Дипломная работа: Особливості емоційних реакцій в ранньому юнацькому віці
Другий, більше високий рівень емоційних проявів, згідно Рубінштейну, становлять предметні почуття (емоції). На зміну безпредметно тривоги приходить страх перед чим-небудь. Людина усвідомлює причину емоційного переживання. Опредмеченність почуттів знаходить своє вище вираження в тому, що самі почуття диференціюються, залежно від предметної сфери, до якої вони відносяться, на інтелектуальні, естетичні і моральні. Із цим рівнем зв'язане замилування одним предметом і відраза до іншого, любов або ненависть до певно особи, обурення на якусь людину або подію й т.п.
Третій рівень пов'язаний з більш узагальненими почуттями, аналогічними за рівнем узагальненості відверненому мисленню. Це почуття гумору, іронії, почуття піднесеного, трагічного й т.п. Вони теж можуть ноді виступати як більш-менш приватні стани, присвячені до певного випадку, однак найчастіше вони виражають загальні стійкі світоглядні установки особистості. Рубінштейн називає їх світоглядними почуттями [65, 574].
Таким чином, підсумовує Рубінштейн, «у розвитку емоцій можна... намітити наступні щаблі: 1) елементарні відчування як прояви органічної афективної чутливості, що грають у людині підлеглу роль загального емоційного фону, забарвлення, тону або ж компонента більш складних почуттів; 2) різноманітні предметні почуття у вигляді специфічних емоційних процесів станів; 3) узагальнені світоглядні почуття; всі вони утворюють основні прояви емоційної сфери, органічно включеної в життя особистості» [ 65, 579].
Види емоційного реагування
Дотепер існують великі труднощі у виділенні різних видів емоційного реагування, чому багато в чому сприяє термінологічна плутанина. На думку В. К. Вілюнаса, це є свідоцтвом того, що «феноменологічний матеріал, пояснити який покликана теорія емоцій, не має чітко помітних ознак, які могли б забезпечити деяке єдине споконвічне їх угруповання і упорядкування» [ 12, 5].
З обліком наведених вище характеристик емоційних реакцій у психології традиційно виділяють наступні їхні класи: емоційний тон відчуттів, емоції (включаючи афекти), настрої. Більш продуктивний є підхід у В. М. Смирнова й О. І. Трохачова, які виділяють емоційні реакції й емоційні стани [64, 27].
Емоційні реакції (гнів, радість, туга, страх) підрозділяються ними на емоційний відгук, емоційний спалах й емоційний вибух (афект). Емоційний відгук є, на думку авторів, самим динамічним і постійним явищем емоційного життя людини, відображаючи швидкі й неглибокі перемикання в системах відносин людини до рутинних змін ситуацій повсякденного життя. Інтенсивність тривалість емоційного відгуку не великі, і він не здатний істотно змінити емоційний стан людини.
Більш вираженою інтенсивністю, напруженістю й тривалістю переживання характеризується емоційний спалах, що здатний змінити емоційний стан, але не пов'язаний із втратою самовладання. Емоційний вибух характеризується емоційною реакцією, яка бурхливо розвивається і має велику інтенсивність з ослабленням вольового контролю над поведінкою і полегшеним переходом у дію. Це короткочасне явище, після якого наступає спад сил або навіть повна байдужність, сонливість.
У зв'язку із цим постає питання про те, що теорія диференціальних емоцій, розроблена С. Томкінсом і К. Ізардом і мовить про те, що існує ряд приватних емоцій, кожна з яких розглядається окремо від іншої як самостійний хвилювально-мотиваційний процес, повинна трансформуватися в концепцію диференціальних емоційних реакцій, у яку перша теорія ввійде складовою частиною, що стосується тільки одного виду упередженого реагування — емоцій [29, 73].
Експресивний компонент емоційного реагування
Ч. Дарвін надавав великого значення зовнішньому вираженню емоцій, підкреслюючи їхню єдність. Він вважав, що емоції майже не снують, якщо тіло залишається пасивним. Експресія виражається через мовні, мімічні, пантомімічні, жестикуляційні засоби, а також через увагу до сво зовнішності.
Мімічні засоби експресії. Найбільшою здатністю виражати різні емоційні відтінки володіє обличчя людини. Ще Леонардо да Вінчі говорив, що брови й рот по-різному змінюються при різних причинах плачу, а Л. М. Толстой описував 85 відтінків вираження очей і 97 відтінків посмішки, що розкривають емоційний стан людини (стримана, натягнута, штучна, сумна, презирлива, сардонічна, радісна, щира й т.д.).
Рейковський відзначає, що на формування мімічного вираження емоцій впливають три фактори:
- вроджен видотипові мімічні схеми, що відповідають певним емоційним станам;
- надбані, заучені, соціалізовані способи прояву емоцій, довільно контрольовані;
- ндивідуальн експресивні особливості, що надають видовим і соціальним формам мімічного вираження специфічні риси, властиві тільки даному індивідові [64, 42-43].
Найбільше часто проявляються мімічні патерни посмішка (при задоволенні) і «кисла міна» (при відразі).
Як відзначають Г. Остер і П. Екман, людина народжується із уже готовим механізмом вираження емоцій за допомогою міміки [16, 209]. Всі мускули обличчя, необхідні для вираження різних емоцій, формуються в період 15-18-го тижня утробного розвитку, а зміни «вираження обличчя» мають місце, починаючи з 20-го тижня. Тому багато вчених вважають головним каналом вираження і упізнання емоцій особову експресію. П. Екман і К. Ізард описали мімічні ознаки первинних, або базових, емоцій (радість, горе, презирство, відраза, подив, гнів, страх) і виділили три автономні зони обличчя: область чола і брів, область очей (ока, віка, основа носа) і нижня частина обличчя (ніс, щоки, рот, щелепи, підборіддя).
Психомоторні засоби експрес (виразні рухи). Крім жестикуляції при сильно виражених емоціях спостерігаються цілісн рухові акти — емоційні дії. До них відносяться підскакування при радост сильному переживанні за когось, обіймання, поглажування і цілування того, до кого людина відчуває ніжні почуття або почуття подяки, закривання обличчя руками при несподіваній радості, плачу або соромі. Очевидно, що ці психомоторн засоби використовуються для розрядки виникаючої емоційної напруги, на що вказував ще Ч. Дарвін. Багато виразних рухів
також використовуються для того, щоб показати сво відношення, почуття до тієї або іншої людини або тварини, виразити свою емоційну оцінку подій, які відбуваються.
Звукові і мовні емоційні реакції. Зі звукових засобів експрес найбільш характерними є сміх і плач.
Сміх є виразником декількох емоцій, тому він має різні відтінки й зміст. Одна справа, коли людина радується, і інша — коли людина сміється при вдалому жарті, комічній ситуації або коли її лоскочуть.
Сміх у людини починається вдиханням, за яким ідуть короткі спазматичні скорочення грудної клітки, м'язів живота (у зв'язку із чим говорять: «животик надірвав від сміху»). При реготі все тіло відкидається назад трясеться, рот широко розкритий, кути губ відтягаються назад і нагору, верхня губа піднімає, обличчя і вся голова наливаються кров'ю, кругові м'язи очей судорожно скорочуються. Ніс морщиться, здається вкороченим, очі блищать, часто з'являються сльози.
Встановлено, що різні емоційні стани відображаються в нтонації, інтенсивності й частоті основного тону голосу, темпі артикулювання паузації, лінгвістичних особливостях побудови фраз: їхній структурі, вибор лексики, наявності або відсутності переформулювань, помилках, самокорекції, семантично нерелевантних повтореннях [46, 125].
Н. П. Фетискін виявив ознаки неекспресивної, монотонної мови [71, 127]. До них відноситься байдужний виклад матеріалу, автономність його викладу («читання лекції для себе»), рідке використання питальної інтонації, ліричних наголосів, прискорення і уповільнення мови, відсутність прагнення викликати в учнів емоційний відгук, менша гучність мови, теноровий тембр голосу (на відміну від емоційних педагогів, у яких частіше зустрічаються альт і баритон), більш висока частота основного тону.
Підсумовуючи питання про прояв емоцій, потрібно погодитися з П.М. Якобсоном, що не можна назвати окремий суб'єктивний фізіологічний або поведінковий показник, який можна було б розглядати як «чисту» міру визначення знака і модальності емоцій [74, 46]. Будь-яка емоція являє собою складну інтегровану психофізіологічну систему (стан), що включає в себе специфічні прояви підсистем. Причому у різних індивідів ступінь прояву цих підсистем значно варіює.
1.3 Логіка розвитку емоційної сфери в ранньому юнацькому віці
Емоції — особливий клас суб'єктивних психологічних станів, які відображають у формі безпосередніх переживань, відчуттів приємне й неприємне, відношення людини до світу, людей, процес результати її практичної діяльності. До класу емоцій відносяться настрої, почуття, афекти, страсті, стреси. Це так звані «чисті» емоції. Вони включені в усі психічні процеси й стани людини. Будь-які прояви її активност супроводжуються емоційними переживаннями.
У людини головна функція емоцій полягає в тому, що завдяки емоціям ми краще розуміємо один одного, можемо, не користуючись мовою, судити про стани один одного й краще налаштовуватися на спільну діяльність і спілкування. Чудовим, наприклад, є той факт, що люди, які належать до різних культур, здатн безпомилково сприймати й оцінювати вираження людського обличчя, визначати по ньому такі емоційні стани, як радість, гнів, сум, страх, відраза, подив.
Надзвичайно складною, суперечливою стадією життєвого шляху, в якому закладається ціннісний фундамент особистості та обирається життєва філософія, старший шкільний вік або ранній юнацький вік. У цей період виникають значн труднощі, пов’язані з інтенсивним учбовим навантаженням та емоційним напруженням, неминучим під час вибору професії і підготовки до вступу в доросле життя.
Ранній юнацький вік, на думку А.Є.Лічко, — це критичний період для виникнення психопатій, появи психічних травм та девіантної поведінки [44, 136]. Старші школярі виявляють дуже високий, по відношенню до інших вікових періодів, рівень тривожності в усіх сферах спілкування, особливо зростає тривожність у спілкуванні з батьками та дорослими, від яких вони в чомусь залежать. Це супроводжується втратою інтересу до навчання, зниженням успішності навчально діяльності, виникненням міжособистісних конфліктів та внутрішніх суперечностей. Водночас старшокласники характеризуються більш диференційованими емоційними реакціями та засобами вираження емоційних станів, а також підвищеним самоконтролем та саморегуляцією. Їхня загальна цікавість до психологічного аналізу своєї особистості, її можливостей та недоліків стає сприятливою умовою для процесу самовдосконалення.
Узагальнення даних відносно раннього юнацького віку (Левітов І.А., Кон І.С. та ін.) [42], [34], засвідчує, що характерними рисами цього вікового періоду є підвищена емоційність, яка знаходить відображення у розвитку почуттів дружби й любові, високому рівні емпатії. Рівень тривожності високий в 15-16 років, а наприкінці 16 років спадає, але до 17 років знову зростає. Загалом цей період характеризується особистісною стабілізацією, зменшенням невпевненості в собі, внутрішньої небезпечності й тривожності, почуттів залежності й неповноцінності.
Відомо, що для осіб цього віку характерна наявність значної кількості факторів навчальної діяльності, як напружують: зростає інтенсивність інформаційного потоку, збільшується кількість видів діяльності, актуалізується потреба у професійному самовизначенні, зроста особиста відповідальність за успішність навчальної діяльності, значно збільшуються інтелектуальні навантаження. Аналіз літературних джерел показує, що в даний час найширше висвітлені основні емоційні властивості раннього юнацького віку, які мають більш різноманітні форми прояву в порівнянні з іншими віковими групами, а саме: високий рівень тривожності у спілкуванні, вища диференціація за силою емоційної реакції, більша екстравертованість, менша мпульсивність і емоційна збудливість, більша емоційна стійкість порівняно з підлітками, більша психічна саморегуляція (Л.І.Божович; О.В.Запорожець) [9], [23].
Аналіз емоційності у контексті вікової психології пов’язаний з необхідністю звернення до генетичного методу, який, в свою чергу, передбача розгляд підходів до дослідження емоційності в онтогенезі. Перш за все, слід відзначити, що В.Д.Небиліцин та інші вважали, що емоційність, зокрема динамічні і, деякою мірою, якісні характеристики, обумовлена генотипом, виявляється у ранньому дитинстві, характеризується відносною стабільністю, крос-ситуативна [50, 185].
Характеризуючи емоційну сферу сучасного юнацтва, дослідники (Г.Крайг, А.М.Прихожан, Ф.Райс та ін.), перш за все, відмічають її особливу уразливість, схильність до виникнення підвищеної тривожності, до депресивних станів, нейротизму, агрес тощо [39], [60], [62]. Особливості емоційності осіб раннього юнацького віку виявляються також у розширенні патернів емоційних переживань, збагаченні їх палітри.
Емоційність юнацтва — це стійка властивість індивідуальності. На відміну від актуальних (ситуативних) емоцій, емоційність характеризує стійку (поза-ситуаційну) схильність людини до переживань емоцій певної модальності. З позицій континуально-ієрархічного підходу під емоційністю розуміють інтегральне, структурне утворення особистості, яке характеризується сполученням різнорівневих показників, при цьому якісні (модальність і знак) характеристики визнаються основними в структурі емоційності [62, 19].
У представників раннього юнацького віку різноманітнішими стають способи вираження емоцій, збільшується тривалість емоційних реакцій, які викликаються короткочасним роздратуванням, і т.д. Якби доросла людина реагувала на всі подразники з безпосередністю дитини, вона би загинула від емоційної нестійкості — адже коло значимих для неї відносин набагато ширше дитячих. Однак дорослого рятує розвиток ефективних механізмів внутрішнього гальмування і самоконтролю, а також здатність вибірково реагувати на зовнішні впливи [62, 21]
Стаючи старше, юнаки навчається контролювати і придушувати деякі зовнішні прояви емоцій, емоції як би йдуть усередину, інтеріоризуються, створюючи внутрішні джерела порушення, і одночасно диференціюються.
Особи раннього юнацького віку, так само як і підлітки виявляють найвищий у порівнянні з особами іншого віку рівень тривожності у всіх сферах спілкування, але особливо різко зростає в них тривожність у спілкуванні з батьками і тими дорослими, від яких вони якоюсь мірою залежать.
Емоційні проблеми раннього юнацького віку мають різні джерела. Різке збільшення кількості особистісних розладів обумовлений головним чином тим, що в дітей таких розладів не буває зовсім через нерозвиненість їхньої самосвідомості. Хворобливі симптоми й тривоги, що з'являються замолоду,—- часто не стільки реакція на специфічні труднощі самого віку, скільки прояв відстроченого ефекту більш ранніх психічних травм. Новітн дослідження відкидають думку про ранній юнацький та підлітковий вік як «невротичний» період розвитку. У більшості людей перехід з підліткового віку в юнацький супроводжується поліпшенням комунікативності й загального емоційного самопочуття. За даними американського психолога Р. Кеттела, від 12 до 17 років помітно поліпшуються показники по таких факторах, як товариськість, легкість в спілкуванні з людьми, домінантність (наполегливість, змагальність, прагнення очолювати), тоді як загальна збудливість, навпаки, знижується [26, 138].
У роки раннього юнацтва виникає потяг до протилежної статі, а саме перша закоханість. І у світлі цього аспекту виникає порушення емоційного стану або поведінковий дискомфорт. У спілкуванні з іншими людьми представники раннього юнацького віку почувають себе ніяково, страждають від самітності й заздалегідь впевнені, що навколишні про них поганої думки.
В роки раннього юнацтва спілкування висувається на перше місце, воно відіграє важливу роль у формуванні особистості. Відсутність навичок спілкування змушує юнака бути похмурим, незадоволеним собою. Такі особи помітно відстають у навчанні, нерідко конфліктують з дорослими і з однолітками. Не успішність у спілкуванні з однолітками, батьками, педагогами часто приводить до болісних емоційних переживань.
У юнацькому віці можуть виникати проблеми з батькам, головним чином пов'язані з непорозумінням — деякі батьки не встигають за змінами, що стрімко відбуваються з їхніми дітьми. З однієї сторони дитина прив'язана до своїх батьків і чекає від них розуміння, з іншої сторони вона претендує на більшу самостійність у рішенні якихось справ і проблем.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11
