; персонал; рівень витрат.

Аналіз внутрішньої структури проводиться на основі переліченої інформації шляхом зіставлення значень відповідних показників конкретного підприємства із середньогалузевими показниками [19].

Для оцінки місцезнахоження підприємства використовується показник місцезнаходження (Пм). Його значення дозволяє аналізувати транспортні витрати підприємства, більш грамотно планувати процес функціонування і логістику.

, (2.2)

деЦi – ціна доставки продукції або комплектуючих від підприємства до i–го транспортного вузла;

n кількість транспортних вузлів, на які може бути доставлена продукція підприємства для подальшої відправки споживачам.

Показник ступеня популярності підприємства (Сі) дозволяє в цифровому виражені оцінити ефективність маркетингової політики підприємства, а також частку ринку, яку займає вироблена ним продукція. Якщо значення показника Сі дорівнює 1, досліджуване підприємство є монополістом з відповідного виду продукції. Ступінь популярності вимірюється за формулою:

, (2.3)

деКП – кількість підприємств, що співробітничають з корпорацією;

КС – кількість підприємств-споживачів виду продукції, що виробля корпорація.

Якість і кількість виробничого потенціалу і технологічного устаткування можна вимірювати за допомогою показника ступеня зносу нематеріальних активів устаткування відповідно, а також за допомогою коефіцієнта вибуття і коефіцієнта оновлення відповідних компонентів необоротних активів.

Якість продукц визначається коефіцієнтом повернення (Кпов) і обчислюється як співвідношення витрат на ремонт або заміну продукції, поверненої споживачами як неякісної, і загальної суми виручки від реалізації цієї продукції (ВР).

, (2.4)

деВР витрати на ремонт неякісної продукції;

ВЗ – витрати на заміну неякісної продукції.

Персонал можна оцінити за середньою продуктивністю, а також за середньою виручкою на одного працівника. Рівень витрат визначається за даними фінансово звітності [15, 20].

Ефективність виробництва виду продукції характеризується системою показників, що відображають співвідношення витрат і результатів стосовно підприємства–виробника, до яких належать:

– чистий дисконтований дохід (ЧДД) або інтегральний ефект;

– індекс прибутковості (ІП);

– внутрішня норма прибутковості (ВНП);

– термін окупності;

– інші показники, що відображають інтереси учасників або специфіку проекту.

Чистий дисконтований доход (ЧДД) визначається як сума поточних ефектів за весь розрахунковий період, приведена до початкового кроку або як перевищення нтегральних результатів над інтегральними витратами.

Якщо протягом розрахункового періоду не відбувається інфляційної зміни цін або розрахунок проводиться в базових цінах, то величина ЧДД для постійно норми дисконту обчислюється за формулою:

, (2.5)

деRt результати, що досягаються на t–му кроці розрахунку;

Вt – витрати, здійснювані на тому ж кроці;

Т горизонт розрахунку (дорівнює номеру кроку розрахунку, на якому проводиться оцінка об’єкта);

Еt = (Rt – Вt) – ефект, що досягається на t–му кроці.

Якщо ЧДД виробничої схеми додатний, схема є ефективною (при даній норм дисконту) і може розглядатися питання про її ухвалення для реалізації. Чим більше ЧДД, тим ефективніша схема. При від’ємному ЧДД керівництво корпорац ризикує втратити свої кошти, тобто проект неефективний.

Індекс прибутковості (ІП) визначається таким чином:

, (2.6)

Індекс прибутковості тісно пов’язаний з ЧДД. Він будується з тих же елементів і його значення пов’язане із значенням ЧДД: якщо ЧДД додатний, то ІП > 1 і навпаки. Якщо ІП > 1, виробнича схема ефективна, якщо ІП < 1 – неефективна.

Внутрішня норма прибутковості (ВНП) є тією нормою дисконту, при якій величина наведених ефектів дорівнює приведеним капіталовкладенням.

ВНП= . (2.7)

Якщо розрахунок ЧДД виробничої схеми дає відповідь на питання, є вона ефективною чи ні при деякій заданій нормі дисконту (Е), то ВНП схеми визначається в процесі розрахунку потім порівнюється з нормою доходу, що вимагається керівництвом, на вкладений капітал.

У разі якщо ВНП дорівнює або більше необхідної норми доходу на капітал, нвестиції в дану виробничу схему виправдані, і може розглядатися питання про організацію. Інакше інвестиції в цю виробничу схему недоцільні.

Якщо порівняння альтернативних варіантів виробничої схеми за ЧДД і ВНП призводить до протилежних результатів, перевагу слід віддавати ЧДД.

Термін окупності – мінімальний часовий інтервал (від початку здійснення циклу виробництва), за межами якого інтегральний ефект і надалі залишається від’ємним. Іншими словами – це період (вимірюваний в місяцях, кварталах або роках), починаючи з якого первинні вкладення та інші витрати, пов’язані із здійсненням виробничого процесу, покриваються сумарними результатами його здійснення [2, 11, 13, c. 48].

Одним з головних елементів управління корпорацією є визначення критеріїв ефективност використання корпоративних пакетів акцій.

Як і будь-яке корпоративне майно, пакети акцій є інструментом фінансової діяльност корпорації. У зв’язку з цим необхідно визначити і сформулювати механізм оцінки ефективності корпоративних пакетів акцій.

Для розрахунку основних показників, без яких оцінити ефективність використання кожного конкретного пакета акцій не можливо, як базовий момент приведення різночасових платежів, як правило, береться початкова дата формування інвестиційного портфеля (це може бути дата придбання пакета або інша).

Для оцінки ефективності використання корпоративних пакетів акцій використовуються такі показники: прибутковість до погашення, дивідендна ставка, ліквідність, динаміка курсової вартості.

Розрахунок прибутковості до погашення полягає у визначені суми доходу, що припадає на гривню вкладених коштів. Це дозволяє оцінити ефективність інвестицій порівняти різні види паперів.

Прибутковість до погашення розраховується як відношення доходу виплачуваного по цінному папера до вартості його придбання:

, (2.8)

деR – прибутковість до погашення;

Pr – price return – ціна погашення цінного папера;

Pb – price buying – ціна придбання цінного папера.

Якщо необхідно розрахувати поточну прибутковість, то в формулі (2.8) ціна погашення замінюється поточною ринковою вартістю цінного папера. Таким чином, у будь–який момент часу можна виміряти поточну вартість і прибутковість інвестиційного портфеля.

Дивідендна ставка використовується для оцінки привабливості акцій корпорацій на фінансовому ринку, звичайно розглядається в динаміці і дозволяє судити про обсяги отримуваного корпорацією-емітентом прибутку. Для конкретного підприємства вона може бути розрахована як відношення дивідендів до курсової вартості акцій.

Кожний цінний папір має певну ціну в кожний момент часу, тобто поточну вартість. Ця вартість залежить від багатьох параметрів, але практично завжди вона опосередковано відображає ситуацію в корпорації-емітенті. У такій ситуації у зв’язку з поняттям вартості і поточної ціни паперів виникло поняття ліквідності. Ліквідність цінного папера відображає рівень втрат при реалізації цінного папера негайно. Тому ліквідність може бути виміряна як відношення ціни попиту на ціну пропозиції, причому, чим менше ця різниця, тим ліквдніший папір навпаки.

У цьому випадку ліквідність дорівнює:

(2.9)

деЛЦП – ліквідність цінного папера;

Pd – demand price – поточна ціна попиту;

Pof – offer price – поточна ціна пропозиції.

Можуть використовуватися і інші формули для визначення ліквідності, але економічне значення ліквідності від цього не зміниться [85, c. 54, 148, c. 120].

У рамках розробки емісійної стратегії обов’язковою умовою підвищення інвестиційної привабливост корпорації є комплекс заходів, що включає докладне і детальне вивчення фінансового стану, аналіз бухгалтерської звітності, вироблення рекомендацій щодо оптимізації структури пасивів, приведення звітності у відповідність до стандартів GAAP і IAS. Це можливо за рахунок розробки емісійної політики та експертизи установчих документів з метою приведення їх у відповідність до вимог вітчизняного світового законодавства щодо акціонерних товариств.

Ключовим моментом при розробці концепції розвитку ліквідного ринку акцій є формування пакетів акцій необхідних розмірів для виконання того або іншого завдання в процесі випуску цінних паперів на внутрішній і зовнішній фондові ринки.

Першим етапом консолідація пакета акцій, мета якої – збереження контролю над управлінням дочірнім підприємством і залучення коштів, достатніх для фінансування як мінімум пріоритетних проектів корпорації.

Рис. 2.3. Етапи емісійної політики корпорації

У зв’язку з цим можливі такі варіанти концентрації акцій в пакет:

– витратний (скуповування акцій);

– такий що вимагає незначних витрат (командитне товариство).

Надалі корпорація здійснює операції на вторинному ринку в рамках злагодженої політики з метою впливу на курсову вартість акцій, що обертаються на вторинному ринку, для максимізації прибутку від операцій з власними цінними паперами (купівля / продаж) і створення сприятливих умов розміщення додаткових пакетів акцій.

Купівля / продаж цінних паперів на біржовому і позабіржовому ринках з метою його стабілізац регулювання включає у тому числі і консолідацію великих пакетів акцій для їх подальшого розміщення серед інвесторів.