Дипломная работа: Управління корпоративною власністю підприємства
Дипломная работа: Управління корпоративною власністю підприємства
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ПОНЯТТЯ КОРПОРАТИВНОЇ ВЛАСНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
1.1 Поняття та сутність корпоративної власності підприємства
1.2 Класифікація корпоративної власності підприємства
1.3 Відмінність корпоративної власності від інших форм власності
Висновки до розділу 1
РОЗДІЛ 2 ДОСЛІДЖЕННЯ УПРАВЛІННЯ КОРПОРАТИВНОЮ ВЛАСНІСТЮ НА ПРИКЛАДІ ПРЕДСТАВНИЦТВА АМЕРИКАНСЬКОЇ ТОРГІВЕЛЬНОЇ ПАЛАТИ В УКРАЇНІ
2.1 Історія виникнення, основні напрямки діяльності Представництва Американсько Торгівельної Палати в Україні
2.2 Аналіз організації управління в Представництві Американської Торгівельної Палати в Україні
2.3 Оцінка ефективності управління корпоративною власністю Представництва Американсько Торгівельної Палати в Україні
Висновки з розділу 2
РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ КОРПОРАТИВНОЮ ВЛАСНІСТЮ ПРЕДСТАВНИЦТВА АМЕРИКАНСЬКОЇ ТОРГІВЕЛЬНОЇ ПАЛАТИ В УКРАЇНІ
3.1 Удосконалення механізму взаємодії менеджерів і ради директорів в управлінні корпоративною власністю Представництва Американської Торгівельної Палати в Україні
3.2 Покращення механізму контролю за управлінням корпоративною власністю Представництва Американської Торгівельної Палати в Україні
3.3 Оптимізація кадрової політики як шлях до підвищення ефективності управління корпоративною власністю Представництва
Американської Торгівельної Палати в Україні
Висновки з розділу 3
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Актуальність теми. В основі ринкового регулювання економіки в усіх промислово розвинених країнах лежить управління корпоративною власністю. Саме право власності використовується для прямої і непрямої дії учасників ринкових відносин на економіку країни в цілому.
Необхідно відзначити, що сучасний стан цього питання характеризується, з одного боку, недостатньою кількістю у вітчизняній економічній науці скільки-небудь розробленої теорії досліджуваного питання, а з ншого – явним недоліком досвіду реального використання корпоративними структурами можливостей впливу на економічні процеси через усвідомлене розпорядження тією частиною національного багатства, яка знаходиться в корпоративній власності.
Найбільш актуальними завданнями у сфері практичного управління корпоративною власністю сьогодні можна вважати: уточнення структури складу корпоративної власності, формалізацію цілей, завдань і принципів функціонування, визначення критеріїв ефективності управління, які, у свою чергу, вимагають пошуку й обґрунтування методичних підходів до вирішення конкретних економічних завдань – оцінки окремих об’єктів корпоративно власності і визначення ефективних напрямів їх структурного розвитку.
Основні положення щодо управління корпоративною власністю знайшли відображення в роботах зарубіжних учених: Г. Александера, І. Ансоффа, X. Бірмана, Дж. Ваховича, Р. Деянга, Ф. Істербрука, Т. Коупленда, Дж. Маркуса, Ф. Рейлі, А. Стрикленда, А. Томсона, ЇМ. Хамера, М. Хеселя, А. Бандуріна, Ш. Валітова, І. Мазура, А. Нєдосєкіна, С. Орєхова, А. Радигіна, І. Храбрової, Б. Чуба; українських учених, які на основі класичних теорій розробили та удосконалили методи управління корпоративною власністю і капіталом, серед них: О.І. Амоша, А.О. Задоя, Г.О. Крамаренко, Г.В. Назарова, Ю.Є. Петруня, Ф.Ю. Поклонський, І.Л. Сазонець, Г.А. Семенов, М.Г. Чумаченко, О.М. Ястремська.
Мета дипломної роботи полягає в теоретичному обґрунтуванн розробці практичних рекомендацій щодо управління корпоративною власністю в умовах корпоративної системи, що склалася в Україні.
Відповідно до мети були поставлені наступні основні завдання:
– виділити провідні наукові концепції розвитку корпоративного управління та уточнити поняття “корпорація”;
– визначити основні економічні ознаки сучасних корпорацій;
– обґрунтувати можливості адаптації моделей корпоративного управління країн, де існують розвинені ринки капіталу, до умов господарювання вітчизняних корпорацій;
– визначити зміст поняття “корпоративна власність” стосовно умов транзитивної економіки й систематизувати критерії її класифікації;
– виявити специфічні напрямки формування корпоративно власності в Україні;
– сформувати систему пріоритетів для застосування сучасних методів управління активами за умов трансформаційних процесів в економіці;
– виявити критерії ефективності та вдосконалити існуюч методики управління корпоративною власністю;
- дослідження управління корпоративною власністю на прикладі представництва американсько торгівельної палати в Україні;
- розглянути шляхи підвищення ефективності управління корпоративною власністю представництва американської торгівельної палати в Україні
Об’єктом дослідження є процес управління корпоративною власністю.
Предметом дослідження є сукупність організаційно-економічних відносин в системі управління корпоративною власністю на прикладі представництва американської торгівельної палати в Україні.
Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань в роботі були використані такі методи: візуально-графічний – для подання результатів у наочній формі; статистичний – для представлення динаміки формування корпоративної власності в Україні; економіко-математичний – для розробки методичного інструментарію підвищення ефективності управління об’єктами корпоративної власності; системного аналізу і синтезу, індукції і дедукції – для аналізу моделей та методів управління корпоративною власністю; науково абстракції – для формування висновків; кореляційно-регресійний – для розрахунку ступеня ризику управління корпоративними портфелями власності.
Інформаційну базу дослідження складають праці вітчизняних зарубіжних учених, джерела енциклопедичного характеру з питань економіки, періодична література, ресурси глобального інформаційного середовища Інтернет. У роботі використані законодавчі і нормативні акти, що регулюють корпоративн відносини на території України.
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ПОНЯТТЯ КОРПОРАТИВНОЇ ВЛАСНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
1.1 Поняття та сутність корпоративної власності підприємства
Як показує практика, найчастіше корпорації організовуються у формі акціонерного товариства. Можна сказати, що об’єднання капіталів – лише початковий процес розвитку сучасної корпорації. Вважаємо за можливе назвати цей аспект внутрішнім.
Важливим елементом формування сучасного розуміння сут корпорацій з’ясування процесів господарської і організаційної інтеграції в зовнішній сфері, тобто зовнішнього аспекту проблеми. Аж до середини XX сторіччя в розвинених країнах панувала тенденція укрупнення виробництва, базою якої була концентрація і централізація капіталу. Результатом стала поява багатьох різноманітних форм організації господарської діяльності, що супроводжувалася процесами нтеграції. Інтеграція йшла по шляху вертикальної, горизонтально конгломератної консолідації капіталів, що обумовлено багато в чому технологічними факторами. Різні поєднання взаємодії господарюючих суб’єктів давали багато варіантів побудови інтегрованих господарських об’єднань, наприклад, картелі, синдикати, трести, консорціуми, асоціації, концерни та ін. Оцінюючи різноманітність і конкретне значення різних форм корпоративної інтеграції, слід відзначити, що межі між всіма цими формами достатньо розпливчаті. Разом з тим автор вважає за необхідне вказати на те, що в основі всіх корпоративних нтеграційних утворень можна виділити дві істотні економічні ознаки: по-перше, наявність акціонерної форми об’єднання капіталу і, по-друге, зростаюче значення оптимальної інвестиційної діяльності на основі залучення банківського капіталу. Отже, певна специфіка побудови корпоративних моделей, зокрема в сучасній економіці України, зв’язана, із ступенем інтеграції, тобто має прямий зв'язок з активністю фінансової політики, що проводиться вхідними організаціями, що входять, з одного боку, і рівнем консолідації власності членів групи, тобто вибраною схемою побудови корпоративних відносин, з іншого боку [13].
Процес формування інтегрованих корпоративних структур – одна з найважливіших тенденцій розвитку економіки. Саме великі структури складають свого роду каркас індустріально розвинених країн і світового господарства в цілому, підвищують рівень стабільності економічного співробітництва на всіх рівнях, виступає партнерами держави у виробленні і реалізації стратегічно лінії в процесі модернізації економіки. Промислові групи стали ефективною формою консолідації матеріальних ресурсів і виробничого капіталу різних компаній. Ці загальносвітові тенденції починають проявлятися і в Україні, хоч мають істотні особливості.
У перехідній економіці із здійсненням дерегулювання державного сектора, відходом від директивних методів керівництва і скасуванням рархічних структур, що існували раніше, зростає роль асоціативних форм діяльності і інтегрованих структур управління підприємствами на підстав ринкових принципів господарювання. Затверджуються нові форми інтеграц господарюючих суб’єктів: 1) шляхом входження підприємств у вертикальн структури (корпоративні групи), реорганізовані з галузевих структур або створювані наново; 2) на підставі формування горизонтальних асоціативних утворень [38].
Тенденція до створення великих структур корпоративного типу активно почала формуватися ще в умовах централізованої планової системи управління. Це і експеримент щодо створення раднаргоспів, коли багато галузевих міністерств скасовувалися і вводилася комплексна організація управління взаємопов’язаними виробництвами на територіальній основі, і повернення до галузевого принципу, проте, із створенням при цьому державних комітетів міжгалузевого значення; нарешті, великомасштабна практика утворення виробничих, торгово-виробничих об’єднань, агропромислових і територіально-виробничих комплексів. Не можна не згадати і про державні виробничі об’єднання, що створювалися вже в період перебудови. Навіть при різкому спаді виробництва значні підприємства (з чисельністю промислово-виробничого персоналу більше 500 чоловік) забезпечували переважну частину всього обсягу випуску продукції в країні.
Усі ці форми інтеграції підприємств, що дозволяли формально організовувати спільну виробничо-господарську діяльність, виявилися заблокованими тим, що в умовах панування державної власності і максимально централізації управління неможливо було забезпечити реальне злиття фінансового промислового капіталу, їх органічну взаємозалежність, використання ринкових механізмів конкуренції, цінового регулювання. Не руйнування, а трансформація цих форм інтеграції в ринкові структури могла дати реальний шанс появі великих господарських об’єднань – спільних корпорацій асоціативного типу.
Крім загальносвітових тенденцій корпоративного розвитку в України діють специфічні фактори, що визначають особливості формування корпоративно ланки національної економіки. Пошук нових форм кооперації і актуальність нтеграційних процесів зокрема, обумовлені обвальним падінням попиту і обсягів виробництва, браком інвестицій і оборотних коштів, скороченням державних замовлень. Специфічні фактори, спонукаючи підприємства до об’єднання в велик структури, крім вказаних організаційних особливостей оформлення і розвитку фінансового капіталу, можна об'єднати в три основні групи:
1) технологічні;
2) ринкові;
3) управлінські [12].
Дія факторів першої групи спричиняє позитивні результати:
а) досягнення ефекту масштабу. У разі об’єднання однопрофільних підприємств (в умовах групової побудови юридично самостійн організації звичайно розглядаються як підрозділи єдиної виробничої структури групи) досягається зниження витрат (постійних витрат в структурі собівартості) на одиницю продукції, збільшення обсягів виробництва, у тому числі за рахунок збільшення серійності виробництва, що, врешті-решт, дає збільшення частки відповідного ринку;
б) прискорення процесів диверсифікації виробництва і науково-технічного потенціалу, що, у свою чергу, забезпечує ефект усереднювання при перелив капіталу з одних галузей в інші і при освоєнні ринків нової продукції. За своєю суттю корпорації, як великі господарські утворення, передбачають деяку міру диверсифікації (вищий її рівень досягається в конгломератних групах). Особливого значення диверсифікація набуває в умовах ринкової конкуренції. У цьому випадку досягаються ефект усереднювання при переливі капіталу з галузі в галузь залежно від коливань норми прибули, а також економія, що одержується при комбінуванні взаємодоповнюючих ресурсів і альтернативному використанн надмірних ресурсів.
в) реалізація ефекту синергії, у тому числі при горизонтальній інтеграції (наприклад, при об'єднанні з банківським капіталом). При вертикальній інтеграції виробничих підприємств як явну перевагу фінансово-промислово освіти, очевидно, слід виділити реалізацію ефекту синергії: при об’єднанн зусиль декількох технологічно взаємодоповнюючих виробничих одиниць відбувається якісне вдосконалення результатів їхньої діяльності. Особливо відчутна реалізація даного ефекту в інноваційній сфері. І ефект масштабу, синергетичний ефект пов’язані з одержуваною економією на елементах постійних витрат [16].
Ринкові фактори призводять до того, що:
а) при інтеграційних процесах відбувається економія на масштабі сфери діяльності. У інтегрованих структурах об'єднуються господарююч суб'єкти, що мають власні ринкові ніші, розроблену політику просування товарів, налагоджені постачальницько–збутові мережі, апробовані результати маркетингових досліджень і т. д. Це дає можливість скористатися всіма компонентами механізму реалізації ринкової стратегії в сукупності і на їх основі розробити найбільш ефективний варіант організації господарської діяльності групи. Не можна не відзначити можливість деякого усунення конкуренції між учасниками корпоративного союзу шляхом координації їхньої ринкової поведінки і отримання конкурентних переваг стосовно до зовнішніх агентів ринку (так званий ефект монополії).
б) об’єктивною основою дії ринкових факторів формування нтегрованих корпоративних структур є також економія на трансакційних витратах. При інтеграції деякої кількості господарюючих суб'єктів в рамках групи їх узгоджена політика призводить до скорочення числа трансакцій – різного роду операцій, договорів, контрактів тощо, ринкових відносин, що є неодмінними нструментами реалізації. Це може дати економію і на податкових платежах. Таким чином, відбувається свого роду часткове виведення ринкових відносин за меж групи [18].
Поділ функцій володіння і контролю за діяльністю компанії не становив би жодних серйозних проблем, якби інтереси акціонерів і менеджерів повністю збігалися. На практиці дані інтереси не поєднуються. По-перше, менеджери випробовують дії цілого ряду факторів – таких як розмір корпорац або влада і престиж, пов’язаних із положенням яке вони займають, але не мають прямого відношення до інтересів акціонерів. Ці міркування змусили менеджерів до ухвалювати рішення, які не тільки не відповідатимуть інтересам акціонерів, але можуть їм зашкодити. Наприклад, рішення про будівництво хмарочоса для офісу компанії. По–друге, відрізняються форма і розмір матеріальної винагороди, яку одержують менеджери і акціонери. Менеджерам традиційно гарантується винагорода у формі заробітної плати, тоді як акціонери можуть претендувати на ту частину прибутку компанії, яка залишиться після того, як компанія оплатить роботу менеджерів і відзвітує за всіма своїми зобов’язаннями. Було докладено багато зусиль для пов’язання цих двох форм винагороди: менеджерам нараховувалася винагорода у формі акцій компанії, опціонів, робилися спроби пов’язати рівень х заробітної плати з рівнем курсової вартості акцій корпорації. І навіть в тих випадках, коли подібні мотиваційні методи ув’язки інтересів менеджерів акціонерів мали успіх, проблема залишалася [5].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11
